15 січня 2024 року м. Дніпросправа № 280/3769/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Чабаненко С.В.,
суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року у справі №280/3769/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування стажу роботи ОСОБА_1 у закладі з надання психіатричної допомоги з 18.04.2008 по 16.07.2008, з 22.07.2008 по 05.03.2009, з 10.03.2009 по 08.05.2009, з 21.05.2009 по 07.02.2018, з 22.02.2018 по 31.12.2022 у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення”;
- зобов'язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 періоди її роботи у закладі з надання психіатричної допомоги з 18.04.2008 по 16.07.2008, з 22.07.2008 по 05.03.2009, з 10.03.2009 по 08.05.2009, з 21.05.2009 по 07.02.2018, з 22.02.2018 по 31.12.2022 до загального стажу у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, у зв'язку із чим перерахувати та виплатити їй пенсію за віком з 01.05.2023 із урахуванням різниці, що вже була виплачена.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та з 02.06.2014 отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Згідно розрахунку стажу позивача, періоди її роботи з 18.04.2008 по 16.07.2008, з 22.07.2008 по 05.03.2009, з 10.03.2009 по 08.05.2009, з 21.05.2009 по 07.02.2018, з 22.02.2018 по 28.02.2021 в Комунальній установі “Любомирівський психоневрологічний інтернат” Запорізької обласної ради зараховані до загального стажу роботи позивача в одинарному розмірі.
Вважаючи, що має право на зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу у подвійному розмірі на підставі положень ст.60 Закону №1788-XII, позивач через представника звернулася до відповідача з питання належного розрахунку стажу.
Листом №0800-0215-8/17885 від 27.03.2023 відповідач повідомив, що відповідно до п.2 ч. 1 ст. 114 Закону 1058-IV ОСОБА_1 02.06.2014 призначено пенсію на пільгових умовах за Списком №2. Загальний страховий стаж складає 39 років 10 місяців 17 днів, в тому числі страховий стаж за Списком № 2 складає 5 років 11 місяців 27 днів, що дало право позивачу призначити пенсію у 53 роки. Період роботи у Комунальній установі “Любомирівський психоневрологічний інтернат” Запорізької обласної ради з 2008 рік по 2022 рік зараховано в одинарному розмірі.
28.04.2023 позивач звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку із додатково набутим стажем, до якої додала довідку Комунальної установи “Любомирівський психоневрологічний інтернат” Запорізької обласної ради від 06.12.2022 №476.
01.05.2023 відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача із урахуванням періоду роботи по 31.12.2022, при цьому, період роботи в Комунальній установі “Любомирівський психоневрологічний інтернат” Запорізької обласної ради зараховано до страхового стажу в одинарному розмірі.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо не зарахування періоду роботи в Комунальній установі “Любомирівський психоневрологічний інтернат” Запорізької обласної ради до страхового стажу у подвійному розмірі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, щодо відсутності підстав для задоволення позову з урахуванням того, що Комунальна установа “Любомирівський психоневрологічний інтернат” Запорізької обласної ради здійснює діяльність у сфері соціального захисту з надання послуг з догляду із забезпеченням проживання для осіб похилого віку та інвалідів, отже не є психіатричним закладом охорони здоров'я в розумінні статті 60 Закону №1788-XII, а тому відсутні підстави для зарахування періодів роботи позивача у такому закладі до страхового стажу у подвійному розмірі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) №1058-IV від 09.07.2003 року.
Так, ст. 8 Закону №1058-IV передбачає право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Згідно приписів ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності 01.01.2004 року.
До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788-XII).
Так, відповідно до ст. 60 Закону №1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Отже, право на зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене ст. 60 Закону №1788-ХІІ, не пов'язано із набранням чинності Законом № 1058-IV. При цьому, для зарахування медичному працівнику стажу у подвійному розмірі необхідно враховувати саме специфіку місця роботи працівника, а не посади, що він обіймав.
Відповідно до вимог ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме копії трудової книжки позивача, довідки Комунальної установи “Любомирівський психоневрологічний інтернат” Запорізької обласної ради від 06.12.2022 №476, а також Індивідувальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування судом встановлено, що у період з 18.04.2008 по 16.07.2008, з 22.07.2008 по 05.03.2009, з 10.03.2009 по 08.05.2009, з 21.05.2009 по 07.02.2018, з 22.02.2018 по 31.12.2022 позивач працювала на посаді сестри медичної в Любомирівському психоневрологічному інтернаті (з 29.07.2009 перейменовано в Комунальну установу “Любомирівський психоневрологічний інтернат” Запорізької обласної ради.
За визначенням, наведеним у статті 3 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров'я” від 19 листопада 1992 року № 2801-XII, заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Статтею 1 Закону України “Про психіатричну допомогу” від 22 лютого 2000 року №1489-III (в редакції до 10.06.2018) надано такі визначення:
психіатрична допомога - це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади (абзац 4);
психіатричний заклад - це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення, тощо всіх форм власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги (абзац 7).
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги” від 14 листопада 2017 року № 2205-VIII, який введений в дію з 10.06.2018, у статті 1 Закону №1489-III абзаци четвертий і сьомий викладено в такій редакції:
"психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин";
"заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров'я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги".
Крім того, після абзацу сьомого статтю 1 Закону №1489-III доповнено новим абзацом такого змісту: “заклад соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, - юридична особа будь-якої форми власності, що надає соціальні послуги особам, які страждають на психічні розлади”.
Відповідно до п.1 Типового положення про психоневрологічний інтернат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 р. № 957, психоневрологічний інтернат (далі - інтернат) є стаціонарним інтернатним закладом для соціального захисту, що утворюється для тимчасового або постійного проживання/перебування осіб із стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги, соціальних послуг та комплексу реабілітаційних заходів і яким згідно з висновком лікарської комісії за участю лікаря-психіатра не протипоказане перебування в інтернаті (далі - підопічні).
Згідно з п.5 Типового положення, основними завданнями інтернату є:
1) забезпечення прав та інтересів підопічних, створення належних умов для проживання/перебування, соціально-побутового обслуговування, денної зайнятості (заняття творчістю, дозвілля, навчання, добровільна праця тощо) та надання медичної допомоги підопічним;
2) надання соціальних послуг підопічним (стаціонарний догляд, соціальна реабілітація, представництво інтересів).
Інтернат може надавати послуги з підтриманого проживання, паліативного/хоспісного та денного догляду, соціальної адаптації, кризового та екстреного втручання, консультування.
Інтернат може надавати безоплатні та платні соціальні послуги (в межах наявних можливостей) відповідно до законодавства.
Тарифи на платні соціальні послуги встановлюються інтернатом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2005 р. № 268 “Про затвердження Порядку регулювання тарифів на платні соціальні послуги” (Офіційний вісник України, 2005 р., № 15, ст. 759) і затверджуються засновником;
3) проведення комплексу реабілітаційних заходів відповідно до індивідуального плану реабілітації, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
Згідно із даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до основного виду діяльності Комунальної установи “Любомирівський психоневрологічний інтернат” Запорізької обласної ради належить (КВЕД) 87.30 Надання послуг догляду із забезпеченням проживання для осіб похилого віку та інвалідів.
Відповідно до п.1.1 Положення Комунальної установи “Любомирівський психоневрологічний інтернат” Запорізької обласної ради від 2017 року (інтернет ресурс: https://zor.gov.ua/sites/default/files/ПОЛОЖЕННЯ.pdf) Комунальна установа “Любомирівський психоневрологічний інтернат” Запорізької обласної ради, надалі - Інтернат (положення якого зареєстровано державним реєстратором Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області 29.07.2009 за № 10831050002014510), є стаціонарним інтернатним закладом для соціального захисту, що утворюється для тимчасового або постійного проживання/перебування осіб із стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги, соціальних послуг та комплексу реабілітаційних заходів і яким згідно з висновком лікарської комісії за участю лікаря-психіатра не протипоказане перебування в інтернаті (далі - підопічні).
Пунктом 1.2 Положення Комунальної установи “Любомирівський психоневрологічний інтернат” Запорізької обласної ради визначено, що Інтернат здійснює свою діяльність на основі та відповідно до чинного законодавства України, зокрема Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Конвенції про права осіб з інвалідністю, Положення про психоневрологічний інтернат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 957, нормативних актів Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України (надалі - Мінсоцполітики), норм податкового законодавства України, що регулюють діяльність неприбуткових інтернатних установ, інших чинних нормативних актів України, рішень Запорізької обласної ради, розпоряджень голови Запорізької обласної ради, наказів Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації та цього Положення, яке затверджується Запорізькою обласною радою.
Відповідно до п.1.3 Положення Комунальної установи “Любомирівський психоневрологічний інтернат” Запорізької обласної ради, Інтернат є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Запорізькій обласній раді (надалі - Уповноважений орган) та за галузевою спрямованістю підвідомчим Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації.
Відповідно до пп.3.1 Розділу 3 Положення Комунальної установи “Любомирівський психоневрологічний інтернат” Запорізької обласної ради від 2017 року (інтернет ресурс: https://zor.gov.ua/sites/default/files/ПОЛОЖЕННЯ.pdf) основними завданнями Інтернату є: 3.1.1. Забезпечення прав та інтересів підопічних, створення належних умов для проживання/перебування, соціально-побутового обслуговування, денної зайнятості (заняття творчістю, дозвілля, навчання, добровільна праця тощо) та надання медичної допомоги підопічним. 3.1.2. Надання соціальних послуг підопічним (стаціонарний догляд, соціальна реабілітація, представництво інтересів). Інтернат може надавати послуги з підтриманого проживання, паліативного/хоспісного та денного догляду, соціальної адаптації, кризового та екстреного втручання, консультування. Інтернат може надавати безоплатні та платні соціальні послуги (в межах наявних можливостей) відповідно до законодавства. Тарифи на платні соціальні послуги встановлюються інтернатом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і затверджуються Департаментом. 3.1.3. Проведення комплексу реабілітаційних заходів відповідно до індивідуального плану реабілітації, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
Таким чином, Комунальна установа “Любомирівський психоневрологічний інтернат” Запорізької обласної ради здійснює діяльність у сфері соціального захисту з надання послуг з догляду із забезпеченням проживання для осіб похилого віку та інвалідів, отже не є психіатричним закладом охорони здоров'я в розумінні статті 60 Закону №1788-XII, а тому відсутні підстави для зарахування періодів роботи позивача у такому закладі до страхового стажу у подвійному розмірі.
В той же час, колегія суддів вважає неспроможними посилання апелянта на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, Верховного Суду, викладені в постановах від 27.02.2020 у справі №462/1713/17, від 23.01.2019 у справі №485/103/17, від 04.12.2019 у справі №689/872/17, а також посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 24.01.2019 по справі №265/4648/14-а та від 11.10.2019 по справі №329/553/17, з огляду на те, що обставини справи у вказаних судових рішеннях не є подібними з обставинами в цій справі, зокрема щодо зайняття відповідних посад у відповідних медичних закладах.
Так, у даній справі позивач працювала на посаді сестри медичної в Комунальній установі “Любомирівський психоневрологічний інтернат” Запорізької обласної ради, яка здійснює діяльність у сфері соціального захисту з надання послуг з догляду із забезпеченням проживання для осіб похилого віку та інвалідів, отже не є психіатричним закладом охорони здоров'я в розумінні статті 60 Закону №1788-XII.
За обставинами, оцінка яких надавалась Верховним Судом в межах розгляду справ №265/4648/14-а та №329/553/17, позивачам було призначено пенсію за вислугу років згідно із ст. 55 Закону №1788-XII, однак у подальшому особи перейшли на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі Закону № 1058-IV. У цих справах Верховний Суд визначив, що з моменту призначення особі пенсії за віком на підставі Закону № 1058-IV, між нею та відповідачем виникли правовідносини у сфері пенсійного забезпечення, які урегульовані саме на підставі норм указаного Закону. Аналіз положень Закону №1788-XII свідчить про те, що вказана норма застосовується у випадку призначення особі трудової пенсії за вислугу років на підставі саме цього Закону та враховується для обчислення пільгового стажу роботи. Враховуючи, що позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, а не за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, то у відповідача відсутні підстави для зарахування періоду роботи позивача після 01.01.2004 в подвійному розмірі.
Водночас, у даній справі не встановлено отримання позивачем пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, оскільки з 02.06.2014 позивач отримує пільгову пенсію за віком за Списком №2, призначену на підставі п. “б” ст.13 Закону №1058-IV.
Доводи апелянта стосовно законності її вимоги застосувати положення ст. 60 Закону №1788-XII, зокрема стосовно того, що КУ "Любомирівський психоневралогічний інтернат" Запорізької обласної ради відповідно до Положення вказаного закладу він є закладом з надання психіатричної допомоги, колегія суддів вважає неспроможними з огляду на вищенаведений аналіз Положення та приписи чинного законодавства.
Таким чином, з урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини 6 статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року у справі №280/3769/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко