Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 січня 2024 року Справа№200/6721/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (юридична адреса: 01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795); Служби судової охорони (юридична адреса: 01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 42902258); територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області (юридична адреса: 84205, Донецька область, м. Дружківка, вул. Енгельса, 43, код ЄДРПОУ 43532003) про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - Відповідач 1); Служби судової охорони (далі - Відповідач 2); територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області (далі - Відповідач 3). Просив суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не виділення коштів Службі судової охорони, як розпоряднику коштів нижчого рівня, для виплати на користь ОСОБА_1 додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 та Наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 року № 396 в розмірі 30000 грн., щомісячно, за період проходження служби з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року; 2) зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити кошти Службі судової охорони, як розпоряднику коштів нижчого рівня, для виплати на користь ОСОБА_1 додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 та Наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 року № 396 в розмірі 30000 грн., щомісячно, за період проходження служби з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року; 3) визнати протиправною бездіяльність Служби судової охорони щодо не виділення коштів територіальному управлінню Служби судової охорони у Донецькій області, як розпоряднику коштів нижчого рівня, для виплати на користь ОСОБА_1 додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.022 року № 168 та Наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 року № 396 в розмірі 30000 грн., щомісячно, за період проходження служби з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року; 4) зобов'язати Службу судової охорони виділити кошти територіальному управлінню Служби судової охорони у Донецькій області, як розпоряднику коштів нижчого рівня, для виплати на користь ОСОБА_1 додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 та Наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 року № 396 в розмірі 30000 грн., щомісячно, за період проходження служби з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року; 5) визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 та Наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 року № 396 в розмірі 30000 грн., щомісячно, за період проходження служби з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року; 6) зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 додаткової винагороди на період дії воєнного стану, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 та Наказом Державної судової адміністрації України від 31.10.2022 року № 396 в розмірі 30000 грн., щомісячно, за період проходження служби з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходить службу в територіальному управлінні Служби судової охорони у Донецькій області на посаді контролера 2 категорії 5 відділення 4 взводу охорони 1 підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони в Донецькій області та йому присвоєне спеціальне звання «сержант Служби судової охорони». Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» позивач мав право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень. Водночас, відповідач протиправно не виплачував позивачу зазначену винагороду, що слугувало підставою звернення з даним адміністративним позовом до суду.
27 листопада 2023 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області надав суду відзив на позов ОСОБА_1 , в якому зазначив, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Згідно пункту 10 Порядку 384 грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Тобто, для видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби або територіального управління Служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату.
Пунктами 3 і 4 частини 5 статті 22 цього Бюджетного кодексу України визначено, що Державна судова адміністрація України як головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань а також затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Представник територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області зазначає, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 та 2023 роки та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони, в тому числі і територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області, видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 не передбачались та не затверджувались, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату.
Враховуючи викладене вище, накази про виплату співробітникам центрального органу управління та начальникам територіальних управлінь Служби судової охорони додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, Службою судової охорони не видавались і не можуть бути видані. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Представник відповідача 3 вказує, що оскільки посада начальника територіального управління Служби належить до номенклатури посад центрального органу управління Служби, накази про виплату начальникам територіальних управлінь Служби додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, видаються центральним органом управління Служби. Разом з тим виплата начальнику територіального управління Служби зазначеної винагороди здійснюється із затвердженого кошторису відповідного територіального управління.
Тобто, маючи затверджений кошторис територіального управління на 2022 та 2023 роки щодо грошового забезпечення співробітників територіального управління, керівник територіального управління не має права видавати накази щодо витрачання затвердженого та не збільшеного, у встановленому законодавством порядку, кошторису, без його відповідного збільшення центральним органом управління Служби, який ці кошти мав отримати від ДСА України.
Представник територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області зазначив, що керівництвом Служби ведеться відповідна робота щодо отримання з Державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168.
Зокрема, з метою вирішення питання щодо виділення додаткових асигнувань, Служба неодноразово зверталася до Прем'єр-міністра України, Міністерства фінансів України, секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Голови Верховного суду, голів комітетів Верховної Ради України, Уповноваженого верховної Ради України з прав людини, Головнокомандувача Збройних сил України, Вищої ради правосуддя та Державної судової адміністрації України
Зокрема, за результатами розгляду звернень Служби від 05.04.2022 року № 30/30.07-321 і ДСА України від 13.04.2022 року № 11-2825/22 та від 27.04.2022 № 11-3022/22 Прем'єр- міністром України було надано три доручення Міністерству фінансів України спільно з ДСА України опрацювати питання щодо виділення Службі додаткових асигнувань та винести на розгляд Уряду відповідний проект акту, проте досі це питання не вирішене, тому Служба вкотре звернулася із новими зверненнями 05.07.2022 до Голови ДСА України, Міністра фінансів України про виділення з резервного фонду державного бюджету коштів для виплати співробітникам Служби додаткової винагороди в сумі 1 144,5 млн. грн., до Вищої ради правосуддя, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду про сприяння у вирішенні проблеми щодо виділенню коштів на виконання Постанови № 168, та недопущення подальшого загострення соціальної напруги серед співробітників Служби.
Отже, керівництвом Служби судової охорони проводиться необхідна робота щодо отримання з резервного фонду держбюджету асигнувань, необхідних для реалізації Постанови № 168. Після надходження цих асигнувань одразу необхідні накази будуть видані встановленим порядком та додаткова винагорода в найкоротший термін буде нарахована і виплачена співробітникам Служби.
Враховуючи зазначене вище, представник Відповідача 3 вважає, що Служба судової охорони жодним чином не порушила права та законні інтереси Позивача, та вжила всіх від неї залежних заходів для здійснення правового та соціального захисту позивача, у зв'язку із чим просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог.
Представник Служби судової охорони також надав суду відзив, в якому посилався на ті ж самі правові норми та факти, які були зазначені у відзиві територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області. Просив суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Представник Державної судової адміністрації України своїм правом не скористався, відзив на позовну заяву ОСОБА_1 не надав.
У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У зв'язку з чим суд приходить висновку про необхідність вирішення спору за наявними матеріалами справи.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу з Наказу Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області № 90 о/с від 02.11.2020 року позивач з 03 листопада 2020 року проходить службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони в Донецькій області на посаді контролера 2 категорії 5 відділення 4 взводу охорони 1 підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони в Донецькій області та має спеціальне звання «сержант Служби судової охорони».
Як зазначає позивач, йому з 24 лютого 2022 року не виплачується додаткова грошова винагорода.
07 листопада 2023 року, позивач звернувся до Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області з рапортом на отримання інформації, просив надати йому: копії наказів виданих на виконання постанови № 168 про нарахування та виплату додаткової винагороди (у разі їх відсутності просив надати обґрунтоване пояснення з цього приводу); довідку (розрахунок) про нарахування та виплату додаткової винагороди, встановленої постановою № 168 (у разі не нарахування та не виплати вказаної винагороди просив надати пояснення з цього приводу).
Листом Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області № вих.№ 36.06-347 від 07.11.2023 року позивачу була надана відповідь на його рапорт, якою було повідомлено, що Територіальним управлінням, з метою запобігання порушенням Бюджетного законодавства, накази про виплату додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168 не видавались та додаткова винагорода ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась через те, що Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів, не включила в кошторис Служби судової охорони, а в подальшому не виділила кошти Службі судової охорони для виплати додаткової винагороди, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволив здійснити таку виплату та в свою чергу перерахувати такі кошти до територіальних управлінь для виплати за призначенням. Також позивача було повідомлено, що Службою ведеться відповідна робота щодо отримання з державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам Служби зазначеної додаткової винагороди. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Не погоджуючись із зазначеною бездіяльністю Територіального управління Служби судової охорони в Донецькій області, щодо не виплати йому додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За змістом статті 160 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII, підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.
На підставі частин першої та другої статті 161 Закону № 1402-VIII, Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України.
Згідно із частиною першою статті 165 Закону № 1402-VIII, грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною другою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 289 від 3 квітня 2019 року «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони», затверджено схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони.
Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із схемою тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони та схемою тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони, затверджених цією постановою; а порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
На виконання статті 165 Закону № 1402-VIII та постанови КМУ № 289 ДСА України наказом від 26 серпня 2020 року затвердила Порядок № 384, згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 року № 384 (далі - Порядок № 384).
За змістом пунктів 4-7 Порядку № 384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).
Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Пунктом 16 розділу І Порядку № 384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.
Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку № 384).
На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» КМУ прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Таким чином, указаною постановою № 168 КМУ установив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно.
Постановою Кабінету Міністрів України № 350 від 22 березня 2022 року до згаданої постанови № 168 від 28 лютого 2022 року були внесені зміни, згідно з якими абзац перший пункту 1 після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка»».
При цьому, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 350 від 22 березня 2022 року передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 року № 793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови № 168:
- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;
- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Наказом ДСА України від 31.10.2022 року № 396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок № 396).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
Пунктом 7 Порядку № 396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
За приписами пункту 4 Порядку № 396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 року № 793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 року № 396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.
Судом встановлено, що вказані правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою позивачу як співробітнику Служби судової охорони вказаної додаткової винагороди з мотивів відсутності необхідних бюджетних асигнувань та охоплюють період з 24 лютого 2022 року.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.
Згідно зі статтею 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
До додаткових видів грошового забезпечення Порядок № 384 відносить, зокрема, винагороди.
Виходячи з цього, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.
Як було зазначено Верховним Судом у постанові від 06 квітня 2023 року по зразковій справі № 260/3564/22 у первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України № 168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.
Водночас, з урахуванням змін до постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 року № 793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№ 168 і № 793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 року № 793 змін до постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку № 384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому постановою № 168 у первинній редакції.
Разом з тим, на сьогоднішній день, керівництвом ССО жодних дій по виконанню акту Кабінету Міністрів України, а саме абзацу другого пункту 1 Постанови № 168, яка є обов'язковою до виконання на території України, не здійснено. Жодних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, не видається, а відтак унаслідок протиправної бездіяльності позивач не має можливості отримати додаткову винагороду, установлену Постановою № 168.
При цьому відмова відповідача у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява № 63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).
Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.
За таких обставин, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги позивача, враховуючи висновків викладених у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 року у зразковій справі № 260/3564/22, шляхом визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони в Донецькій області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
При цьому суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 06.04.2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 у мотивувальній частині вказав про необхідність задоволення позову за умови відпрацювання позивачем норми робочого часу відповідного місяця.
Також для належного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони в Донецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000 грн. на місяць (за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця), починаючи з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України; Служби судової охорони; територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Позивач не сплачував судовий збір, оскільки відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати.
Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (юридична адреса: 01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795); Служби судової охорони (юридична адреса: 01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 42902258); територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області (юридична адреса: 84205, Донецька область, м. Дружківка, вул. Енгельса, 43, код ЄДРПОУ 43532003) про визнання протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони в Донецькій області (місцезнаходження: 84205, Донецька область, м. Дружківка, вул. Енгельса, 43, код ЄДРПОУ 43532003) щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у період з 24.02.2022 року по 20.01.2023 року.
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони в Донецькій області (місцезнаходження: 84205, Донецька область, м. Дружківка, вул. Енгельса, 43, код ЄДРПОУ 43532003) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», 24.02.2022 року по 20.01.2023 року у розмірі до 30000,00 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Суддя І.М. Тарасенко