вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" січня 2024 р. Справа№ 910/9577/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Копитової О.С.
суддів: Полякова Б.М.
Сотнікова С.В.
за участю секретаря судового засідання: Гріщенко А.О.
та представників сторін:
від апелянта Терземан Д.В.,
від позивача - Неволіна А.Ю.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «МТІ»
на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2023 року та додаткове рішення від 05.10.2023 року
у справі № 910/9577/23 (суддя Котков О.В.)
за позовом громадської спілки «Український музичний альянс»
до товариства з обмеженою відповідальністю «МТІ»
про стягнення грошових коштів
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2023 року у справі №910/9577/23 позов задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «МТІ» (надалі по тексту - ТОВ «МТІ», відповідач) на користь громадської спілки «Український музичний альянс» (надалі по тексту - ГС «Український музичний альянс», позивач) грошові кошти: 3% річних - 158 006,08 грн., втрат від інфляції - 856 262,71 грн. та судовий збір - 15 214,03 грн., в іншій частині позову відмовлено.
Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2023 року у справі № 910/9577/23 заяву б/н від 20.09.2023 року «Про ухвалення додаткового рішення» ГС «Український музичний альянс» у справі №910/9577/23 - задоволено, стягнуто з ТОВ «МТІ» на користь ГС «Український музичний альянс» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 42 900,00 грн. та видано наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями суду першої інстанції, ТОВ «МТІ» (надалі по тексту - апелянт) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційну скаргу ТОВ «МТІ» у справі №910/9577/23 задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2023 року та додаткове рішення від 05.10.2023 року у справі №910/9577/23 - скасувати, позовну заяву ГС «Український музичний альянс» до ТОВ «МТІ» про стягнення 1 297 121,85 грн - залишити без розгляду, судові витрати покласти на відповідача. Також апелянт в апеляційній скарзі клопоче про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2023 року у справі 910/9577/23.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом не виконано всіх вимог господарського судочинства, справу вирішено всупереч нормам матеріального права, що підлягали застосуванню до даних правовідносин, з неправильним тлумаченням цих норм, а також необґрунтованим, оскільки рішення ухвалене на основі неповного і невсебічного з'ясування обставин, на які відповідач посилався як на підставу своїх заперечень, без дослідження всіх доказів, які мають значення для вирішення справи.
Апелянт стверджує, що судом першої інстанції не враховано, що період стягнення знаходиться поза межами строку дії свідоцтва уповноваженої організації колективного управління, тому позивач не має право на стягнення 1 297 121,85 грн. з відповідача за період з 17.06.2020 року -16.06.2023 року.
Також апелянт наголошує на тому, що оскільки свідоцтво уповноваженої організації колективного управління втратило чинність, а наказ Міністерства економіки України та рішення Комісії щодо акредитації відповідача скасовано у судовому порядку, станом на дату прийняття рішення судом першої інстанції у позивача були відсутні законні підстави набуття спірних коштів для їх подальшого розподілу і виплати на користь третіх осіб- авторів, виконавців, виробників фонограм і відеограм та інших суб'єктів авторського права і суміжних прав.
Крім того, на думку апелянта, судом першої інстанції не надано належної оцінки об'єму статутних повноважень позивача, відповідно до яких передбачено права позивача після його реорганізації у 2018 році здійснювати діяльність як «уповноважена» організація колективного управління.
В зв'язку з викладеним, апелянт вважає, що оскільки позивач, в силу вимог закону не має право здійснювати збір, розподіл та виплату відрахувань та не може виконати зобов'язання та перерахувати кошти на користь третіх осіб згідно умов договору, суд першої інстанції мав встановити відсутність процесуальної дієздатності позивача та залишити позов без розгляду.
Також апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що виходячи із суті договору (його мети), позивач не є кредитором у розумінні ст.. 625 Цивільного кодексу України, тому не має право стягувати на свою користь збитки, нараховані на суму відрахувань (відсотків), що розподіляються позивачем між правовласниками. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Судом першої інстанції не враховано, що положення чинного законодавства, яке регулює діяльність організацій колективного управління, свідчать про те, що дохід від використання об'єктів інтелектуальної власності не є доходом позивача. Позивач є неприбутковою організацією, яка не має права змінювати підприємницьку діяльність, його діяльність полягає, зокрема, в укладенні відповідних договорів в інтересах правовласників та у збиранні, розподіленні та виплаті доходів від прав цим правовласникам, тобто Спілка не є отримувачем доходів, а фактично є збирачем платежів, які належать іншим особам (правовласникам). При цьому, Спілка не має (не набуває) будь-яких майнових прав, не зазнає матеріальних збитків, тому і не є кредитором у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.
Апелянт наголошує, що збір, розподіл та виплату відрахувань у сфері приватного копіювання не має право здійснювати будь-яка громадська організація - організація колективного управління, посилаючись лише на умови договору. Діяльність організацій колективного управління чітко регламентовано Законом України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або)суміжних прав» та виключає випадки неправомірної, свавільної діяльності, яка суперечить вимогам закону, у тому числі здійснення діяльності без відповідної акредитації.
Також в поданій апеляційній скарзі апелянт заперечує і щодо додаткового рішення та зазначає, що на його думку, судом першої інстанції повністю проігноровано доводи відповідача, викладені у клопотанні про зменшення судових витрат.
Апелянт зазначає, що здійснивши аналіз ціни позову предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи, значення для суспільного інтересу, останній дійшов висновку, що складності у розгляді справи не виникло.
Розмір витрат на правову допомогу у даній справі не відповідає критеріям співмірності із складністю справи, та не відповідає обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). Враховуючи співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу, відповідачем було оцінено витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності даної справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, апелянт вважає, що справедливою та спів розмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Таким чином, на думку апелянта, додаткове рішення від 05.10.2023 року у даній справі є незаконним та необґрунтованим, оскільки рішення прийняте на основі неповного і невсебічного з'ясування обставин, на які відповідач посилався як на підставу своїх заперечень.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2023 року апеляційну скаргу ТОВ «МТІ» передано для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді: Копитової О.С., суддів: Сотнікова С.В., Полякова Б.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 року витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9577/23 за позовом ГС «Український музичний альянс» до ТОВ «МТІ» про стягнення грошових коштів.
30.10.2023 року від господарського суду міста Києва на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 року надійшли матеріали справи № 910/9577/23 за позовом ГС «Український музичний альянс» до ТОВ «МТІ» про стягнення грошових коштів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2023 року апеляційну скаргу ТОВ «МТІ» на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2023 року та додаткове рішення від 05.10.2023 року у справі №910/9577/23 залишено без руху.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «МТІ» на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2023 року та додаткове рішення від 05.10.2023 року у справі № 910/9577/23. Розгляд апеляційної скарги ТОВ «МТІ» призначено на 13.12.2023 року. Вирішено інші процесуальні питання.
08.12.2023 року на електронну адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційної інстанції рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2023 року та додаткове рішення від 05.10.2023 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В обґрунтуваннях поданого відзиву в частині процесуальної дієздатності позивача, статусу позивача як кредитора в основному зобов'язанні, позивач стверджує, що питання про обов'язковість сплати відповідачем основної суми боргу було вирішено на користь позивача у справі №910/5672/17. Оскільки зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним і поділяє його долю, то вирішення питання по процесуальній дієздатності позивача у даній справі не може бути іншим, ніж вирішення того ж питання у справі про стягнення основного боргу.
Помилковим є судження апелянта про те, що начебто позивач не є кредитором як в основному, так і в акцесорному зобов'язаннях.
Щодо закінчення строку дії договору, то позивач стверджує, що відповідно до ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Тож закінчення строку дії договору не є обставиною, яка впливає чи то на обов'язок сплати основну суму боргу, чи то на обов'язок сплатити інфляційній втрати та відсотки.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу, то позивач стверджує, що відповідачем не подано жодного належного допустимого доказу на підтвердження неспівмірності судових витрат, а тому додаткове рішення має бути залишено без змін.
13.12.2023 року в судовому засіданні оголошено перерву до 10.01.2024 року.
10.01.2024 року в судовому засіданні представник позивача та представник відповідача надали усні пояснення по справі.
10.01.2024 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно із ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, 16.06.2023 року до господарського суду міста Києва від ГС «Український музичний альянс» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 16.06.2023 року до ТОВ «МТІ» (відповідач) про стягнення 1 297 121,85 грн., з них: 3% річних - 158 006,08 грн. та втрат від інфляції - 1 139 115,77 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2022 року у справі № 910/5672/17, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 30.05.2023 року, стягнуто з ТОВ «МТІ» на користь ГС «Український музичний альянс» 1 757 227 грн. 89 коп. - відрахувань та 26 358 грн. 42 коп. - судового збору. Враховуючи, що рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2022 року у справі № 910/5672/17 станом на дату подання позовної заяви виконано не було, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 158 006,08 грн. та втрати від інфляції у розмірі 1 139 115,77 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2023 року у справі №910/9577/23 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «МТІ» на користь ГС «Український музичний альянс» грошові кошти: 3% річних - 158 006,08 грн., втрат від інфляції - 856 262,71 грн. та судовий збір - 15 214,03 грн., в іншій частині позову відмовлено.
Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2023 року у справі № 910/9577/23 заяву б/н від 20.09.2023 року «Про ухвалення додаткового рішення» ГС «Український музичний альянс» у справі № 910/9577/23 - задоволено, стягнуто з ТОВ «МТІ» на користь ГС «Український музичний альянс» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 42 900,00 грн. та видано наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.
Зазначені рішення і переглядаються судом апеляційної інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу ТОВ «МТІ» слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2023 року та додаткове рішення від 05.10.2023 року у справі №910/9577/23 - без змін, виходячи з наступного.
Приймаючи рішення місцевим судом встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2022 року у справі № 910/5672/17 стягнуто з ТОВ «МТІ» на користь ГС «Український музичний альянс» 1 757 227,89 грн. відрахувань та 26 358,42 грн. витрат по сплаті судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 року апеляційну скаргу ТОВ «МТІ» задоволено частково; рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2022 року у справі № 910/5672/17 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 30.05.2023 року касаційну скаргу ГС «Український музичний альянс» задоволено, скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2023 року у справі № 910/5672/17, а рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2022 року у справі №910/5672/17 залишено в силі.
Судом встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2022 року у справі №910/5672/17 встановлено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 1 757 227,89 грн. за договором про виплату відрахувань (відсотків) від 16.06.2016 року.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи те, що у справі № 910/5672/17 та у даній справі №910/9577/23 беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2022 року у справі №910/5672/17, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 30.05.2023 року та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.
За доводами позивача, рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2022 року у справі № 910/5672/17 станом на дату подання позовної заяви не виконано.
Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 року у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16.
Правовий аналіз положень ст. 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 року зазначено, що з урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на те, що згадану ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
Відповідно до п. 7.1. вказаної постанови за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Так, позивач звернувся до суду з позовом 16.06.2023 року, отже правомірним є нарахування втрат від інфляції та 3% річних за період з 16.06.2020 року по 16.06.2023 року.
Втім, з наведеного у позовній заяві розрахунку втрат від інфляції вбачається, що позивач здійснює відповідні нарахування, включаючи 2016-2019 року.
Здійснивши розрахунок втрат від інфляції, з урахуванням контррозрахунку відповідача, місцевим судом встановлено, що загальна сума втрат від інфляції, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 856 262,71 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення втрат від інфляції в сумі 282 853,06 грн. позивачу належить відмовити.
При перевірці наданого позивачем розрахунку 3% річних за період з 17.06.2020 року по 16.06.2023 року, суд встановив, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 158 072,38 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Втім, зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 158 006,08 грн.
Апеляційний суд погоджується з доводами місцевого суду в повному обсязі та вважає за необхідне зазначити наступне.
Під час розгляду справи відповідач посилаючись на надмірно високий розмір заявлених вимог наголошував на необхідності зменшення заявлених до стягнення сум.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2023 року у справі №910/15411/21 вирішував питання щодо можливості звільнення або зменшення розміру інфляційних витрат. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
При цьому, у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Відтак, оскільки стягнення втрат від інфляції спрямоване на те, щоб боржник сплачував кредитору грошові кошти тієї ж цінності на момент, коли такі кошти мали були сплачені, суд не вбачає правових підстав для зменшення розміру втрат від інфляції.
Не вбачає суд і підстав для зменшення відсотків річних оскільки їх розмір не є занадто великим та визначений в межах встановлених ст. 625 Цивільного кодексу України (3%).
В Постанові від 18.03.2929 року Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання щодо можливості зменшення відсотків річних визначених згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, при цьому виходячи з того, що сторонами в договорі відсотки були встановлені на рівні 40 % річних, а не 3 % річних, як то передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України.
Крім того, приймаючи постанову колегія суддів враховує і той факт, судом першої інстанції проведено перерахунок інфляційних нарахувань та зменшено їх розмір на 282 853, 06 грн.
Як було зазначено вище, апелянт не погоджується з висновком місцевого та вважає, що оскільки позивач, в силу вимог закону не має право здійснювати збір, розподіл та виплату відрахувань та не може виконати зобов'язання та перерахувати кошти на користь третіх осіб згідно умов договору, суд першої інстанції мав встановити відсутність процесуальної дієздатності позивача та залишити позов без розгляду.
Також апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що виходячи із суті договору (його мети), позивач не є кредитором у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, тому не має право стягувати на свою користь збитки, нараховані на суму відрахувань (відсотків), що розподіляються позивачем між правовласниками. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апелянта та зазначає, що зобов'язання зі сплати інфляційних та річних нарахувань взаємопов'язане з основним зобов'язанням і не існує окремо від нього.
Верховний Суд в постанові від 30.05.2023 року особливо зауважив на існуванні між сторонами договірних зобов'язань у відповідності до яких відповідач мав перераховувати позивачу певні відрахуваня, розмір яких був визначений позивачем та встановлений судом.
Відповідачу при укладенні договору було достеменно відомо і про статус позивача і про його зобов'язання, які він взяв на себе в зв'язку укладанням такого договору.
Однак, відповідач своїх обов'язків в повному обсязі не виконав, що також підтверджено судом.
При цьому, суд враховує, що період за який відбувається стягнення -2016-2019 роки, при тому, що питання про сплату відсотків річних і інфляційних нарахувань ініційоване позивачем лише в 2023 році, тобто майже через сім років після настання прострочення.
Матеріали справи не містять доказів того, що станом на день розгляду справи №910/9577/23 відповідачем погашено заборгованість за рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2022 року у справі № 910/5672/17, що також не свідчить про добросовісну поведінку відповідача.
В даному випадку колегія суддів зазначає, що конструкція ст.. 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Колегією суддів встановлено, що позивачем отримано судовий захист, стягнуто заборгованість за договором, в зв'язку з чим кредитор відповідно має право на отримання сум передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України за останні три роки до моменту пред'явлення позову.
Аналогічна позиція викладена в постановах по справі № 759/4755/19 від 28.09.2021 року та № 994/6892/17 від 17.11.2020 року.
При цьому, колегія суддів враховує, що правовідносини сторін, що склалися відповідно до умов укладеного між ними договору та відповідно грошові зобов'язання відповідача, що виникають у нього перед позивачем відрізняються від грошового зобов'язання за договором позики, купівлі-продажу, поставки, тощо.
Однак, в діючому законодавстві не встановлено жодних виключень щодо стягнення з прострочивши виконання грошових зобов'язань боржників відсотків річних та інфляційних втрат, передбачених ст.. 625 Цивільного кодексу України.
В даному випадку прострочення відповідача чітко встановлено постановою Верховного Суду від 30.05.2023 року у справі №910/5672/17.
Питання використання у господарській діяльності та розподілу отриманих у вигляді інфляційних нарахувань та відсотків річних коштів між третіми особами позивачем не стосується наявності боргових зобов'язань відповідача перед ним та в будь-якому випадку не є обставиною, що підлягає встановленню під час розгляду цієї справи.
З урахуванням викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду є законним та обґрунтованим та підстав для його скасування не вбачається.
Щодо додаткового рішення встановлено наступне.
21.09.2023 року через систему «Електронний суд» від Громадської спілки «Український музичний альянс» надійшла заява б/н від 20.09.2023 року «Про ухвалення додаткового рішення», в якій заявник просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «МТІ» на користь Громадської спілки «Український музичний альянс» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 42 900,00 грн. При цьому, позивачем розраховано свої вимоги щодо відшкодування витрат на правничу допомогу з урахуванням прийнятого судом рішення про часткове задоволення позовних вимог.
04.10.2023 року від представника товариства з обмеженою відповідальністю «МТІ» надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до 5000,00 грн. відповідач вважає витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом роботи адвоката, що була проведена.
Відповідно до вимог ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Клопотання про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, також визначені положеннями ч. 6, 7 та 9 ст. 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.
У позовній заяві позивач відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України заявив, що докази надання правової допомоги та розрахунок її вартості буде наданих суду протягом п'яти днів після ухвалення судом рішення.
Так, у відповідності до наданих позивачем доказів розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу становить 55 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідно до ч. 3 ст. 126 та ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України заявник надав:
1) копію договору про надання правничої допомоги від 05.01.2023 року;
2) копію додатку № 10-06/23 від 10.06.2023 року до договору;
3) копію акта № 20/09//23 прийому-передачі наданих послуг від 20.09.2023 року, відповідно до якого адвокат надав, а клієнт прийняв адвокатські послуги на суму 55 000,00 грн.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі № 910/12876/19).
Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
Частинами 1 та 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).
Матеріалами справи підтверджено, що позивач підписав з адвокатом Неволіною А.Ю. додаток № 10-06/23 від 10.06.2023 року до договору про надання правничої допомоги від 05.01.2023 року, за умовами п. 2.1. якого винагорода/гонорар адвоката за даним замовленням є фіксованою, становить 55 000,00 грн.
Таким чином розмір гонорару адвоката не залежить від обсягу виконаних ним робіт.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що дане клопотання не може бути задоволено з мотивів наведених у даному клопотанні, оскільки відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність підстав для зменшення витрат на правничу допомогу та матеріалами справи підтверджується надання та виконання адвокатом позивача дій пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги позивачу, вартість яких оцінюється судом у заявленому позивачем розмірі.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 42 900,00 грн. підлягають стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю «МТІ» на користь Громадської спілки «Український музичний альянс», в зв'язку з чим додаткове судове рішення також підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МТІ» на рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2023 року та додаткове рішення від 05.10.2023 року у справі №910/9577/23 - залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2023 року та додаткове рішення від 05.10.2023 року у справі № 910/9577/23 - залишити без змін.
3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.
4.Справу №910/9577/23 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови підписано 24.01.2024 року
Головуючий суддя О.С. Копитова
Судді Б.М. Поляков
С.В. Сотніков