ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.01.2024Справа № 910/9522/23
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробник металевих контейнерів";
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ";
про зобов'язання вчинити дії та стягнення 206 711,38 грн.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Рябий І.П.
Представники:
Від позивача: Гамей В.В., адвокат, ордер серії АВ № 1080162 від 14.06.2023;
Від відповідача: Хоменко О. О., адвокат, ордер серії АІ № 1524505 від 09.01.2024.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробник металевих контейнерів" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить:
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" поставити Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробник металевих контейнерів" товар (продукцію) згідно договору поставки № П-1113305/11/19 від 23.12.2019 та специфікації № 8 від 20.01.2022, а саме: лист г/к 3x1200x2500 1-3 сп/пс, необр. кромка, код номенклатури 24.11.311000.10398, код УКТ ЗЕД 7208539000 у кількості 19,99 тон, за адресою: м. Миколаїв, Херсонське шосе, 115Г;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробник металевих контейнерів" неустойку за порушення строків поставки у розмірі 206 711,38 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 відкрито провадження у справі № 910/9522/23, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 05.09.2023.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволення позовних вимог повністю.
До господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробник металевих контейнерів" надійшла відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ".
Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" подало до господарського суду заперечення на відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробник металевих контейнерів" на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/9522/23 до судового розгляду по суті.
Під час розгляду спору по суті 09.01.2024 у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 09.01.2024 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
09.01.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробник металевих контейнерів" (далі також - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (далі також - відповідач, постачальник) укладено договір поставки № П-1113305/11/19 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити металопродукцію (надалі - "товар") на умовах, передбачених цим договором.
За змістом п. 2.1. договору, виробник товару, кількість, асортимент товару вказуються сторонами в специфікаціях до цього договору. Специфікації на товар, які оформлені належним чином, підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками Сторін, є невід'ємною частиною цього договору (надалі - "специфікації").
У п. 2.2. договору передбачено, що не пізніше 10 числа місяця, що передує місяцю поставки, покупець зобов'язаний надати постачальнику заявку в письмовій формі (у тому числі за допомогою засобів факсимільного зв'язку), підписану уповноваженим представником та скріплену печаткою покупця із зазначенням кількості асортименту (в т.ч. виду і розмірів) товару, вимог до якості товару (в т.ч. до якості матеріалу, з якого він виготовлений, із зазначенням стандартів, яким він повинен відповідати), вимог до клеймування, маркування, а також всіх додаткових вимог, якщо такі є.
Пунктом 2.5. договору встановлено, що якість, упаковка та маркування товару повинні відповідати нормам, які визначені сертифікатами виробника, діючими стандартами (ТУ, ДСТУ, технічною документацією) для даного виду товару, а також спеціальними технічними вимогами, якщо такі встановлені за згодою сторін, відображеними у специфікаціях. Допустимі відхилення показників якості товару від вищевказаних норм можуть бути встановлені за згодою сторін в специфікаціях.
У п. 3.1., 3.2. договору сторони передбачили, що поставка товару здійснюється партіями. Під партією товару розуміється переданий на умовах цього договору товар по одній специфікації. Умови поставки товару, із застосуванням Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року (якщо інше не зазначено в специфікаціях), зазначаються в специфікаціях до цього договору.
За умовами п. 3.3. договору, поставка товару здійснюється залізничним транспортом, якщо інше не зазначено в специфікаціях до цього договору.
Відповідно до п. 3.5. договору, якщо специфікацією передбачена поставка товару автомобільним транспортом покупця, навантаження товару на транспортний засіб покупця здійснюється вантажовідправником, якщо інше не обумовлено в специфікаціях до цього договору.
Строки поставки партій товару зазначаються в специфікаціях (п. 3.6. договору).
За змістом п. 3.7. договору, право власності на товар та ризики випадкового знищення або пошкодження товару переходять до покупця з дати поставки товару. Датою поставки товару вважається:
- при поставці на будь-яких умовах, за винятком EXW, з доставкою товару залізничним транспортом - дата про приймання товару до перевезення, проставлена залізничною станцією відправлення в залізничній накладній;
- при поставці на будь-яких умовах із доставкою автомобільним транспортом - дата прийняття товару на транспортний засіб, зазначена в документі, відповідно до якого здійснюється перевезення товару (товарно-транспортна накладна тощо).
Як передбачено п. 4.1. договору, поставка товару здійснюється за цінами в національній валюті України, які визначені відповідно до умов поставки, зазначені в специфікаціях і включають в себе всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки і маркування та інші витрати постачальника, пов'язані з поставкою товару, якщо інше не передбачено умовами цього договору, специфікацій, додаткових угод та інших документів до цього договору.
Зі змісту п. 4.2. договору вбачається, що постачальник на підставі заявки покупця організовує доставку товару автомобільним транспортом із залученням третіх осіб. В такому випадку всі витрати, що несе постачальник у зв'язку із організацією доставки товару до місця призначення. відшкодовуються покупцем в повному обсязі на підставі виставлених постачальником рахунків та акту наданих послуг з організації перевезень вантажів автомобільним транспортом. Оплата витрат по організації доставки товару в пункт призначення автомобільним транспортом здійснюється покупцем в строки, які зазначаються в специфікаціях або інших додатках до цього договору.
Згідно з п. 4.3. договору, постачальник має право змінити ціни на товар при зміні витрат на його виробництво і (або) зміні ринкових цін на відповідний товар. Ціна товару, зазначена в специфікації, не підлягає зміні за умови оплати покупцем 100% вартості товару за даною специфікацією та дотримання покупцем строків, встановлених для оплати товару, а також у разі, якщо проти проведеної оплати покупцем не заявлені будь-які заперечення постачальника.
Відповідно до п. 5.1., 5.2., 5.3. договору, розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України. При оформленні платіжного доручення покупець зобов'язаний вказати повне розшифрування платежу, тобто в призначенні платежу вказати номер цього Договору та номер специфікації, за якою здійснюється оплата. Покупець зобов'язується, здійснити оплату 100% (сто відсотків) вартості товару і витрат постачальника з поставки товару, зазначених у специфікації, протягом 7 (семи) календарних днів з дати відповідної специфікації.
Пунктом 12.5. договору встановлено, що цей договір набирає чинності з 01 січня 2020 року, але не раніше виконання вимог установчих документів сторін про необхідність надання згоди на укладення органами управління сторін, що мають відповідні повноваження (за наявності таких вимог).
У п. 12.6. договору сторони погодили, що цей договір діє до 31.12.2021. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов'язань за цим договором.
13.12.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду № 28 до договору, за змістом якої сторони домовилися продовжити строк дії договору на 1 календарний рік з 01.01.2022 до 31.12.2021. Інші умови договору, не змінені даною додатковою угодою, є обов'язковими для виконання сторонами.
Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, вказує, що відповідачем, всупереч умовам договору, не поставлено товар, вартість якого оплачено покупцем. Позивач звертався до постачальника з претензіями, в яких вимагав здійснити поставку товару, однак відповідач вказане зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим покупець вимушений був звернутися до суду.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що ним було відвантажено та передано спірний товар перевізнику, Товариству з обмеженою відповідальністю "ВТЛ Логістик" (далі також - ТОВ "ВТЛ Логістик"), що вбачається з товарно-транспортної накладної № 3334 від 23.02.2022, яка підписана постачальником та водієм перевізника.
Крім цього відповідач зазначає, що повідомляв позивача на електронну адресу про завантаження автомобіля перевізника спірним товаром та вказувалися реквізити транспортного засобу, яким здійснювалося вантажоперевезення, однак 24.02.2022 покупець товар не прийняв, завод був зачинений.
Також відповідач звертає увагу суду на положення п. 3.7. договору, відповідно до якого, право власності на товар та ризики випадкового знищення або пошкодження товару переходять до покупця з дати поставки товару, а датою поставки товару вважається, зокрема, при поставці на будь-яких умовах із доставкою автомобільним транспортом - дата прийняття товару на транспортний засіб, зазначена в документі, відповідно до якого здійснюється перевезення товару (товарно-транспортна накладна тощо).
У зв'язку з наведеним відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 1113305/11/19 від 23.12.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою є договором поставки.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно частини 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони, у специфікації № 8 від 21.01.2022, домовились про поставку товару загальною вартістю 9 868 626,30 грн, а саме: лист г/к 4х1200х2250 1-3 сп/пс, необр. кромка; лист г/к 5х1200х2250 1-3 сп/пс, необр. кромка; лист г/к 3х1200х2500 1-3 сп/пс, необр. кромка; лист г/к 3х1200х2040 1-3 сп/пс, необр. кромка; лист г/к 5х1200х2300 1-3 сп/пс, необр. кромка.
У вказаній специфікації визначено, зокрема, наступне:
- умови поставки: СРТ, м. Миколаїв, Херсонське шосе, 115 Г, у відповідності з Правилами інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 р;
- термін поставки до 02.03.2022;
- умови оплати: покупець зобов'язується здійснити 100% оплату вартості товару по даній специфікації протягом 3 банківських днів з дати виставлення рахунку, ціна товару в гривні не підлягає зміні на суму передоплати.
Крім вказаного у специфікації сторони погодили, що в усьому іншому, що не передбачено даною специфікацією, діють умови договору.
20.01.2022 постачальник виставив покупцеві рахунок на попередню оплату № 11166496 на загальну суму 9 868 626,30 грн, в якому було також зазначено наступні умови постачання: СРТ, м. Миколаїв, Херсонське шосе, 115 Г, у відповідності з Правилами інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 р.
За змістом ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
В свою чергу, позивач платіжними дорученнями № 3980 від 21.01.2022 та № 5129 від 21.01.2022 перерахував на користь відповідача грошові кошти у загальному розмірі 9 868 626,30 грн, в призначенні платежу яких міститься посилання на рахунок № 11166496 від 20.01.2022.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У специфікації № 8 від 21.01.2022 сторонами погоджено термін поставки, а саме до 02.03.2022.
У вказаній специфікації визначені умови поставки: СРТ, м. Миколаїв, Херсонське шосе, 115 Г, у відповідності з Правилами інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 р.
Суд вказує, що термін CPT - CARRIAGE PAID TO (... named place of destination) фрахт/перевезення оплачено до (... назва місця призначення), у відповідності з Правилами інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2010, означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб. Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. У випадку здійснення перевезення в узгоджений пункт призначення декількома перевізниками, перехід ризику відбувається в момент передачі товару першому з них. Цей термін може застосовуватися незалежно від виду транспорту, включаючи мультимодальні (змішані) перевезення.
Також суд звертає увагу на положення п. 3.7. договору, відповідно до якого, право власності на товар та ризики випадкового знищення або пошкодження товару переходять до покупця з дати поставки товару, а датою поставки товару вважається, зокрема, при поставці на будь-яких умовах із доставкою автомобільним транспортом - дата прийняття товару на транспортний засіб, зазначена в документі, відповідно до якого здійснюється перевезення товару (товарно-транспортна накладна тощо).
Судом встановлено, що постачальник, на виконання умов договору та специфікації, 23.02.2022 відвантажив на транспортний засіб перевізника, ТОВ "ВТЛ Логістик", д.н.з. НОМЕР_1 , д.н.з. причепа/напівпричепа НОМЕР_2 , товар масою брутто 20,050 т., масою нетто 19,990 т., а перевізник, в особі водія ОСОБА_1, водійське посвідчення НОМЕР_3 , який діяв на підставі довіреності №АП-189118 від 01.02.2022, прийняв вказаний товар, що вбачається з товарно-транспортної накладної № 3334 від 23.02.2022.
За вказаною товарно-транспортною накладною замовником є відповідач, організатором перевезення - ТОВ "Метінвест-Шиппінг", перевізником ТОВ "ВТЛ Логістик", вантажовідправником - ПАТ "Запоріжсталь", а вантажоодержувачем - позивач. Пунктом розвантаження є: м. Миколаїв, Херсонське шосе, 115 Г, документи з вантажем: сертифікат № 80997.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, електронним листом, який надісланий на електронну пошту позивача, повідомив останнього про відвантаження товару, відповідно до сертифікату № 80997 це лист г/к 3х1200х2500 1-3 сп/пс, необр. кромка вагою 19,990 т., вартість - 11 700,00 грн.
Вказаний лист було отримано позивачем, що вбачається з матеріалів справи, оскільки цей лист останній додав до позовної заяви.
Будь-яких заперечень стосовно поставки спірного товару, уточнень до номенклатури та його назви від позивача матеріали справи не містять.
Також 23.02.2022 відповідачем направлено позивачеві видаткову накладну №94505655 на вказаний товар, що також не заперечується позивачем.
Таким чином, з наведено вбачається, що у відповідності до умов поставки СРТ та п. 3.7. договору, право власності на товар та, відповідно, усі ризики випадкового знищення або пошкодження товару перейшли до покупця (позивача) 23.02.2022, а датою поставки товару вважається 23.02.2022.
А відтак суд вказує, що відповідач, як постачальник, виконав своє зобов'язання з поставки товару, а саме лист г/к 3х1200х2500 1-3 сп/пс, необр. кромка, код номенклатури 24.11.311000.10398, код УКТ ЗЕД 7208539000, вагою 19,990 т., покупцеві, відповідно до умов договору та вимог специфікації № 8 від 20.01.2022 в повному обсязі.
Крім того, позивач також просив стягнути з відповідача на його користь неустойку у розмірі 60 699,94 грн.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом п. 8.6. договору, за порушення більш, ніж на 30 календарних днів, строків поставки товару, передбачених цим договором, постачальник сплачує покупцю пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості недопоставленого товару за кожний день прострочення.
Однак, як було встановлено судом вище, відповідач виконав належним чином умови договору та специфікації, тобто у діях постачальника відсутні ознаки порушення господарського зобов'язання.
А тому, у зв'язку з наведеним, суд вказує, що у нього відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, як в частині зобов'язання відповідача поставити позивачеві товар, так і в частині стягнення з відповідача неустойки за порушення строків поставки.
Крім цього суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 923 Цивільного кодексу України, у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).
За змістом ст. 924 Цивільного кодексу України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Гранична межа відповідальності оператора мультимодальних перевезень визначається Законом України "Про мультимодальні перевезення".
Як визначено положеннями ст. 925 Цивільного кодексу України, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк. До вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
З наведено вбачається, що позивач, у разі втрати товару, не позбавлений права звернутися до перевізника з вимогою про відшкодування вартості втраченого товару.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 26.01.2023.
Суддя О.В. Мандриченко