Справа № 750/2310/23
Провадження № 2/750/42/24
17 січня 2024 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
головуючого судді Логвіної Т.В.,
секретаря Примак Т.В., Левченко А.С.,
за участю представника позивача,
відповідача, представник відповідача,
третьої особи,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,
третя особа - ОСОБА_4 ,
у лютому 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору дарування незакінченого будівництвом, але не зданого в експлуатацію жилого будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Першої чернігівської державної нотаріальної контори Пилипенко Н.С., зареєстрований в реєстрі за № 1-69-19 від 04.08.1995.
Позов мотивує тим, що 17.02.2020 дізнався про існування договору дарування, а саме, з позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Позивач зазначає, що помилявся в природі укладеного договору та не бажав безоплатної передачі свого майна ОСОБА_5 , вважав, що уклав договір довічного утримання, умови договору не виконувались, оскільки в будинку позивач проживав один, за комунальні послуги сплачував самостійно. Крім того, ОСОБА_5 не здійснив державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відповідно до договору дарування, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив застосувати строк позовної давності.
Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував.
Третя особа в судовому засіданні позов підтримала.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи та покази свідків, суд доходить до наступного висновку.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 05 липня 1971 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_6 , який посвідчений держаним нотаріусом Першої чернігівської державної нотаріальної контори Сіліченко Е.І. і зареєстрований за № 1-6074, набув права власності на будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 . Домоволодіння в цілому складається з будинку, житлова площа якого становить 33,3 кв.м та сарая.
04.08.1995 укладено договір дарування незакінченого будівництвом, але не зданого в експлуатацію жилого будинку з надвірними будівлями, процент зносу становить 10% і процент готовності становить 100%, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений ОСОБА_7 державним нотаріусом першої чернігівської державної нотаріальної контори і зареєстрований в реєстрі за №1-3919.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.12.2015 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 .
11.09.2018 позивач на випадок своєї смерті, все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що на день смерті буде мені належати і на що за законом матиме право заповів ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до копії свідоцтва про смерть ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
На час підписання Договору дарування від 04.08.1995 року діяли норми Цивільного кодексу Української РСР від 1963 року, якими передбачалася обов'язкова реєстрація Договору за місцем знаходження будинку у Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації після здачі будинку в експлуатацію.
У відповідності до п.4 ч.ІІ «Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР» реєстрації підлягали всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої ради депутатів трудящих.
На час укладання Договору дарування житловий будинок по АДРЕСА_1 не був закінчений будівництвом, в зв'язку з чим не зареєстрований ОСОБА_5 .
З 01 січня 2004 року набув чинності Цивільний кодекс України.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно з п.9 Прикінцевих та перехідних положень до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Відповідно до ч. 1 ст.41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Згідно зі ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
За змістом ст.243 ЦК УРСР, в редакції діючий на час виникнення спірних правовідносин, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.
Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Відповідно до ч.3 ст.244 ЦК УРСР до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього кодексу.
Згідно зі ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.56 ЦК УРСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п.п.11,12 постанови №3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» відповідно до ст.56 ЦК УРСР угода може бути визнана судом недійсною, як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони (громадянина чи організації), що діяла під впливом помилки.
Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.
Правила ст.56 ЦК УРСР не поширюються на випадки, коли помилка стосується мотивів укладення угоди.
Аналогічним чином викладено дане питання і в пунктах 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» в яких зазначено, що відповідно до ст.ст.229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст.229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину.
Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.
Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.
Відповідно ст.ст.76, 80, 229 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Це положення є одним із основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності.
Будь-яких доказів, які б могли свідчити про помилку позивача при укладенні угоди, які б давали підстави для визнання угоди недійсною, останній суду не надав.
Допитані в судовому засіданні свідки з боку позивача ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 пояснили, що про існування оспорюваного договору нічого не знали та тільки можуть припустити, що позивач не міг укласти договір дарування, враховуючи його особисті якості.
Враховуючи встановлені обставини, підстави для задоволення позовних вимог про визнання договору дарування недійсним, в тому числі й у відповідності до ст. 229 ЦК України, відсутні.
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 6 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.
Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
Статтею 76 ЦК Української РСР передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Згідно зі статтею 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Тому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц).
Оскільки позовні вимоги є необґрунтованими, правові підстави для застосування позовної давності відсутні, тому заява відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання договору дарування недійсним - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 26.01.2024.
Суддя