ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.01.2024Справа № 910/7820/23
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельня північного промислового вузла"
до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
про стягнення 558745,66 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельня північного промислового вузла" (далі - позивач) 558745,66 грн боргу за договором про надання послуги з постачання теплової енергії №ПР145/001 від 06.11.2021, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань оплатити спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з листопада 2022 року по січень 2023 року.
Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач заперечує проти вимог позову повністю, посилаючись на те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки відповідач як банк знаходиться в ліквідації, то позивач мав би звернутися до ліквідаційної комісії як кредитор для включення своїх вимог. Відповідач стверджує, що задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, у тому числі на підставі рішення суду не допускається.
Крім того, відповідач зазначає, що система опалення приміщення банку була відключена від системи централізованого опалення та опломбована ТОВ «КППВ», що підтверджується актом огляду системи опалення від 28.01.2022, а отже банк фактично не отримував теплової енергії у спірне приміщення позивачем, а тому здійснення нарахування останній плати за теплопостачання у спірний період є неправомірними.
Відповідач також зауважує, що позивачем було необґрунтовано здійснено нарахування за спірні періоди, оскільки за попередні місяці відповідач по цьому ж об'єкту платив менші суми.
Позивачем були подані письмові заперечення щодо тверджень наведених відповідачем у відзиві. Так, позивач зазначає, що він має право звертатися до суду із вимогами до банку який перебуває у ліквідації, оскільки обов'язок відповідача з оплати послуг виник після початку його ліквідації, про що є відповідна практика Верховного Суду.
Позивач зазначає, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі теплоенергії здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/приладів розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності пропорційно опалювальній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу. Також, відповідач зауважує, що відключення відповідачем приміщення від мережі централізованого опалення було здійснено без дозволу уповноваженого органу в установленому законом порядку.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3430-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 14 лютого 2024 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради №521 від 22.11.2022 позивача визначено виробником та виконавцем послуг з постачання теплової енергії в межах території обслуговування, визначеної додатками.
Між позивачем як виконавцем та відповідачем як споживачем було укладено Договір про надання послуги постачання теплової енергії № ПР145/001 від 06.11.2021 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення (далі - послуга) відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
За змістом пункту 1.2 Договору сторони визначили, що послуги мають надаватись для потреб опалення приміщень, що розташовані за адресою: м. Суми, вул. Металургів, 16, загальною площею 732,4 кв.м.
Позивач зазначає, що ним на виконання умов Договору в період з листопада 2022 року по січень 2023 року надано послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 558745,66 грн, на підтвердження чого надав акти приймання-передачі теплової енергії по Договору:
- акт прийому-передачі теплової енергії у листопаді 2022 року від 30.11.2022 на суму 90337,13 грн;
- акт прийому-передачі теплової енергії у грудні 2022 року від 31.12.2022 на суму 276991,73 грн;
- акт прийому-передачі теплової енергії у січні 2023 року від 31.01.2023 на суму 191 416,80 грн (копії актів додаються).
Суми заборгованості у актах визначено з урахуванням перерахунків за послуги з постачання теплової енергії у зв'язку з допущеними технічними помилками в розрахунках, проведених позивачем у грудні 2022 року та січні 2023 року.
Вищевказані акти прийому-передачі теплової енергії не було підписано відповідачем, про що позивачем було складено акти про відмову від підпису від 12.12.2022, від 15.01.2023 та від 14.02.2023.
Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було власником нежитлового приміщення загальною площею 732.4 м2 у будівлі за адресою: Суми, вул. Металургів, 16, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нежитлове приміщення від 29.07.1999 та витягом з інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 330831213 від 01.05.2023. Однак 01.02.2023 було здійснено продаж відповідного майна, про що відповідач повідомив позивача листом №361/08 від 01.02.2023 та просив не нараховувати платежі з цієї дати, а також припинити дію Договору.
20.02.2023 позивачем було направлено відповідачу вимогу про сплату заборгованості у сумі 558745,66 грн за опалення надане у нежитлове приміщення за Договором, яке належало у спірний період відповідачу.
У зв'язку з несплатою спірної суми боргу відповідачем, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що позивач у цій справі помилково обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді звернення до суду із позовом про стягнення грошової суми до відповідача, який на час розгляду справи перебуває в стані ліквідації (припинення). Водночас, законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи. Такого способу захисту порушеного особою, що припиняється, права стягувана (кредитора), як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості норми статей 104-112 ЦК України не передбачають. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, від 25.11.2021 у справі № 922/2194/21.
Відповідач стверджує, що у вказаних постановах міститься посилання на висновки Верховного Суду у постанові від 03.05.2018 у справі №924/478/16, згідно яких належним способом захисту прав кредитора у такому випадку є вимога про зобов 'язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника визнаних ним вимог, а не про стягнення з боржника грошових коштів.
У своїх запереченнях відповідач також вказує на те, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбаченої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідач вважає, що на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог, впроваджені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури банку в окремому позовному провадженні. При цьому вищезазначені обмеження стосуються всіх без виключення вимог кредиторів банку, що ліквідується, незалежно від моменту виникнення відповідного грошового зобов'язання останнього. Відповідач надаючи свої заперечення посилається на висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/3226/17 та у постанові Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17.
Відповідач також не погоджується з фактом нарахування позивачем наданого теплопостачання за Договором, оскільки у спірному приміщенні запірна арматура на систему опалення приміщення була опломбована позивачем та з дати опломбування відповідні послуги з постачання теплової енергії Банк фактично не отримував у вищезазначеному приміщенні.
Крім того, відповідач каже, що він як споживач не володіє повною та зрозумілою інформацією щодо здійснених нарахувань сум до оплати та не згоден із сумами і методом нарахувань.
Позивач вважає, що твердження відповідача про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту є необґрунтованим та суперечить практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах, а відповідач посилається на практику Верховного Суду, що не стосується подібних правовідносин та не відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду.
Як зазначає позивач, відповідач є банківською установою, порядок ліквідація якого та порядок пред'явлення і задоволення кредиторських вимог щодо якої регулюється спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон).
Позивач вважає, що у даному випадку потрібно враховувати приписи ст. 36 Закону та стверджує, що введення тимчасової адміністрації, а в подальшому і відкриття ліквідаційної процедури щодо банку не перешкоджає задоволенню вимог кредиторів щодо оплати витрат банку, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності, зокрема, за договорами про надання житлово-комунальних послуг.
Позивач звертає увагу суду на те, що витрати на послуги з опалення нежитлового приміщення у будівлі за адресою: м. Суми, вул. Металургів, 16 за опалювальний період 2021-2022 років здійснювалися відповідачем вже після початку ліквідаційної процедури та не потребували звернення позивача до Фонду з заявою про включення відповідних вимог до реєстру вимог кредиторів.
Позивач також посилається на позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пункті 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, де вказано, що під примусовим стягненням майна (у тому числі коштів) банку, про яке йде мова у пункті 2 частини п'ятої статті 36 Закону, слід розуміти їхнє стягнення у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Щодо заперечень відповідача стосовно того, яким чином позивачем було здійснено нарахування суми теплової енергії за спірний період, то позивач вказує, що основними нормативно-правовими актами, що врегульовують правовідносини з надання послуг з постачання теплової енергії та розподілу їх обсягу між споживачами є Правила надання послуги з постачання теплової енергії, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 та Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена наказом Мінрегіону від 22.11.2018 №315.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний - оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами. встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Відповідно до ст. ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).
Пунктом 35 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інший порядок та строки не визначені договором.
Основними нормативно-правовими актами, що врегульовують правовідносини з надання послуг з постачання теплової енергії та розподілу їх обсягу між споживачами є Правила надання послуги з постачання теплової енергії, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019р. № 830 (далі - Правила) та Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315 (далі - Методика розподілу).
Пункт 24 Правил передбачає, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/ приладів-розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу.
Визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", - за розрахунковим або середнім обсягом споживання) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі ведення обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в порядку, визначеному статтею 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".
Згідно пункту 24 Правил, розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/приладів- розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу.
Пунктом 1 Правил визначено, що опалюваною площею (об'ємом) приміщення є загальна площа (об'єм) приміщення без урахування площі лоджій, балконів, терас.
Враховуючи те, що у приміщеннях Відповідача відсутні лоджії, балкони та тераси, у відповідності до Правил, загальна опалювальна площа належних відповідачу приміщень дорівнює його загальній площі та становить 732,4 кв.м.
Згідно пункту 10 Методики розподілу, базою для розподілу загального обсягу спожитої теплової енергії у будівлі/будинку за відсутності приладів розподільного обліку теплової енергії є опалювана площа приміщень, зазначена у договорі про надання послуги з постачання теплової енергії.
Житловий будинок за адресою: м. Суми, вул. Металургів, 16 обладнано приладом комерційного обліку теплової енергії, повіреним згідно вимог чинного законодавства, що підтверджується актом комерційної готовності вузла обліку теплової енергії до експлуатації від 26.08.2022 та свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № ИИ-05101260722018 від 26.07.2022.
Разом з тим, приміщення споживача в будівлі за адресою м. Суми, вул. Металургів, 16 має окреме відгалуження перед вузлом комерційного обліку та не оснащене вузлом розподільного обліку теплової енергії, на що позивач вказував безпосередньо у позовній заяві по справі, і що відповідачем не заперечується.
Пункт 9 розділу І Методики розподілу встановлює, що у разі, якщо окреме приміщення будівлі/будинку, яке є самостійним об'єктом нерухомого майна, має окремий інженерний ввід зовнішньої інженерної мережі або окреме відгалуження перед вузлом комерційного обліку та не оснащене вузлом обліку комунальної послуги, то при наданні цьому приміщенню послуги з постачання теплової енергії, обсяг спожитої цим приміщенням теплової енергії визначається як різниця між фактичним обсягом спожитої у будівлі/ будинку теплової енергії у розрахунковому періоді (розраховується відповідно до формули 11 цієї Методики) та показаннями вузла комерційного обліку теплової енергії у будівлі/будинку.
Враховуючи викладене, обсяг споживання послуги приміщенням відповідача визначається згідно вимог пункту 9 розділу І Методики розподілу та формули 11 пункту 2 розділу III Методики.
Позивач відзначає, що нормативне загальне споживання теплової енергії будинком, розраховане згідно Методики розподілу, становило 134,049288 Гкал у листопаді 2022 року, 150,2323 Гкал у грудні 2022 року та 148,890467 Гкал у січні 2023 року. Тобто, обсяг нормативно споживання тепла будинком коливався незначним чином в залежності від фактичної температури повітря.
Обсяг споживання теплової енергії згідно показань засобу комерційного обліку, в той же час, змінювався суттєво та складав 85,169084 Гкал у листопаді 2022 року, 128,303876 Гкал у грудні 2022 року, та 108,448644 Гкал у січні 2023 року.
При цьому в залежності від фактичних показників засобу комерційного обліку різниця між нормативним споживанням теплової енергії будинком та споживанням тепла згідно приладу обліку суттєво коливалася, що призводило до різного співвідношення обсягу споживання тепла будинком загалом та споживання тепла приміщенням відповідача.
Пунктом 14 Правил передбачено, що відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315.
Пункт 24 Правил передбачає, що обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води.
Пункт 38 Правил встановлює, що споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).
Таким чином, згідно Правил, нарахування за послуги з постачання теплової енергії, що надавалися відповідачу, складаються з вартості послуг опалення безпосередньо самого приміщення відповідача, та вартості послуг опалення місць загального користування та витрат на функціонування внутрішньобудинкової системи опалення, частину з яких пропорційно опалюваній площі належного йому приміщення зобов'язаний оплачувати відповідач.
Враховуючи викладене, Відповідач зобов'язаний оплачувати свою частку витрат на обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі, розраховану згідно Методики розподілу, незалежно від факту відключення від теплових мереж, навіть за умови, якщо у приміщенні Відповідача було б встановлено систему індивідуального опалення.
Що ж стосується тверджень відповідача стосовно відключення його приміщення від теплопостачання шляхом запірної арматури та систему опалення та відповідно відсутності у нього підстав у оплаті нарахованого позивачем боргу, то суд з цього приводу зазначає наступне.
У матеріалах справи наявна копія акта від 28.01.2022, який складено та підписано працівниками позивача, про обстеження системи опалення вбудовано-прибудованого нежитлового приміщення відповідача по вулиці Металургів, 16 у м. Суми та встановлено, що система опалення приміщення підключена до окремого елеваторного вузла, запірна арматура на вводі відключена та опломбована в повністю закритому положенні, через приміщення вбудовану частину проходять неізольовані стояки системи опалення на будинку (та вказано їх кількість). Також у цьому акті вказано, що у разі відновлення опалення в приміщенні власнику необхідно повідомити позивача.
Також, у справі є копія акта від 13.12.2022 складеного та підписаного працівниками позивача за наслідками обстеження приміщення відповідача по вул. Металургів, 16 у м. Суми, у якому зауважено, що приміщення відповідач є вбудовано-прибудованим в будинку, згідно вимога Правил користування тепловою енергією №1198 та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг №358 власнику необхідно у терміновому порядку відновити опалення в належному приміщенні.
Механізм відключення житлових будинків та окремих квартир від мереж централізованого опалення визначається «Порядком відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води», затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2019 року № 169 (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 3 розділу III Порядку, для відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП власник квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку звертається до органу місцевого самоврядування з письмовою заявою в довільній формі із зазначенням причини відокремлення (відключення) та подає інформацію про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) такої квартири чи нежитлового приміщення.
Виконання робіт із відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП здійснюється виконавцем робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання або постачання гарячої води чи іншим залученим власником суб'єктом господарювання, які у випадках, передбачених законодавством, мають ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми та значними наслідками, з обов'язковим переліком робіт із монтажу внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання (пункт 9 розділу III Порядку).
Для виконання робіт із відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП власник квартири чи нежитлового приміщення повідомляє виконавця відповідної комунальної послуги та виконавців робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання та постачання гарячої води про своє рішення щодо відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП шляхом подання письмової заяви в довільній формі, у якій зазначається наявність підстави для такого рішення згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (пункт 10 розділу III Порядку).
До заяви додається копія витягу з протоколу засідання Комісії про розгляд питання щодо відокремлення (відключення) такої квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП, а також копія проекту такого відокремлення (відключення).
Позивачем зазначено, що відповідач не звертався до постійно діючої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води Сумської міської ради з письмовою заявою про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання, не отримував необхідного погодження, а отже, самовільно здійснив відключення приміщень від системи постачання теплової енергії без залучення уповноваженої організації та без розробленого проекту відключення.
Будь-яких доказів на спростування вищезазначеного відповідачем не надано.
Самовільне відключення приміщення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення споживача від оплати за послуги теплопостачання. Споживач, що самовільно відключив належне йому приміщення від систем централізованого опалення, зобов'язаний оплачувати послуги з теплопостачання в такому ж порядку і розмірах, якби відповідне відключення ним проведено не було.
Така позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.03.2018 по справі № 915/89/16. від 14.02.2018 по справі 462/6393/15-ц. від 17.05.2018 по справі № 922/2186/17. від 22.05.2018 по справі № 904/8810/17.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Будь-яких доказів оплати заявленої заборгованості матеріали справи не містять.
Також доказів необґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку цього боргу, відповідачем не надано.
Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований, відтак, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 558745,66 грн є обґрунтованою.
Що ж стосується заперечень відповідача стосовно неправильно обраного позивачем способу захисту, то суд зазначає наступне.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України № 90-рш/БТ від 25.02.2022 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №130 від 25.02.2022 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку (зі змінами згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 10.05.2022 № 329), згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Промінвестбанк» та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Промінвестбанк» Караченцева Артема Юрійовича.
Повний та офіційний текст рішення публічно доступний на сайті НБУ https://bank.gov.ua/ua/legislation/Deeision 25022022 90 rsh bt.
Відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб щодо ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Уповноваженій особі Фонду - Караченцеву Артему Юрійовичу делеговано повноваження щодо вчинення будь-яких дій та приймання рішень, які належать до повноважень органів управління і органів контролю банку.
Статтями 110-112 ЦК України передбачено порядок ліквідації юридичної особи та задоволення вимог кредиторів.
Разом з тим, ці статті є загальними нормами, що передбачають порядок пред'явлення вимог кредиторами до юридичної особи, що перебуває в стані ліквідації.
Відповідач є банківською установою, порядок ліквідація якого та порядок пред'явлення і задоволення кредиторських вимог щодо якої регулюється спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, НБУ, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить.
Тобто у спорах, пов'язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов'язань перед його кредиторами, приписи Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини, про що також зазначив Верховний Суд у постанові від 09.02.2022 у справі №381/622/17 (пункт 20).
Враховуючи викладене, при вирішенні питання щодо порядку пред'явлення та задоволення кредиторських вимог до банку, що перебуває в процедурі ліквідації, слід керуватися нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а не положень Цивільного кодексу України.
За загальним правилом під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (пункт 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
В той же час, частиною 6 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено ряд виключень з вказаного правила. Зокрема, обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті (пункт 2 частини 6 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Частина 4 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає, що початок тимчасової адміністрації або будь-які дії, що вживаються Фондом на виконання плану врегулювання, не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують операційну та господарську діяльність банку, зокрема договорів з платіжними організаціями платіжних систем, про надання клірингових, розрахункових послуг, про оренду рухомого та нерухомого майна, про надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони тощо.
Враховуючи викладені положення частин 4 та 6 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» введення тимчасової адміністрації, а в подальшому і відкриття ліквідаційної процедури щодо банку не перешкоджає задоволенню вимог кредиторів щодо оплати витрат банку, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності, зокрема, за договорами про надання житлово-комунальних послуг.
У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі неплатоспроможного банку на день прийняття рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних, ці зобов'язання також включаються до відкоригованого балансу (пункт 1.29 глави 1 розділу III Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 5 липня 2012 року № 2).
У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі банку на день початку процедури ліквідації банку, затвердження акцептованих вимог кредиторів, ці зобов'язання також включаються до проміжного ліквідаційного балансу (пункт 4.30 глави 4 розділу V вказаного Положення).
Згідно частини 2 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» оплата витрат банку, пов'язаних із здійсненням процедури ліквідації, у тому числі витрат Фонду, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури банку (управлінням майном (активами), продажем майна (активів) та іншими витратами), проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого Фондом. До таких витрат, зокрема, належать витрати, пов'язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку (п. 2 ч.2 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Враховуючи викладене, витрати на утримання нерухомого майна відповідача, зокрема, на оплату житлово-комунальних послуг, здійснюються позачергово в межах кошторису витрат банку, затвердженого Фондом, а рішення суду щодо стягнення таких витрат на користь кредитора є підставою для включення відповідних вимог до проміжного ліквідаційного балансу.
Під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку) (пункт 2 частини 5 статті 36 Закону).
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пункті 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, під примусовим стягненням майна (у тому числі коштів) банку, про яке йде мова у пункті 2 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», слід розуміти їхнє стягнення у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Тобто задоволення судом вимог про стягнення коштів не охоплюється поняттям примусового стягнення.
Запровадження в банку тимчасової адміністрації та початок процедури його ліквідації не забороняють задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього коштів на користь кредитора. Рішення суду про стягнення неплатоспроможного банку заборгованості фактично лише підтверджує право кредитора на відповідну суму, а будь-які виплати на підставі відповідного рішення мають здійснюватися у порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 381/622/17 та від 11.10.2023 по справі № 757/3572/17-ц.
Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновки у постанові від 11.10.2023 по справі № 757/3572/17-ц про те, що початок процедури ліквідації банку не перешкоджає можливості задовольнити позов до такого банку про стягнення з нього грошової заборгованості.
Суд зазначає, що після отримання рішення про стягнення заборгованості по даній справі позивач матиме право звернутися до відповідача та Фонду з заявою про оплату витрат, пов'язаних із забезпеченням господарської діяльності банку, в порядку, передбаченому частиною 2 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Враховуючи викладене, обраний позивачем спосіб захисту відповідає наведеним вище нормам Закону.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 558745,66 грн боргу за теплопостачання.
Судові витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача. Суд бере до уваги, що позивачем було зазначено, що докази понесених ним витрат на правничу допомогу будуть подані у порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, а тому у даному рішенні це питання не вирішується.
Керуючись статтями 78-79, 86, 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, будинок 8; ідентифікаційний код 00039002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельня північного промислового вузла" (40020, м. Суми, вул. Ковпака, будинок 6; ідентифікаційний код 44360724) основний борг в сумі 558754 (п'ятсот п'ятдесят вісім тисяч сімсот п'ятдесят чотири) грн 66 коп. та судовий збір в сумі 8381 (вісім тисяч триста вісімдесят одну) грн 71 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Сташків Р.Б.