Справа № 161/17565/23
Провадження № 2/161/388/24
22 січня 2024 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Олексюка А.В.,
за участю секретаря судових засідань - Самсонюк Ю.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, визнання права власності на спадкове майно, -
10.10.2023 до суду надійшла вищевказана позовна заява ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, визнання права власності на спадкове майно.
Заяву обгрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4 , заповіту не залишив. ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, інших спадкоємців першої черги немає, відповідачами є його внуки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Спадковим майном після смерті ОСОБА_4 є належна йому 1/6 частка в квартирі АДРЕСА_1 .
Батько тяжко хворів, був інвалідом І групи, потребував постійного догляду, який здійснювала позивач, проживаючи разом з ним в квартирі АДРЕСА_1 , а після смерті батька здійснила його поховання та продовжила проживати в тій же квартирі.
З 03.06.2010 і по день смерті ОСОБА_1 була на обліку в Департаменті соціальної політики Луцької міської ради як доглядальниця ОСОБА_4 та одержувач компенсації за надання соціальних послуг.
Метою встановлення факту спільного проживання позивача та її батька ОСОБА_4 є необхідність реалізації права ОСОБА_1 на оформлення спадкових прав, оскільки нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Враховуючи вищенаведене, позивач просить встановити факт її постійного проживання із спадкодавцем ОСОБА_4 на день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за позивачем в порядку спадкування право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 12.10.2023 заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі.
Позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності за наявними матеріалами справи, просила задовольнити заявлені вимоги у повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали заяви про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги визнали, не заперечували щодо їх задоволення.
Розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши та оцінивши в судовому засіданні наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.6).
Факт родинних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та довідкою з Відділу реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції від 06.08.2009 №1183/2.3-104 (а.с.7-8).
Позивач ОСОБА_1 є донькою померлого ОСОБА_4 , а відтак входить до першої черги спадкування за законом.
Свідоцтво про право власності на житло від 21.07.1994 р, а саме квартиру АДРЕСА_1 на право спільної сумісної власності видано ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (а.с.10-14).
Після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_1 успадкувала належне їй майно за заповітом (а.с.15).
З метою оформлення своїх спадкових прав після смерті батька позивачка звернулася до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу. У відповідь було роз'яснено (лист № 382/01-16 від 15.09.2023 року), що для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 їй необхідно надати документи, які підтверджують факт прийняття спадщини, або ж звернутися в суд із заявою про надання додаткового строку для прийняття спадщини (а.с. 21).
Згідно відповіді від 28.12.2023 №580/01-16 приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Пастухової Н.В., спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилася.
Відповідно до ст. ст. 1217, 1233 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Заповіт є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно з ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.
Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або в разі відсутності наведених вище обставин - поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк.
В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначає, що станом 18.03.2018 року, тобто на дату смерті її батька ОСОБА_4 , вона постійно проживала разом зі спадкодавцем за однією адресою, хоча не була зареєстрована за даною адресою, що позбавляє її можливості реалізувати її спадкові права.
Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов'язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа: свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї (наприклад, на нерухоме майно).
Отже, для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.
Акт прийняття спадщини характеризується наступними ознаками: односторонній характер даного правочину, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця; безумовність та беззастережність передбачають, що не можна поставити факт прийняття спадщини у залежність від настання або ненастання якої-небудь умови, рівно як і не допускається часткове прийняття спадщини з відмовою від прийняття тієї її частини, що залишилася; прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться.
Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
Положеннями ст. ст. 80, 81 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно до вимог ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Таким чином, ст. 1268 ЦК України, для спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.
Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.
При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.
Статтею 315 ЦПК України визначено факти, які можуть встановлюватись у судовому порядку. Частиною другою даної норми передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
У свої постанові від 07.11.2018 року у справі № 336/709/18-ц Верховний суд звернув увагу на те, що згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
При цьому, Верховний Суд в постанові від 10.01.2019 року у справі №484/747/17 вказав, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі ст. 2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Згідно довідки Департаменту соціальної політики Луцької міської ради від 17.02.2020 №105, ОСОБА_1 перебувала на обліку в Департаменті соціальної політики як одержувач компенсації за надання соціальних послуг по догляду за інвалідом І групи ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 03.06.2010 по 18.03.2018 (а.с.16).
ОСОБА_4 був інвалідом І групи та тяжко хворів, що підтверджується копіями виписних епікризів та довідкою до акта огляду МСЕК (а.с.17-20).
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 суду пояснила, що оскільки ОСОБА_4 переніс операції та ампутацію ноги, він потребував постійного догляду, тому з ним постійно до дня смерті проживала його дочка - ОСОБА_1 .
Допитаний в ході розгляду справи свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що ОСОБА_4 постійно проживав за адресою: АДРЕСА_2 разом з дочкою ОСОБА_1 , яка його доглядала. Оскільки в ОСОБА_4 була ампутована нога, він потребував постійного догляду.
Таким чином, суд вважає доведеним факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 18.03.2018 року.
За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також в їх сукупності, та враховуючи те, що під час розгляду справи, знайшли підтвердження обставини, на які посилається позивач, і вони є такими, що дозволяють встановити факт її постійного проживання разом зі своїм батьком ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 , суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, визнання права власності на спадкове майно є підставною та підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 81, 263 ЦПК України, на підставі ст.ст. 1217, 1223, 1261, 1268, 1270 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 18 березня 2018 року.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_3 , НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Суддя Луцького міськрайонного суду А.В. Олексюк