25 січня 2024 р. Справа № 644/7331/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова (головуючий І інстанції Клименко А.М.) від 22.11.2023 року по справі № 644/7331/23
за позовом ОСОБА_1
до Шевченківської селищної ради в особі Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Шевченківської селищної ради Харківській області
про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення та закриття провадження у справі,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова із позовною заявою, в якій просила скасувати постанову №24 від 27.06.2023 про накладання адміністративного стягнення та закрити провадження у справі. Також позивачем було заявлене клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12.10.2023 р. наведені позивачем причини пропуску строку для звернення до суду з позовом визнані неповажними, у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення з позовом до адміністративного суду - відмовлено, адміністративний позов залишений без руху та роз'яснено позивачу його право вказати інші підстави для поновлення строку звернення до суду шляхом надання суду письмової заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22.11.2023 р. позовну заяву повернуто позивачеві без розгляду.
Позивач не погодилася з ухвалою суду першої інстанції та подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.
За правилами ч. 1 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Оскільки предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви (п. 3 ст. 294 КАС України), ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2024 р. відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22.11.2023 року по справі № 644/7331/23 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що клопотання про поновлення пропущеного строку для подання позову мотивовано тим, що про існування спірної постанови ОСОБА_1 стало відомо 18.09.2023 р. під час ознайомлення з матеріалами справи. Крім того, позивач зазначає, що перешкодою для звернення з позовом у передбачений процесуальним законом строк, стала збройна агресія рф та запровадження на території України воєнного стану.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 була присутня 14.06.2023 при складанні протоколу про адміністративне правопорушення ВАБ 728238, від надання пояснень та підпису у вказаному протоколі відмовилась.
На підставі цього судом зроблений висновок, що ОСОБА_1 було відомо про складання щодо неї протоколу та розгляд справи про адміністративне правопорушення, а тому твердження позивача, що вона дізналася про начебто порушення її прав лише 18.09.2023 є необґрунтованим.
У зв'язку з цим, ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12.10.2023 р. в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про поновлення строку звернення з позовом до адміністративного суду - відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Шевченківської селищної ради в особі Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Шевченківської селищної ради Харківській області про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення та закриття провадження у справі - залишено без руху та повідомлено позивача, що він має право вказати інші підстави для поновлення строку звернення до суду шляхом надання суду письмової заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду.
Згідно наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, копію ухвали суду від 12.10.2023 р. ОСОБА_1 отримала 25.10.2023 р.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22.11.2023 р. позовну заяву повернуто позивачеві без розгляду, на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, а саме у зв'язку з тим, що недоліки позовної заяви, визначені судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, позивачем не усунуті, строк для усунення вказаних недоліків- закінчився.
Надаючи оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
В обґрунтування заявленого клопотання про поновлення строку звернення до суду позивач посилалася на те, що винесену постанову № 24 від 27.06.2023 р. позивачу стало відомо лише 18.09.2023 р. під час усного повідомлення від представників відповідача. Вказала, що постанови, як і матеріалів адміністративної справи, на підставі яких винесено спірну Постанову №24 від 27.06.2023 р., позивач не отримувала, у зв'язку з чим письмо звернулася до Відповідача для отримання вказаних матеріалів і лише 18.09.2023 р. (після письмового звернення до відповідача), позивач, ознайомившись із матеріалами справи, отримала об'єктивні підстави для оскарження спірної постанови. Зазначила, що неподання матеріалів адміністративної справи, не повідомлення про розгляд адміністративної справи позивача, не направлення постанови, позбавили останню можливості захищати свої права та своєчасно звернутися до суду.
Також в доводах апеляційної скарги послалася на те, що до 18.09.2023 р. позивачу не було відомо про існування спірної постанови, оскільки на місці її складання копія позивачу не вручалась, так само як і при складанні протоколу про адміністративне правопорушення ВАБ 728238, про яке зазначено в ухвалі суду від 12.10.2023 року. Крім цього зазначила, що усі докази, які можуть підтвердити чи спростувати наявність її вини у вчиненні адміністративного правопорушення, у тому числі й факт вчасного отримання оскаржуваної постанови, знаходяться у матеріалах адміністративної справи, яку суд не витребував від відповідача для ознайомлення.
Чинним Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не визначено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, у відповідності з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.
Предметом спору у цій справі є постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 156 КУпАП у справі про адміністративні правопорушення.
Приписами ст. 286 КАС України встановлено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, у тому числі і щодо строку звернення до суду про оскарження таких рішень, дій чи бездіяльності.
Так, ч. 2 ст. 286 КАС України визначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Колегія суддів зазначає, що строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню адміністративного судочинства.
Перебіг процесуального строку починається наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При вирішенні питання про поновлення строку суд повинен надати оцінку обставинам, які були перешкодою для своєчасного звернення, у взаємозв'язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку звернення до суду до дати звернення з адміністративним позовом вперше.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.
Отже, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позовної заяви.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.
Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Таким чином, одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, а також права на оскарження судового рішення (фактично - права на виправлення судової помилки) з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду та строку на оскарження у розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
Так, розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).
Аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції» [4]); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії»).
Крім того, ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи «Скордіно проти Італії», «Ятрідіс проти Греції»).
При цьому, у кожному випадку прийняття національними судами рішення про поновлення строків на звернення до суду або на оскарження судового рішення, ЄСПЛ наголошує на необхідності перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків втручання у принцип res judicata, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні у підставах для поновлення строків (справ «Пономарьов проти України»), а також, чи є обмеження права особи на доступ до суду пропорційним (справа «Мельник проти України»).
Отже, згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв'язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об'єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.
Одним із визначальних критеріїв для прийняття судом рішення про поновлення чи непоновлення строку є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, з обов'язковим врахуванням того, що одним з основних елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності. При цьому дотримання строків однаковою мірою стосується всіх учасників судового спору, які мають абсолютне право на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Визнаючи неповажними причини пропуску строку звернення до суду, які були вказані в позовній заяві, а також в окремій заяві, яка подавалася разом з позовом, суд першої інстанції виходив виключно з того, що ОСОБА_1 була присутня 14.06.2023 р. при складанні протоколу про адміністративне правопорушення ВАБ 728238, від надання пояснень та підпису у вказаному протоколі відмовилась, а отже ОСОБА_1 було відомо про складання щодо неї протоколу та розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що такі висновки суду першої інстанції є передчасними, оскільки сам по собі факт складення протоколу в присутності особи (хоча позивач цей факт заперечує) не свідчить про те, що позивачу достовірно було відомо про винесення постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності у день час, який був зазначений в протоколі (щодо дати, часу та місця розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності).
Предметом спору у цій справі є саме постанова № 24 від 27.06.2023 про накладання адміністративного стягнення, а тому суд першої інстанції повинен був, в першу чергу, з'ясувати обставини щодо дати, коли позивач достеменно дізналася чи могла дізнатися про існування цієї постанови.
В свою чергу, зазначення в протоколі від 14.06.2023 р. інформації про дату, час і місце розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності та можлива обізнаність особи про цю інформацію не є безумовним свідченням того, що особа знала про винесення постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності саме 27.06.2023 р., з урахуванням того, що розгляд такої справи, за наявності підстав, що визначені приписами КУпАП міг не відбутися (бути відкладеним на іншу дату), тощо.
Обізнаність чи необізнаність особи з протоколу у справі про адміністративне правопорушення про дату, час і місце розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності враховується при винесенні рішення органом, який розглядає таку справу, при встановленні цим органом факту належного чи неналежного повідомлення особи про розгляд справи, та як наслідок, подальшу можливість винесення рішення, яке може бути предметом судового оскарження.
Таким чином, лише дата коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про прийняття відносно неї рішення про притягнення до адміністративної відповідальності має визначальне значення при вирішення питання про поновлення строку звернення суду.
Колегія суддів зазначає, що під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
В свою чергу, поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутній протокол від 14.06.2023 р., позивач заперечує факт складення цього протоколу у її присутності, в матеріалах справи відсутні докази про дату отримання позивачем копії постанови від 27.06.2023 р., а сам позивач наполягає на тому, що про її винесення дізналася лише 18.09.2023 р., після ознайомлення з матеріалами справи про притягнення до адміністративної відповідальності, а судом першої інстанції вказані матеріали витребувані не були, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду, з урахуванням доводів, які були викладені позивачем при поданні позовної заяви, є передчасними, та як наслідок у суду першої інстанції були відсутні підстави для повернення позовної заяви.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Тобто, суд першої інстанції не позбавлений можливості, після з'ясування всіх обставин, які мають значення для вирішення питання поважності чи неповажності строку звернення до суду, визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду неповажними та залишити позовну заяву без розгляду.
Крім того, в межах спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, з огляду на наступне.
Згідно вимог ч. ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, за правилами ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, заявлений позов підлягає залишенню без руху із наданням позивачу строку для звернення до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
В свою чергу, якщо таку заяву не буде подано позивачем в зазначений судом строк або вказані останнім підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву на підставі саме п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС, а не на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Судом першої інстанції при постановленні ухвали від 22.11.2023 р. вказаних обставин враховано не було.
На підставі наведених вище обставин, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви є передчасним.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 312 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання (ст. 320 КАС України).
З урахуванням встановлених обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до ст. 139 КАС України відсутні, оскільки це питання вирішується судом лише за наслідком розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22.11.2023 року по справі № 644/7331/23 скасувати.
Справу № 644/7331/23 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської селищної ради в особі Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Шевченківської селищної ради Харківській області про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення та закриття провадження у справі направити до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк З.Г. Подобайло