26 січня 2024 рокуСправа №160/24352/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2021 р. №Ф-3879-51/62, видану Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
В обґрунтування заявлених вимог вказує, що ОСОБА_1 , перебуваючи в трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Вектор», маючи намір здійснювати підприємницьку діяльність, 24.02.1999 року була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ в якості фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01.03.1999 року - взята на облік платника податків в Шевченківській ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області. Проте, фактично підприємницькою діяльністю від моменту реєстрації за відповідного статусу та до сьогоднішнього дня не займалась, жодних господарських операцій не здійснювала та доходів не отримувала. З 06.07.1998 року працювала на різних посадах в структурі суб'єктів господарської діяльності в якості найманого працівника. З урахуванням зазначеної обставини, в жовтні 2021 року подала заяву про реєстрацію припинення підприємницької діяльності та 19.10.2021 року знялася з обліку в органах ДПІ. Жодних вимог з приводу наявності у позивача якоїсь заборгованості зі сплати податків чи інших обов'язкових платежів не пред'являлося. Разом з тим, в червні 2023 року, на картковий рахунок у банку було накладено арешт. З'ясовуючи у банку причину блокування грошових коштів позивач дізналася інформацію про те, що арешт коштів на рахунку було накладено постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 71941673 від 06.06.2023 року, винесена державним виконавцем Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Босенком Максимом Миколайовичем. Для з'ясування підстав винесення зазначеної постанови звернулася до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра з заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Можливість ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження була надана тільки 27.06.2023 року. Тільки після цього дізналася про те, що підставою для відкриття виконавчого провадження стала вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3879-51/62 У, видана 17.02.2021 року Головним управління ДПС у Дніпропетровській області . В зазначеній вимозі зазначалося про те, що станом на 13.08.2021 року позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 37 788, 74 грн. Однак, починаючи з 06.07.1998 року позивач працювала на різних посадах в структурі суб'єктів господарської діяльності в якості найманого працівника, де отримувала відповідну заробітну плату, а відповідні роботодавці, як податкові агенти здійснювали відрахування за позивача відповідних обов'язкових платежів, в тому числі і відповідні страхові внески. Звертає увагу суду на те, що хоча оспорювана вимога не містить точної інформації про період нарахування єдиного внеску, проте в ній йдеться про нарахування заборгованості станом саме на 13.08.2021 року, отже й страхові внески, про які йденться в ній, слід вважати такими, що нараховані до 13.08.2021 року. При цьому, в період з 09.01.2014 року до 19.11.2020 року позивач працювала на посаді бухгалтера в Товаристві з обмеженою відповідальністю «СПОРТ-ВЕКТОР». В період з 20.11.2020 року до 31.05.2022 року працювала на посаді бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛ СЕЙЛС». На протязі всього зазначеного вище періоду часу вказані вище роботодавці виплачували позивачці заробітну плату, розмір якої був вищий за мінімальний розмір заробітної плати, що був гарантований діючим законодавством на зазначений період часу. При цьому, вказані роботодавці, як податкові агенти, здійснювали відрахування, як за застраховану особу, передбачених законодавством страхових внесків в розмірі, не меншому за мінімальний розмір. Зазначені обставини підтверджуються Довідкою, сформованою засобами автоматичної системи Пенсійного фонду України станом на 20.09.2023 року, а також довідками ТОВ «СЛ СЕЙЛС» № ДНФ00000001 від 10.01.2022 року та № № ДНФ00000002 від 10.01.2022 року (копії додаються). Вказані вище документи підтверджують той факт, що протягом періоду, за який відповідачем нараховані зобов'язання зі сплати внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за позивача роботодавцями вже сплачувався зазначений внесок в сумі, більшій за мінімальну. При цьому, той факт, що оспорюваною вимогою нараховані зобов'язання зі сплати внеску в тому числі і за 2021 рік. І це при тому, що у відповідності до ч. 6 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» прямо зазначено, що особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи або уклали гіг-контракт з резидентом Дія Сіті в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні ", звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем (резидентом Дія Сіті) сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Зважаючи на викладене вище, оскаржувана вимога є незаконною та необгрунтованою, оскільки прийнята в порушення діючого на момент її винесення законодавства та усталеної судової практики. При цьому відповідач, який має доступ до інформації про нараховану та виплачену заробітну плату та утримані обов'язкові платежі щодо всіх платників податку, не мав правових підстав для нарахування відповідних сум страхового внеску.
Ухвалою суду від 09.10.2023 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що за даними інформаційної системи податкового органу, в ІКП ФОП ОСОБА_2 відображені наступні автоматичні нарахування єдиного внеску на загальну суму 37788,74 грн, а саме:
автоматичні нарахування по строку сплати 09.02.2018 за 2017 рік - у сумі 8448,00 грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.04.2018 за І кв. 2018 року - у сумі 2457,18грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.07.2018 за II кв. 2018 року - у сумі 2457,18грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.10.2018 за III кв. 2018 року - у сумі 2457,18 грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 21.01.2019 за IV кв. 2018 року - у сумі 2457,18 грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.04.2019 за І кв. 2019 року - у сумі 2754,18грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.07.2019 за II кв. 2019 року - у сумі 2754,18грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 21.10.2019 за III кв. 2019 року - у сумі 2754,18 грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 20.01.2020 за IV кв. 2019 року - у сумі 2754,18 грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 21.04.2020 за І кв. 2020 року - у сумі 2078,12грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 20.07.2020 за II кв. 2020 року - у сумі 1039,06грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.10.2020 за III кв. 2020 року - у сумі 3178,12 грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.01.2021 за IV кв. 2020 року - у сумі 2200,00 грн.
Згідно даних ІС «Податковий блок» звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску згідно з таблицею 1 додатка 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне; страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 14.04.2015 №435 (із змінами та доповненнями) (далі - Порядок №435) ФОП ОСОБА_2 за період 2017-2020 рр. не надавала. На підставі цих даних ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2021р. № Ф-3879-51/62 на суму 37788,74 гривень, яка надіслана на адресу платника рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Зазначене поштове відправлення повернуто Укрпоштою з відміткою «Особисто вручено». Керуючись вимогами абз. 10 п. 4 ст. 25 Закону №2464, ГУ ДПС було сформовано узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3879-51/62У від 17.02.2021р на суму 37788,74 грн. та передано її на примусове виконання до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Станом на 17.10.2023 року за даними ІС «Податковий блок» в ІКП ФОП ОСОБА_2 рахується недоїмка по єдиному внеску на загальну суму 37788,74 грн.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що з 24.02.1999 року по 19.10.2021 року позивач була зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця, однак з моменту реєстрації і до моменту припинення підприємницької діяльності позивач не здійснювала сплату страхових внесків через те, що перебувала у трудових відносинах, будучи офіційно працевлаштованою. Доходів від провадження підприємницької діяльності позивач не отримувала.
19.10.2021 р. здійснена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності, що підтверджується копією витягу з ЄДР.
за даними інформаційної системи податкового органу, в ІКП ФОП ОСОБА_2 відображені наступні автоматичні нарахування єдиного внеску на загальну суму 37788,74 грн, а саме:
автоматичні нарахування по строку сплати 09.02.2018 за 2017 рік - у сумі 8448,00 грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.04.2018 за І кв. 2018 року - у сумі 2457,18грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.07.2018 за II кв. 2018 року - у сумі 2457,18грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.10.2018 за III кв. 2018 року - у сумі 2457,18 грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 21.01.2019 за IV кв. 2018 року - у сумі 2457,18 грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.04.2019 за І кв. 2019 року - у сумі 2754,18грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.07.2019 за II кв. 2019 року - у сумі 2754,18грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 21.10.2019 за III кв. 2019 року - у сумі 2754,18 грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 20.01.2020 за IV кв. 2019 року - у сумі 2754,18 грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 21.04.2020 за І кв. 2020 року - у сумі 2078,12грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 20.07.2020 за II кв. 2020 року - у сумі 1039,06грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.10.2020 за III кв. 2020 року - у сумі 3178,12 грн;
автоматичні нарахування по строку сплати 19.01.2021 за IV кв. 2020 року - у сумі 2200,00 грн.
Згідно даних ІС «Податковий блок» звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску згідно з таблицею 1 додатка 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне; страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 14.04.2015 р. №435 (із змінами та доповненнями) (далі - Порядок №435) ФОП ОСОБА_2 за період 2017-2020 рр. не надавала.
На підставі цих даних ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2021р. № Ф-3879-51/62 на суму 37788,74 гривень, яка надіслана на адресу платника рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Зазначене поштове відправлення повернуто Укрпоштою з відміткою «Особисто вручено».
Керуючись вимогами абз. 10 п. 4 ст. 25 Закону №2464, ГУ ДПС було сформовано узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3879-51/62У від 17.02.2021р. на суму 37788,74 грн. та передано її на примусове виконання до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Станом на 17.10.2023 року за даними ІС «Податковий блок» в ІКП ФОП ОСОБА_2 рахується недоїмка по єдиному внеску на загальну суму 37788,74 грн.
Позивач не погоджується з вимогою №Ф-3879-51/62У від 17.02.2021р., вважає її протиправною, що стало підставою для звернення до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - Основи) загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Частиною третьою статті 2 Основ визначено, що завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності; безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та членів його сім'ї тощо.
Відповідно до статті 3 Основ право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 4 Основ визначено, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.
Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.10 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон №2464-VI).
За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пункт четвертий частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Абзацом першим частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до п.3 розділу 6 Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції(для платника фізичної особи). Відповідно до п.4 розділу 6 Інструкції № 449 після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику корінець такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та якщо вимога органу доходів і зборів скасовується чи змінюється судом (господарським судом), то підшивається примірник (копія) рішення суду (господарського суду) до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
З наведених вище норм видно, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в даному випадку ОСОБА_1 є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник, що не заперечує відповідач.
Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 в період з 09.01.2014 року до 19.11.2020 року працювала на посаді бухгалтера в Товаристві з обмеженою відповідальністю «СПОРТ-ВЕКТОР», в період з 20.11.2020 року до 31.05.2022 року працювала на посаді бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «СЛ СЕЙЛС».
Зазначені обставини підтверджуються Довідкою, сформованою засобами автоматичної системи Пенсійного фонду України станом на 20.09.2023 року, а також довідками ТОВ «СЛ СЕЙЛС» № ДНФ00000001 від 10.01.2022 року та № № ДНФ00000002 від 10.01.2022 року.
Наведене також підтверджується записами трудової книжки позивача.
Отже, з 2017 року работодавець сплачує за позивача, як за застраховану особу, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу.
Таким чином, з наведеного видно, що нарахована відповідачем позивачу сума ЄСВ у розмірі 37788,74 грн., нарахована за той період, коли позивач була офіційно працевлаштована у Товаристві з обмеженою відповідальністю «СПОРТ-ВЕКТОР та Товаристві з обмеженою відповідальністю «СЛ СЕЙЛС», а отже, відповідно, за період 2017 року єдині внески за позивача сплачувалися роботодавцем.
Доказів зворотнього відповідачем суду не надано.
Відповідно до Закону №2464-VI, не визначено обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Визначальним чинником в даному випадку є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.
Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.
Разом з тим, суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку. Натомість покладення на позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду висловленої в постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до практики ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, та яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» має застосовуватись судами як джерело права, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06)).
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа №802/2236/17-а).
Приймаючи до уваги наведене вище, суд доходить висновку про те, що оскаржена вимога про сплату заборгованості із сплати єдиного внеску від 17.02.2021 року № Ф- 3879-51/62У, згідно з якою позивачу нараховано недоїмку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 37788,74 грн. є протиправною та підлягає скасуванню, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог, стягненню з Головного управління Головного управління ДПС у Дніпропетровській області підлягає сума 1073,60 грн., сплата яких підтверджується квитанцією TS204744 від 21.09.2023р., яка міститься в матеріалах справи.
Керуючись ст.ст.9, 72-77, 139, 241-243, 245-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)- задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2021 р. №Ф-3879-51/62, видану Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька