"04" березня 2010 р. справа № 2а-226/09
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Бишевської Н.А.
суддів: Добродняк І.Ю Коршуна А.О.
при секретарі судового засідання: Гулій О.Г.
за участю представників сторін:
позивача : - не з'явився
відповідача: - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Управління пенсійного Фонду України в Хортицькому районі Запорізької області
на постанову : Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 22.05.2009р. у справі № 2а-226/09
за позовом: ОСОБА_2
до: Управління пенсійного Фонду України в Хортицькому районі Запорізької області
про: здійснення перерахунку недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни", -
11.02.2009р. ОСОБА_2 звернулась до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Хортицькому районі Запорізької області (далі - УПФУ в Хортицькому районі Запорізької області), у якому посилаючись на те, що вона має статус дитини війни, відповідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни виплачується пенсія, або щомісячне грошове утримання з підвищенням на 30% розміру мінімальної пенсії за віком, але відповідач зазначену надбавку до пенсії позивачу у 2006р. ,2007р. та 2008р. не нараховував та не виплачував, позивач вважає, що дії відповідача, які полягають у ненарахуванні та своєчасній несплаті позивачу надбавки, яка передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є протиправними, просить суд поновити пропущений строк на звернення до суду за захистом порушених прав за період з 01.01.2006р. по 31.12.2008р.; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Хортицькому районі Запорізької області нарахувати на користь позивача недоплачену їй, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2006р. по 31.12.2008р.
Постановою Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 22 травня 2009р. у справі №2-а-226/2009 позовні вимоги задоволено частково, визнана неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Хортицькому районі Запорізької області щодо невиконання законодавчо визначеного обов'язку здійснити за період з 22травня 2008р. по 31 грудня 2008р. перерахунок надбавки до пенсії ОСОБА_2 у розмірі, встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Хортицькому районі Запорізької області здійснити перерахунок ОСОБА_2 надбавки до пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22 травня 2008р. по 31 грудня 2008р. з урахуванням фактично отриманої нею суми за цей період, та сплатити позивачу суму недоплаченої надбавки до пенсії.
В іншій частині позовних вимог відмовлено. (суддя Бондаренко І.В)/а.с.35-36/. Стосовно пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, судом першої інстанції зазначено в мотивувальній частині постанови, що оскільки відповідач не наполягав на застосуванні скорочених строків звернення до суду, суд визнає причину пропуску строку поважною.
Відповідач, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу /а.с. 40-42/.
Посилаючись у апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування судом першої інстанції норм чинного матеріального права, та ухвалення рішення у даній справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені заявлених ним позовних вимог у повному обсязі.
Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом у відкритому судовому засіданні.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
При перегляді справи в апеляційному порядку колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній адміністративній справі є право позивача на отримання у 2006-2008 р.р. передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, та захист цього права від порушень з боку органів пенсійного фонду, які полягають у бездіяльності суб'єкта владних повноважень, уповноваженого державою на надання визначених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» пільг.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1р. , і відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01.01.2006 року, позивач набула статус «дитини війни», що надає їй право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, які встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», у тому числі і ст. 6 цього Закону, якою встановлено право на підвищення пенсії, яка нараховується та сплачується особам, які мають статус «дитини війни», на 30% мінімальної пенсії за віком.
З матеріалів даної адміністративної справи вбачається, що позивач перебуває на обліку у відповідача, яким позивачу, як особі з статусом «дитини війни», у 2006 - 2008 роках не призначалося, не нараховувалося та не виплачувалося підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яке повинно було бути розраховано виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, при цьому необхідно зазначити, що ці обставини не заперечувались відповідачем у справі.
Право позивача на оскарження рішень, дій та бездіяльності відповідача безпосередньо до суду, тобто без попереднього звернення позивача з заявами чи скаргами до відповідача, передбачено ст. 10 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та ст. ст. 4, 6, п.1 ч.1 ст. 17 КАС України.
Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Аналіз норм ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п. 15 Положення «Про Пенсійний фонд України», ст. ст. 21, 22, 87 Бюджетного кодексу України дають можливість зробити висновок про те, що обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивачу (який має статус дитини війни) -покладено на відповідні територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.
Оскільки функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено на органи Пенсійного фонду України, тому відповідач у справі, заперечуючи проти адміністративного позову, відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, повинен був доказати правомірність своєї бездіяльності щодо своєчасного не нарахування та не сплаті позивачу надбавки до пенсії, яка передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», але таких доказів відповідачем під час розгляду справи суду не було надано.
Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, встановлює Закон України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Доводи апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки це суперечить вимогам статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Частиною 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено застосування мінімального розміру пенсії за віком виключно для визначення розміру пенсій призначених згідно з цим Законом ( ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відсутність підстав для застосування мінімального розміру пенсії за віком, який встановлено ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до правовідносин, що виникають внаслідок визначення розміру пенсій на підставі інших Законів ніж вищезазначений, дає підстави стверджувати про наявність прогалин у законодавчому регулюванні виплат, передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»громадянам, які мають статус дитини війни, при цьому прогалина полягає в частині відсутності механізму визначення мінімальної пенсії за віком, від розміру якої на 30% мають підвищуватись виплати громадянам, які мають статус дитини війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, дітям війни.
Нормами чинного процесуального законодавства, зокрема п. 4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішення адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, а п. 7 ст. 9 КАС України передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону)
Вищенаведені обставини, норми чинного процесуального законодавства свідчать про те, що застосування судом першої інстанції у якості розрахункової величини для обчислення мінімальної пенсії за віком розміру прожиткового мінімуму, який обчислено відповідно до норм ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є правильним, оскільки у даному випадку судом першої інстанції застосовано аналогію закону, а статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Але протягом 2006р. такий порядок визначений не був, що виключає можливість збільшення пенсії особам, які мають статус «дітей війни».
Аналіз норм ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», п.12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»дає можливість зробити висновок стосовно того, що нормами Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дійсно зупинялася дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», але норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» звужуючи обсяг права дітей війни, водночас залишали незмінним зміст права дітей війни на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Але рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), певні норми законодавства України, у тому числі, п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Таким чином, з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 6-рп від 09.07.2007 р. положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які призупиняли дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними, то під час вирішення спору необхідно застосовувати положення Закону з урахуванням його дії в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка стала діяти пізніше, тобто положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
При цьому необхідно зазначити, що розмір підвищення до пенсії особам, які мають статус «дитини війни», передбачений ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», повинен обчислюватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність, який встановлено чинним законодавством на кожний бюджетний рік, а саме 2007р.
Щодо застосування строків позовної давності під час розгляду даної адміністративної справи, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 99 КАС України встановлено річний строк для звернення до суду з адміністративним позовом для захисту порушених прав, інтересів, свобод, а відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропуск вищезазначеного строку є підставою для відмови у задоволені адміністративного позову, за умови, що на цьому наполягає одна із сторін.
Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Згідно ч.2 ст.100 КАС України, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.102 КАС України, пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Враховуючи вищенаведені обставини, норми чинного процесуального законодавства, та приймаючи до уваги, що позивачем, який звернувся до суду першої інстанції з позовом про захист свого порушеного права, зроблено посилання на підтвердження моменту, з якого йому стало відомо про порушення його права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано поновив позивачу строк на звернення до суду з позовом про захист порушеного права за період цей період. Окрім того, згідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Доказів обізнаності позивача з приводу наявності рішень Конституційного Суду України зазначених вище та неповажності підстав для поновлення пропущеного строку на звернення з адміністративним позовом, відповідачем не надано. Окрім того, відповідач не наполягав на застосуванні строків, передбачених КАС України для звернення до адміністративного суду.
Виходячи з змісту ч. 3 ст. 150 Конституції України - рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, у тому числі є обов'язковим до врахування усіма судами України при вирішенні спорів, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача у даній адміністративній справі щодо визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не сплати позивачу надбавки до пенсії, як дитині війни, за періоди з 22 травня 2008р. по 31 грудня 2008р. прийшов до правильного висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу надбавку до пенсії, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 22 травня 2008р. по 31 грудня 2008р. з урахуванням раніше проведених підвищень до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з п. 2 Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 р., в якому міститься роз'яснення стосовно того, що закони та інші правові акти або їх окремі положення, визнані рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи об'єктивно, повно та всебічно з'ясовано усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, та застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, норми матеріального права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалено законне рішення, яким позовні вимоги позивача задоволені частково, порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування чи зміну оскаржуваної судової постанови, судовою колегією під час розгляду даної справи не встановлено, тому колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції у даній справі адміністративній справі залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.198,200,205,206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління пенсійного Фонду України в Хортицькому районі Запорізької області на постанову Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 22.05.2009р. у справі № 2а-226/09 - залишити без задоволення.
Постанову Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 22.05.2009р. у справі № 2а-226/09- залишити без змін.
Ухвала суду набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у місячний строк до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги.
Головуючий: Н.А Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк
Суддя: А.О. Коршун