22 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/12028/23 пров. № А/857/17840/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Костюкевич С.Ф.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у м.Луцьк 12 вересня 2023 року у справі № 140/12028/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
29.05.2023 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12139- 55 У від 11.02.2020.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у спірний період 2017-2020 роки ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах, за позивача роботодавець сплачував страхові внески, в тому числі ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (Форма ОК-5). Суд першої інстанції вказав, що у розумінні Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці та роботодавці розглядаються як окремі платники єдиного внеску. Суд першої інстанції зазначив, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Суд першої інстанції вказав, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати фізичними особами-підприємцями мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач у вказаний період була найманим працівником та застрахованою особою у розумінні Закону №2464-VI і єдиний внесок за неї в період її працевлаштування щомісяця нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, тому за відсутності доказів здійснення нею підприємницької діяльності з отриманням відповідного доходу від такої діяльності у ці періоди, вона не має обов'язку по сплаті єдиного внеску ще і як фізична особа-підприємець у розмірі мінімального страхового внеску.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскільки позивач не виконав свого обов'язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску, тому відповідач правомірно, відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обчислив суми єдиного внеску в загальному розмірі. Скаржник вказує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована на підставі та в межах наданих ГУ ДПС у Волинській області повноважень, а тому позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Скаржник зауважує, що зняття з обліку платників єдиного внеску, здійснюється відповідно до ч.1 ст.5 Закону України від 08.07.2010 р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», розділу V Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162, згідно з якими фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку, як платники єдиного внеску за заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що з 18.02.2004 ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець та 27.07.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 21980060002021218 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за власним рішенням, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до даних Інтегрованої картки платника по єдиному соціальному внеску, заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 29 293,44 грн виникла внаслідок нарахування податковим органом ОСОБА_1 єдиного внеску в мінімальному розмірі, встановленому законодавством за 2017-2020 роки.
11.02.2020 ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу №Ф-12139-55-У про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 12.08.2022 у сумі 29 293,44 грн, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи податкових органів.
Вважаючи вказану вимогу протиправною, ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в редакції чинній на час винесення оскаржуваної вимоги (далі -Закон № 2464-VI).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як визначено пунктами 1 та 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці, зокрема фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).
Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (частина 4 статті 8 Закону №2464-VI).
Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. За будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 03 квітня 2020 року (справа №140/642/19), від 19 червня 2020 року (справа №824/876/19-а).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №460/37/19.
Разом з тим у спірний період Законом №2464-VI не врегульовані відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності.
Згідно з пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України) працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено та не спростовано відповідачем, що в період, за який нарахована заборгованість, позивач був працевлаштований у ФОП ОСОБА_2 , яка сплачувала за позивача страхові внески, в тому числі ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (Форма ОК-5).
Отримання позивачем доходу від підприємницької діяльності за спірний період судом першої та апеляційної інстанції не встановлено, належних та допустимих доказів вказаного скаржник не надав.
З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень, а також мети встановлення розміру мінімального страхового внеску, можна дійти висновку, що особа, яка є найманим працівником, є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Необхідність сплати єдиного внеску особами, які є фізичними особи - підприємцями та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 03 квітня 2020 року (справа №140/642/19), від 17 червня 2020 року (справа №400/2263/19), від 19 грудня 2022 року (справа № 640/9262/19).
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Крім того, з практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків («Серков проти України», заява № 39766/05, «Щокін проти України», заяви №23759/03 та №37943/06), слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме до компетенції контролюючого органу віднесено перевірку сплати єдиного внеску у розмірі не менше мінімального, тоді як суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу, зокрема, й у частині розрахунків.
Отже, за наведених вище мотивів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною, а тому така підлягає скасуванню.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги інших висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року у справі № 140/12028/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко