Справа № 739/2476/23
Провадження № 1-кп/739/15/24
26 січня 2024 року м. Новгород-Сіверський
Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області в складі головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
потерпілого - ОСОБА_5 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022270320000259 від 07.10.2022 року відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Унеча Брянської області російської федерації, громадянина України, військовослужбовця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , на утриманні маючого чотирьох неповнолітніх дітей, раніше судимого:
22.12.1993 Новгород-Сіверським районним судом Чернігівської області за ч. 2 ст. 141 КК України (в редакції 1960 року) до 2 років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку, відповідно до ст. 46-1 КК України (в редакції 1960 року), на 1 рік;
19.01.1995 Новгород-Сіверським районним судом Чернігівської області, за ст.ст. 43, 94 КК України (в редакції 1960 року) до 13 років позбавлення волі, 05.03.2005 постановою Червонозаводського районного суду міста Харкова від 25.02.2005 звільнений з місць позбавлення волі умовно-достроково, не відбутий строк покарання складає 2 роки 8 місяців 1 день;
29.11.2012 Червонозаводським районним судом міста Харкова за ч. 2 ст. 185
КК України до 3 років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців;
10.09.2013 Фрунзенським районним судом міста Харкова за ст. 71, ч. 1 ст. 121
КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі, 12.06.2017 ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 02.06.2017 звільнений з місць позбавлення волі умовно-достроково, не відбутий строк покарання складає 2 місяці 10 днів,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.10.2022 № 185 солдат ОСОБА_4 , вважається таким, що з 14.10.2022 справи та посаду старшого стрільця першого відділення першого взводу роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
07.10.2022 року о 07 годині 57 хвилин ОСОБА_4 , керуючи автомобілем ВАЗ 111830 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Губернській в напрямку площі Князя Ігоря в місті Новгород-Сіверський Чернігівської області, діючи необережно, проявляючи кримінальну протиправну недбалість, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, в порушення п. 10.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, проявив неуважність, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, з метою заїзду на стоянку, що знаходиться напроти буд. 24 по вулиці Губернській в місті Новгород-Сіверський Чернігівської області, виїхав на зустрічну смугу для транспортних засобів, де здійснив зіткнення з мотоциклом Viper MX200F, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_5 , котрий рухався у зустрічному напрямку.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій мотоцикла Viper MX200F, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми, що включає рани лівої нижньої кінцівки, носа та тилу правої кисті; закритий уламковий перелом середньої третини лівої стегнової кістки, відкритий перелом верхньої третини обох кісток лівої гомілки; забої обох легень; закриту черепно-мозкову травму з переломом кісток носу, правої виличної кістки, кісток склепіння і основи черепа справа, забоєм головного мозку важкого ступеню, епідуральною гематомою правої скроневої ділянки, яка відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 65 від 24.04.2023 відноситься до категорії тілесних ушкоджень тяжкого ступеня з ознакою небезпеки для життя.
У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_4 порушив вимоги п. 10.1 (перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, що є причиною та умовою виникнення та настання даної дорожньо-транспортної пригоди та знаходяться в прямому причинному зв'язку з її наслідками.
Дії ОСОБА_4 кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Прокурор у судовому засіданні просив суд при призначенні покарання врахувати характеризуючі матеріали на обвинуваченого, щире каяття під час судового розгляду справи, визнання цивільного позову, відсутність обставини, що пом'якшують покарання, відсутність обтяжуючих обставин та надані підтверджуючі матеріали щодо вини обвинуваченого, а також те, що потерпілий не заперечує проти звільнення обвинуваченого від реального відбуття покарання, у разі визнання цивільного позову обвинуваченим. На підставі чого просив визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Потерпілий в судовому засіданні ОСОБА_5 показав, що 07.10.2022 року після 07 години ранку він перебував в м.Новгород-Сіверський Чернігівської області, останнє що пам'ятає, як пив каву біля центру зайнятості населення. Від отриманих травм він перебував в комі та як наслідок нічого не пам'ятає. Підтримав заявлений цивільний позов, та пояснив, що у разі визнання обвинуваченим цивільного позову в повному обсязі в частині заподіяння моральних збитків, він не заперечує проти умовного відбуття покарання ОСОБА_4 .
Обвинувачений ОСОБА_4 під час допиту в судовому засіданні свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини скоєння кримінального правопорушення. У вчиненому розкаюється та просив суворо не карати. Цивільний позов до нього визнав повністю.
Показання ОСОБА_4 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Суд, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясував, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумніви у добровільності його позиції у суду відсутні. Окрім того, учасникам судового провадження роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Аналізуючи пояснення обвинуваченого, суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушенням знайшла своє підтвердження в судовому засіданні. Так, обвинувачений дав чіткі та послідовні пояснення стосовно обставин вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, вказуючи на спосіб, мотив його вчинення. Надані обвинуваченим пояснення повністю узгоджуються зі встановленими судом фактичними обставинами справи.
Оскільки ОСОБА_4 будучи особою, яка керує транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то суд його дії кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України.
Положеннями ст.ст.50, 65 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
При обранні виду та міри покарання суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суспільно-небезпечні наслідки кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який у вчиненому розкаявся та критично ставиться до вчиненого, цивільний позов визнав повність, є військовослужбовцем ЗСУ, за місцем несення служби характеризується позитивно, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, на обліку у лікаря-психіатра та у лікаря-нарколога не перебуває, характеризуючи дані на обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обставин що обтяжують його покарання, а також те, що обвинувачений раніше притягався до кримінальної відповідальності.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , відповідно до ст.66 КК України, суд визнає щире каяття.
Згідно зі ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого у кримінальному провадженні не встановлено.
Враховуючи зазначені обставини, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі. Разом з тим, суд також вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства, з застосуванням приписів ст.75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов'язків, відповідно до п.п. 1, 2 ч.1 ст. 76 КК України протягом іспитового строку: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В той же час, з урахуванням обставин дорожньо-транспортної пригоди, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його наслідків, ту обставину, що порушення Правил дорожнього руху України, допущені обвинуваченим ОСОБА_4 знаходяться в прямому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та її тяжкими наслідками, беручи до уваги, що будь-яких документів, які б свідчили про те, що здійснення посадових обов'язків ОСОБА_4 , як військовослужбовця (старшого стрільця першого відділення першого взводу роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та його життєдіяльність напряму пов'язана з використанням автомобіля і позбавлення права керування транспортними засобами може поставити у скрутне становище його або членів його родини суду не надано, суд вважає необхідним призначати ОСОБА_4 додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.
Суд вважає, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України дане покарання буде достатнім та необхідним для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Саме таке покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
У вказаному кримінальному провадженні потерпілим (цивільним позивачем) ОСОБА_5 заявлено та підтримано в судовому засіданні цивільний позов про стягнення заподіяної йому шкоди з Моторного (транспортного) страхового бюро України на його користь 170 698,71 грн.. та стягнення з ОСОБА_4 на його користь 400 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В судовому засіданні обвинувачений (цивільний відповідач) ОСОБА_4 цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди визнав повністю.
Цивільний відповідач - Моторне (транспортне) страхове бюро України про час та місце розгляду справи було повідомлено у встановленому законом порядку, однак в судове засідання представник цивільного відповідача не з'явився, не повідомивши про причини своєї неявки, ніяких клопотань не заявляв.
Вирішуючи цивільний позов суд виходить із такого.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Згідно з положеннями частини 2 статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до частини 1 статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до ч.1 ст.61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні є, зокрема, фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред'явила цивільний позов.
Стаття 62 КПК України передбачає, що цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.
Правовий статус МТСБУ визначено в Законі «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон). Так, за пунктом 39.1 статті 39 цього Закону МТСБУ є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Таке бюро є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
Згідно ст. 22 Закону у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (ст. 23.1 Закону).
Стаття 24 Закону передбачає, що у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я, але не більше 120 днів.
Стаття 25 Закону вказує, що шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.
Відповідно до Статті 26 Закону шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодовується у розмірах, визначених відповідно до Цивільного кодексу України.
Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить: у разі встановлення II групи інвалідності - 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку.
Статтею 41 Закону передбачено також перелік випадків, в яких регламентні виплати здійснюються саме МТСБУ за рахунок коштів з централізованих страхових резервних фондів чи з коштів фонду страхових гарантій.
Згідно з пунктом 41.1 статті 41 Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
В даній справі, діями ОСОБА_4 було заподіяно шкоду здоров'ю потерпілому ОСОБА_5 у виді тяжких тілесних ушкоджень. Спричинення цих наслідків перебуває у причинному зв'язку із діями обвинуваченого, а саме вчиненням ним ДТП. Докази того, що власник транспортного засобу застрахував цивільно-правову відповідальність у справі відсутні. Тобто, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля ВАЗ 111830 СПГ, реєстраційний номер НОМЕР_1 не була застрахована у відповідності до вимог Закону. Порушення Правил дорожнього руху України, допущені водієм ОСОБА_4 знаходяться в прямому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та тяжкими наслідками у вигляді заподіяння ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень.
Оскільки цивільно-правова відповідальність обвинуваченого на момент дорожньо-транспортної пригоди застрахована не була, у зв'язку з цим суд дійшов висновку, що саме на МТСБУ покладається обов'язок відшкодувати шкоду за рахунок коштів фонду захисту потерпілих.
З метою гарантування правової визначеності щодо застосування інституту цивільного позову у кримінальному провадженні та з метою забезпечення єдності та сталості відповідної судової практики Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення частини 1 статті 128 КПК України щодо можливості пред'явлення цивільного позову у кримінальному провадженні, зокрема, до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за завдану шкоду, треба розуміти як можливість пред'явлення зазначеного позову до будь-якої особи (фізичної або юридичної), яка за законом виконує обов'язок з відшкодування шкоди, завданої підозрюваним (обвинуваченим чи неосудною особою).
Тому в контексті частини 1 статті 128 КПК України юридичною особою, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого чи неосудної особи, може бути МТСБУ у випадках, передбачених статтею 41 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
МТСБУ виступає такою юридичною особою, яка за законом несе цивільну відповідальність перед особою, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди і яка має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити до неї цивільний позов.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року по справі № 465/4621/16-к, провадження № 13-24кс19 дійшла висновку, що цивільний позов може бути пред'явлено в межах кримінального провадження до МТСБУ як до цивільного відповідача, оскільки його зобов'язання витікають із положень Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 1 статті 1167 цього Кодексу встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За положеннями ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом.
Згідно до ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
З урахуванням вищенаведених законодавчих актів, суд вирішуючи питання стосовного заявленого цивільного позову, в межах його вимог приходить до таких висновків:
Цивільний відповідач - Моторне (транспортне) страхове бюро України зобов'язано відшкодувати ОСОБА_5 завдану йому шкоду в розмірі 170 698,71 грн. (ста сімдесяти тисяч шести ста дев'яноста восьми гривень 71 коп.).
В той же час, моральну шкоду на підставі вищевказаних статей ЦК України зобов'язаний відшкодувати ОСОБА_4 , як особа з вини якої сталася ДТП в наслідок якого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд визначає відповідно до вимог ч.3 ст. 23 ЦК України з урахуванням негативних змін у життєдіяльності потерпілого, характеру правопорушення, глибини фізичного болю та душевних страждань яких зазнав потерпілий, їх тривалості, та безповоротності, форму вини обвинуваченого, та враховуючи при цьому вимоги розумності і справедливості.
На думку суду розмір моральної шкоди, яку має відшкодувати ОСОБА_4 (який визнав позов в повному обсязі) потерпілому ОСОБА_5 є обґрунтований та підлягає задоволенню в повному обсязі в розмірі 400 000 грн. (чотирьох ста тисяч гривень 00 коп.), що об'єктивно відповідатиме характеру дій заподіяння шкоди, глибині страждань та розміру моральної шкоди.
Відповідно до ст. 124 КПК України процесуальні витрати на залучення експертів для проведення експертиз в сумі 17367,76 грн. (сімнадцять тисяч триста шістдесят сім гривень) 76 коп. слід стягнути з ОСОБА_4 на користь держави.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_4 не обирався. Підстави для обрання запобіжного заходу відсутні.
Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 368, 373-374 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк терміном на 2 (два) роки.
Відповідно до ч.1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов'язки: протягом іспитового строку періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 не обирати.
Цивільний позов - задовольнити.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, код ЄДРПОУ 21647131) на користь ОСОБА_5 завдану йому шкоду в розмірі 170 698,71 грн. (ста сімдесяти тисяч шести ста дев'яноста восьми гривень 71 коп.)
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 400 000 грн. (чотириста тисяч грн.) моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати в сумі 17367,76 грн. (сімнадцять тисяч триста шістдесят сім гривень) 76 коп. на залучення експертів у кримінальному провадженні.
Накладений арешт ухвалою слідчого судді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2022 року на речові докази, а саме: автомобіль ВАЗ-111830 СПГ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , автомобіль ВАЗ-2103, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , мотоцикл Viper МХ200F державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , мотошолом, частину сідла з мотоциклу, а також уламки транспортних засобів- скасувати.
Речові докази: автомобіль ВАЗ-111830 СПГ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , автомобіль ВАЗ-2103, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , мотоцикл Viper МХ200F державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що знаходяться на майданчику тимчасового зберігання транспортних засобів на території Новгород-Сіверського РВП ГУНП в Чернігівській області - повернути в розпорядження власників;
мотошолом, що знаходиться в кімнаті зберігання речових доказів Новгород-Сіверського РВП ГУНП в Чернігівській області - повернути в розпорядження власника;
частини сідла з мотоциклу, уламки транспортних засобів, що знаходяться в кімнаті зберігання речових доказів Новгород-Сіверського РВП ГУНП в Чернігівській області - знищити.
Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, якщо не буде оскаржений.
Вирок може бути оскаржений до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, однак відповідно до ч.2 ст.394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, потерпілому, прокурору та цивільним відповідачам.
Суддя: ОСОБА_1