Апеляційне провадження № 22-ц/824/1447/2024
Справа № 754/961/22
Іменем України
24 січня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва, ухвалене 07 вересня 2023 року у складі судді Зотько Т.А. в м. Київ за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про припинення правовідношення,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У січні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, просила визнати припиненими з 17 листопада 2021 року правовідношення між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» як правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк» за кредитним договором № 014-672-КЖ від 14 липня 2005 року, за іпотечним договором № 014-672-ЗЖ від 14 липня 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І.В. за реєстровим № 1588, припинити іпотеку за № 23579597 та заборону відчуження за № 23579541 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстрованих 14 липня 2005 року на підставі іпотечного договору відносно об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1416433880000 - квартири за адресою АДРЕСА_1 , покласти на відповідача судові витрати.
Заявлені вимоги мотивувала тим, що 14 липня 2005 року нею було укладено з АКБ «Укрсоцбанк» (після перейменування ПАТ «Укрсоцбанк») договір кредиту № 014-672-КЖ, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 26560 доларів США строком користування до 13 липня 2020 року зі сплатою 13 % річних. Також 14 липня 2005 року нею було укладено з ПАТ «Укрсоцбанк» іпотечний договір № 014-672-ЗЖ, за умовами якого в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позичальник передала банку в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 .
03 грудня 2019 року ПАТ «Укрсоцбанк» було припинено в результаті реорганізації, представником даної особи є АТ «Альфа-Банк».
Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 лютого 2015 року в справі № 729/1345/14 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 позов банку задоволено, стягнуто достроково заборгованість за кредитним договором в повному обсязі в сумі 182437,47 грн. відповідно до п. 4.4, 7.4 кредитного договору строк користування кредитом сплинув в зв'язку з простроченням виконання зобов'язань та пред'явленням позову про стягнення заборгованості.
Судове рішення ОСОБА_1 виконала 17 листопада 2021 року в повному обсязі та 26 листопада 2021 року звернулася до іпотекодержателя з заявою про припинення обтяження нерухомого майна, що складало предмет іпотеки, однак 03 січня 2022 року ОСОБА_1 отримала відповідь іпотекодержателя від 07 грудня 2021 року, за змістом якого відповідач ухиляється від припинення обтяжень, вказує на наявність заборгованості. Таку позицію вона вважає незаконною, оскільки відповідач зловживає своїм правом державної реєстрації іпотеки, фактично примушуючи позивача до виконання припинених зобов'язань. При цьому чинним законодавством не передбачено можливості позивачу самостійно вживати заходів з припинення обтяжень нерухомого майна у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. В той же час, можливість забезпечення інтересів кредитора в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України не є підставою вважати триваючим кредитне зобов'язання, строк якого змінено самим банком.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано припиненими з 17 листопада 2021 року правовідношення між ОСОБА_1 та АТ «Сенс Банк» як правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк» за кредитним договором № 014-672-КЖ від 14 липня 2005 року, за іпотечним договором № 014-672-ЗЖ від 14 липня 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І.В. за реєстровим № 1588, припинено іпотеку за № 23579597 та заборону відчуження за № 23579541 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстрованих 14 липня 2005 року на підставі іпотечного договору відносно об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1416433880000 - квартири за адресою АДРЕСА_1 , стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 2977,20 грн.
Відповідач АТ «Сенс Банк», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що в основу рішення покладено виключно доводи та докази позивача, її припущення, в той час як доводи, пояснення та докази, надані іншими учасниками справи, взагалі не враховано.
Посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11, в якій викладено зміст ст. 509, 510 ЦК України.
Вказував, що позивач систематично допускала порушення умов кредитного договору. Сума наданого позивачу кредиту становила 26560 доларів США, в той час станом на звернення позивача до суду заборгованість за відсотками по кредиту склала 159255,89 грн. Викладене свідчить, що ОСОБА_1 не повернула заборгованість за відсотками, що відповідно до розрахунку банку становить 159255,89 грн., але погасила заборгованість по тілу кредиту відповідно до рішення суду від 26 лютого 2015 року.
В той же час ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Норми матеріального права, зокрема ст. 1048, 1049, 536, 549, 550 ЦК України свідчать, що проценти за користування кредитом (позикою) та неустойка нараховуються до дня фактичного повернення позики. Кошти, отримані позивачем за кредитним договором, на даний час не повернуті, отже подальше нарахування процентів та пені повністю відповідає нормам матеріального права.
Пунктом 4 кредитного договору сторони погодили, що позичальник зобов'язується у разі повного або часткового прострочення сплатити банку штраф за кожне допущене позичальником прострочення платежу, що триває від 1 до 4 включно календарних днів. Погашення заборгованості за кредитним договором станом на день отримання повідомлення, навіть без врахування нарахованих штрафів, не було здійснено одноразовим платежем, а здійснювалось позивачем протягом тривалого терміну на власний розсуд, з порушенням умов кредитного договору, розтягнувши самовільно сплату. В зв'язку з цим при внесенні позивачем коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором зарахування грошових коштів здійснювалось відповідно до чинного законодавства (ст. 534 ЦК України та умов кредитного договору), тобто в першу чергу здійснювалось погашення наявної простроченої заборгованості по штрафам, в другу чергу здійснювалось погашення заборгованості за простроченими відсотками, в третю - погашення простроченого тіла кредиту.
Вказував, що позивачем взагалі не надано доказів на підтвердження своїх доводів і вимог та на підтвердження виконання нею зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі та належним чином. Всі докази, наявні в матеріалах справи, подано банком. Позивач надала суду квитанцію щодо сплати по кредиту в розмірі 182437,47 грн. без сплати інших платежів, нарахованих банком, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Вважав, що позивачем не доведено, які саме та чим її права були порушені, не визнані або оспорені, в позовній заяві не вказано, за захистом якого свого порушеного права вона звернулася до суду з вимогою про визнання договору припиненим. Також позивач не вказує, які дії чи бездіяльність відповідача призвели або могли призвести до порушення її прав чи свобод. Дії відповідача повністю відповідають вимогам чинного законодавства, жодних порушень норм чинного законодавства або прав позивача діями відповідача допущено не було.
Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилалась на те, що відповідачем в апеляційній скарзі не наводиться жодного аргументу щодо необґрунтованості рішення, крім фактичної незгоди відповідача з цим рішенням. Проте відповідачем наводяться доводи наявності суми несплачених відсотків в сумі 159255,89 грн., але не вказується підстава їх нарахування.
В той же час, під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено відсутність правової підстави для такого нарахування. В порядку п. 4.4, 7.4 кредитного договору - строк користування кредитом сплинув у зв'язку з простроченням виконання зобов'язань та пред'явленням позову про стягнення заборгованості, що підтверджується рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області № 729/1345/14. Кредитний договір не передбачає нарахування відсотків після настання строку повернення грошових коштів у повному обсязі. Саме банком було визначено обсяг, суму кредиту, яку має повернути позичальник, і яка була стягнута рішенням суду, яким позов повністю задоволено, банк його не оскаржував в частині стягнутої суми або валюти тощо. Нарахування відсотків на строкову заборгованість при її відсутності суперечить умовам укладеного між сторонами кредитного договору, а нарахування відсотків на прострочену суму кредиту умовами кредитного договору не передбачено взагалі.
Вказувала, що по тексту апеляційної скарги відповідач зазначає про наявність, нібито, неустойки, посилаючись на положення ст. 549 ЦК України, намагаючись цими нормами довести правомірність нарахування відсотків, що є очевидно різними за своєю суттю речами.
Щодо нібито недостатності коштів для погашення вимог та черговість їх погашення відповідно до ст. 534 ЦК України, посилалась на те, що нарахування будь-яких відсотків, починаючи з 21 серпня 2014 року, не передбачене договором, в той же час відсотки, нараховані до цього моменту, увійшли до суми стягнення за рішенням суду та були сплачені. Оскільки зі зміною основного зобов'язання з 21 серпня 2014 року відпали підстави нарахування відсотків, та враховуючи виконання цього зобов'язання позивачем 17 листопада 2021 року, зобов'язання за кредитним договором припинилися його виконанням: повним погашенням тіла кредиту та відсотків, які були нараховані відповідно до умов кредитного договору.
Щодо доводів відповідача про сплату позивачем 182437,47 грн. на виконання рішення суду без сплати інших платежів, нарахованих банком, вказувала, що матеріали справи не містять доказів того, що банк нараховував або вимагав від позивача сплати таких платежів, які б були передбачені кредитним договором.
Звертала увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12 серпня 2021 року в справі № 757/34955/18 по аналогічній справі.
В судове засідання 24 січня 2024 року учасники справи не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень на відомі суду поштові та електронні адреси, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та звітами про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.
Від АТ «Сенс Банк» надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника.
Судова повістка, направлена на адресу ОСОБА_1 , повернута до суду з відміткою Укрпошти про відсутність адресата за вказаною адресою, а відтак відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України, вважається врученою.
Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 скористалася правом відзиву на апеляційну скаргу і є обізнаною про розгляд справи в апеляційній інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про припинення правовідношення, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки 17 листопада 2021 року позивачем виконано рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області № 729/1345/14 про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, що підтверджується копією квитанції, наявність в реєстрах записів про обтяження порушують права позивача на вільне розпорядження майном.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено, що 14 липня 2005 року ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», уклали договір кредиту № 014-672-КЖ (а. с. 23 - 28), за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового кредиту використання грошові кошти в сумі 26560 доларів США зі сплатою 13 % річних та наведеним порядком погашення суми основної заборгованості та кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 13 липня 2020 року.
Згідно п. 4.4, 7.4 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п.п. 3.3.2 - 3.3.8, 3.3.12 - 3.3.14, 3.3.17, 3.3.18 цього договору протягом більше 45 календарних днів, термін користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Згідно п. 4.5, 7.4 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених в п. п. 3.3.8, 3.3.9 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Згідно заяви на видачу готівки № 04-2 від 14 липня 2005 року, ОСОБА_1 отримано 26560 доларів США, що еквівалентно 134260,80 грн. згідно договору кредиту № 014-672-КЖ (а. с. 76).
14 липня 2005 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» укладено договір поруки № 014-672-ПЖ, за умовами якого поручитель ОСОБА_2 зобов'язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником умов щодо сплати суми кредиту, відсотків за користування кредитом, можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту № 014-672-КЖ (а. с. 82, 83).
14 липня 2005 року ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» уклали іпотечний договір № 014-672-ЗЖ, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І.В. 14 липня 2005 року та зареєстрований в реєстрі за № 1589, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання всіх зобов'язань за договором кредиту № 014-672-КЖ від 14 липня 2005 року нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 13 - 16).
14 липня 2007 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме про заборону відчуження № 23579541, та здійснено запис про іпотеку № 23579597 на підставі іпотечного договору № 014-672-ЗЖ від 14 липня 2005 року відносно об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1416433880000 - квартири за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 11 - 12).
Заочним рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 лютого 2015 року в справі № 729/1345/14 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором позов задоволено, стягнуто з відповідачів на користь банку солідарно заборгованість, яка станом на 20 серпня 2014 року становить 184237,47 грн. та складається з суми заборгованості за кредитом 141762,45 грн., суми заборгованості за відсотками 35995,22 грн., пені за несвоєчасне погашення кредиту 177,62 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків 4502,18 грн. (а. с. 8 - 10).
03 грудня 2019 року ПАТ «Укрсоцбанк» було припинено як юридичну особу в результаті реорганізації, правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк».
Листом від 11 травня 2021 року АТ «Альфа-Банк» повідомило ОСОБА_1 реквізити для погашення заборгованості згідно рішення суду (а. с. 33).
17 листопада 2021 року ОСОБА_1 сплачено на користь АТ «Альфа-Банк» 182437,50 грн., призначення платежу - погашення заборгованості Бобровицького районного суду Чернігівської області № 729/1345/14 від 26 лютого 2015 року про стягнення боргу за кредитним договором № 014-6672КЖ від 14 липня 2005 року (а. с. 32).
07 грудня 2021 року АТ «Альфа-Банк» направило на адресу ОСОБА_1 лист на її звернення від 26 листопада 2021 року № 216990, в якому повідомлено, що згідно ст. 526, 629, 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за весь період користування кредитом, і що наявність судового розгляду справи про стягнення заборгованості, рішення суду або його виконання не звільняє від виконання договірних зобов'язань і сплати заборгованості за кредитом. Банк звертався до суду з позовом про стягнення існуючої на момент звернення заборгованості за кредитним договором без дострокового розірвання договору, таким чином, після винесення рішення суду нарахування за договором не зупинялися, і станом на 07 грудня 2021 року по кредитному договору обліковується прострочена заборгованість (а. с. 31).
Відповідачем надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 014-6672КЖ від 14 липня 2005 року та зведену таблицю заборгованості, згідно якого станом на 16 лютого 2023 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 4354,99 доларів США, яка складається з суми заборгованості за відсотками 4354,99 доларів США (а. с. 134 - 139).
Під час розгляду справи АТ «Альфа-Банк» було перейменовано на АТ «Сенс Банк» (а. с. 148 - 161, 165, 178).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є припинення правовідношення.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).
Після сплати боржником перед банком боргу у повному обсязі кредитний договір припиняється у зв'язку з виконанням боржником зобов'язання за кредитним договором, а отже і припиняється дія всіх забезпечувальних договорів.
Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/26402/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 585/2333/21, від 11 вересня 2023 року у справі № 645/6370/20 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц.
В постанові Верховного Суду від 25 вересня 2023 року в справі № 755/15505/21 (провадження № 61-7121 св 23) викладено правовий висновок, що за відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості та припинення у зв'язку із цим основного зобов'язання іпотека припиняється.
В даній справі судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 лютого 2015 року в справі № 729/1345/14 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором позов задоволено, стягнуто з відповідачів на користь банку солідарно заборгованість, яка станом на 20 серпня 2014 року становить 184237,47 грн. та складається з суми заборгованості за кредитом 141762,45 грн., суми заборгованості за відсотками 35995,22 грн., пені за несвоєчасне погашення кредиту 177,62 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків 4502,18 грн. (а. с. 8 - 10).
Також суд першої інстанції правильно встановив, що свої зобов'язання за кредитним договором боржник виконала у повному обсязі та належним чином, що підтверджується квитанцією від 17 листопада 2021 року про сплату на користь АТ «Альфа-Банк» 182437,50 грн., призначення платежу - погашення заборгованості Бобровицького районного суду Чернігівської області № 729/1345/14 від 26 лютого 2015 року про стягнення боргу за кредитним договором № 014-6672КЖ від 14 липня 2005 року (а. с. 32).
Крім того, суд першої інстанції правильно врахував, що на момент звернення до суду із цим позовом відповідач не вчинив дій щодо припинення іпотеки у зв'язку з повним погашенням боргу за основним зобов'язанням, забезпеченим іпотекою, відтак апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність та обґрунтованість позову, оскільки належне виконання основного зобов'язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки.
При цьому обов'язок в іпотекодавця щодо безпосереднього звернення до іпотекодержателя із заявою про припинення обтяження відсутній, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель зобов'язаний звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки не пізніше 14 днів з дня повного погашення боргу за основним зобов'язанням, забезпеченим іпотекою.
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 640/7146/16-ц, від 31 травня 2023 року в справі № 135/1017/21 (провадження № 61-5544св22).
З наданого відповідачем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 014-6672КЖ від 14 липня 2005 року та зведеної таблиці заборгованості вбачається, що станом на 16 лютого 2023 року банком нараховано заборгованість за кредитним договором в розмірі 4354,99 доларів США, яка складається з суми заборгованості за відсотками 4354,99 доларів США, при цьому відсотки нараховані відповідачем на прострочену заборгованість по 19 листопада 2021 року включно (а. с. 134 - 139), що суперечить умовам п. 4.5, 7.4 договору, згідно яких строк кредитування було змінено з 13 липня 2020 року на 20 серпня 2014 року, і нарахування будь-яких відсотків, починаючи з 21 серпня 2014 року, договором не передбачене.
Також нарахування відсотків та пені після зміни позикодавцем строку виконання основного зобов'язання суперечить вищевикладеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не може погодитися з необґрунтованими висновками апеляційної скарги, що норми матеріального права, зокрема ст. 1048, 1049, 536, 549, 550 ЦК України свідчать, що проценти за користування кредитом (позикою) та неустойка нараховуються до дня фактичного повернення позики, і оскільки кошти, отримані позивачем за кредитним договором, на даний час не повернуті, подальше нарахування процентів та пені повністю відповідає нормам матеріального права.
Апеляційний суд також враховує та погоджується із запереченнями, викладеними позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, що по тексту апеляційної скарги відповідач зазначає про наявність, нібито, неустойки, посилаючись на положення ст. 549 ЦК України, намагаючись цими нормами довести правомірність нарахування відсотків, що є очевидно різними за своєю суттю речами.
Апеляційний суд відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11, оскільки у процитованій відповідачем частині постанови відсутні будь-які правові висновки взагалі, а лише наведено посилання на вимоги ст. 509, 510 ЦК України, в даній постанові Великою Палатою Верховного Суду вирішувалося питання щодо правомірності відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи, і за результатом розгляду апеляційної скарги справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Таким чином, вказана постанова не може вважатись релевантною до правовідносин у розглядуваній справі.
Апеляційний суд відхиляє як безпідстанів доводи апеляційної скарги, що сума наданого позивачу кредиту становила 26560 доларів США, в той час як станом на звернення позивача до суду заборгованість за відсотками по кредиту склала 159255,89 грн., зважаючи на те, що саме банком під час звернення з позовом у 2014 році було визначено обсяг, суму кредиту, яку мав повернути позичальник, стягнутої рішенням суду, яке банк не оскаржував в частині стягнутої суми або валюти тощо.
Апеляційний суд відхиляє неспроможні доводи апеляційної скарги, що при внесенні позивачем коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором зарахування грошових коштів здійснювалось відповідно до чинного законодавства (ст. 534 ЦК України та умов кредитного договору), тобто в першу чергу здійснювалось погашення наявної простроченої заборгованості по штрафам, в другу чергу здійснювалось погашення заборгованості за простроченими відсотками, в третю - погашення простроченого тіла кредиту, оскільки такий порядок зарахування грошових коштів суперечить рішенню Бобровицького районного суду Чернігівської області від 26 лютого 2015 року в справі № 729/1345/14 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким встановлено, що станом на 20 серпня 2014 року становить 184237,47 грн. (а. с. 8 - 10), будь-яка черговість розподілу коштів на конкретні складові цієї заборгованості судом не визначена, а нарахування кредитором договірних процентів та пені після зміни строку виконання кредитного зобов'язання не ґрунтується на вимогах закону.
Є безпідставними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що позивачем взагалі не надано доказів на підтвердження своїх доводів і вимог та на підтвердження виконання нею зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі та належним чином, а всі докази, наявні в матеріалах справи, подано банком, з огляду на те, що позивачем разом із позовом надано належні, допустимі, достатні та достовірні докази, в тому числі копії кредитного та іпотечного договорів, копію заочного рішення від 26 лютого 2015 року в справі № 729/1345/14 Бобровицького районного суду Чернігівської області, копії листування ОСОБА_1 з відповідачем з приводу припинення іпотеки, копію квитанції про сплату грошового зобов'язання, визначеного судовим рішенням, від 17 листопада 2021 року.
Апеляційний суд не погоджується з необґрунтованими доводами апеляційної скарги, що позивач надала суду квитанцію щодо сплати по кредиту в розмірі 182437,47 грн. без сплати інших платежів, нарахованих банком, що підтверджується розрахунком заборгованості, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів того, що банк нараховував або вимагав від позивача сплати таких платежів, які б були передбачені кредитним договором, заборгованість нарахована у вигляді відсотків в розмірі 159255,89 грн., проте законних підстав для такого нарахування банком не доведено.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року в справі № 711/4556/16-ц зауважено, що записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном (п. 49).
За таких обставин апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що позивачем не доведено, які саме та чим її права були порушені, не визнані або оспорені, в позовній заяві не вказано, за захистом якого свого порушеного права ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогою про визнання договору припиненим, які дії чи бездіяльність відповідача призвели або могли призвести до порушення її прав чи свобод, і що дії відповідача повністю відповідають вимогам чинного законодавства, жодних порушень норм чинного законодавства або прав позивача діями відповідача допущено не було.
Доводи апеляційної скарги, що в основу рішення покладено виключно доводи та докази позивача, її припущення, в той час як доводи, пояснення та докази, надані іншими учасниками справи, взагалі не враховано, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, оскільки рішення суду першої інстанції є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішеннями суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.