Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" січня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2714/23 (752/11425/22)
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом : 1-й позивач - ОСОБА_1 , 2-й позивач - ОСОБА_2
до ОСОБА_3
про визнання недійсним договору позики
без виклику учасників справи
Хід справи та процесуальні питання.
У вересні 2022 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі свого представника адвоката - Степанова Сергія Миколайовича звернулися до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до громадянки ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 01.02.2019 року.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09.09.2022 року відкрито провадження у справі №752/11425/22 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засідання.
Позивачі заявили клопотання про направлення матеріалів справи за виключною підсудністю до Господарського суду Харківської області, з підстав викладених у поданій заяві.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10.10.2023 матеріали справи №752/11425/22 передано до Господарського суду Харківської області для розгляду у межах справи № 922/2714/23 про визнання неплатоспроможним ОСОБА_1 .
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.11.2023 справа 752/11425/22 передана на розгляд судді Прохорову С.А. в межах справи про банкрутство, справі присвоєно ЄУНСС №922/2714/23 (752/11425/22).
Суд зазначає, що ухвалою господарського суду Харківської області від 05.07.2023 у справі №922/2714/23 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів боржника; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; ухвалено оприлюднити на офіційному веб-сайті оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ; призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_1 арбітражну керуючу Єрьоміну Ольгу Юріївну (свідоцтво №125 від 06.02.2013).
06.07.2023 на офіційному сайті Верховного Суду оприлюднено оголошення №70948 про відкриття провадження у справі №922/2714/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , та встановлення строку подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
При цьому, позовні заяви учасників провадження у справі про банкрутство або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.11.2023 року вказана справа №922/2714/23 (752/11425/22) прийнята до провадження та призначена до розгляду в межах справи № 922/2714/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Правом на подання відзиву відповідач не скористався, клопотань про надання йому часу на підготовку відзиву або інших заяв по суті справи - відповідачем заявлено не було.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Про розгляд справи сторони були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві .
За відстеженням поштового пересилання №0600234515451 з офіційного веб-сайту Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" вбачається, що поштове відправлення було вручено ОСОБА_3 28.11.2023 за її адресою - АДРЕСА_2 , відомості про яку містяться в Єдиному Державному Демографічному Реєстрі.
08.12.2023 від позивача - ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення (вх. № 33884).
16.01.2024 відповідачем через систему "Електронний суд" подано до суду клопотання (вх. №1358/24) в якому відповідач вказує про те, що ним 03.11.2023 було подано апеляційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10.10.2023 та просить передати матеріали справи до Київського апеляційного суду для розгляду.
17.01.2024 від позивача - ОСОБА_1 надійшла заява (вх. №1541) про долучення до матеріалів справи письмових заяв свідків.
Згідно вимог статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства зокрема є: 1) верховенство права, 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, 4) змагальність сторін, 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення.
Згідно ч. 5 ст. 13 ГПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи вимоги зазначених норм, судом, з метою дотримання завдань господарського судочинства та здійснення всіх дій, що необхідні для реалізації завдань підготовчого провадження (остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті) були прийняті та долучені всі подані сторонами докази та пояснення.
Щодо клопотання відповідача про передачу справи, суд зазначає, що згідно ст. 261 Цивільного процесуального кодексу України, ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями). Аналогічна норма міститься в Господарському процесуальному кодексі України - ст. 235.
Згідно ч. 4 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу та вирішується питання про витребування матеріалів справи. Якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Аналогічна норма міститься в Цивільному процесуальному кодексі України - ст. 359.
Судом встановлено, що станом на день прийняття рішення (19.01.2024) в ЄДРСР та на сайті Судової влади відсутні відомості про прийняття до розгляду апеляційної скарги відповідача.
Станом на 19.01.2023 до Господарського суду Харківської області не надходило ухвали про апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача та не витребовувались матеріали справи.
Згідно Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, направлення справи за межі суду, у тому числі до апеляційної чи касаційної інстанції, до іншого місцевого суду, до експертних установ для проведення експертизи, до слідчих органів тощо, а також повернення справи за належністю до місцевого чи апеляційного суду здійснюється на підставі відповідного процесуального документа.
Таким чином, ні нормами Господарського процесуального кодексу України ні нормами Інструкції Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України не передбачено права чи обов'язку господарського суду самостійно направляти справи за межі суду без надходження відповідного процесуального документа.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Позиції сторін.
В обґрунтування своїх вимог позивачі посилаються на те, 01.02.2019 року група осіб у складі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , організатором якої є ОСОБА_4 , незаконно позбавивши волі позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , змусила останніх скласти текст договору позики та підписати договір позики з раніше незнайомою їм ОСОБА_3 , відповідачкою у справі, на суму 860 282 долари США, що за курсом НБУ на день підписання договору становило 23829811,40 гривень.
При цьому, фактична передача грошових коштів від Відповідачки Позивачам не відбувалась.
Відповідно до оскаржуваного договору позики від 01.02.2019 року, Позивачі зобов'язані повернути солідарно вищевказану суму грошових коштів Відповідачу до 10.02.2019 року у АДРЕСА_3 в ресторані «Марлин», що знаходиться в ТРЦ «Ocean Plaza». Договір позики від 01.02.2019 року був складений в одному оригінальному примірнику, який знаходиться у Відповідача. Вищевказане відбувалось із застосуванням психологічного тиску відносно Позивачів та погрозами застосування фізичного насильства до них та їх рідних, пригнічуючи тим самим їхню волю до опору та використовуючи чисельну перевагу та перевагу у фізичних можливостях. 06.02.2019 року, за фактом вчинення відносно Позивачів вищевказаних неправомірних дій, останні звернулись до Прокуратури Харківської області з заявою про вчинення кримінального правопорушення. Відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені 08.02.2019 року під номером кримінального провадження 12019220530000303 за ч.2 ст.189 КК України. Наразі, вказане кримінальне провадження передано за територіальною підслідністю до Бориспільського ВП ГУНП в Київській області для проведення досудового розслідування. Крім цього, за вказаним фактом також було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018100090010073, яке було завершено та передано на розгляд до Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
Зазначають, що на час розгляду їх позову, в Бориспільському міськрайонному суді Київської області розглядається кримінальне провадження за № 12018100090010073 (справа № 753/1388/21), за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 289 КК України; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 14 та ч. 3 ст. 289 КК України, а також ч. 1 ст. 309 КК України; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 14 та ч. 3 ст. 289 КК України та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 358 КК України саме з приводу в тому числі їхніх неправомірних дій по відношенню до позивачів із застосуванням до останніх психологічного тиску та погрози застосування фізичного насильства до них та їх рідних, пригнічуючи тим самим їхню волю до опору та використовуючи чисельну перевагу та перевагу у фізичних можливостях щодо змушення позивачів скласти текст договору позики та підписати такий договір позики від 01.02.2019 року з раніше незнайомою їм ОСОБА_3 . Вказують, що Позивачі є потерпілими по вказаній вище справі, так як неправомірними діями обвинувачених, було завдано їм матеріальної та моральної шкоди.
Також посилаються на те, що згідно з ч. 1 ст. 231 ЦК України судом визнається недійсним правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи. У разі вчиненням правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.
З урахуванням викладеного вважають, що оскільки договір позики від 01.02.2019 року укладено без їх вільного волевиявлення і вони підписали його під впливом насильства, та в тому числі реального виконання такого договору не відбувалось, його слід визнати недійсним, через що просять їх вимоги задовільнити в повному обсязі.
Від відповідачки ОСОБА_3 будь-які пояснення, зокрема, відзив на позовну заяву до суду не надходило.
Фактичні обставини справи, правова кваліфікація та висновку суду.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з частиною 1 статті 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.
Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За загальним положенням статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як вже було зазначено судом, згідно з частиною 1 статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Під насильством необхідно розуміти фізичний чи психічний тиск з боку другої сторони або іншої особи з метою спонукати вчинити ті дії, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи).
Для визнання правочину недійсним позивач має довести такі обставини: факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; вчинення правочину проти своєї справжньої волі; наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства, судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так й іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна.
Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов'язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 601/1083/16 (провадження № 61-1182св20).
У разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 484/3809/16 (провадження № 61-36524св18).
Для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин.
На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц (провадження № 61-6131св20).
Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 907/113/18).
Судом встановлено, що предметом позову є договір позики від 01.02.2019 року, який, як зазначають позивачі, було написано позивачем ОСОБА_1 та підписано обома позивачами 01.02.2019 року під час здійснення на позивачів групою осіб у складі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , тиску як психічного так і фізичного, що полягало в тому числі у незаконному позбавленні волі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що в свою чергу змусило останніх скласти текст договору позики та підписати договір позики з раніше незнайомою їм ОСОБА_3 (далі - Відповідач) на суму 860 282 долари США, що за курсом НБУ на день підписання договору становило 23829811,40 гривень.
При цьому позивачі вказують, що відповідачку ОСОБА_3 вони ніколи як до цього часу так і під час розгляду справи в суді не бачили та не були знайомі, а відповідний договір, без реального отримання грошових коштів, ним було підписано за через фізичний та психічний спив.
Зокрема, в якості свідка ОСОБА_1 зазначив наступне:
По своїй робочій діяльності приблизно в 2009 році він познайомився з ОСОБА_11 , а в подальшому (в літку 2018 року) познайомився і з її чоловіком. Тривалий час між нами були дружні відносини. У липні 2016 році йому зателефонувала ОСОБА_12 і просила порад чи допомоги, враховуючи те, що він має певні навички пов'язані із будівництвом. Враховуючи прохання ОСОБА_13 допомогти їй у незацікавленій перевірці якості будівництва пентхаусу над належною її родині квартирою за адресою: АДРЕСА_4 , який вони почали будувати ще в 2016 році, ОСОБА_1 відгукнувся і разом з спеціалістами у будівельній справі, на прохання ОСОБА_14 , здійснив огляд вказаного приміщення та в дружньому порядку висловив їй свої зауваження та рекомендації щодо вже проведених будівельних робіт, які здійснювали будівельники, найняті нею. Коли за результатами огляду ним були висловлено ряд зауважень щодо якості вже виконаних робіт, та були висловлені деякі поради, які б могли усунути виявлені недоліки під час проведення подальших будівельних робіт, ОСОБА_12 попросила його допомогти їй у закінченні вже розпочатого будівництва, а саме реконструкції квартири в квартиру-пентхаус, з відповідним устаткуванням та у введенні цього об'єкту в експлуатацію. Оскільки на той час ОСОБА_1 перебував із ОСОБА_15 в дружніх відносинах, він погодився їй допомогти, для чого познайомив ОСОБА_16 з своїми друзями і колегами по роботі: ОСОБА_2 та ОСОБА_17 , з якими вона почала спочатку контактувати по робочим моментам, пов'язаним із вказаним об'єктом, а в подальшому між ними вже склались дружні відносини. Роботи вони закінчили влітку 2018 року. На той час претензій щодо якості виконаних робіт у ОСОБА_14 та її родичів до нас не було.
Наприкінці 2017 року ОСОБА_12 знову запропонувала йому та його колегам - ОСОБА_2 та ОСОБА_17 допомогти їй і її чоловіку здійснити будівництво трьох поверхового житлового будинку «преміум класу» площею від 1000 до 2000 м. кв. з басейном, технічним поверхом з облаштуванням, під'їзних шляхів, облаштування прилеглої території і спортивного майданчику за адресою, як вона сказала належної їм земельної ділянки в Гнединському районі на «Осокорках». При цьому за планами родини ОСОБА_18 , будівництво повинно було бути проведеним в строки 2,5 роки, починаючи з початку 2018 року. Причиною, чому ОСОБА_12 звернулась саме до нас із таким проханням, вона вказала те, що її чоловік ОСОБА_19 дуже часто знаходиться за кордоном оскільки працює в США, а вона самостійно не впорається з будівництвом і їй потрібні довірені люди, які допоможуть знайти необхідних проектувальників, якісних будівельників і зможуть разом з нею досвідчено проконтролювати усі будівельні цикли і витрати, оскільки вона пересвідчилась вже в нашій порядності і досвіді ще за часів роботи в квартирі. Також, коли ОСОБА_12 повідомила, що вона та її чоловік планують витратити на будівництво цього будинку грошову суму до 7 млн. доларів США.
На початку 2018 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_17 погодились на пропозицію ОСОБА_14 і вже 2018 року почали спілкування з різними проектувальними організаціями, домовлялись із визначеними проектувальниками, найняли для замовників Ферлегерів будівельників які за планом, узгодженим з ОСОБА_13 та її чоловіком ОСОБА_20 розпочали підготовчі до будівництва роботи, враховуючи вже існуючі на місці комунікації, підведені до раніше побудованого і введеного в експлуатацію будинку, який був поруч з місцем запланованого будівництва. Так, під наглядом чоловіка і його колег з безпосередньою участю ОСОБА_21 розпочалися роботи по будівництву підпірної стіни, під'їзних шляхів, плануванню прибудинкової території, будівництву побутових і допоміжних приміщень, будівництву спортивного майданчика, підготовки котловану під будівництво будинку, тощо.
Подружжю був наданий кошторис, який узгоджувався приблизно до липня 2018 та затверджений ОСОБА_19 . ОСОБА_20 також повідомив, що з причини, що ОСОБА_12 відмовилась контролювати будівництво, контролем будівництва замість неї він покладає на свого брата - ОСОБА_22 , який на той час приїхав з Канади до України.
В подальшому все будівництво велось за контролем ОСОБА_22 , а ОСОБА_13 в свою чергу також продовжувала володіти усією інформацію, тримаючи «руку на пульсі» поруч з ОСОБА_23 .
На початку вересня 2018 року ОСОБА_19 вирішив зупинити будівництво з причини політичної ситуації в України і тим, що не зрозуміло з яким результатом і на користь кого закінчяться вибори Президента України та подальші парламентські вибори.
Оскільки питання щодо припинення будівельних робіт було прийняте безпосередньо замовником, а саме ОСОБА_24 , він запропонував ОСОБА_1 та його колегам виплату компенсації в розмірі 150 000 доларів США.
На прохання подружжя ОСОБА_19 і ОСОБА_14 , ним та колегами розпочато консервацію будівництва: а саме - недобудованої будівлі, не закінченого будівництво спортивного майданчика, оскільки на стадії бетонування ОСОБА_13 зупинила роботи з власної ініціативи. Фактично вони відпрацювали на цьому об'єкті повних 11 місяців, при цьому всі етапи їх роботи постійно узгоджувались із представниками родини ОСОБА_18 - ОСОБА_15 , ОСОБА_20 чи ОСОБА_23 та ними контролювались. Оскільки їх з ОСОБА_15 погляди на результати їх роботи мали певні розбіжності, ОСОБА_1 став ініціатором зустрічі з ОСОБА_19 , який фактично був замовником робіт, для підведення усіх підсумків співпраці. Як повідомила ОСОБА_25 , зустріч мала б відбутись вже у грудні 2018 року. Але потім в зв'язку з святами час зустрічі було перенесено на кінець січня чи початок лютого 2019 року. Така невизначеність була пов'язана із тим, що чоловік ОСОБА_14 перебував за кордоном. На пряму з Сергієм ОСОБА_1 не мав змоги зв'язатись, інформацію щодо його думки він отримували переважно через ОСОБА_16 , і лише в травні між ними відбувалась зустріч, на якій здійснювалось погодження та затвердження проекту робіт.
Наприкінці січня 2018 року ОСОБА_23 проінформував нас про те, що наша зустріч із замовником ОСОБА_26 відбудеться 01.02.2019. ОСОБА_1 разом із ОСОБА_27 та ОСОБА_17 прибули о 10.00 годині до приміщення будинку, розташованого поруч з будівельним майданчиком (де ними проводились будівельні роботи), за адресою: м. Київ, Бориспільскій район, територія Гнединської сільської ради. Там зустріч призначив їм ОСОБА_23 від імені свого брата ОСОБА_20 . Тобто за вказаною адресою вони приїхали, оскільки були переконані в тому, що має відбутись зустріч між ними як виконавцями робіт та ОСОБА_24 , який був замовником будівництва. На зустріч вони приїхали втрьох на одному автомобілі. При цьому - ОСОБА_17 , який приїхав з ними, залишився чекати в автомобілі. Коли позивачі зайшли до приміщення будинку, де мала відбутись робоча зустріч, несподівано їх ( ОСОБА_28 та ОСОБА_29 ) оточили 8 (вісім) невідомих їм чоловіків спортивної статури, з нагрудними сумками, у одного з них з сумки випав ніж. Вони бачили, що у двох молодиків була зброя, бо вони тримали зброю рукою. Точніше, один з них продемонстрував їм наявність у нього ножа, а ще двоє - таким чином тримали руки біля своїх нагрудних сумок, що було видно краї руків'я пістолів. Оскільки ОСОБА_1 сам є власником зброї, можу сказати, що на мій погляд, ці двоє чоловіків тримали руків'я пістолету «Форт 17», основна частина якого було прихована поверхнею сумки. Поведінка цих людей була загрозливою та агресивною. Ці люди одразу при вході відібрали у нього ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_30 їх мобільні телефони, залишивши їх без будь якого зв'язку. Також вони відібрали у них їх особисті речі (у ОСОБА_1 при собі був портфель, гаманець, телефон) та особисті документи. Також його та ОСОБА_31 обшукали на наявність зброї. Все це відбувалось одразу при вході в приміщення, куди вони прибули на робочу зустріч. Потім їх обох силоміць усадили за стіл, за яким сидів чоловік, що сказав, що ми можемо вважати, що він - ОСОБА_19 . В цей же час на телефон ОСОБА_2 о 10 годині 14 хвилин прийшло СМС повідомлення по зв'язку «Телеграмма» з номера НОМЕР_2 , належного ОСОБА_32 - наступного змісту: «Евгений уволен в связи с утратой доверия. Все переговоры будет вести...надлежит вести с его адвокатом Александром Навальневым и его личным представителем ОСОБА_33 . Документы подтверждающие их полномочия будутвам представлены ими же». Але це повідомлення ОСОБА_34 зміг побачити лише через 5-6 годин, коли нам повернули наші телефони та паспорти.
Невідомий на той час ОСОБА_1 чоловік, який в подальшому був ідентифікований ним як ОСОБА_35 сказав, що «розмовляючи з ним, вважайте що він і є ОСОБА_20 ». Після цього ОСОБА_35 звинуватив позивачів у тому, що вони нібито привласнили гроші ОСОБА_20 в сумі понад 1 000 000 доларів США, тому повинні повернути йому гроші у в розмірі 860 000 доларів США. При цьому, ОСОБА_35 заявив, що від замовників ОСОБА_19 і ОСОБА_13 вони отримали оплату навіть за фізичне усунення нас, в зв'язку з чим вони мають йому подякувати лише за те, що вони навіть розмовляють з ними. При цьому він поводився зухвало, відкрито говорив про те, що він нічого не боїться, що він може діяти на власний розсуд і що вони (позивачі) та члени їх родин повністю від нього залежать. При цьому ОСОБА_35 показав їм цілу папку документів, з яких видно було данні як членів їх родин, були озвучені відомості про усе майно родин і місця проживання позивачів ОСОБА_36 та ОСОБА_34 . Як вказав ОСОБА_35 - « ІНФОРМАЦІЯ_8 », тобто ні він - ОСОБА_28 , ні ОСОБА_37 не маємо іншого вибору, ніж виконати всі вимоги ОСОБА_38 . При цьому ОСОБА_39 відкрито озвучував погрози заподіяння фізичної шкоди, як їм так і їх сім'ям. В тій ситуації та обставинах, в яких вони опинились і він - Наливайко, і ОСОБА_37 сприймали слова ОСОБА_40 та поведінку інших присутніх чоловіків, як такі, що несуть реальну загрозу як їм особисто, так і членам їх родин. У той момент загроза, а саме - небезпека для їх життя ним та ОСОБА_27 сприймалась на стільки реальною, що вони розуміли - треба погоджуватися на усі умови цих людей, оскільки в другому випадку живими звідти вони не вийдуть.
В цьому приміщенні, а точніше - в кухні житлового будинку за вищевказаною адресою, його та ОСОБА_41 невідомі особи утримували понад 5 годин у закритому приміщенні (з 10.00 годин до 15.30 годин), все це відбувалось, поки вони не погодились на те, що підпишуть «усе що вони скажуть». Там же в цьому приміщенні вони постійно були ізольовані, не мали можливості вийти на зв'язок із будь-ким з близьких, покликати на допомогу. Весь цей час на нього та ОСОБА_31 здійснювався психологічний тиск, їх постійно залякували, погрожували фізичною розправою, розповідали про те, що вони можуть зробити із ними та їх родинами, якщо між ними ( ОСОБА_36 та ОСОБА_42 ) та чоловіком який нібито представляв інтереси Ферлегерів і якого потім він ідентифікував за фотознімками в соціальних мережах як ОСОБА_43 , не буде «досягнуто згоди та порозуміння». Під таким тиском, ОСОБА_36 та ОСОБА_34 змушені були підписати якісь документи на іноземній мові із зазначенням різних цифр, але ознайомитись із змістом яких документів ні він, ні ОСОБА_44 не мали можливості, оскільки їх тільки підсовували їм на підпис і одразу забирали. Кільки штук таких документів і про що саме вони підписали він точно не може сказати, впевнений в тому, що їх було понад 10 штук (аркушів). Ці папери були викладені іноземною мовою, якою саме я не можу вказати, оскільки не мав можливості хоча б зосередитись на тексті, який там надрукований. Також на них були зазначені невідомі йому суми, але які саме, в якій валюті і про що вони свідчать він також не мав змоги ознайомитись. Це були папірці роздруковані на принтері, без печаток, та будь-яких логотипів, але їм сказали, що це «інвойси» і за зовнішнім оформленням сприймалися як фінансові документи.
Крім цього, ОСОБА_39 дав йому, ОСОБА_1 аркуші паперу на якому змусив його написати договір позики, зміст якого ОСОБА_45 йому надав у вигляді фотографії на власному мобільному телефоні, а сам контролював, щоб він правильно відображав текст. Так, фактично під диктовку ОСОБА_38 , ОСОБА_1 написав договір позики, відповідно до якого нібито він та ОСОБА_46 отримали у невідомої їм жінки (яка була вказана як ОСОБА_47 ) грошові кошти в сумі 860 000 доларів США, які вони повинні повернути до 10 лютого 2019 року. Анкетні данні жінки ОСОБА_45 йому показав на телефоні.
Крім цього, усно ОСОБА_35 вказав, що за цей борг вони ( ОСОБА_36 та ОСОБА_34 ) маємо розрахуватись своїм майном, перелічивши його, з чого йому стало зрозуміло, що ОСОБА_39 «відмониторив» всі данні як з майнових реєстрів так і з соціальних мереж, які є у вільному доступі, яке будь-коли перебувало у його власності, а також у власності його друзів та компаньйонів - ОСОБА_31 та ОСОБА_23 , а саме:
- будинок у АДРЕСА_5 , який на той час належав його дружині, а не йому; земельна ділянка з закінченим будівництвом житлового будинку у АДРЕСА_6 , який належить йому на праві приватної власності; 2 земельні ділянки в Гнединській селищній раді Бориспольского району Київської області, які на той час знаходились у власності ОСОБА_48 (який в цей час знаходився в автомобілі на вулиці) і до якого нібито претензій не має;
- Автомобіль Лексус LX-450 д/н НОМЕР_3 , який на праві власності на той час належав ОСОБА_49 ;
- Автомобіль Ауді Q7 д/н. НОМЕР_4 який на праві власності належить йому, ОСОБА_1 .
Окрім передачі прав на вищевказане майно, ОСОБА_39 вимагав від них виплати йому грошових коштів в сумі 200 000 доларів США.
При цьому в ОСОБА_1 відібрали ключі від будинку, який розташований у АДРЕСА_7 . Також вони вимагали від нього, щоб він віддав їм ключі від його автомобілю та наказали там же залишити в розпорядженні ОСОБА_50 автомобіль Ауді д/н. НОМЕР_5 і виставили там свою охорону. При цьому, місце розташування будинку, де їх з ОСОБА_42 утримували та будинок у садовому товаристві «Димок», який належить йому, розташовані досить близько один від одного і ОСОБА_39 окрім передачі йому ключів від будинку, наполягав на тому, щоб його люди деякий час пожили в будинку ОСОБА_1 під приводом того, щоб змусити позивачів виконувати їхні вимоги. Після 5-ти годинного незаконного утримання, коли ОСОБА_36 та ОСОБА_34 змушені були погодитись на незаконні вимоги, ОСОБА_45 та його люди дозволили їм вийти з приміщення будинку, де вони знаходились та посадили їх до автомобілю, в якому їх чекав ОСОБА_51 . Окрім них, до цього ж автомобілю сіли двоє невідомих їм чоловіків, які разом із ними проїхались до будинку, що належить Наливайко. Також вказує, що втекти від них під час поїздки вони не мали змоги, оскільки окрім двох супроводжуючих їх осіб, які заблокували доступ до дверцят автомобілю, їх також супроводжували два автомобілі із людьми Власенка, один з яких їхав попереду них, другий - позаду. Коли вони під'їхали до будинку по АДРЕСА_7 , ОСОБА_45 ключами, що забрав в нього, відкрив ворота на ділянку де розташований будинок та двері будинку, куди зайшли його люди. Також зазначає, що на території цього ж будинку на той час знаходився автомобіль Ауді Q7 д/н. НОМЕР_5 , який на праві власності належить йому, ОСОБА_1 . Ключі та документи від цього автомобілю в нього також спочатку намагався забрати ОСОБА_52 .
Після того, як люди ОСОБА_38 зайшли до будинку та на територію домоволодіння частина людей залишилась в будинку, а решта - посадили його та ОСОБА_29 до автомобілю « ІНФОРМАЦІЯ_9 » під керуванням ОСОБА_48 (на якому вони приїхали на зустріч), туди ж сіли троє людей ОСОБА_38 , а він сам їхав на своєму автомобілі. Під таким супроводом їх повезли до нотаріуса. З таблички на його офісі вони дізнались що це Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Наталія Михайлівна, офіс розташований за адресою: АДРЕСА_8 . ОСОБА_45 сказав, що вони приїхали для нотаріального посвідчення договору позики. При цьому ще під час їх утримання в будинку, ОСОБА_45 телефонував нотаріусу та домовлявся про візит для посвідчення договору позики. У нотаріуса він, Наливайко, зрозумів, що нотаріус і ОСОБА_45 знайомі і відкритим текстом сказав «я тут привіз двох чоловіків», після чого провів їх у суміжне приміщення в сказав сидіти там, а сам з їх документами пішов в кімнату, де розміщене робоче місце нотаріуса. Притулившись до суміжної стіни Наливайко частково мав змогу чути розмову ОСОБА_38 з нотаріусом. Як він зрозумів, нотаріус перевірила його та ОСОБА_34 документи і сказала ОСОБА_53 , що у нього нічого не вийде, оскільки вони обоє одружені та для нотаріального посвідчення договору позики потрібні письмові згоди їх дружин. Весь цей час разом із ними в кімнаті був присутнім один з чоловіків, який був із ОСОБА_54 . Через деякий час, ОСОБА_45 повернувся до кімнати, де вони знаходились і сказав, що з нотаріусом він домовився і того документу, який вони вже підписали достатньо і нотаріальне посвідчення договору не потрібне, оскільки він і так має юридичну силу. При цьому за весь час перебування у приміщенні офісу нотаріуса ні він, ні ОСОБА_46 із нотаріусом не спілкувались, її не цікавила мета їх візиту і вона спілкувалась виключно із ОСОБА_54 , та відповідала на телефонні дзвінки, один з яких явно стосувався їх ситуації, що він зрозумів із часткового змісту розмови, яку вдалось підслухати. Всього в приміщенні офісу нотаріуса вони знаходились близько 30 хвилин, після чого ОСОБА_35 був вимушений віддати їм паспорти і ідентифікаційні номери і наказав їм їхати додому у Харків, де на його вимогу їх дружини повинні дати нотаріальну згоду на укладення договору позики. Він вимагав від них, щоб із цими згодами ОСОБА_36 та ОСОБА_34 повернулись до м. Києва вже 4 лютого 2019 року. При цьому ОСОБА_45 зазначив, що в разі, якщо вони цього не зроблять, то настануть «дуже тяжкі наслідки». При цьому він досить наполегливо попередив їх, щоб вони навіть не думали звертатись до правоохоронних органів, тому що у нього у Києві усе «схвачено» і продемонстрував їм Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 01.02.2019 про накладення арешту на усе майно та з якої вбачалося, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань ще 31.01.2019 нібито внесені відомості про те, що нібито ними, ОСОБА_36 та ОСОБА_34 скоєно кримінальне правопорушення стосовно ОСОБА_18 . З усім змістом цієї ухвали не було можливості ознайомитись, оскільки ОСОБА_39 продемонстрував цю ухвалу і одразу ж забрав її. Після цих подій він, ОСОБА_1 , вже 02.02.2019 року повернувся додому в м. Харків, де все розповів дружині. При цьому він все ще перебував в пригніченому стані та під впливом тих подій, які відбулись, оскільки дуже боявся як за своє життя так і можливих наслідків для членів його родини, в разі, якщо він не виконає ті незаконні вимоги, які вимагав від нього ОСОБА_52 .
На протязі часу до 05.02.2019 року громадянин ОСОБА_45 постійно телефонував на його мобільний номер телефону, але він не відповідав, тоді ОСОБА_45 дзвонив на номер його дружини чи йому але з інших номерів. Весь цей час він, ОСОБА_1 та його родина перебували у постійному стресі. Як того вимагав ОСОБА_39 , до м. Києва він 04.02.2019 року не приїхав.
Не маючи юридичної освіти, в такій життєвій ситуації він опинився вперше і самостійно дати оцінку цій ситуації він не міг, тому 05.02.19 звернувся за допомогою до адвоката. Адвокат від його імені підготував необхідну заяву до правоохоронних органів та 06.02.19 він подав цю заяву про вчинення кримінального правопорушення стосовно нього до правоохоронних органів за місцем свого проживання, а саме до прокуратури Харківської області. Заяву аналогічного змісту подав також ОСОБА_46 . За цими заявами слідчим Індустріального відділу поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області внесенні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12019220530000303 від 08.02.2019 року за ст. 356 КК України. В рамках цього досудового розслідування ним були дані покази в якості потерпілого, при цьому на час допиту він ще перебував у шоковому стані і на скільки він може оцінювати ситуацію зараз, його покази мали трохи «сумбурний» характер і не були детальними.
Також в поясненнях позивач ОСОБА_1 зазначає, що за вказаним фактом також було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018100090010073, яке було завершено та передано на розгляд до Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
На даний час, в Бориспільському міськрайонному суді Київської області розглядається кримінальне провадження за № 12018100090010073 (справа № 753/1388/21), за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 289 КК України; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 14 та ч. 3 ст. 289 КК України, а також ч. 1 ст. 309 КК України; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 14 та ч. 3 ст. 289 КК України та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 358 КК України.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є потерпілими по вказаній вище справі, так як неправомірними діями обвинувачених, їм було завдано значної матеріальної та моральної шкоди.
Позивач ОСОБА_2 надав суду письмову заяву свідка аналогічного змісту та фактично підтвердив обставини, що викладені в поясненнях та письмовій заяві позивача та свідка ОСОБА_1 , зазначивши, зокрема, що спірний договір позики від 01.02.2019 року між позивачами та відповідачкою ОСОБА_3 було написано власноруч ОСОБА_1 на аркуші паперу під впливом насильства та погрози насильства до родичів його та ОСОБА_1 громадянином ОСОБА_52 . При цьому з відповідачкою він раніше ніколи не був знайомий, жодного спілкування з нею не мав, під час написання вказаного договору її поруч з ними не було, як і не було фактично будь-якого передання за вказаним спірним договором позики грошових коштів від відповідачки ОСОБА_3 до позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Також зазначив, що за вказаним фактом також було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018100090010073, яке було завершено та передано на розгляд до Бориспільського міськрайонного суду Київської області та на даний час, в Бориспільському міськрайонному суді Київської області розглядається кримінальне провадження за № 12018100090010073 (справа № 753/1388/21), за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 289 КК України; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 14 та ч. 3 ст. 289 КК України, а також ч. 1 ст. 309 КК України; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 14 та ч. 3 ст. 289 КК України та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 358 КК України.
Він, як і позивач ОСОБА_1 є потерпілим по вказаній вище справі.
В матеріалах справи міститься обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12018100090010073 від 03.09.2018 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 289 КК України; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 14 та ч. 3 ст. 289 КК України, а також ч. 1 ст. 309 КК України; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 14 та ч. 3 ст. 289 КК України та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 289, ч. 4 ст. 358 КК України, зміст якого досліджений судом та вказує в тому числі на відповідні події, за якими відбулося складання позивачем ОСОБА_1 спірного договору позики від 01.02.2019 року та його підписання позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та підстави складання такого договору позики та його підписання з боку позивачів.
Також відповідні обставини з приводу здійснення будівельних робіт в місті Києві в 2017-2018 рр. позивачами та обставини, що відбувались 01.02.2019 року викладені в письмових заявах свідків ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , що залучені до матеріалів справи та досліджені судом.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до положення ст. ст. 3, 11, 12, 13, 14 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики),а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або диспозитивно безоплатним правочином.
Розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов'язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі 6-50цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі№ 464/3790/16 (провадження № 14-465цс18).
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).
З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання, чи навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 559/2587/19 (провадження № 61-1059св22).
Отже частина 1 статті 1051 ЦК України, з метою доведення перед судом безгрошовості договору позики у письмовій формі, допускає застосування будь-яких доказів, в тому числі і свідчення свідків, однак лише за умови, коли особа, яка посилається на такий доказ (свідчення свідків) доведе, що договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Позивачі наголошують на тому, що фактична передача грошових коштів заявницею ОСОБА_3 не відбувалась, як і не виникали між сторонами вказаного договору будь-які цивільні правовідносини.
Відповідач, в свою чергу, не довів зворотнього.
Дослідженням змісту спірного договору позики від 01.02.2019 року встановлено, що в самому договорі позики відсутня умова про те, що його підписанням позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджують факт отримання ними грошових коштів за договором. За таких умов, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом виключно факту укладення договору, але не передачі грошової суми позичальнику, як передумови виникнення боргових відносин.
Отже, відсутні підтверджуючі документів, які б свідчили про передачу-отримання коштів між сторонами, якщо кошти надані готівкою чи виписки із рахунку про отримання коштів у безготівковому вигляді, а тому наведене дає суду підстави стверджувати про відсутність в тому числі передачі грошових коштів відповідачкою ОСОБА_3 позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто, зокрема, що позивачі фактично отримали кошти в якості позики до часу його складення та підписання.
Також з дослідження змісту спірного договору позики судом встановлено, що сума позики визначена в ньому в розмірі 860 282 долари США, що за курсом НБУ на день підписання договору становило 23829811,40 гривень та строк повернення зазначений 10.02.2019 року - тобто складає 10 діб. Суд критично ставиться до вказаної умови, яка в тому числі, на думку суду, є свідченням фактичної відсутності мети укладання позики на значну суму, майже мільйон доларів США, з боку позивачів без визначення конкретної мети такої позики та з встановленням такого короткого терміну повернення.
За змістом частини 1 статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Разом з тим правочини, що вчиняються особою проти її справжньої волі в наслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або збоку іншої особи, тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Отже, як вже було зазначено судом, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 231 ЦК, якщо його вчинено особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або збоку іншої особи, особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності застосування фізичного чи психічного тиску збоку другої сторони або з боку іншої особи, правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Таким чином судом, на підставі досліджених доказів встановлено, що укладення оспорюваного правочину, договору позики від 01.02.2019 року, було здійснено позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проти їх справжньої волі в наслідок застосування до них фізичного та психічного тиску з боку збоку іншої особи, тому волевиявлення позивачів не вважається вільним і не відповідає їх внутрішній волі.
При цьому відповідач ОСОБА_3 аргументованих заперечень, та взагалі будь-яких пояснень щодо позовних вимог суду не надала.
З огляду на викладене суд вважає, що оспорюваний договір позики від 01.02.2019 року було укладено внаслідок застосування до позивачів фізичного та психічного тиску з боку інших осіб, а тому він підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 231 ЦК України.
Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Враховуючи вищезазначені обставини, давши оцінку всім дослідженим доказам у їх сукупності, встановивши їх достовірність на підтвердження заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним підлягає задоволенню.
Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір, сплачений позивачем - ОСОБА_1 , відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 3, 11, 12, 13, 14, 203, 204, 215, 231, 626, 627, 628, 638, 1047, 1048, 1051 Цивільного кодексу України, статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задовольнити повністю.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір позики від 01 лютого 2019 року між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 , АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_6 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 , АДРЕСА_11 , РНОКПП НОМЕР_7 ) на суму 860 282,00 (вісімсот шістдесят тисяч двісті вісімдесят два) долари США, що за курсом НБУ на день підписання договору становило 23 829 811,40 (двадцять три мільйони вісімсот двадцять дев'ять тисяч вісімсот одинадцять гривень 40 коп.) гривень.
Судові витрати покласти на ОСОБА_3 .
Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_11 ( АДРЕСА_11 , РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - 992,40 грн судового збору.
Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.
Учасники справи:
Перший позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Другий позивач - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 , АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_6 ).
Відповідач - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 , АДРЕСА_11 , РНОКПП НОМЕР_7 ).
Повне рішення складено "24" січня 2024 р.
Суддя С.А. Прохоров