№ справи 359/5667/22
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2833/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Муранова-Лесів І.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
16 січня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,
секретар - Черняк Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2023 року,
встановив:
у серпні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив позбавити відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2023 року позов було залишено без розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_2 , яка брала участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вирішуючи питання про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи позивач повторно не з'явився в судове засідання. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2022 року у справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2023 року підготовче провадження у справі було закрито, призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 11 липня 2023 року. Про розгляд справи позивача було повідомлено шляхом направлення судової повістки - повідомлення на електронну адресу, вказану ОСОБА_1 при подачі позовної заяви (а.с.197, том 1).
11 липня 2023 року позивач в судове засідання не з'явився, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 26 липня 2023 року.
Повідомлення про розгляд справи 26 липня 2023 року було направлено позивачу ОСОБА_1 на його електронну адресу (а.с.206, том 1).
26 липня 2023 року позивач ОСОБА_1 повторно не з'явився в судове засідання, про причини неявки суд не повідомив, у зв'язку з чим його позов було залишено без розгляду.
У своїй апеляційній скарзі позивач посилався на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що неявка позивача не є повторно, оскільки від його представника до суду надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності та оголошення перерви з поважних причин. Однак, такі доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Частиною 5 ст. 225 ЦПК України визначено, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України позов залишається без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву в інтересах позивача було подано до суду адвокатом Бушею А.В.
23 січня 2022 року до суду від ОСОБА_4 надійшла заява про заборону подальшого представництва інтересів адвокатом та заміну представника. Заявник вказував, що він є представником позивача ОСОБА_1 на підставі довіреності., світлокопію якої надав до суду (а.с. 60-71, том 1).
В судовому засіданні 23 січня 2023 року судом першої інстанції без виходу в нарадчу кімнату було постановлено ухвалу про відмову у залученні до участі у справі представника позивача за довіреністю, відкладено підготовче засідання для надання позивачу можливості забезпечення участі у розгляді справи представника - адвоката.
Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Частиною 2 вказаної статті визначено, що під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
В даному випадку предметом розгляду є позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої дитини, спір виник із сімейних правовідносин, які за законом не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, що свідчить про те, що дана справа не є малозначною.
11 липня 2023 року від ОСОБА_4 , якого не було допущено до участі у справі в якості представника позивача, до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Вказане клопотання було залишено судом без розгляду (а.с. 203, том 1).
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказував, що у поданому клопотанні його представник ОСОБА_4 просив про розгляд справи за відсутності позивача, що спростовується його змістом (а.с.198, том 1).
Від позивача до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності не надходили. Про причини своєї неявки ОСОБА_1 суд не повідомляв.
За таких обставин підстави вважати, що позивач та його представник не з'явились до суду з поважних причин або заявили прохання до суду про розгляд справи без їх участі, відсутні.
Згідно з частинами другою-четвертою статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв'язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.
Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з'явився.
Законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез'явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 17 листопада 2021 року (справа № 640/17803/15-ц), від 07 серпня 2020 року (справа № 405/8125/15-ц).
В даному випадку позивач, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, повторно не з'явився в судове засідання, призначене для розгляду справи по суті, доказів поважності причин неявки не надав, із заявами про розгляд справи за його відсутності не звертався.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач ОСОБА_1 здійснював комунікацію із судами першої та апеляційної інстанції за допомогою електронної пошти, адреса якої була зазначена ним при зверненні до суду з позовом та апеляційною скаргою. Повідомлення позивача про розгляд справи здійснювалось судами за зазначеною електронною адресою.
Частиною 3 ст. 175 ЦПК України визначено, що позовна заява повинна містити, зокрема, відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти сторін та інших учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі також мають бути зазначені номери засобів зв'язку та електронної пошти.
У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ зауважив, що зобов'язання використовувати електронний зв'язок для звернення до апеляційного суду має на меті гарантувати належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності шляхом прискорення, полегшення та підвищення надійності процедурних обмінів. Усвідомлюючи бум дематеріалізації правосуддя в державах-членах і виклики, пов'язані з цим, Суд переконаний, що цифрові технології можуть сприяти кращому відправленню правосуддя і бути поставленим на службу правам, гарантованим статтею 6 Конвенції, тому Суд погоджується, що така мета є законною (рішення у справі Xavier Lucas v. France, заява № 15567/20, від 09 червня 2022 року).
У постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року в справі № 757/48467/21 (провадження № 61-10924св22) зроблено висновок, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі. Разом із тим, якщо учасник справи надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то такий учасник справи бажає (принаймні не заперечує), щоб ці засоби комунікації використовувалися судом, що, в свою чергу, покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 725/486/22 (провадження № 61-7107св22) також зазначено, що вказавши саме таку адресу електронної пошти, позивач проінформував суд у встановлений процесуальний спосіб адресу для електронного листування, чим поклав на себе ризики щодо її актуальності.
Схожі висновки викладені й у постановах Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 530/342/17 (провадження № 61-12944св19), від 30 листопада 2022 року у справі № 725/486/22 (провадження № 61-7107св22), від 04 липня 2023 року у справі № 302/1202/19 (провадження № 61-2502св23), від 26 квітня 2023 року у справі № 127/32270/21 (провадження № 61-12567св22).
Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції було правильно застосовано норми процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому ухвалу суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 23 січня 2024 року.
Головуючий
Судді