25 січня 2024 р. Справа № 520/16195/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2023, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/16195/23
за позовом ОСОБА_1
до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо не включення до грошової компенсації за дні невикористаних відпусток винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду;
- зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону включити до розрахунку грошової компенсації за невикористану частину щорічних основних відпусток винагороду за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі стримування збройної агресії Російської Федерації в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду з урахуванням суми в розмірі 448 492,59 грн. в якості грошового забезпечення за останні 12 календарних місяців роботи позивача відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 та стягнути перераховану суму на користь позивача (Банк отримувача - АТ «Райффайзен Банк Аваль», номер рахунку IBAN UA933003350000000262061159896, код банку 300335, код ЄДРПОУ банку 14305909, отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача НОМЕР_1 ).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо не включення до грошової компенсації за дні невикористаної відпустки грошової винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду.
Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки з урахуванням грошової винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 та ухвалити постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначив, що винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції не є постійною і не має систематичний характер, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, у зв'язку з чим, така винагорода не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом цього забезпечення. Відповідач посилався на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 266/2322/16-а. Посилається на порушення позивачем строку звернення до суду. Вважає, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягають строки звернення до суду, передбачені ст.122 КАС України.
Позивач подав письмові пояснення на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України в період з липня 2009 року по січень 2020 року, з якого з 14.07.2009 по 21.10.2018 на прокурорсько-слідчих посадах військової прокуратури у складі військової прокуратури об'єднаних сил.
Наказом виконувача обов'язки військового прокурора об'єднаних сил №67к від 22.01.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора військової прокуратури Луганського гарнізону та органів прокуратури, виключено зі списків особового складу з 28.01.2020.
Оскільки на день звільнення позивача не було розраховано у повному обсязі, він звернувся до суду із адміністративним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 по справі №520/9822/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об'єднаних сил про визнання бездіяльності протиправною та стягнення невикористаної частини щорічної основної відпустки - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об'єднаних сил, яка полягає у неврахуванні часу роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури з 15.08.2012 по 23.02.2015 до вислуги років під час розрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпустки. Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у воєнній та оборонній сфері об'єднаних сил, яка полягає у незастосуванні Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 при обчисленні грошової компенсації за дні невикористаної відпустки ОСОБА_1 . Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у воєнній та оборонній сфері об'єднаних сил врахувати час роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури з 15.08.2012 по 23.02.2015 до вислуги років та провести повторний розрахунок грошової компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням висновків суду та здійснити виплату з урахуванням отриманих сум. Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у воєнній та оборонній сфері об'єднаних сил здійснити повторний розрахунок грошової компенсації за дні невикористаної відпустки ОСОБА_1 із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, та здійснити виплату з урахуванням отриманих сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
На виконання вищевказаного рішення суду Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону 05.07.2021 здійснено перерахунок грошової компенсації за невикористані дні відпустки та виплачено недораховані кошти у сумі 23 938,70 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 02.07.2021 №601, №602, №603.
При здійсненні розрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпустки Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону не враховувалась такий вид виплати як винагорода ОСОБА_1 за безпосередню участь в антитерористичній операції.
Не погодившись із вказаним розрахунком без включення до грошової компенсації за дні невикористаних відпусток винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду та здійсненою виплатою у розмірі 23 938,70 грн., позивач звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позов в частині, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо не включення до грошової компенсації за дні невикористаної відпустки грошової винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, а тому належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки з урахуванням грошової винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
У відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30 серпня 2017 року №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України “Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських” від 20 січня 2016 року №18 установлено, що за час участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується винагорода в порядку, визначеному керівниками відповідних державних органів за:
безпосередню участь в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, - в розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, у межах бюджетних призначень пропорційно часу участі в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду;
створення безпечних умов виконання бойових завдань та збереження життя і здоров'я під час участі в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях - в розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів.
Судовим розглядом встановлено, що останні 24 місяці перед звільненням винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції, нараховувалася і виплачувалася позивачеві щомісяця, що підтверджується розрахунковим листом ОСОБА_1 за 2019 рік. Тобто, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Отже, з матеріалів справи слідує, що додаткову грошову винагороду та за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду до складу грошового забезпечення, з якого обчислено грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено.
Згідно з позицією відповідача, винагорода за участь в антитерористичній операції є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у АТО/ООС, виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період, а також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні після отриманих у такий період поранень (контузії, травми, каліцтва). Така виплата не є постійною, має тимчасовий, а не систематичний характер, оскільки нараховується за існування певних особливих умов, отже не входить до складу грошового забезпечення.
Судова колегія враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних або тих, що виплачуються раз на місяць.
Таким чином, оскільки останні 24 місяці перед звільненням винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції нараховувалась і виплачувалась позивачеві щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №820/3719/18 від 14.04.2020 року, №640/20466/19 від 15.12.2021 року, справі № 200/11472/20-а від 09.06.2022 року.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач винагороду за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду отримував щомісячно останні 24 місяці перед звільненням під час проходження служби і вони входили до складу грошового забезпечення, то, відповідно, вказані складові повинні включатися до розрахунку грошової допомоги військовослужбовців при звільненні.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем набуто право на включення до грошової компенсації за дні невикористаної відпустки грошової винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо не включення до грошової компенсації за дні невикористаної відпустки грошової винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду та зобов'язання Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки з урахуванням грошової винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Колегія суддів вважає недоречним посилання апелянта на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25.11.2022 у справі №240/5230/18 та від 24.04.2019 у справі №266/2322/16-а, оскільки вони стосуються інших фактичних обставин справи, з яких неможливо встановити чи отримував позивач винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції останні 24 місяці перед звільненням, чи нараховувалась і виплачувалась вона позивачеві щомісяця.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, суд апеляційної інстанції вважає їх помилковими з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року в справі № 380/15245/22.
Разом з тим, колегія суддів наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Колегія суддів звертає увагу, що позовна заява отримана Харківським окружним адміністративним судом 27.06.2023, тобто станом на час дії карантину через COVID-19, котрий було продовжено до 30 червня 2023 року.
З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що застосування до спірних правовідносин частини п'ятої статті 122 КАС України та пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а враховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, тому строк визначений частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, не підлягає застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину.
Таким чином, строк звернення до суду з даним адміністративним позовом позивачем не пропущено, що спростовує твердження апелянта.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому підстав для скасування судового рішення суд апеляційної інстанції не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241-243, 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 по справі №520/16195/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк