Справа № 459/854/23 Головуючий у 1 інстанції: Грабовський В.В.
Провадження № 22-ц/811/2129/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
16 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
розглянувши у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 21 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я,
16.03.2023 ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 90 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання.
В обґрунтування своїх вимог покликався на те, що він працював в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища на шахтах ДП «Львіввугілля» більше 10 років. 22.08.2006 інститутом медицини праці АМН України в м. Києві йому встановлено професійне захворювання, а саме пневмоконіоз 1 ступеня, ускладнений хронічним бронхітом ІІ в фазі затухаючого загострення ЛН-І, а 12.10.2006 Львівським обласним центром МСЕК встановлено вперше 25 % втрати професійної працездатності за наслідками отриманого професійного захворювання. 14.06.2007 йому було встановлено ІІІ групу інвалідності та 40 % втрати працездатності. Внаслідок отриманого професійного захворювання йому було завдано значної моральної шкоди у вигляді фізичних та душевних страждань, які виражаються в тому, що відчуває себе неповноцінною людиною, не в змозі вести активне життя, змушений регулярно звертатись за медичною допомогою, приймати медикаменти. Внаслідок професійного захворювання виникає постійний кашель та задишка. Відновлення здоров'я є неможливим.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 21 червня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що для врегулювання питання щодо відшкодування моральної шкоди у зв'язку з встановленням стійкої втрати професійної працездатності у Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України» були внесенні зміни, а саме Законом України від 23.02.2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності 20.03.2007, всі норми даного закону якими передбачалося виплати моральної шкоди - виключено. Тобто право вимоги до Фонду на відшкодування моральної шкоди, по страховим випадкам, де стійка втрата професійної працездатності була встановлена після 20.03.2007, припиняється, та може бути пред'явлено до роботодавця.
Вказує, що на момент виникнення страхового випадку, а факт встановлення страхового випадку підтверджується актом форми П-4 від 07.09.2006 та на момент встановлення стійкої втрати професійної працездатності ОСОБА_1 а саме станом на 12.10.2006, статті Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України», які передбачали право на відшкодування моральної шкоди у разі встановлення стійкої втрати працездатності потерпілому - були чинними. Тому посилання судом на Закону України «Про Державний Бюджет України 2007 рік», як підставу для відмови у задоволенні позову є не вірним.
Просить рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
11.08.2023 ГУ Пенсійного фонду України у Львівській областіподало відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
У ст. 173 КЗпП зазначено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Положення зазначеного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з часу прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, передбачали, що відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).
З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Відповідно до підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з встановленням стійкої втрати працездатності, Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону №1105-XIV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
20 березня 2007 року набрав чинності Закон №717-V, яким був виключений підпункт «е» п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.
Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону №717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону №1105-XIV. Однак, зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.
Відповідно до ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Однак, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Зазначений висновок відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц та постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «Львіввугілля», працюючи на шахтах «Великомостівська», «Червоноградська» та «Зарічна», що підтверджується копіями його трудової книжки (а.с. 7-13).
Відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання від 07.09.2006 професійне захворювання у ОСОБА_1 , а саме: пневмоконіоз 1 ступеня, ускладнений хронічним бронхітом ІІ в фазі затухаючого загострення ЛН-І виникло за обставини роботи в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища шахт ДП «Львіввугілля».
Згідно із випискою із акта огляду МСЕК № 2 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках потреби у додаткових видах допомоги від 12.10.2006 серії 1ЛВА-2 №009860 позивачеві вперше безтерміново встановлено 25% втрати працездатності.
Відповідно до виписки від 14.06.2007 серії ЛВА-2 № 002506 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках потреби у додаткових видах допомоги йому безтерміново встановлено III групу інвалідності профзахворювання та 40% втрати працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло в позивача, як потерпілого внаслідок професійного захворювання, з 12.10.2006, тобто з часу встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачу встановлено вперше втрату професійної працездатності 12.10.2006, він позбавлений права на відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача як правонаступника Фонду, що не виключає можливості отримання ним відшкодування за рахунок роботодавця.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 23 січня 2019 року у справі №210/2104/16-ц та постанові від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17, яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Висновки суду достатньо мотивовані і підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 21 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено: 24.01.2024
Головуючий
Судді