242/1961/23
2/242/53/24
Іменем України
24 січня 2024 року Селидівський міський суд Донецької області в складі: головуючого - судді Черкова В.Г., при секретарі Кідрон О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Селидівської міської ради, про позбавлення батьківських прав,-
Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача.
В обґрунтування позову зазначено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 20.10.2020 р. визначено місце проживання дитини з позивачем. Відповідачка з 2019 р. вихованням доньки не займається, на теперішній час її місце перебування позивачу не відоме. Вже більше чотирьох років відповідачка не спілкується з дитиною, матеріально її не забезпечує, у зв'язку з чим просив позбавити її батьківських прав.
Заяви та клопотання сторін.
Позивач надав заяву про розгляд справи у його відсутності.
Третя особа надала заяву про розгляд справи у відсутності представника.
Процесуальні дії у справі.
01.12.2023 р. було відкрито провадження по справі, призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 14.12.2023 р. закрито підготовче засідання та призначено судовий розгляд по справі.
Враховуючи викладені обставини та норми чинного законодавства, суд вважає за можливе і необхідне розглянути справу за відсутності сторін у справі, на підставі наявних та достатніх для розгляду матеріалів справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Статтею 6 Конвенції також гарантується право на розгляд справи судом у "розумні строки". Слід відмітити, що у своїй практиці Суд підходив до цієї проблеми дуже індивідуально. Разом із тим, були встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувались судом у справі "Странніков проти України", де Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі „розумності строку".
У справі «Dilipak and Karakaya v. Turkey» (№ № 7942/05, 24838/05, рішення від 04.03.2014 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що можливість для сторін взяти участь у судовому розгляді випливає з предмету та мети статті 6 Конвенції, взятої вцілому. Крім того, принципи змагальності судового процесу та рівності сторін, навряд чи можливі без участі сторін у розгляді. ЄСПЛ наголосив, що система Конвенції вимагає від договірних держав вживати необхідних заходів для забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції. Це передбачає, насамперед, що особи, стосовно яких судові провадження були розпочаті, повинні бути проінформовані про цей факт. Таким чином, в контексті указаної справи ЄСПЛ вирішував питання, чи прийняла влада необхідні заходи для повідомлення одного із заявників про порушення судового розгляду, і чи відмовився останній від свого права; якщо ні, то чи міг заявник домогтися нового змагального розгляду відповідно до національного законодавства.
З урахуванням зазначеного особа, яка не була присутньою під час розгляду справи, має право на адекватну, скорочену процедуру скасування рішення, а тому суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Суд, вивчивши матеріали справи, дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, оцінки їх доводів і наданих ними доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно свідоцтва про народження батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 04.04.2019 р. розірвано шлюб між сторонами.
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 20.10.2020 р. визначено місце проживання дитини з батьком.
Згідно висновку Селидівської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області від 14.12.2023 р. № 02-23/3-304, з метою захисту прав, свобод та законних інтересів малолітньої дитини орган опіки та піклування міської ради вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, суд встановив, що відповідачка ухиляється від здійснення батьківських обов'язків, не здійснює матеріальне забезпечення дитини.
Зазначеними діями відповідачка порушують приписи сімейного законодавства, а відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів свідчить про винну поведінку відповідачки, навмисне ухилення від виконання батьківського обов'язку щодо виховання та розвитку дитини, піклування про її здоров'я, фізичний, духовний розвиток, матеріальної підтримки. Будь-які об'єктивні причини ухилення відповідачки від виконання обов'язків по вихованню, утриманню дитини відсутні, а тому для настання позитивного результату у долі дитини та з метою захисту її прав та інтересів відповідачка повинна бути позбавлена батьківських прав.
При ухваленні рішення суд зауважує, що позбавлення відповідачки батьківських прав не тільки виконує каральну функцію, але і служить меті захисту прав і інтересів дитини, усунення небезпеки для її життя, здоров'я, створення передумов для належного виховання.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст..3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 9 Конвенції визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про дитину.
Відповідно до ст..18 Конвенції, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст..6 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав та обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний та духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно зі ст..8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. При цьому, виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Саме батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, згідно з законами України і на кожного з них покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Для позбавлення батьківських прав мало впевнитися в невиконанні обов'язків по вихованню. Належить також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо.
Згідно вимог ст..ст.150, 155 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватись про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток.
Пунктами 1, 2 ч.1 ст. 164 Сімейного Кодексу України передбачено, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Крім того, стаття 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої Верховною Радою України 27.09.1991 року, та положення Декларації прав дитини регламентують, що інтереси дитини необхідно забезпечувати найкращим чином, дитина повинна бути серед тих, хто першим одержує захист і допомогу.
Особа, позбавлена батьківських прав: втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину (ст.166 Сімейного кодексу України).
У відповідності до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів свідчить про винну поведінку відповідачки, навмисне ухилення від виконання батьківського обов'язку щодо виховання та розвитку доньки, піклування про її здоров'я, фізичний, духовний розвиток, підтримки матеріально. Будь-які об'єктивні причини ухилення від виконання обов'язків по вихованню, утриманню дитини відсутні, а тому для настання позитивного результату у долі дитини та з метою захисту її прав та інтересів відповідачка повинна бути позбавлена батьківських прав.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідачки підлягає стягненню судовий збір в доход держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 280, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Селидівської міської ради, код ЄДРПОУ 44899730, юридична адреса: Донецька область, м.Селидове, вул..Європейська, 8, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в доход держави у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Відповідно до ч.6 ст. 164 СК України рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Роз'яснити, що, відповідно до статті 169 СК України, мати, батько, які позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя