65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"16" січня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4113/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: адвокат Петрова А.М.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/4113/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» (73034, м. Херсон, пр-т Адмірала Сенявіна, № 41, код ЄДРПОУ 32618769)
до відповідача: Приватного підприємства «Фенікс і Ко» (74800, Херсонська обл., м. Каховка, вул. Мелітопольська, № 21А, код ЄДРПОУ 35440809)
про розірвання договору та стягнення 994 671,00 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
19.09.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Фенікс і Ко», в якій просить суд розірвати договір купівлі-продажу № 6541/2022/лс200 від 16.02.2022, що укладений між ТОВ «Авто-Плаза» та ПП «Фенікс і Ко», а також стягнути з відповідача сплачені позивачем грошові кошти (попередню оплату) в загальному розмірі 994671,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Авто-Плаза» зазначає, що 16.02.2022 між ним та ПП «Фенікс і Ко'укладено договір купівлі-продажу № 6541/2022/лс200, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався передати у власність позивача транспортний засіб - автомобіль Toyota Land Cruiser 200 4.5 АТ-PREMIUM VIN НОМЕР_1 білий перламутр 070. 2019 р.в. вартістю 994 671,00 грн. (з ПДВ), а позивач зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього вищезазначену грошову суму.
Як вказує позивач, з урахуванням того, що товар знаходився у ПП «Фенікс і Ко» в момент підписання договору, тобто був у розпорядженні (наявності) продавця, останній одразу повідомив про готовність товару до передання покупцеві та виставив відповідний рахунок на оплату, у зв'язку з чим ТОВ «Авто-Плаза» перерахувало відповідачу суму передплати у розмірі 994671,00 грн, зазначивши в призначенні платежу «оплата за автомобіль згідно рахунку № 1 від 16.02.2022 у т.ч. ПДВ 20% - 165778,50 грн».
В свою чергу, за ствердженням позивача, продавець був зов'язаний передати товар покупцеві за умови та після повної оплати товару за ціною, визначеної в цьому договорі, за адресою: 73034. Херсонська обл.. м. Херсон, проспект Адмірала Сенявіна, буд. № 41, одна спірний товар так і не був переданий позивачу, а сума передоплати не була повернута.
При цьому, позивач додає, що з об'єктивних причин, перебування відповідача на окупованій території не лише унеможливлює виконання умов договору та отримання товару покупцем, а й позбавляє можливості нормально комунікувати із контрагентом та вимагати повернення грошових коштів, що були перераховані в якості передоплати за товар.
Відтак, позивач вважає, що у нього наявні умови, передбачені ч. 2 ст. 652 ЦК України, для розірвання договору у судовому порядку, у зв'язку з істотною зміною обставин, оскільки в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане та передбачити в момент укладання договору напад Російської Федерації на територію України, запровадження воєнного стану та ведення воєнних дій на території України сторони договору у момент його укладення об'єктивно не могли.
Окрім того, на думку позивача, зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися, оскільки усунути причини та наслідки вторгнення військ Російської Федерації на території України, запровадження воєнного стану та ведення воєнних дій на території України, знаходження відповідача на тимчасово окупованій території України, позивач об'єктивно не може.
Позивач підсумовує, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, оскільки наразі виконання умов договору відповідачем є об'єктивно неможливим, а позивачу невідомо ані про факт збереження майна, яке він планував придбати у відповідача, ані який ще час відповідач буде знаходитись на окупованій території.
При цьому, позивач наголошує, що постраждав внаслідок воєнної агресії, окупації та деокупації м. Херсона та не може наразі користуватись власними коштами, які він перерахував відповідачу в якості передплати за товар.
Відтак, на переконання позивача, наявна ситуація, коли відповідач об'єктивно не може виконати зобов'язання, а внаслідок зміни обставин таке виконання в майбутньому (без жодних термінів такого виконання) для позивача втрачає сенс або кінцевий результат буде не тим, на який він розраховував при укладенні договору.
Отже, за висновком позивача, в даному випадку, з урахуванням того, що інші засоби припинення зобов'язань з ініціативи покупця недоступні, через неможливість комунікації із контрагентом, що знаходиться на окупованій території, договір підлягає розірванню в судовому порядку із визначенням наслідків такого розірвання - повернення передоплати товару покупцю.
Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом
Верховний Суд розпорядженням від 18.03.2022 року № 11/0/9-22 в порядку ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус судді» змінив на Господарський суд Одеської області територіальну підсудність судових справ, які підсудні Господарському суду Херсонської області (враховуючи неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану Господарським судом Херсонської області).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2023 року позовна заява вх.№ 4665/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
21.09.2023 від ТОВ «Авто-Плаза» до суду надійшла заява (вх. № 3295/23) про долучення до матеріалів справи доказів неможливості виконання процесуальних дій з відправлення позовної заяви відповідача, який знаходиться на тимчасово окупованій території. Вказана заява прийнята судом до розгляду та долучена разом із відповідними доказами до матеріалів справи.
25.09.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 4665/23 від 19.09.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4113/23. Справу № 916/4113/23 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "12" жовтня 2023 р. об 11:20 год.
12.10.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/4113/23 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "16" листопада 2023 року о 10:20 год., про що відповідача було повідомлено ухвалою суду від 13.10.2023, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.
16.11.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/4113/23 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "28" листопада 2023 року о 10:40 год., про що відповідача було повідомлено ухвалою суду від 17.11.2023, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.
28.11.2023 у підготовчому засіданні судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строків підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду.
Окрім того, 28.11.2023 в підготовчому засіданні, за участю представника позивача, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/4113/23 до судового розгляду по суті на "21" грудня 2023 року о 10:00 год. Того ж дня, судом було призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/4113/23 по суті на 16 січня 2024 року об 10:00 год. Приватне підприємство «Фенікс і Ко» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/4113/23 було повідомлено ухвалою суду від 29.11.2023 в порядку ст. 120 ГПК України.
18.12.2023 позивачем подана до суду заява (вх. № 45780/23) про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням адвоката в дату засідання за кордоном та за відсутністю сталого інтернет-зв'язку.
21.12.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено розгляд справи № 916/4113/23 по суті на "16" січня 2024 року о 10:00 год.
Представник позивача - ТОВ «Авто-Плаза», 16.01.2024 в судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позові.
Відповідач - ПП «Фенікс і Ко» про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
До повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Ухвали у даній справі скеровувались відповідачу судом за адресою: 74800, Херсонська обл., м. Каховка, вул. Мелітопольська, № 21А, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Втім, судове повідомлення не було доставлено на адресу відповідача у зв'язку із призупиненням АТ «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв'язку у зв'язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України - до поштового відділення 74800, про що працівниками відділу канцелярії суду складено відповідну довідку, що долучена судом до матеріалів справи.
При цьому, пунктом 21 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції».
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом № 309 від 22.12.2022, зареєстрований в у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Як було зазначено, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, вся територія Каховського району Херсонської області, за винятком смт. Козацьке та с. Веселе, з 24.02.2022 перебуває в тимчасовій окупації Російської Федерації.
Питання провадження господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях врегульовано Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Відповідно до частини першої статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.
Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи 02.10.2023, 13.10.2023, 20.11.2023, 29.11.2023 та 22.12.2023 на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщені відповідні оголошення, які також долучено судом до матеріалів справи.
Також, суд вживав додаткові заходи сповіщення відповідача про розгляд справи шляхом направлення ухвал суду на повідомлену позивачем адресу електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1, та як вбачається з наявних в матеріалах справи довідок про доставку електронного листа, документи були доставлені до електронної скриньки відповідача.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.
Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Ухвали Господарського суду Одеської області по справі № 916/4113/23 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Таким чином, суд зазначає, що відповідач також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за відомим номером даної справи № 916/4113/23 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.
Крім того, суд зазначає, що відповідач зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.
Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.
Згідно ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Пунктом 3 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.
Суд зауважує, що Господарський суд Одеської області наразі безперервно працює, відповідач та його представник міг скористатись своїм правом звернутись до суду із заявою, в порядку ч. 3, 4 ст. 197 ГПК України та мав можливість безперешкодно прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, доказів зворотного суду не надано.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи наведене, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутності відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.
В процесі розгляду справи подані позивачем клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах судових засідань.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні, 16.01.2024 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
16.02.2022 між ПП «Фенікс і Ко» (постачальник) та ТОВ «Авто-Плаза» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 6541/2022/лс200, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупця транспортний засіб - автомобіль Toyota Land Cruiser 200 4,5 АТ-PREMIUM, VIN: НОМЕР_1 , 070. білий перламутр, 2019 року виготовлення, вартістю 828892,50 грн без ПДВ, ПДВ - 165778,50 грн, вартість з ПДВ - 994671,00 грн, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за товар грошову суму, визначену у цьому договорі.
Згідно п. 2.3. договору покупець зобов'язується повністю сплатити суму за товар, визначену у цьому договорі, протягом 10-ти (десяти) робочих днів з моменту надання йому повідомлення про готовність товару до передання покупцеві. Оплата товару здійснюється на умовах попередньої оплати - до передання продавцем товару покупцю.
Відтак, відповідно до п. 2.4. - 2.6. договору оплата товару повинна здійснюватись покупцем, з урахуванням умов цього договору, в наступному порядку: 994671,00 грн, в т.ч. ПДВ 165778,50 грн, яка підлягає сплаті покупцем протягом 10 (десяти) робочих днів з дня підписання цього договору.
Пунктом 2.12 договору сторони також передбачили, що оплата товару може здійснюватися покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця виключно на підставі рахунку-фактури продавця.
Пунктами 3.1. - 3.3. договору передбачено, що продавець зобов'язується передати товар покупцеві за умови та після повної оплати товару за ціною, визначеною в цьому договорі за адресою: 73034, Херсонська обл., м. Херсон, проспект Адмірала Сенявіна, буд 41. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару у розпорядження покупця. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк та за адресою, визначеними у п. 3.1 договору, товар готовий до передання покупцеві і покупець належним чином проінформований про це.
При цьому, пунктом 3.5. договору визначено, що право власності на товар виникає у покупця з моменту підписання акту приймання-передавання товару.
Як встановлено п. 9.1. договору, всі повідомлення, запити, вимоги або будь-яка інша кореспонденція за цим договором виконуються в письмовій формі українською мовою та доставляється кур'єром, передплаченим рекомендованим поштовим відправленням, телефоном, факсом або особисто під розписку відповідній стороні.
Відповідно до п. 10.7. договору строк його дії завершується після виконання сторонами прийнятих на себе за цим договором зобов'язань.
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками зазначених суб'єктів господарювання.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору № № 6541/2022/лс200 від 16.02.2022 ТОВ «Авто-Плаза», в рахунок оплати за товар, перерахувало ПП «Фенікс і Ко» грошові кошти на загальну суму 994671,00 грн., зазначивши в призначенні платежу: «оплата за автомобіль згідно рахунку № 1 від 16.02.2022 року у т.ч. ПДВ 20% - 165778,50 грн», що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 67114 від 16.02.2022. Перерахування грошових коштів в розмірі 994671,00 грн на розрахунковий рахунок відповідача додатково підтверджується випискою АТ «Райффайзен Банк» по банківському рахунку ТОВ «Авто-Плаза» за період з 01.02.2022 по 22.09.2023.
В матеріалах справи наявна заява ТОВ «Авто-Плаза» вих. № 08/09 від 08.09.2023 до ПП «Фенікс і Ко» про розірвання договору та повернення попередньої оплати, яку позивач, враховуючи, що підприємство відповідача знаходиться на тимчасово окупованій території, разом із угодою про розірвання договору купівлі-продажу № 6541/2022/лс/200 намагався надіслати шляхом надсилання факсом та засобами електронного зв'язку на відомі позивачу адреси електронної пошти, а також останнім було здійснено спробу повідомити відповідача про розірвання договору за номером телефону, вказаному у реквізитах договору. Відповідні докази направлення даної заяви відповідачу наявні в матеріалах справи.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про розірвання договору купівлі-продажу № № 6541/2022/лс/200 від 16.02.2022 та стягнення з відповідача 994671,00 грн попередньої оплати за непоставлений товар.
Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.ч. 2, 3, 4 ст. 188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення.
Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Частиною 4 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Відповідно до статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
За приписами статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 664 ЦК України, унормовано, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до ч. 1 ст. 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).
Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов'язань, до яких, зокрема, належить господарський договір.
Порядок укладення та розірвання господарських договорів врегульовано нормами цивільного права та господарського законодавства.
Дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, суд доходить до висновку, що між сторонами виникли майново-господарські зобов'язання.
Суд звертає увагу на те, що розкриваючи зміст засади свободи договору, у ст. ст. 6, 627 Цивільний кодекс України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Зобов'язання, що виникли між сторонами за своїм правовим змістом опосередковують відносини поставки. Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків.
Як встановлено судом вище, 16.02.2022 між сторонами укладений договір купівлі-продажу №6541/2022/лс200, відповідно до якого ПП «Фенікс і Ко» зобов'язується поставити, а ТОВ «Авто-Плаза» прийняти та оплатити транспортний засіб - автомобіль Toyota Land Cruiser 200 4,5 АТ-PREMIUM, VIN: НОМЕР_1 , 2019 року випуску, вартістю 994671,00 грн.
Суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Згідно правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Наразі, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено позовну вимогу про розірвання договору купівлі-продажу № 6541/2022/лс200 від 16.02.2022 у зв'язку з істотним порушенням його умов та у зв'язку з істотною зміною обставин.
У розумінні положень ст. 651 ЦК України істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Виходячи зі змісту статті 651 ЦК України положеннями зазначеної норми передбачено можливість розірвання договору за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом або договором.
При цьому, при укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони б не уклали договір або уклали б його на інших умовах.
Отже, за змістом наведених законодавчих положень зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин в судовому порядку, як і розірвання договору з цих підстав, виходячи з принципу свободи договору, є заходами, що застосовуються за наявності підтвердження дійсної істотної зміни обставин, з яких виходили сторони, укладаючи цей правочин.
Істотна зміна обставин, у свою чергу, є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов'язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків.
Як вже зазначалось, у відповідності до Указу Президента України №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої ст. 106 Конституції України. Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року. Надалі воєнний стан на території України було продовжено.
Суд зазначає, що військова агресія розпочалась всупереч волі та бажання сторін. Договір укладався до початку ведення воєнних дій, воєнні дії почались раптово та неочікувано не лише для сторін договору, а й для всього населення України, відтак, в момент укладення договору сторони виходили з того, що військові дії вестися не будуть.
Ані позивач, ані відповідач не є особами, здатними впливати на причини, початок, хід та/або наслідки воєнних дій на території України, а тому, воєнні дії зумовлені причинами, які сторони не могло усунути після їх настання.
З урахуванням того, що вказані обставини продовжуються вже майже 2 роки, а також те, що через їх настання підприємство відповідача знаходиться на тимчасово окупованій території, виконання умов договору наразі є об'єктивно неможливим, що, в свою чергу, позбавляє позивача того, на що він розраховував на момент укладення договору, у зв'язку з чим позивач вирішив передати спір на вирішення суду.
Закон пов'язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених ч.2 ст. 652 ЦК, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір.
Існування одночасно умов, що відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України є необхідним для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання або зміни договору вимагає з'ясування змісту кожної окремо взятої умови.
Щодо існування у відносинах сторін першої умови, суд зазначає. У відповідності до даної умови, події, що викликали ускладнення у виконанні договору, і які можна назвати «істотною зміною обставин» повинні мати місце або стати відомими сторонам (заінтересованій стороні) після укладення договору. Позивач у даному випадку посилається на початок повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України, яка не могла бути відомою сторонам під час укладення спірного договору.
Ведення в дію воєнного стану в України, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України є загальновідомою, непередбачуваною на момент укладення договору обставиною та не потребує доказуванню, відповідно до вимог ч.3 ст.75 ГПК України та відповідає першій умові істотної зміни обставин.
Безумовно зазначені обставини не пов'язані з вольовими діями позивача або відповідача та не могли сторонами бути розумно прийняті до уваги під час виконання договору, що свідчить про наявність другої умови.
Дослідивши договір на предмет наявності четвертої умови, за якої договір може бути розірваний, суд встановив, що у розділі 8 договору сторони погодили взаємні дії у разі настання форс-мажорних обставин, зокрема, у разі військових дій, оголошеної війни. Так, згідно п. 8.7 договору, у випадку якщо обставини форс-мажору та їх наслідки триватимуть понад 3 (три) місяці, або коли при настанні таких обстави стає очевидним, що такі обставини та їх наслідки будуть діяти довше такого строку, сторони у найкоротший термін проведуть переговори з метою виявлення прийнятних для сторін альтернативних шляхів виконання цього договору та досягнення відповідної домовленості.
В свою чергу, суд приймає до уваги, що через те, що відповідач з моменту повномасштабної військової агресії знаходиться на тимчасово окупованій території, у позивача наявні реальні труднощі в комунікації з відповідачем щодо погодження альтернативних шляхів виконання цього договору, досягнення відповідної домовленості та припинення дії договору за згодою сторін.
Таким чином, суд вбачає наявність всіх чотирьох умов істотної зміни обставин, що є підставою для розірвання, укладеного між сторонами договору.
Окрім того, суд враховує, що право покупця на односторонню відмову від договору у випадку відмови продавця передати проданий товар, встановлено прямою нормою цивільного законодавства, зокрема, ч. 1 ст. 665 ЦК України.
Враховуючи вище наведене, беручи до уваги характер спірних правовідносин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що у зв'язку із істотною зміною обставин та через невиконання відповідачем зобов'язань за договором № 6541/2022/лс200 від 16.02.2022 в частині дотримання погоджених строків поставки товару, що змусило позивача звернутися до суду з позовною заявою за захистом порушених прав та інтересів, останній значною мірою позбавляється того, на що розраховував при укладенні договору, що підтверджує істотність порушення відповідачем погоджених умов договору, а тому позовна вимога про розірвання договору купівлі-продажу є цілком обґрунтованою, доведеною та підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з ПП «Фенікс і Ко» на його користь 994671,00 грн. попередньої оплати, суд зазначає таке.
Зі змісту вищезазначених норм законодавства вбачається, що договором на покупця може покладатися обов'язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором.
Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 в справі № 909/524/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення відповідної вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Як було зазначено вище, факт перерахування позивачем на користь відповідача грошових коштів за погоджений у договорі товар у загальній сумі 994671,00 грн. підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від 16.02.2022 року № 67114 на відповідну суму.
Матеріали справи не містять доказів поставки відповідачем визначеного у договорі товару, в строки узгоджені сторонами. Акти приймання-передачі товару, накладні в матеріалах справи відсутні. Доказів в підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань, а також неможливості поставки товару відповідач суду не надав.
При цьому, судом визначено правову природу сплаченої суми коштів саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Про належне виконання позивачем своїх грошових зобов'язань зі здійснення попередньої оплати вищенаведеного товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення покупцем своїх зобов'язань за договором.
Проте судом встановлено, що відповідач у передбачений договором строк не поставив Товариству з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» погоджений сторонами товар, попередньо сплачені позивачем грошові кошти за непоставлений товар вартістю 994671,00 грн. покупцю у добровільному порядку не повернув.
Таким чином, зважаючи на виконання позивачем своїх зобов'язань з перерахування відповідачу попередньої оплати за товар, а також беручи до уваги нездійснення ПП «Фенікс і Ко» поставки покупцю цього товару на суму 994671,00 грн., суд, з урахуванням обставин даної справи, дійшов висновку про те, що у позивача відповідно до частин 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати непоставленого товару на вищевказану суму, яким він скористався, направивши відповідачу заяву від 08.09.2023 року № 08/09, а також звернувшись у подальшому до суду з наведеним позовом.
Верховним Судом у постанові від 15.06.2021 по справі №910/17643/19 викладена правова позиція, відповідно до якої частину 4 статті 653 Цивільного кодексу України слід розуміти так, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано обома сторонами до моменту розірвання договору, тобто якщо обидві сторони отримали зустрічне задоволення одна від одної. На це вказує використання множини у зазначеній нормі. При цьому, якщо договором було передбачено інші зобов'язання сторін, наприклад щодо передання іншого майна, сплати коштів, які не було виконано, то в разі розірвання договору такі зобов'язання припиняються на майбутнє. Якщо ж зобов'язання з договору було виконано лише однією стороною, то в разі розірвання договору підлягають застосуванню правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або з підстави, яка згодом відпала (глава 83 Цивільного кодексу України).
Отже з огляду на те, що договір купівлі-продажу №6541/2022/лс200 від 16.02.2022, укладений між ПП «Фенікс і Ко» та ТОВ «Авто-Плаза», на виконання умов якого позивачем було здійснено попередню оплату, розірвано в судовому порядку, то грошові кошти у сумі 994671,00 грн. знаходяться у відповідача без достатніх правових підстав.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 994671,00 грн неповернутої попередньої оплати, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у Постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку передбаченому нормами ГПК України, відповідна оцінка доказів у ній здійснюється, зокрема, через призму такого стандарту доказування, як баланс «вірогідностей».
Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання жодних доказів на спростування позиції позивача відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази, надані позивачем, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що більш вірогідно підтверджують обставини щодо поставки спірного товару та несвоєчасної та неповної їх оплати відповідачем.
Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Щодо розподілу судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 17604,07 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Розірвати договір купівлі-продажу №6541/2022/лс200 від 16.02.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» (73034, м. Херсон, пр-т Адмірала Сенявіна, № 41, код ЄДРПОУ 32618769) та Приватним підприємством «Фенікс і Ко» (74800, Херсонська обл., м. Каховка, вул. Мелітопольська, № 21А, код ЄДРПОУ 35440809).
3. Стягнути з Приватного підприємства «Фенікс і Ко» (74800, Херсонська обл., м. Каховка, вул. Мелітопольська, № 21А, код ЄДРПОУ 35440809) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Плаза» (73034, м. Херсон, пр-т Адмірала Сенявіна, № 41, код ЄДРПОУ 32618769) суму попередньої оплати в розмірі 994 671 (дев'ятсот дев'яносто чотири тисячі шістсот сімдесят одна) грн 00 коп та судовий збір в розмірі 17 604 (сімнадцять тисяч шістсот чотири) грн 07 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 26 січня 2024 р.
Суддя О.В. Цісельський