19 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/9607/23 пров. № А/857/18330/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Іщук Л.П.,
суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року (ухвалене головуючим суддею Гресько О.Р. у м. Рівному, повний текст рішення складено 20 вересня 2023 року ) у справі № 460/9607/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання вимог пункту 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» при нарахуванні грошового забезпечення у період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу надбавку у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), передбачену Указом Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу премію у відсотках, визначених у наказах командира військової частини НОМЕР_1 , за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року з урахуванням вже виплачених сум; зобов'язати відповідача відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати частини грошового забезпечення з 1 січня 2003 року по 1 січня 2008 року; зобов'язати відповідача відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року, здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб та інших виплат.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає обставини, які аналогічні підставам позову. Крім того, вказує, що невиконання військовою частиною НОМЕР_1 вимог Указу №173/2002 вплинуло на розмір виплаченої премії, та в цілому на розмір отриманого позивачем грошового забезпечення за період з 1 січня 2003 року по 1 січня 2008 року. Відповідно до цього військову частину НОМЕР_1 має бути зобов'язано нарахувати та виплатити премію у відсотках, визначених у наказах командира військової частини НОМЕР_1 , за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року, з урахуванням вже виплачених сум.
Відзиву на апеляційні скарги сторонами подано не було. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу як військовослужбовець Збройних Сил України; наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2008 № 66 позивач з 27.03.2008 виключений із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
04.01.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання довідки про розмір його грошового забезпечення, виплаченого за період з 01 січня 1999 року по 27 березня 2008 року, із зазначенням у них сум основних та додаткових видів грошового забезпечення.
На вказану заяву відповідач надав позивачу витяги з карток особового рахунку військовослужбовця за 1999-2008 роки.
Із цих документів позивач встановив невиконання відповідачем вимоги пункту 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» щодо виплати з 1 січня 2003 року по 01 січня 2008 року надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) і звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності при нарахуванні і виплаті позивачу грошового забезпечення за спірний період, оскільки вказану надбавку позивач отримував, що підтверджується відомостями з карток особового рахунку позивача за спірний період.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Указом Президента України від 31.07.2000 № 939/2000 «Про внесення змін до Указу Президента України від 4 жовтня 1996 року № 925 «Про грошове забезпечення військовослужбовців та умови оплати праці працівників Служби безпеки України» запроваджено з 1 липня 2000 року військовослужбовцям Служби безпеки України щомісячну надбавку у розмірі 100% грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років).
Указом Президента України від 23.02.2002 № 173/2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» військовослужбовцям (окрім військовослужбовців Служби безпеки України, Управління державної охорони України, суддів військових місцевих та військових апеляційних судів та військовослужбовців строкової військової служби) установлено надбавку у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), яку належало сплачувати військовослужбовцям з 01 січня 2003 року ( пункт 1).
Отже, надбавка у розмірі 100% грошового забезпечення на підставі Указу Президента України від 23.02.2002 № 173/2002 мала виплачуватись усім військовослужбовцям ( окрім військовослужбовців Служби безпеки України, Управління державної охорони України, суддів військових місцевих та військових апеляційних судів та військовослужбовців строкової військової служби ), в тому числі і позивачу, у період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року.
Таким чином, вищезазначеними указами Президента запроваджено щомісячну надбавку у розмірі 100% грошового забезпечення для військовослужбовців Служби безпеки України з 1 липня 2000 року ( Указ Президента України від 31.07.2000 № 939/2000 ) та усім військовослужбовцям, окрім військовослужбовців Служби безпеки України, Управління державної охорони України, суддів військових місцевих та військових апеляційних судів та військовослужбовців строкової військової служби, - з 01 січня 2003 року ( Указ Президента України від 23.02.2002 № 173/2002 ).
З 01 січня 2008 року Указом Президента України від 18 грудня 2007 року № 1234/2007 «Про внесення змін до Указу Президента України від 14 квітня 1999 року № 379 та визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України» упорядковано грошове забезпечення військовослужбовців та визнано таким, що втратив чинність Указ Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» та Указ Президента України від 4 жовтня 1996 року № 925 «Про грошове забезпечення військовослужбовців та умови оплати праці працівників Служби безпеки України» (далі - Указ № 925).
Тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у спірний період (01.01.2003 - 01.01.2008) право на отримання спірної надбавки мали як військовослужбовці Служби безпеки України, так і військовослужбовці, які не є військовослужбовцями Служби безпеки України, Управління Державної охорони України, суддями військових місцевих та військових апеляційних судів, так і військовослужбовці строкової військової служби.
Як вбачається з витягів з карток особового рахунку позивача і встановлено судом першої інстанції, надбавка у розмірі 100% грошового забезпечення позивачу в 2000 році не виплачувалася; починаючи з січня 2001 року по грудень 2007 року включно така надбавка виплачувалася та була обрахована як 100% від окладу грошового забезпечення позивача (за військовим званням та посадового окладу) та надбавки за вислугу років.
Крім того, з вересня 1999 року по грудень 2002 позивачу також виплачувалася надбавка у розмірі 40% посадового окладу, встановлена Указом Президента України від 14 липня 1999 року № 847 «Про додаткові заходи щодо впорядкування грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» (далі - Указ № 847). У подальшому Указ № 847 іншим Указом № 173/2002 (пункт 3) визнано таким, що втратив чинність у частині, що стосується військовослужбовців Військово-Морських Сил - з 01 липня 2002 року, інших військовослужбовців з 01 січня 2003 року.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у період ( з січня 2001 року по грудень 2002 року, який не є спірним в межах цієї справи) позивач під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 отримував грошове забезпечення за нормами і в розмірах, установлених Указом № 925 для військовослужбовців Служби безпеки України, у тому числі й надбавку в розмірі 100% від грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років).
Позивач не заперечує, що він не є військовослужбовцем Служби безпеки України, а отже зазначена надбавка у період з січня 2001 року по грудень 2002 року виплачувалася йому безпідставно.
Колегія суддів зауважує, що спірна надбавка як для військовослужбовців Служби безпеки України, так і для інших військовослужбовців була встановлена в однаковому відсотковому розмірі та підлягала обчисленню з одних і тих самих складових грошового забезпечення, а саме, у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), але військовослужбовець мав право на отримання лише однієї такої надбавки, залежно від фактичного відомчого підпорядкування військового підрозділу за місцем проходження його служби.
Виплата позивачу надбавки у розмірі 100% в період з 01.01.2003 по 01.01.2008 підтверджується доказами, які є в матеріалах справи та досліджені судом першої інстанції, та відповідає приписам як Указу Президента України № 925 від 04.10.1996, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 31.07.2000 № 939/2000, так і приписам Указу № 173/2002.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість доводів позивача про те, що він вищевказану надбавку в період з 01.01.2003 по 01.01.2008 не отримував.
Суд першої інстанції вірно встановив, що за таких обставин задоволення позовних вимог фактично матиме наслідком неправомірну подвійну виплату позивачу спірної надбавки: як військовослужбовцю Служби безпеки України - на підставі Указу № 925, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 31.07.2000 № 939/2000, а також як надбавку іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців Служби безпеки України, Управління Державної охорони України, суддів військових місцевих та військових апеляційних судів, та військовослужбовців строкової військової служби) - на підставі Указу № 173/2002.
Також, дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки матеріалами справи не підтверджується факт ненарахування та невиплати позивачу надбавки в розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) в період з 01.01.2003 по 01.01.2008, є безпідставними та необґрунтованими позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу за спірний період премію, оскільки така позовна вимога є похідною від позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання нарахувати та виплатити надбавку в розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років).
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», колегія суддів зазначає таке.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року № 159, визначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Пунктом 4 Порядку передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Оскільки матеріалами справи не підтверджується порушення відповідачем встановлених строків виплати позивачу нарахованих доходів, а доводи позивача щодо заниження його грошового забезпечення, у тому числі в частині виплати премії, внаслідок невиплати надбавки у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) не знайшли свого підтвердження, то колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для виплати позивачу компенсації.
Щодо вимоги здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум відповідно до вимог Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Оскільки під час судового розгляду не встановлено заниження відповідачем нарахування і виплати грошового забезпечення позивача внаслідок невиплати надбавки в розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) та премії, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що підстави для зобов'язання відповідача виплатити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відсутні.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року у справі № 460/9607/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар