24 січня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/16509/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Петрової Л.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Маннік М.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Ворони Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної військової (державної) адміністрації, Управління інфраструктури Полтавської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, -
ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавської обласної військової адміністрації, Управління інфраструктури Полтавської обласної державної адміністрації, в якому просить суд /з урахуванням уточнень позовних вимог від 20.11.2023/:
- визнати протиправним та скасувати п. 1 розпорядження Полтавської обласної військової адміністрації Дмитра Луніна від 14.06.2023 №87-к «звільнити ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації із займаної посади, за угодою сторін з 24.10.2022»,
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації з дати її звільнення з посади,
- стягнути з Управління інфраструктури Полтавської обласної державної адміністрації на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення позивача по день ухвалення рішення суду,
- рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач, ОСОБА_1 займала посаду начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації. Розпорядженням № 34-к від 29.07.2022 р. ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації. 14.06.2023 начальник Полтавської ОВА (ОДА) приймає нове розпорядження за № 87-к «про звільнення ОСОБА_1 » яким: 1) звільнити ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації із займаної посади, за угодою сторін, 24 жовтня 2022 року; 2) визнати таким, що втратило чинність, розпорядження начальника облвійськадміністрацїї від 29.07.2022 №34-к «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади в період тимчасової непрацездатності; 3) Управлінню інфраструктури Полтавської обласної державної адміністрації провести розрахунок із ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства.
Позивач вважає, що розпорядження начальника Полтавської ОВА (ОДА) № 87-к від 14.06.2023 р «про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню, виходячи з наступних обставин. Відсутність домовленостей на дату винесення розпорядження, а саме, при винесенні розпорядження № 87-к від 14.06.2023 року ОСОБА_2 посилається на заяву написану позивачем від 17.10.2022 р. Однією з обставин яка існувала на момент написання заяви про звільнення з займаної посади за угодою сторін від 17.10.2022 р. було збереження здоров'я позивача (Виписка із медичної карти стаціонарного хворого від 10.10.22р.). Інша обставина - тиск зі сторони посадової особи вчинення певних дій які б призвели до порушення чинного законодавства. У разі відмови вчинити певні дії, позивач мала написати на звільнення. Заява про звільнення від 17.10.2022 р. містила визначену дату звільнення (19.10.22.р). Під час телефонної розмови 20.10.2022 з начальником відділу управління персоналом Полтавської ОВА Лях Н.В., позивачу було повідомлено, що її було звільнено 29.07.22 р., а заяву від 17.10.2022 р. про звільнення за угодою сторін розглянуто та надано відповідь про відмову (лист від 04.11.2022 N3 05-12/14746). Інших заяв з 18.10.22 до дати винесеного розпорядження 14.06.23 р позивачем написано не було. Позивач зазначає, що угода - це домовленість сторін про щось, отже угода сторін щодо розірвання трудового договору передбачає узгодження волевиявлення як працівника, так і роботодавця про припинення трудових відносин, а також його умови, зокрема час, з якого трудовий договір буде розірваним. Домовленість повинна існувати на момент видання наказу (розпорядження) про звільнення. Зазначене підтримується судовою практикою вищих судових інстанцій, зокрема постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 524/3490/17-ц, де вказано, що при розгляді спорів щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за угодою сторін суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою. В даному випадку, розпорядження про звільнення було видано через 8 місяців після написання заяви. При цьому, неузгоджена дата звільнення. Дана заява була розглянута, результатом якої позивачу було повідомлено про відмову. Позивач звертає увагу суду на те, що на момент видачі розпорядження 14.06.23 р., заява була неактуальною, враховуючи на відсутність обставини, що була на момент написання заяви. Також зазначає, що волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу (розпорядження) про звільнення - не було. Також, в розпорядженні про звільнення ОСОБА_1 від 14.06.2023 р. № 87-к., визначена дата звільнення 24.10.22 р. дане розпорядження видано з порушенням ст. 47, 116 КЗпП, п. 2.27. інструкції № 58 якою прямо визначено, що днем звільнення вважається останній день роботи, у разі досягнення згоди. Крім того, позивач зазначає, що розпорядження «Про звільнення ОСОБА_1 » від 14.06.2023 р. № 87-к з посади начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації видано також і з порушенням положенню про Управління та розпорядження № 806 від 26.11.2021 р. голови Полтавської ОДА. Враховуючи вищевикладене, позивач стверджує, що можливо дійти висновку, що оскаржуване розпорядження ОСОБА_3 видано з грубими порушеннями КЗпП України, ЗУ «Про державну службу», інших нормативно - правових актів, Конституції України та підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 08.11.2023 визнано поважними причини пропуску строку звернення позивача до адміністративного суду з цим позовом та поновлено пропущений строк звернення до суду у цій справі, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/16509/23, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
20.12.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позов в якому зазначено, що розпорядженням начальника Полтавської ОВА від 29.07.2022 № 34-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації. Підставою звільнення є скасування позивачу доступу до державної таємниці, що підтверджується наступними документами: лист УСБУ в Полтавській області від 06.07.2022 № 66/26-88дск «Про відмову у наданні допуску та скасування допуску до державної таємниці», розпорядження начальника Полтавської ОВА від 07.07.2022 №31-к ДСК «Про припинення доступу до державної таємниці». Зазначено, що в день звільнення - 29.07.2022 позивачу о 23:40 Комунальним некомерційним підприємством «Лохвицька міська лікарня» видано листок непрацездатності, відтак з 29.07.2022 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному. 17.10.2022 позивач перебуваючи на лікарняному звернулася до Полтавської ОВА із заявою про звільнення за угодою сторін з 19.10.2022. Листом ПОВА від 04.11.2022 №К-05-12/1474в позивача проінформували, що її звільнено із займаної посади на підставі розпорядження начальника ПОВА від 29.07.2022 №34-к, а отже, вказана заява роботодавцем не була розглянута по своїй суті. В подальшому, на підставі розпорядження Полтавської обласної військової адміністрації Дмитра Луніна від 14.06.2023 №87-к «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, ЗУ «Про державну службу», «Про місцеві державні адміністрації», з метою приведення у відповідність до норм чинного законодавства розпорядчих актів облвійськадміністрації вжито наступні заходи: п. 1 Звільнено ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації із займаної посади, за угодою сторін, 24.10.2022»; 2. Визнано таким, що втратило чинність, розпорядження начальника ПОВА від 29.07.2022 № 34-к «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 із займаної посади в період тимчасової непрацездатності; п. 3 Управлінню інфраструктури ПОВА доручено провести розрахунок із ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства. Відповідач стверджує, що трудові відносини припинено між роботодавцем та працівником припинені з 14.06.2023 на підставі заяви позивача про звільнення за угодою сторін, тому відповідач вважає, що підстава звільнення позивача (її заява) є цілком законною та обґрунтованою.
10.01.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначено, що відповідач в своєму відзиві посилається, на те, що листом Полтавської обласної військової адміністрації від 04.11.22 р № К-05-12/1474в позивач поінформована, що її звільнено із займаної посади на підставі розпорядження начальника Полтавської обласної військової адміністрації від 29.07.2022 № 34-к, а отже, вказана заява роботодавцем не була розглянута по своїй суті. Позивач стверджує, що даним трактуванням відповідач вводить суд в оману. Відповідач повторно, самостійно розглянув заяву позивача, через 8 місяців від дати написання (заява від 17.10.2022 р.) без повідомлення позивача про повторний розгляд. Відповідно до розпорядження від 14.06.2023 р. № 87-к «про звільнення ОСОБА_1 » відповідач звільняє позивача 24.10.2022 р. за угодою сторін. Під час винесення розпорядження про звільнення, відповідач самостійно, без згоди позивача прийняв рішення звільнити 24.10.22. Посилання на заяву яку було розглянуто в листопаді 2022 є не коректним та незаконним. Окрім того, сама дата 24.10.2022 р. не була узгоджена ні усно, а ні письмово. Отже, відповідач неправильно застосовує у своєму відзиві практику Верховного Суду у справі № 359/5905/18 розпорядження про звільнення датовано 14.06.2023 р., яким звільнено позивача 24.10.2022 р, (розбіжність 8 місяців). Відповідач в своєму відзиві посилається на те, що трудові відносини між позивачем та відповідачем були припинені з 14.06.23 р. При цьому відповідачем не було надано можливості виконувати позивачу свої функціональні обов'язки в період з 24.10.2022 р. по 14.06.2023 р. Позивач зазначила, що відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 не зверталася із заявою про відкликання своєї заяви про звільнення за угодою сторін від 17.10.2022 р.. Водночас позивач звертає увагу суду на те, що заява позивача від 17.10.22 р. була розглянута відповідачем на що позивач отримала відповідь від 04.11.22 р № К-05- 12/1474в, якою не було досягнуто згоди між позивачем та відповідачем. Тобто не було потреби у відкликанні так як заяву було розглянуто.
Ухвалою суду від 10.01.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 17.01.2024.
17.01.2024 до суду від позивача надійшли письмові пояснення на позов в яких зазначено, що загальна кількість днів вимушеного прогулу (станом на 17.01.2024) складає - 322 дні, середньоденна заробітна плата - 1586,05 грн, тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає - 510708,10 грн.
24.01.2024 від Полтавської обласної військової адміністрації надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Розпорядженням Полтавської обласної державної адміністрації № 81 від 24.02.2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» у зв'язку з утворенням військових адміністрацій, вважати, що Полтавська обласна державна адміністрація набуває статусу Полтавської обласної військової адміністрації 24 лютого 2022 року.
З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Полтавської обласної державної адміністрації від 07.07.2021 № 99-к «Про призначення ОСОБА_1 » призначено ОСОБА_1 на посаду начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації як таку, що пройшла за конкурсом, постійно, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, 08 липня 2021 року, з випробувальним терміном один місяць.
13.06.2022 на ім'я начальника Полтавської ОВА подано доповідну записку відповідно до якої у зв'язку з неналежним виконання службових обов'язків та завдань, покладених на ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації, з проханням позбавити позивача надбавки за інтенсивність праці у 2022 році.
Відповідно до розпорядження Полтавської ОВА від 13.06.2022 №27-к «Про ОСОБА_1 » визнано таким, що втратило чинності, розпорядження тимчасово виконуючого обов'язків голови облдержадміністрації від 17.01.2022 «Про встановлення надбавки до посадового окладу державним службовцям в частині виплати ОСОБА_1 .
Розпорядженням Полтавської обласної військової адміністрації від 29.07.2022 №34-к «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України, ст. 26 ЗУ «Про державну таємницю» у зв'язку із скасуванням допуску до державної таємниці за формою три: звільнено ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації, 29.07.2022.
17.10.2022 на ім'я начальника Полтавської обласної військової адміністрації позивачем подано заяву про звільнення з посади начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації з 19.10.2022.
Листом Полтавської ОВА від 04.11.2022 №К-05-12/1474в позивача повідомлено, що в обласній військовій адміністрації розглянуто заяву позивача від 17.10.2022. Зазначено, що розпорядженням начальника обласної військової адміністрації від 29.07.2022 №34-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади, про що інформовано засобами електронного зв'язку.
Пунктом 1 розпорядження Полтавської обласної військової адміністрації від 14.06.2023 №87-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації із займаної посади, за угодою сторін з 24.10.2022.
Відповідно до пункту 2 вказаного розпорядження визнано таким, що втратило чинність, розпорядження начальника облвійськадміністрації від 29.07.2022 №34-к «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 із займаної посади в період тимчасової непрацездатності.
Позивач не погоджуючись із пунктом 1 розпорядження Полтавської обласної військової адміністрації Дмитра Луніна від 14.06.2023 №87-к «звільнити ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації із займаної посади, за угодою сторін з 24.10.2022», звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
Приписами статті 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до приписів статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (частина перша статті 1 КЗпП України).
Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України Про державну службу від 10.12.2015 № 889 (Закон № 889), який набрав чинності з 01.05.2016.
Відповідно до статті 5 Закону № 889 відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Разом з цим, приписами статті 51 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Суд зазначає, що трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).
Згідно з вимогами пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889 державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
Статтею 86 Закону № 889 визначено умови припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін та встановлено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Наведені положення кореспондуються із приписами частини першої статті 36 КЗпП України, згідно з пунктом 1 якої однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За загальним правилом волевиявлення сторін трудового договору оформляється шляхом написання працівником заяви про прийом на роботу, а зі сторони власника (роботодавця) шляхом постановлення відповідного наказу про прийняття на роботу.
За тим же загальними правилом формальне оформлення припинення трудового договору за угодою сторін здійснюється з боку працівника шляхом написання заяви про звільнення із вказанням підстави та строку звільнення, а згода роботодавця на запропоновані працівником умови підтверджується відповідним наказом про звільнення, що повинен відповідати умовам запропонованим працівником.
Суд звертає увагу, що лише за дотримання наведених умов може йти мова про досягнення між сторонами (працівник та роботодавець) згоди щодо підстав та порядку припинення трудового договору (угода сторін в розумінні положень КЗпП України). При цьому саме строк звільнення запропонований працівником та погоджений роботодавцем у наказі про звільнення є ключовою ознакою припинення трудового договору за угодою сторін, яка відрізняє вказану підставу звільнення від інших, в тому числі від загальної звільнення за ініціативою працівника із обов'язковим попередженням роботодавця за 14 днів (стаття 38 КЗпП України, частина перша статті 86 Закону № 889).
Згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а також частиною другою статті 86 Закону № 889. Відсутність належного волевиявлення свідчить про відсутність підстав для висновку про наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за угодою сторін.
Виходячи зі змісту поняття угода сторін в контексті припинення трудового договору, суд зазначає, що відповідна угода тлумачиться як вільне волевиявлення обох сторін, за наявністю якого роботодавцем та найманим працівником досягається спільна згода на припинення трудових відносин у визначений строк.
Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
У частині 1 п. 8 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 зазначається, що при домовленості між працівником і роботодавцем про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП (який кореспондуються із приписами частини другої статті 86 Закону № 889) договір припиняється у строк, визначений сторонами.
Відповідно до постанов Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 826/20454/16, від 09.10.2019 по справі №804/9394/14 визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню державного службовця щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36 КЗпП України (положення якого кореспондуються із приписами частини другої статті 86 Закону №889).
Відсутність належного волевиявлення не дає підстав уважати наявність наміру державного службовця звільнитися саме за угодою сторін, а сама лише згода суб'єкта призначення задовольнити заяву державного службовця про звільнення не означає наявності угоди про припинення державної служби саме з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36 КЗпП України.
Для цілей застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України Верховний Суд України у постанові від 26.10.2016 у справі № 404/3049/15-ц (провадження № 6-1269цс16) сформулював підхід до розгляду трудових спорів щодо застосування цієї норми та вказав, що суди при вирішенні таких спорів повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 29.06.2022 у справі №640/18748/19 зауважив, якщо державний службовець подає письмову заяву про звільнення за цією підставою, то в ній має бути зазначено прохання звільнити його за угодою сторін i бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви. Своєю чергою, суб'єкт призначення, розглядаючи цю заяву вирішує чи погоджуватися на таку пропозицію чи ні. Саме у цьому і полягає процедура досягнення згоди між сторонами, коли державний службовець і суб'єкт призначення спільно вирішують коли і як звільнитися державному службовцю.
Таким чином, подання працівником заяви про розірвання трудового договору повинно бути добровільним і виражати його волевиявлення щодо звільнення з роботи.
З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Полтавської обласної військової адміністрації від 29.07.2022 №34-к «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України, ст. 26 ЗУ «Про державну таємницю» у зв'язку із скасуванням допуску до державної таємниці за формою три: звільнено ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації, 29.07.2022.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що в день звільнення - 29.07.2022 позивачу Комунальним підприємством «Лохвицька міська лікарня» видано листок непрацездатності, тому позивач з 29.07.2022 перебувала на лікарняному.
17.10.2022 на ім'я начальника Полтавської обласної військової адміністрації позивачем подано заяву про звільнення з посади начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації з 19.10.2022.
Листом Полтавської ОВА від 04.11.2022 №К-05-12/1474в позивача повідомлено, що в обласній військовій адміністрації розглянуто заяву позивача від 17.10.2022. Зазначено, що розпорядженням начальника обласної військової адміністрації від 29.07.2022 №34-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади, про що інформовано засобами електронного зв'язку.
Як зазначив відповідач у відзиві на позов в подальшому ПОВА прийнято розпорядження від 14.06.2023 №87-к «Про звільнення ОСОБА_1 » з метою приведення у відповідність до норм чинного законодавства розпорядчих актів облвійськадміністрації.
Так, пунктом 1 розпорядження Полтавської обласної військової адміністрації від 14.06.2023 №87-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації із займаної посади, за угодою сторін з 24.10.2022.
Відповідно до пункту 2 вказаного розпорядження визнано таким, що втратило чинність, розпорядження начальника облвійськадміністрації від 29.07.2022 №34-к «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 із займаної посади в період тимчасової непрацездатності.
Досліджуючи доводи сторін, та підстави для винесення оскаржуваного розпорядження, судом ураховано наступне.
Згідно матеріалів справи, заява позивача про звільнення із займаної посади за угодою сторін містила волевиявлення (пропозицію) позивача та дату з якої позивач просила її звільнити - 19.10.2022.
Проте у даному випадку відповідач листом Полтавської ОВА від 04.11.2022 №К-05-12/1474в повідомив ОСОБА_1 , що в обласній військовій адміністрації розглянуто заяву позивача від 17.10.2022. Зазначено, що розпорядженням начальника обласної військової адміністрації від 29.07.2022 №34-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади, про що інформовано засобами електронного зв'язку.
Отже, у даному випадку сторони не досягли домовленості щодо припинення трудового договору за взаємною згодою відповідно до п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
У даному випадку не було досягнуто домовленості щодо дати звільнення.
Відповідно до постанов Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справ №826/20454/16, від 09.10.2019 по справі №804/9394/14 визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню державного службовця щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36 КЗпП України (положення якого кореспондуються із приписами частини другої ст. 86 Закону №889).
Суд вважає, що приведені правові позиції пленуму Верховного Суду України та Верховного Суду є застосованими до даних правовідносин, позаяк приведене Верховним Судом України та Верховним Судом тлумачення порядку застосування п.68 Положення №114 у постановах від 24 червні 2014 року у справі №21-241а14, від 12.08.2019 у справі №810/3376/16, від 20.12.2019 у справі №826/375/17, від 15.02.2021 у справі №160/3607/19 є таким, що за своєю суттю кореспондуються із приписами частини першої статті 36 КЗпП України.
Разом з тим, з підставою винесення розпорядження Полтавської обласної військової адміністрації від 14.06.2023 №87-к «Про звільнення ОСОБА_1 » зазначено саме заяву ОСОБА_1 від 17.10.2022.
Суд зазначає, що відсутність належного волевиявлення не дає підстав уважати наявність наміру службовця звільнитися саме за угодою сторін, а сама лише згода суб'єкта призначення задовольнити заяву службовця про звільнення не означає наявності угоди про припинення служби саме з підстав, передбачених п.1 ст.36 КЗпП України.
Суд враховує, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку. Припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
Відтак, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін), слід з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 у справі №826/3388/18.
За таких обставин суд дійшов висновку про недосягнення сторонами трудового договору згоди щодо припинення трудових відносин з підстав, визначених у пункті 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.
Крім того, частина 3 статті 83 Закону України «Про державну службу», яка регламентує припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін, визначає, що суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві.
Таким чином, недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.
Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постановах від 03.04.2019 у справі №803/497/18, від 06.02.2019 у справі №816/1389/16, від 21.11.2018 у справі №820/243/16.
Суд вважає, що недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.
Крім того, суд враховує те, відповідач листом Полтавської ОВА від 04.11.2022 №К-05-12/1474в повідомив ОСОБА_1 , що в обласній військовій адміністрації розглянуто заяву позивача від 17.10.2022. Водночас за інформацією, яка викладена в листі позивача звільнено з посади розпорядженням начальника обласної військової адміністрації від 29.07.2022 №34-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Таким чином, у відповідача не виникло обов'язку для реалізації такої заяви та прийняття спірного розпорядження від 14.06.2023 №87-к «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі заяви позивача від 17.10.2022.
Наведене дає підстави для висновку, що сторони не погодили всі істотні умови угоди, а тому звільнення позивача на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України є протиправним, з огляду на що, позовна вимога про визнання протиправним та скасування п. 1 розпорядження Полтавської обласної військової адміністрації Дмитра Луніна від 14.06.2023 №87-к «звільнити ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації із займаної посади, за угодою сторін з 24.10.2022», підлягає задоволенню за обґрунтованістю.
Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Згідно з ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.
З аналізу вищевикладеного слідує, що день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.
З огляду на те, що позивача було протиправно звільнено з посади начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.
Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При цьому, у відповідності до підп. "з" п.1, п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, основою для визначення середнього заробітку є середньоденна (годинна) заробітна плата.
В матеріалах справи наявна довідка Управління інфраструктури про середньоденну заробітну плату позивача за травень-червень 2022 року, з якої судом встановлено, що середньоденний заробіток позивача за травень-червень 2022 року становить 1586,05 грн.
Із урахуванням кількості робочих днів вимушеного прогулу за період з 25.10.2022 по 24.01.2024 (326 робочих днів), розмір середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачу становить 517052,30 грн (326 днів * 1586,05 грн.).
Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі необхідності в резолютивній частині рішення також вказується про порядок і строк виконання рішення. Суд встановлює, що при нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу роботодавцеві слід утримати з цієї суми та перерахувати у відповідні бюджети/фонди передбачені законодавством податки, збори та інші обов'язкові платежі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
З огляду на вказане, рішення суду в частині стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць в розмірі 33 307,05 грн необхідно допустити до негайного виконання.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у даній категорії справ в силу закону, а відтак згідно зі ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Полтавської обласної військової (державної) адміністрації (вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 00022591), Управління інфраструктури Полтавської обласної військової (державної) адміністрації (вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 35439821) про визнання протиправним та скасування розпорядження - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пункт 1 розпорядження Полтавської обласної військової (державної) адміністрації від 14.06.2023 №87-к “Звільнити ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації із займаної посади, за угодою сторін, 24 жовтня 2022 року”.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної військової (державної) адміністрації з 25.10.2022.
Стягнути з Управління інфраструктури Полтавської обласної військової (державної) адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 517 052,30 грн.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної військової (державної) адміністрації та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць у розмірі 33 307,05 грн підлягає до негайного виконання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 26.01.2024.
Головуючий суддя Л.М. Петрова