Справа № 127/3470/23
Провадження № 22-ц/801/59/2024
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.
Доповідач:Рибчинський В. П.
23 січня 2024 рокуСправа № 127/3470/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати
у цивільних справах:
судді-доповідача Рибчинського В.П.,
суддів Голоти Л.О., Медвецького С.К.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шлапака Володимира Сергійовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2023 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
07.02.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.
На підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 23.08.2023 року здійснено заміну позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» правонаступником ТОВ «Дебт Форс» у справі № 127/3470/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.
Позов мотивовано тим, що 07.05.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг № 2112725205449 «Стандартний», відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» зобов'язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 4600 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом.
Позивач вказує, що відповідачем заборгованість за договором не погашається та проценти за користування кредитом не сплачуються, у зв'язку із чим за відповідачем наявна заборгованість у розмірі 54090,02 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4600 грн, заборгованості за процентами у розмірі 27968 грн та заборгованості за простроченими процентами станом на день підготовки позову у розмірі 21522,02 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2023 року позов ТОВ «ДЕБТ ФОРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задоволено повністю.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДЕБТ ФОРС» заборгованість за договором про надання фінансових послуг № 2112725205449 від 07.05.2021 року у розмірі 54090,02 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4600 грн, заборгованості за процентами у розмірі 27968 грн та заборгованості за простроченими процентами у розмірі 21522,02 грн. Стягнено витрати на правову допомогу у розмірі 9000 грн. Стягнено судовий збір у розмірі 2684 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Шлапак В.С. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів того, що істотні умови договору були відомі позичальнику до моменту «акцепту» та докази того, що шляхом верифікації одноразовим індикатором «Q1» було підписано договір, якого на момент такої верифікації не існувало.
Також представник відповідача зазначає, що в ході судового розгляду відповідачем неодноразово зазначалось, що довідка ТОВ «ФК «Вей Фор Пей» про підтвердження переказу грошових коштів не містить в собі будь-якої інформації щодо одержувача платежу, договору, в рамках якого було здійснено платіж, призначення платежу та будь-яких інших даних, необхідних для ідентифікації такого платежу.
За таких обставин, на думку відповідача, суд першої інстанції дійшов хибного припущення про укладення та виконання договору про надання фінансових послуг між ОСОБА_1 та ТОВ «Служба миттєвого кредитування».
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд дійшов висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не повністю.
Судом встановлено, що 07.05.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг № 2112725205449 «Стандартний», відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» зобов'язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 4600 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом.
01.12.2021 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Служба миттєвого кредитування» укладено договір факторингу № 1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до боржників за договорами.
ТОВ «Вердикт Капітал» в свою чергу скористалося своїм правом згідно ст.ст. 512, 514 ЦК України та відступило ТОВ «Кампсіс Фінанс» згідно Договору № 09-03/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 09.03.2023 року - право грошової вимоги до Боржника(-ів) за Кредитним договором № 2112725205449, при цьому, ТОВ «Кампсіс Фінанс» набуло статусу Кредитора по відношенню до Боржника(-ів).
08.05.2023 року між ТОВ «Кампсіс Фінанс» та ТОВ «Дебт Форс» укладено Договір № 08-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 08.05.2023 року, відповідно до якого ТОВ «Кампсіс Фінанс» відступило ТОВ «Дебт Форс», а ТОВ «Дебт Форс» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту № 2112725205449, при цьому, ТОВ «Дебт Форс» набуло статусу Кредитора по відношенню до Боржника(-ів).
Відповідачем заборгованість за договором не погашається та проценти за користування кредитом не сплачуються, у зв'язку із чим за відповідачем наявна заборгованість у розмірі 54090,02 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4600 грн, заборгованості за процентами у розмірі 27968 грн та заборгованості за простроченими процентами станом на день підготовки позову у розмірі 21522,02 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження у ході судового розгляду, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Питання щодо укладення фінансових правочинів з використанням електронного підпису регулювалось зокрема Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Відповідно до частин першої, другої та статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.
Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 статті 3Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору. Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом статті 12цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З договору про надання фінансових послуг № 2112725205449 від 07.05.2021 року, укладеного між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 , вбачається, що відповідно до вимог частини першої статті 638ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Оскільки даний договір укладено на сайті позикодавця та ОСОБА_1 підписала його одноразовим ідентифікатором, отриманим у SMS-повідомленні, тому без отримання SMS-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства договір між ОСОБА_1 та товариством не був би укладений.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20.
Виходячи з викладеного, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 коштів у сумі 4600 грн.
Кредитор, перерахувавши відповідачу обумовлені грошові кошти, виконав умови кредитного договору, натомість ОСОБА_1 свої зобов'язання з повернення коштів за кредитним договором не виконала.
Оскільки відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 4600 грн шляхом перерахування суми кредиту на банківську картку, вказану ним, суд дійшов висновку щодо стягнення з ОСОБА_1 суми кредиту в розмірі - 4600 грн на користь ТОВ «Дебт Форс».
Щодо позовних вимог ТОВ «Дебт Форс» в частині стягнення відсотків за договором позики, суд виходить з наступного.
Як зазначено у висновках, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа N 444/9519/12), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Наведений підхід до вирішення спорів у подібних відносинах підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (справа N 910/4518/16), де викладені такі правові висновки.
"78. Поняття "користування кредитом", яким послуговуються скаржники, є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі N 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
79. Підстав відступити від указаних вище правових висновків немає.
80. Отже, "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
91. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
103. Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
108. Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі N 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі N 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.
113. У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
114. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
115. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).
122. Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
128. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
За умовами п. 1.2. договору № 2112725205449 від 07 травня 2021 року кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору. У заяві-анкеті зазначено два строки повернення кредита: орієнтовний 16 днів та 365 днів, сума процентів за користування кредитом 1472 грн.
Разом з тим, у пункті 1.3. викладені умови, за яких у разі несплати усіх нарахованих процентів на перші 16 днів, строк повернення кредиту перераховується і становить ще 16 днів.
У пункті 1.4 договору визначено, що проценти нараховуються за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту, і далі визначені умови і розміри ставок кредиту у залежності від прострочення повернення кредиту і перерахування строків повернення кредиту.
Орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.
Пунктом 1.4.2 встановлено, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов'язковій сплаті кожні 16 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом.
Аналізуючи наведені умови договору щодо строку, на який видається кредит, порядку нарахування процентів, апеляційний суд приходить до висновку, що у договорі відсутні чіткі і зрозумілі для споживача умови про право кредитодавця нараховувати проценти за фактичне правомірне користування коштами після закінчення строку дії договору.
Адже, в анкеті визначений орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів з моменту отримання кредиту, нараховані проценти підлягають обов'язковій сплаті на 16 день з моменту отримання кредиту, тоді як зміст пункту 1.4. вказує на те, що нарахування процентів є саме відповідальністю позикодавця за неповернення кредиту (неправомірне користування коштами), хоча одночасно передбачено продовження строку кредитування до невизначеної дати.
Отже, слід виходити з того, що сторони не узгодили належним чином відповідальність за прострочення грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України у виді сплати процентів за неправомірне користування кредитом.
Враховуючи, що відповідач кредит наданий йому у розмірі 4600 грн не повернув, з останнього підлягають стягненню відсотки у розмірі 1472 грн, які узгоджені та нараховані йому на 16 день з моменту отримання кредиту.
Виходячи з викладеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дебт Форс» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором від 05 травня 2021 року у розмірі 6072 грн, з яких 4600 грн сума боргу за тілом кредиту та 1472 грн проценти за користування кредитом в межах строку кредитування (16 днів з моменту отримання кредиту).
Зважаючи на викладене, висновки суду першої інстанції по суті спору не відповідають встановленим у справі обставинам, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції належить скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з відповідача на користь позивача на підставі ч. 1, ч. 13 ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 301,14 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 1009,80 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог (11,22%). В свою чергу, із позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3574, 28 грн.
Керуючись ст.ст.258, 259, 367, 374 ,375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шлапака Володимира Сергійовича задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 жовтня 2023 року скасувати і ухвалити нове.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» заборгованість за договором про надання фінансових послуг № 2112725205449 від 07.05.2021 року у розмірі 6072 грн, з яких 4600 грн сума боргу за тілом кредиту та 1472 грн проценти за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» витрати на правову допомогу у розмірі 1009,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 301,14 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3574, 28 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський
Судді: Л.О. Голота
С.К. Медвецький