Справа № 756/18209/21
Провадження № 2/761/3859/2023
07 грудня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.
У своїй позовній заяві просив суд стягнути з АТ «СК «ІНГО» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування, в розмірі 39 589,15 грн., пеню в розмірі 535,51грн., 3% річних в розмірі 94,50 грн, моральну шкоду в розмірі 5 000грн, а всього 45 219,16грн.
Позовні вимоги мотивує тим, що 20 січня 2021 року о 13 год. 05 хв. на пр. Героїв Сталінграду, 24 у м. Києві ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «MERCEDES» р.н. НОМЕР_1 , при зустрічному роз'їзді не дотрималась безпечного інтервалу, чим порушила вимоги п.п. 13.3, 13.4 ПДР, що призвело до зіткнення з транспортним засобом HYUNDAI I30 р.н. НОМЕР_2 , які отримали механічні пошкодження. Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 11.06.2021 року у справі №756/8515/21, яка набрала законної сили ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на час заподіяння шкоди була застрахована Акціонерним товариством «Страхова компанія «ІНГО» за полісом обов'язкового страхування № 202188209 від 15.12.2020р., строком дії один рік, з лімітом відповідальності за шкоду заподіяну майну в розмірі 130 000,00 грн. без франшизи. 23 липня 2021 року Позивач повідомив Відповідача про настання страхового випадку. Відповідач сплатив страхове відшкодування Позивачу у розмірі 33 578,08 гривень (без врахування ПДВ). Не погоджуючись з розміром визначеного Відповідачем страхового відшкодування, Позивач самостійно залучив експерта для визначення розміру збитків. Згідно звіту №25/07/21 від 22.07.2021р., виконаного оцінювачем ОСОБА_3 з визначення вартості матеріального збитку, нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням зносу складає 70 667, 23грн. Отже, на переконання Позивача, з Відповідача слід стягнути матеріальну шкоду, яка складається з різниці між вартістю відновлювального ремонту автомобіля HYUNDAI I30 р.н. НОМЕР_2 , з урахуванням зносу, а також витрат на проведення оцінки майна та сумою виплаченого страхового відшкодування, в розмірі (70 667,23+2 500-33 578,08)=39 589,15 грн., а також пеню в розмірі 535,51грн., 3% річних в розмірі 94,50 грн, у зв'язку з чим, звернулася до суду із відповідним позовом.
Ухвалою Оболонського районного суд м. Києва від 06 грудня 2021 року справу було передано до Шевченківського районного суд м. Києва для розгляду за підсудністю.
Ухвалою Шевченківського районного суд м. Києва від 11 липня 2022 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
26 грудня 2022 року на адресу суду від Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» надійшов відзив на позовну заяву з викладенням заперечень проти неї.
Ухвалою Шевченківського районного суд м. Києва від 23 січня 2023 року було призначено у цивільній справі судову автотоварознавчу експертизу.
Ухвалою Шевченківського районного суд м. Києва від 30 жовтня 2023 року було відновлено провадження у справі.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, позов просив задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, щодо задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.
Суд встановив, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 виданого 17.09.2019 року ТСЦ 3247, ОСОБА_1 (далі Позивач) є власником автомобіля HYUNDAI І30 р.н. НОМЕР_2 .
20 січня 2021 року о 13 год. 05 хв. на пр. Героїв Сталінграду, 24 у м. Києві ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «MERCEDES» р.н. НОМЕР_1 , при зустрічному роз'їзді не дотрималась безпечного інтервалу, чим порушила вимоги п.п. 13.3, 13.4 ПДР, що призвело до зіткнення з транспортним засобом HYUNDAI I30 р.н. НОМЕР_2 , які отримали механічні пошкодження.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 11.06.2021 року у справі №756/8515/21, яка набрала законної сили ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП.
За змістом ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином винна ОСОБА_2 , у завданні шкоди доведена належним чином і у даній справі перегляду та доведенню не підлягає.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на час заподіяння шкоди була застрахована Акціонерним товариством «Страхова компанія «ІНГО» (далі Відповідач) за полісом обов'язкового страхування № 202188209 від 15.12.2020р., строком дії один рік, з лімітом відповідальності за шкоду заподіяну майну в розмірі 130 000,00 грн. без франшизи.
23 липня 2021 року Позивач повідомив Відповідача про настання страхового випадку, надав передбачені ст.35 Закону документи, цього ж дня подав заяву про виплату страхового відшкодування.
З урахуванням ч. 4 ст. 34 Закону страховиком для визначення розміру вартості відновлювального ремонту автомобіля «Hyundai» д.н. НОМЕР_2 було залучено оцінювача ОСОБА_4 .
Оцінювач ОСОБА_4 склав звіт №3290680 від 26.01.2021р. про оцінку автомобіля «Hyundai» д.н. НОМЕР_4 .
Відповідно до звіту №3290680 від 26.01.2021р. про оцінку автомобіля «Hyundai» д.н. НОМЕР_2 вартість матеріального збитку автомобіля №3290680 від 26.01.2021р. про оцінку автомобіля «Hyundai» д.н НОМЕР_2 з врахування ПДВ склала 37 309,32 гривні.
Відповідач вирахував суму ПДВ в розмірі 3 731,24 гривень (37 309,32 - 3 731,24 = 33 578,08).
Отже, Відповідач з урахуванням ст.ст. 29,36 Закону (вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу) сплатив страхове відшкодування Позивачу у розмірі 33 578,08 гривень (без врахування ПДВ), даний факт Позивач підтвердив.
Не погоджуючись з розміром визначеного Відповідачем страхового відшкодування, Позивач самостійно залучив експерта для визначення розміру збитків.
Згідно звіту №25/07/21 від 22.07.2021р., виконаного оцінювачем ОСОБА_3 з визначення вартості матеріального збитку, нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу, встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля HYUNDAI І30 р.н. НОМЕР_5 , з урахуванням зносу складає 70 667,23грн.
Вартість сплачених Позивачем послуг ФОП « ОСОБА_3 », з визначення вартості матеріального збитку та виготовлення звіту №25/07/21 від 22.07.2021р. складає 2 500грн.
Щодо позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Правовідносини, що склались між сторонами регулюються нормами спеціального закону - Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (надалі за текстом -Закон).
Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно зі ст. 3 Закону, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування».
Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Згідно зі ст. 999 ЦК України, до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Суд зазначає, що з аналізу вказаних правових норм вбачається, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону).
Також наведене знайшло своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але с зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону).
В своїй Постанові від 14.12.2021 в справі №147/66/17 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням.
Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).
Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 28 Закону шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Відповідно до ст. 29 Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
У постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 754/5129/15-ц зроблено правовий висновок про те, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України).
Тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" - виходячи з витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках: визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.
Згідно до п. 34.2. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Як вбачається з матеріалів справи, та наведено не було спростовано сторонами, з метою визначення розміру вартості відновлювального ремонту транспортного засобу «Hyundai» д.н. НОМЕР_2 , Страховиком було залучено оцінювача ОСОБА_4 .
Оцінювач ОСОБА_4 склав звіт №3290680 від 26.01.2021р. про оцінку автомобіля «Hyundai» д.н. НОМЕР_4 .
Відповідно до звіту №3290680 від 26.01.2021р. про оцінку автомобіля «Hyundai» д.н. НОМЕР_2 вартість матеріального збитку автомобіля №3290680 від 26.01.2021р. про оцінку автомобіля «Hyundai» д.н НОМЕР_2 з врахування ПДВ склала 37 309,32 гривні - сума ПДВ в розмірі 3 731,24 гривень.
Сума страхового відшкодування, у розмірі 33 578,08 грн. була виплачена на користь Позивача, що останнім не заперечується згідно поданої позовної заяви.
Відповідно до правового висновку ВС/КЦС від 21.02.2021 у справі № 760/19377/15:
«Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов?язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (статті 36-37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов'язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.»
Зі змісту позовної заяви та під час судового засідання було встановлено, що не погоджуючись з розміром визначеного Відповідачем страхового відшкодування, Позивач самостійно залучив експерта для визначення розміру збитків. Згідно звіту №25/07/21 від 22.07.2021р., виконаного оцінювачем ОСОБА_3 з визначення вартості матеріального збитку, нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу, встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля HYUNDAI І30 р.н. НОМЕР_5 , з урахуванням зносу складає 70 667,23грн.
З даного приводу суд звертає увагу на те, що у Відповідача відсутній обов'язок приймати до уваги наданий Позивачем висновок, оскільки Законом визначений вичерпний перелік випадків, коли потерпілий має право самостійно обирати експерта для визначення розміру збитку.
Такий висновок випливає з того, що пунктом 2.1 Закону передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Вказана норма кореспондується із частиною 2 статті 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відтак, у спорах пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - ОСЦПВ) норми Закону про ОСЦПВ є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
У разі, якщо норми нормативних актів однакової юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною. Загальніша норма не застосовується до тих ситуацій, в яких є ознаки, що відповідають більш спеціальній нормі.
Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постанові від 29.01.2019 у справі № 807/257/14.
Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (п. 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії» № 7888/03, п. 15 рішення у справі «Баранкевич проти Росії» № 10519/03 тощо): lex specialis derogat generali - спеціальний закон відміняє дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
Зокрема, згідно п. 34.3. ст. 34 Закону якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з?явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).
В даному випадку з матеріалів справи слідує те, що Відповідачем у передбачений Законом строк було організовано огляд транспортного засобу, про що складено відповідний акт огляду та здійснено страхове відшкодування.
Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Разом з тим позивач не навів належні та допустимі докази, за яких суд має взяти до уваги Звіт Позивача, як обґрунтування розмірі завданого матеріального збитку, а не взяти до уваги Звіт, складений на замовлення Відпоівдача.
Разом із тим, варто зазначити що відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У зв'язку із тим, що Страховик здійснив виплату страхового відшкодування (підтверджується Позивачем у позовній заяві) у Відповідача відсутні будь-які зобов'язання перед Позивачем, оскільки зобов'язання були виконані у повному обсязі та належним чином, а відтак суд доходить висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині позову.
З урахуванням наведеного суд також відмовляє у стягненні з Відповідача на користь Позивача пені в розмірі 535,51грн. та 3% річних в розмірі 94,50 грн, оскільки вказані вимоги є похідними від основного зобов'язання, яке було в Повній мірі виконано Відповдіачем.
Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд дійшов наступних висновків.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до змісту ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода, окрім іншого, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-1).
Відповідно до статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Потерпіла особа у разі настання страхового випадку набуває право на відшкодування моральної шкоди. Страхове відшкодування такої шкоди охоплює лише шкоду потерпілій фізичній особі, заподіяну у зв'язку з її каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (зокрема, смертю). У таких випадках розмір моральної шкоди, яку відшкодовує страховик винної особи, передбачений статтею 26-1 та пунктом 27.3 статті 27 Закону.
Страхувальник, який спричинив настання страхового випадку, відшкодовує моральну шкоду заподіяну у зв'язку з каліцтвом або смертю потерпілого лише у разі, якщо її розмір перевищує ліміт відповідальності страховика, та у випадку, якщо потерпіла особа просить відшкодувати моральну шкоду з інших підстав, ніж передбачені статтею 23 Закону.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При цьому, до істотних обставин, що підлягають з'ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов'язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Крім цього, відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов'язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.
З огляду на вищевикладене, закон пов'язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.
Так позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які свідчили б про протиправність дій відповідача по відношенню до позивача, а також доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач.
В даному випадку Позивач не довів незаконність дій відповідачів, які спричинили моральну шкоду, причинно-наслідковий зв'язок між завданою позивачу шкодою та діями з боку відповідачів, які це спричинили. Крім того, позивачем не надано жодних доказів завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, тому позовну заяву слід залишити без задоволення.
Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, а також ст. ст. 22, 23, 1166, 1188, 1192, 1194 ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,80, 81, 223, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Інго» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ,
Акціонерне товариство «Страхова компанія «Інго», адреса місця проживання - м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 33, код ЄДРПОУ 16285602.
Повний текст рішення виготовлений 22 січня 2024 року.
Суддя: