25 січня 2024 року справа №200/16/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року (повне судове рішення складено 19 липня 2023 року) у справі № 200/16/23 (суддя в І інстанції Галатіна О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,
02 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо неналежного нарахування та виплати не в повному розмірі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.04.2021 без застосування щомісячної фіксованої індексації в розмірі 4258 гривень 75 копійок, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь позивача щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення в розмірі 4258 гривень 75 копійок за період з 01.03.2018 по 10.04.2021 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 із одночасним відрахуванням 1,5 відсотків військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 не в повному розмірі грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, без врахування фіксованої суми індексації, на яку останній мав право на день виключення із списків особового складу військової частини;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням фіксованої суми індексації, на яку Позивач мав право на день виключення із списків особового складу військової частини, із врахуванням раніше сплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 10.04.2020 по 30.11.2022;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 10.04.2020 по 30.11.2022;
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року;
- зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року, з урахуванням проведених виплат;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2020;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2020.
Ухвалою суду від 19 липня 2023 року закрито провадження по адміністративній справі № 200/16/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії в частині:
- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року;
- зобов'язання Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року, з урахуванням проведених виплат.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у не нарахуванні на суми індексації грошового забезпечення, що були нараховані та виплачені ОСОБА_1 у квітні 2020 року та листопаді 2022 року відповідно, та на суми перерахованого грошового забезпечення за березень 2018 року - 10 квітня 2020 року, що були нараховані та виплачені ОСОБА_1 у листопаді 2022 року, та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати на суми індексації грошового забезпечення, що були нараховані та виплачені ОСОБА_1 у квітні 2020 року та листопаді 2022 року відповідно, та на суми перерахованого грошового забезпечення за березень 2018 року - 10 квітня 2020 року, що були нараховані та виплачені ОСОБА_1 у листопаді 2022 року, та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2020 по 30.11.2022.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2020 по 30.11.2022.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що згідно рішення суду від 26.08.2021 у справі 200/6012/21, Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено відповідні нарахування та 30.11.2022 перераховано позивачу 115 625,35 грн.
Посилається, що відповідач розташований в м. Маріуполі, тому з початком вторгнення рф, з березня 2022 року ВЧ НОМЕР_1 як прикордонний загін фактично не функціонував. Судом першої інстанції не враховано, що ст. 117 містить обмеження у виплаті середнього заробітку не більше як за шість місяців.
Вказує також на необхідність застосування пропорційності стосовно непроведення розрахунку при звільненні відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 10.04.2020 по 30.11.2022 зазначає, що в даному випадку відсутні підстави для виплати компенсації втрати частини доходів, адже така виплата здійснюється у разі затримки виплати на один і більше місяця вже нарахованої пенсії.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року у справі № 200/16/23 залишити без змін.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з наступних підстав.
Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволена частка позовних вимог. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , є громадянином України, що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .
Позивач має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 виданого 20.11.2015.
У період з 25.03.2015 по 10.04.2020 позивач проходив військову службу та був зарахований на грошове та інші види забезпечення у Військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_6 прикордонний загін ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України)., що сторонами не оспорюється.
Відповідно до копії наказу начальника НОМЕР_6 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 10.04.2020 № 161- ОС позивача з 10.04.2020 виключено зі списків особового складу частини і усіх видів забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі № 200/6012/21 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення, зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.02.2018, включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 по 10.04.2020, з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, врахувавши при підрахунку підвищення грошового забезпечення всі його складові, які не мають разового характеру, а саме: до підвищення посадового окладу: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавку за виконання особливо важливих завдань, щомісячну премію, грошову винагороду відповідно до п.5 ч.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, надбавку за ризик для життя, винагороду за участь в АТО/ООС; після підвищення посадового окладу: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, винагороду за участь в АТО/ООС та виплатити її, з урахуванням вже виплачених сум; визнання протиправними дій щодо незастосуванні пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого законодавством на відповідний рік; зобов'язання вчинити дії щодо такого перерахунку та сплатити недоплачені за період з 1 березня 2018 року по 10 квітня 2020 року, протягом 2018, 2019 та 2020 років суми грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум; визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами попереднього періоду; зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року, з урахуванням проведених виплат; зобов'язання скласти нову довідку - розрахунок грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, включивши в розрахунок суми винагороди за участь в АТО/ООС, винагороди за бойове чергування, надбавки за ОПС служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, індексацію та розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та здійснити виплату нарахованої компенсації, з урахуванням раніше сплачених сум; зобов'язання нарахувати та виплатити суми компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення; зобов'язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 квітня 2020 року по день ухвалення рішення у справі - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 не в повному розмірі індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано Військову частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.02.2018, включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, за період з 01.03.2018 по 10.04.2020 з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, врахувавши при підрахунку підвищення грошового забезпечення всі його складові, які не мають разового характеру, а саме: до підвищення посадового окладу: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавку за виконання особливо важливих завдань, щомісячну премію, грошову винагороду відповідно до п.5 ч.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, надбавку за ризик для життя, винагороду за участь в АТО/ООС; після підвищення посадового окладу: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, винагороду за участь в АТО/ООС та виплатити її, з урахуванням вже виплачених сум; визнання протиправними дій щодо незастосуванні пункту 1 Примітки до Додатку 1 та пункту 1 Примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого законодавством на відповідний рік.
Зобов'язано Військову частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та сплатити ОСОБА_1 недоплачені за період з 1 березня 2018 року по 10 квітня 2020 року, протягом 2018, 2019 та 2020 років суми грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами попереднього періоду.
Зобов'язано Військову частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року, з урахуванням проведених виплат.
Зобов'язано Військову частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 скласти нову довідку - розрахунок грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, включивши в розрахунок суми винагороди за участь в АТО/ООС, винагороди за бойове чергування, надбавки за ОПС служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, індексацію та розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
В задоволенні іншої частини адміністративного позову - відмовлено.
Вищезазначене рішення набуло законної сили 06 липня 2022 року.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі № 200/6012/21 Військова частина НОМЕР_1 відповідно до копії платіжного доручення №1325 30.11.2022 року перерахувала на банківський рахунок Позивача суму в розмірі 115 625,35 гривень.
З приводу предмету апеляційного перегляду, суд зазначає наступне.
Щодо нарахування на суми індексації грошового забезпечення, що були нараховані та виплачені Позивачу у квітні 2020 року та листопаді 2022 року відповідно, та на суми перерахованого грошового забезпечення за березень 2018 року - 10 квітня 2020 року, що були нараховані та виплачені Позивачу у листопаді 2022 року, та виплати Позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, суд зазначає наступне.
Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050)
Стаття 1.
Підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: сума індексації грошових доходів громадян;
Стаття 3.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. (далі - Порядок № 159)
Пункт 1. Дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пункт 2 Порядку № 159. Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Пункт 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: сума індексації грошових доходів громадян; (Пункт 3 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 355 ( 355-2021-п ) від 14.04.2021).
Пункт 4. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
5. Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць
Частиною 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402) передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Аналогічне викладено у ч. 5 ст. 242 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 755/10947/17 (постанова від 30.01.2019) зробила висновок відповідно до якого під час вирішення тотожних спорів має враховуватись саме остання правова позиція.
З цих підстав суд застосовує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, а саме: «Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.
Колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу № 240/11882/19, вказала, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Суд при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відступу від викладеної вище правової позиції та вважає, що наведені правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, підлягають саме такому застосуванню.
Крім того, аналогічна позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.».
З викладених підстав, суд не застосовує правову позицію, що викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 160/35/20.
Отже, позов у цій частині підлягає задоволенню у спосіб зобов'язання відповідача нарахувати на суми індексації грошового забезпечення, що були нараховані та виплачені ОСОБА_1 у квітні 2020 року та листопаді 2022 року відповідно, та на суми перерахованого грошового забезпечення за березень 2018 року - 10 квітня 2020 року, що були нараховані та виплачені ОСОБА_1 у листопаді 2022 року, та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відтак, апеляційна скарга відповідача в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2020.
Згідно з положеннями частин першої - четвертої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Водночас, Положенням № 1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.
Суд зауважує, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Водночас, враховуючи, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
У статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній з 19.07.2022 (тобто, яка була чинною під час остаточного розрахунку та пред'явлення позову), передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-223цс14 Верховним Судом України зазначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Враховуючи вищезазначені положення законодавства слідує, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Суд зазначає, що для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні необхідно точно визначити період такої затримки. Для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.
Як вже встановлено судом та про що зазначено вище, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі № 200/6012/21 Військова частина НОМЕР_1 відповідно до копії платіжного доручення №1325 30.11.2022 перерахувала на банківський рахунок Позивача суму в розмірі 115 625,35 гривень.
Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем на день виключення зі списків особового складу частини повного розрахунку підлягають задоволенню.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції врахував, що Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Разом з тим, місцевий суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2020 по 30.11.2022.
Проте, колегія суддів апеляційного суду не може в повній мірі погодитись з висновками місцевого суду.
Так, щодо обраного ним способу захисту порушеного права.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Отже, належним способом захисту прав працівника у випадку вирішення спору на його користь є стягнення визначеного судом як органом, який виносить рішення по суті спору, розміру відшкодування за час затримки.
Це відповідає і численній сталій судовій практиці Верховного Суду, зокрема, в рішеннях, що будуть наведені нижче в цій постанові.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
На дату звернення позивача до суду з цим позовом (02.01.2023) стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню.
Аналогічні висновки наведено в постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22.
Остаточний розрахунок з позивачем відбувся 30.11.2022, тому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає виплаті позивачу за шість місяців з 30.05.2022 по 29.11.2022 - 184 дні.
Згідно довідки відповідача від 18.08.2023 № 600, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 388,61 грн.
Таким чином, середній заробіток за шість місяців складає: 184 кал. дні х 388,61 грн = 71 504,24 грн.
В той же час, в цій справі наявні підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, визначається відсоткове співвідношення загальної суми виплат, що підлягала виплаті, та суми, що не була виплачена в день звільнення, тобто виплату якої затримано.
Згідно з довідкою відповідача від 18.08.2023 № 599 про остаточний розрахунок грошового забезпечення, проведений при звільненні з військової служби, ОСОБА_1 в квітні 2020 року нараховано 64 170,94 грн. Ця інформація відповідає і даним архівної відомості № 2.
На виконання рішення суду від 26.08.2021 у справі № 200/6012/21 в листопаді 2022 року нараховано 117 386,14 грн.
Тобто, загальна сума виплат на момент здійснення остаточного розрахунку повинна була становити 181 557,08 грн (64170,94 + 117386,14).
Невиплачена позивачу при звільненні сума на виконання судового рішення, з якою пов'язується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, становить 117 386,14 грн.
Тож відсоткове співвідношення невиплаченої суми буде становити: 117386,14 / 181557,08 х 100% = 64,66%.
Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, з урахуванням істотності частки 64,66%, становить: 46 234,64 грн (71504,24 грн х 64,66% / 100%).
Судом апеляційної інстанції застосовано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду - частковому скасуванню.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року у справі № 200/16/23 - скасувати частково.
Абзац п'ятий резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року у справі № 200/16/23 викласти в наступній редакції:
«Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.04.2020 по 30.11.2022 в сумі 46 234 (сорок шість тисяч двісті тридцять чотири) гривні 64 копійки.
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року у справі № 200/16/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 25 січня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді А. А. Блохін
І. В. Геращенко