Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/167/24 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст.185 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
16.01.2024 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 ,який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 січня 2024 року , якою стосовно обвинуваченого
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровограда, з професійно-технічною освітою, не одруженого, який не має утриманців, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимий:
-19.11.1998 Ленінським районним судом м. Кіровоград за ст. 141 ч. 2 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки;
-29.04.1999 Ленінським районним судом м. Кіровоград за ст. 141 ч. З, ст. 43 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 9 років;
-25.12.2008 Ленінським районним судом м. Кіровоград за ст. 186 ч.2, 76 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки. 09.01.2009 році на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком на 3 роки;
-16.07.2009 Ленінським районним судом м. Кіровоград за ст. 185 ч.2, 71 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років 3 місяці;
-20.11.2009 Ленінським районним судом м. Кіровоград за ст. 190 ч.2, 70 ч. 4 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців. Звільнений по відбуттю 06.01.2015 року;
-24.11.2015 Ленінським районним судом м. Кіровоград за ст. 185 ч.2 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком на 2 роки;
-16.06.2016 Ленінським районним судом м. Кіровоград за ст.190 ч.2, 70 ч.4, ст.71 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 2 роки 3 місяці;
-01.08.2016 Кіровським районним судом м. Кіровоград за ст. 185 ч.2, 190 ч.2, 71 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки. Звільнений 17.08.2018 по відбуттю строку покарання;
-12.02.2019 Ленінським районним судом м. Кіровоград за ст. 185 ч.2 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком на 2 роки;
-29.02.2020 до Ленінського районного суду м. Кіровограда направлено обвинувальний акт по кримінальному провадженню №1201912002000917 від 24.12.2019 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 185, ч.3 ст. 186 КК України, який на даний час перебуває на розгляді;
продовжено строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто з 10 січня 2024 року до 09 березня 2024 року включно,
В провадженні Кіровського районного суду м. Кіровограда перебуває кримінальне провадження № 12023121010000228 від 23.01.2023 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
В судовому засіданні районного суду прокурор заявив клопотання про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб.
Посилається на те, що на даний час ризики, враховані судом при обранні щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, до цього часу не зменшилися та продовжують існувати.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 січня 2024 року ОСОБА_8 продовжено строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів.
Судове рішення мотивовано тим, що кримінальне правопорушення в якому обвинувачується ОСОБА_8 відноситься до категорій тяжких, умисних, корисливих та вчинених з прямим умислом. Крім того, ОСОБА_8 неодружений, тобто не має стійких соціальних зв'язків, суспільно-корисною діяльністю не займається та особистих доходів для проживання не має, вчинив злочин в період дії воєнного стану, маючи не зняту та непогашену судимість, наразі перебувають інші кримінальні провадження відносно нього в судах. Таким чином підстави та ризики застосування саме цього виду запобіжного заходу, обставини справи та особистість обвинуваченого змін не зазнали, а тому у суду є достатні підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений може продовжити вчиняти інші злочини, ухилятись від суду, перешкоджати подальшому кримінальному провадженню
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 ,який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою відносно його підзахисного обрати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, а саме у вигляді домашнього арешту в нічний час доби.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом не враховано, що у його підзахисного на утриманні перебуває хвора мати, яка має захворювання, обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання, та фактичне місце роботи без офіційного оформлення. Вказані рідні є на його повному утриманні.
Судом при винесені даного рішення не взято це до уваги, та не надана належна оцінка цим обставинам в нарадчій кімнаті, що підтверджується матеріалах справи. Судом не враховано те, що відсутні будь-які ризики, які вказані прокурором при розгляді клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 ,який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 ,які просили змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши матеріали клопотання і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до частини п'ятої цієї статті слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_8 вчиненні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до клопотання доказами, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що ОСОБА_8 міг вчинити кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.
Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_8 до вчинення злочинів, обвинувачення увчиненні якому йому пред'явлено, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Тобто, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування відносно ОСОБА_8 , встановив наявність ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим та прокурором у клопотанні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. За таких підстав, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_8 на особисту свободу.
Доводи захисника та обвинуваченого про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 колегією суддів не можуть бити враховано.
Не визнання вини та тяжкість злочину у якому обвинувачується ОСОБА_8 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Санкції статті закону за вчинення злочину у якому обвинувачується ОСОБА_8 , передбачає покарання у виді позбавлення волі, виключно у виді позбавленням волі.
При цьому, необхідно зазначити про те, що у обвинуваченого ОСОБА_8 відсутні обставини, які пом'якшують покарання, та наявна обставина, яка обтяжує покарання - рецидив злочинів.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі « Московенко проти України», «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від органу досудового розслідування та/або суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Корлегія суддів враховує, що в умовах, які наразі існують в Україні, викликаних військовою агресією російської федерації проти України, в обвинуваченого ОСОБА_8 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об'єктивних причин відсутні можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого та його місцезнаходження.
Про наявність ризику вчинення нових кримінальних правопорушень свідчить те, що ОСОБА_8 маючи не погашену і не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення корисливих злочинів, належних висновків не зробив, на шлях виправлення не став, а навпаки настійливо не бажаючи займатися суспільно-корисною працею, настирливо виношуючи наміри щодо продовження систематичної злочинної діяльності з метою збагачення за рахунок чужої власності, після ухвалення попереднього вироку став на шлях реалізації своїх злочинних намірів.
При цьому, колегія суддів враховую те, що причиною вчинення інкримінованого кримінального правопорушення стало відсутність грошових коштів.
Щодо ОСОБА_8 перебуває на розгляді декілька кримінальних проваджень, по одному до обвинуваченого обрано запобіжний захід у виді застави, проте ОСОБА_8 порушив умови запобіжного заходу та вчинив новий злочин.
А тому, не муть бути враховані доводи захисника про наявність місця проживання у обвинуваченого ОСОБА_8 як підстава для зміни запобіжного заходу, оскільки останній починаючи з 1998 року належних висновків не зробив та на шлях виправлення не став.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілого слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків та потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Що стосується тверджень захисника про те, що до ОСОБА_8 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою,то такі доводи захисника на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про продовження щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
Доводи апеляції захисника про те, що судом першої інстанції не враховано особу підозрюваного, який має постійне місце проживання та офіційне місце реєстрації, колегією судді не можуть бути враховано, оскільки останній на даний час становить підвищену суспільну небезпеку, а саме у нього наявні високий ризик можливості переховування від органів досудового розслідування та з метою уникнення кримінальної відповідальності наявний ризик впливу на свідків та потерпілих.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Що узгоджується з ч. 5 ст. 9 КПК України, відповідно до якої Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Крім того, колегія суддів враховує, що згідно практикою Європейського суду з прав людини - повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, - не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість. (Ухвала про неприйнятність від 05.07.2018 року, справа «Роман Іванович Гарєєв проти України»).
Що узгоджується з приписами ч. 5 ст. 9 КПК України, відповідно до якої Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
За таких підстав, належна поведінка ОСОБА_8 під час розгляду матеріалів кримінального провадження не може бути забезпечена шляхом застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 ,який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 січня 2024 року необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 ,який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 січня 2024 року , якою ОСОБА_8 , продовжено строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто з 10 січня 2024 року до 09 березня 2024 року включно, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4