ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.01.2024Справа № 910/14038/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,
справу № 910/14038/23
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Венеція";
дофізичної особи-підприємця Руденко Оксани Валентинівни;
простягнення 13 822,72 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Венеція" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з фізичної особи-підприємця Руденко Оксани Валентинівни грошові кошти у сумі 13 822,72 грн, яка складається з: суми основної заборгованості - 13 686,70 грн; суми інфляційного збільшення боргу - 113,13 грн; 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання - 22,89 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати наданих послуг згідно умов договору № 3/В9/3-09/21 від 22.09.2021 про надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкових територій, за період з 01.10.2021 по 30.06.2023, за адресою: м. Київ, вул. Степана Рудницького (колишня назва Академіка Вільямса), будинок 9, корпус 3, нежитлове приміщення № 3.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 відкрито провадження у справі № 910/14038/23, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
З метою повідомлення сторін про розгляд справи, судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.09.2023 року була направлена на адреси сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення уповноваженому представнику позивача.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі № 910/14038/23 направлялася на адресу фізичної особи-підприємця Руденко Оксани Валентинівни: АДРЕСА_1 , проте з указаної адреси поштове відправлення повернулось з відміткою пошти про причини повернення - "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, а також день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України, відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням фізичної особи-підприємця Руденко Оксани Валентинівни: АДРЕСА_1 .
Отже, в силу наведених положень законодавства, ухвала про відкриття провадження у справі вважається врученою відповідачеві.
Крім того, за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1-2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитися з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
22.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліко-Житлосервіс", яке в подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Венеція" (далі - позивач, виконавець) та фізичною особою-підприємцем Руденко Оксаною Валентинівною (далі - відповідач, споживач), яка є орендарем нежитлового приміщення (прим. №3) за адресою: м. Київ, вул. Академіка Вільямса, буд. 9, корп. 3, на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 22/09/21 від 22.09.2021, було укладено договір про надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території № 3/В9/3-09/21 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого встановлено, що за цим договором виконавець надає cпоживачу послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території будинку 9 корпус 3 по вулиці Академіка Вільямса в місті Києві, в якому знаходиться нежитлове приміщення №3 (далі - послуги), а споживач своєчасно оплачує такі послуги у строк та на умовах, що передбачені цим договором.
Пунктом 1.2. договору визначається, що споживач додатково відшкодовує витрати, пов'язані з виконанням цього договору, а також додаткові послуги визначені в додатках до цього договору.
Відповідно до п. 2.2. договору, розмір відшкодування витрат виконавця за надані послуги по договору може підтверджуватися зведеними актами звірки взаєморозрахунків.
Згідно з п. 2.3. договору, загальна площа нежитлового приміщення становить 16,6 м2.
Як встановлено в п. 2.4. договору, на дату укладення цього договору вартість послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території за адресою становить 3,74 грн. з ПДВ на місяць за 1 м2 загальної площі нежитлового приміщення, зазначеної в п. 2.3 договору. Щомісячна плата за договором складає 62,08 (шістдесят дві) гривні 08 копійок з ПДВ.
В п. 2.5. договору сторони погодили, що у разі збільшення фактичних витрат виконавця, що впливають на вартість надання послуг за цим договором, виконавець має право збільшити розмір плати за послуги, після інформування споживача за 30 календарних днів до запланованої дати збільшення розміру плати, при цьому така зміна не потребує підписання додаткової угоди.
Відповідно до п. 2.6. договору встановлено, що оплата за надані послуги здійснюється споживачем щомісячно не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг, на розподільчий рахунок ТОВ "Ліко-Житлосервіс" № p/p НОМЕР_1 в AT "Альфа-Банк" МФО 300346, код ЄДРПОУ 30303467 на підставі виставленого рахунку.
Як зазначено в п. 3.1. та 3.1.2. договору, виконавець зобов'язується своєчасно складати акти надання послуг та рахунки на оплату.
Згідно з п. 3.2. та 3.2.2. договору, споживач зобов'язується щомісяця (08-10 числа місяця, наступного за звітним) отримувати у виконавця (відділі бухгалтерії) акт надання послуг та рахунок на оплату за отримані послуги. Наслідки неодержання вказаних документів покладаються на споживача.
Як вбачається з п. 3.2. та 3.2.3. договору, споживач зобов'язується прийняти надані послуги та підписати два примірники актів наданих послуг після чого один примірник в 5-ти денний термін з дня отримання актів наданих послуг надіслати виконавцю, рекомендованим листом з повідомленням про вручення, на адресу: 03189, м. Київ, вул. Ломоносова 58-А, або надати особисто.
Відповідно до п. 3.2. та 3.2.4 договору, споживач зобов'язується не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок виконавця.
Згідно з п. 5.1. договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену договором та нормами чинного законодавства України.
Як визначено п. 7.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021 включно.
Сторони погодили, що відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України, умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Якщо жодна із сторін за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії цього договору не повідомила іншу сторону про свій намір припинити його дію або змінити його умови щодо строку дії, договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах.
Пунктом 1 додатку №1 до договору про надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території № 3/В9/3-09/21 від 22.09.2021 (далі - додаток №1) встановлено, що споживач відшкодовує виконавцю щомісяця витрати за вивіз сміття та вартість оренди контейнера в наступному розмірі: вартість вивезення сміття - 449,48 грн з ПДВ; вартість оренди контейнера - 150,00 грн з ПДВ.
Відповідно до п. 2 додатку №1, порядок відшкодування витрат за вивіз сміття та вартості оренди контейнера за цим додатком визначається умовами п. 2.6. договору № 3/В9/3-09/21від 22.09.2021.
Згідно з п. 2 додатку №2 до договору про надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території № 3/В9/3-09/21 від 22.09.2021 (далі - додаток №2) зазначається, що виконавець має право, в односторонньому порядку збільшувати розмір витрат на допоміжні послуги у разі збільшення вартості матеріалів, робіт та послуг.
Як встановлено в п. 4 додатку №2, споживач повинен щомісяця (08-10 числа місяця, наступного за звітним отримувати у виконавця (відділі бухгалтерії) акт надання послуг та рахунок на оплату за отримані послуги (повертати 15 числа), з урахуванням суми (сальдо) розрахунків сплачених до початку розрахункового періоду на початок місяця. Наслідки неодержання вказаних документів покладаються на споживача. В разі не повернення акту та не надання обґрунтованої відповіді акт вважається підписаним споживачем відповідно до додатку №2 до договору № 3/В9/3-09/21 від 22.09.2021р Остаточна оплата за надані послуги здійснюється споживачем щомісячно не пізніше 20 числа наступного за звітним місяцем на поточний рахунок ТОВ "Ліко-Житлосервіс" p/p № НОМЕР_1 в ПАТ "Альфа-Банк" МФО 300346 код ЄДРПОУ 30303467.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору в період з 01.10.2021 по 30.06.2023 ним було надано відповідачу послуги з утримання будинку та прибудинкових територій, що підтверджується рахунками виставленими відповідачу, однак, в свою чергу, відповідач не оплатив виставлені позивачем рахунки, а отже не виконав прийняті зобов'язання з оплати наданих послуг у порядку та в строки передбачені договором, внаслідок чого у споживача перед виконавцем за період з 01.10.2021 по 30.06.2023 утворилась заборгованість у розмірі 13 686,70 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Так, згідно ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що за своєю правовою природою договір від 22.09.2021 № 3/В9/3-09/21 про надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території є договором надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Як встановлено ч. 1 та 4 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, та включає: витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку відповідно до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, крім витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги, у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як встановлено ч. 1 с. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Суд встановив, що позивачем, на виконання умов п. 3.1. та 3.1.2. договору, було встановлено відповідачу рахунки на оплату послуг визначених договором та додатком №1.
З наявних матеріалів справи вбачається, що згідно до довідки про нарахування та сплату коштів за утримання будинку та прибудинкової території згідно договору №3/В9/3-09/21 від 22.09.2021 за період з 01.10.2021 по 30.06.2023, відповідачем не здійснювалася оплата за договором у результаті чого утворилась заборгованість на загальну суму 13 686,70 грн.
Як вбачається з актів звірки взаєморозрахунків між Товариством з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Венеція" та фізичною особою-підприємцем Руденко Оксаною Валентинівною від 30.06.2023, заборгованість відповідача перед позивачем складає 1 697,10 грн за надання послуг на утримання будинку та прибудинкової території та 11 989,60 грн за надання послуг з вивезення сміття та оренди контейнера.
Отже з наведеного вбачається, що відповідач, зобов'язання зі сплати грошових коштів за договором не виконував у встановлений строк, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 13 686,70 грн за період з 01.10.2021 по 30.06.2023.
Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і, в той же час, відповідачем не спростований, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з оплати послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території на загальну суму 13 686,70 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 01.10.2021 по 23.02.2022 у розмірі 22,89 грн та інфляційні у розмірі 113,13 грн.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних за загальний період прострочки з 01.10.2021 по 23.02.2022 у розмірі 22,89 грн, з врахуванням положень ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, проте позивач невірно розрахував початок періоду прострочки відповідача, що врешті не вплинуло на кінцевий результат розрахунку.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 наказу Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочення з 01.10.2021 по 23.02.2022, у розмірі 113,13 грн, з врахуванням положень ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, проте позивач невірно розрахував початок періоду прострочки відповідача.
Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Руденко Оксани Валентинівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Венеція" (03189, м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 58-А, ідентифікаційний код 30303467) 13 686 (тринадцять тисяч шістсот вісімдесят шість) грн 70 коп. заборгованості, 22 (двадцять два) грн 89 коп. трьох процентів річних, 113 (сто тринадцять) грн 13 коп. інфляційних витрат та судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Мандриченко