справа № 936/17/24
Провадження № 2/936/45/2024
25.01.2024 смт. Воловець
Воловецький районний суд Закарпатської області в складі
головуючого судді: Пвлюк С.С.,
при секретарі с/з - Хміль В.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Воловець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Воловецької селищної ради про визнання права власності за набувальною давністю, -
позивач звернулася в суд з позовом до Воловецької селищної ради про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що гр. ОСОБА_2 проживав в кімнаті гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 на підставі ордера за №2 від 29.05.1990 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. З січня 2013, позивач облаштувавши з кімнати квартиру, зробила ремонт, а саме: облаштувала кухню, ванну та санвузол, що підтверджується технічним паспортом на об'єкт нерухомого майна від 31.08.2013, почала проживати і уклала договори на отримання комунальних послуг з постачання води та водовідведення з КП «ВС Водокналсервіс» №00494 від 26.02.2013, з AT "Закарпаттяобленерго" від 18.11.2021 на отримання електроенергії. Протягом часу проживання за вказаною адресою, позивач намагалася оформити право власності на згадане нерухоме майно, однак Воловецька селищна рада, в комунальній власності якої знаходиться будинок, згідно рішення 196 від 16.01.2007, не надала жодного позитивного або негативного рішення. Відповідно до повідомлення Воловецької селищної ради даний будинок не визнавався як безхазяйне нерухоме майно. Згідно рішення селищної ради №196 від 16.01.2007, даний гуртожиток переведено у житловий будинок малосімейного типу, та включений до переліку об'єктів комунальної власності. Позивач стала добросовісним володільцем чужого майна, відкрито ним користується на протязі понад десять років
Позивач в судове засідання не з'явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позов підтримує повністю та просить такий задовольнити.
Представник відповідача Воловецької селищної ради у судове засідання також не з'явився, однак звернувся до суду із заявою, в якій щодо задоволення позову не заперечує та просить справу розглядати у відсутності представника.
У відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до переконання, що позов слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень, викладених у ст. ст.13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим цивільного процесуального кодексу відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст.55 Конституції України та ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист судом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Предметом спору є визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Спірні відносини є цивільними правовідносинами і регулюються нормами цивільного законодавства, ст. 47 Конституції України; ст.ст. 328, 344, 392 ЦК України, відповідно до яких кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є наймачем квартири АДРЕСА_1 з 2013, що підтверджується договором про надання послуг з утримання будинку, холодного водопостачання та водовідведення за №00494 від 26.02.2013.
Згідно витягу про зараєстрованих у житловому приміщенні осіб від 15.12.2023, позивач ОСОБА_1 з 02.01.2023 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Як вбачається із рішення Воловецької селищної ради сьомої сесії п?ятого скликання за №196 від 16.01.2007, будинок АДРЕСА_2 , як житловий будинок малосімейного типу включено у перелік об'єктів комунальної власності селищної ради.
Так, згідно ч.1 ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває права власності на це майно (набувальна давність).
Відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.
На підставі ч.4 ст.344 ЦК України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
Відповідну до ст.16 ЦК України визнання права с одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвеціїї про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як роз'яснено у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» та відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України. При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України).
Відповідно до п. 9 листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-150/0/4-13 від 28.01.2013 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав», відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірнихправовідносин суд враховуєвисновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи це, суд приймає до уваги висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18).
Так, правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першійстатті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно достатті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Матеріалами справи підтверджується факт набуття ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю, оскільки вона добросовісно і відкрито користуються нерухомим майном напротязі більше 10 років, отже визнання права власності не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
У відповідності до вимог ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
За таких встановлених у судовому засіданні обставин, суд, розглядаючи вказану справу в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, вважає, позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Як передбачено п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст.10, 11, 60, 206, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 до Воловецької селищної ради про визнання права власності за набувальною давністю - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності в порядку набувальної давності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду через Воловецький районний суд Закарпатської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне найменування сторін:
позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації : АДРЕСА_3 ;
відповідач: Воловецька селищна рада (ЄДРПОУ 04350240, адреса: вул.Пушкіна, №7 смт.Воловець Мукачівський район Закарпатська область).
Суддя: Павлюк С.С.