24 січня 2024 року
м. Київ
справа №990/150/23
адміністративне провадження №П/990/150/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єзерова А.А.,
суддів: Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Рибачука А.І., Чиркіна С.М.,
секретар судового засідання - Романова А.В.
за участі позивача ОСОБА_1
представника відповідача Леошко Д.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву про відвід від 24.01.2024 у справі №990/150/23
за позовом ОСОБА_1
до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
про визнання протиправним та скасування рішення
25.07.2023 через підсистему "Електронний суд" до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС України), у якому позивач просить:
- визнати протиправним і скасувати останній абзац пункту 3 Глави 2 Розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) від 2016 року, "Показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення", який був викладений Комісією №20/зп-18 у редакції від 13.02.2018: а саме (витяг): "Цей показник оцінюється на підставі результатів виконання практичного завдання під час іспиту", залишивши попередню редакцію Положення;
- визнати протиправним висновок Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у Додатку 5 до Рішення від 20.12.2018 №323/зп-18 про те, що ОСОБА_1 "не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду" (пункт 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)) або зобов'язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити необхідні дії з метою відновлення права позивача на ділову репутацію та людську гідність (частина третя статті 245 КАС України), порушених таким висновком, або прийняти рішення про інший спосіб захисту його прав на ділову репутацію та людську гідність, порушених ВККС України висновком про нездатність здійснювати правосуддя у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (пункт 10 частини другої статті 245 КАС України), який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав.
Ухвалою Верховного Суду від 14.08.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Комісії в частині вимог про визнання протиправним та скасування останнього абзацу пункту 3 глави 2 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) від 2016 року "Показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення", який Комісія виклала в рішенні № 20/зп-18 у редакції від 13 лютого 2018 року, такого змісту (витяг): "Цей показник оцінюється на підставі результатів виконання практичного завдання під час іспиту".
Ухвалою Верховного Суду від 28.11.2023 ОСОБА_1 повернуто його позов до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в частині вимоги про визнання протиправним висновку Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у Додатку 5 до Рішення від 20.12.2018 №323/зп-18 про те, що ОСОБА_1 "не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Cуду" (пункт 2 частини другої статті 245 КАС України) і, або зобов'язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вчинити необхідні дії з метою відновлення права позивача на ділову репутацію та людську гідність (частина третя статті 245 КАС України), порушених таким висновком, або прийняти рішення про інший спосіб захисту його прав на ділову репутацію та людську гідність, порушених Вищою кваліфікаційною комісією суддів України висновком про нездатність здійснювати правосуддя у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (пункт 10 частини другої статті 245 КАС України).
12.12.2023 Верховним Судом судове засідання у справі призначено на 24.01.2024.
23.01.2024 позивач через підсистему "Електронний суд" подав заяву про відвід колегії суддів (зареєстрована Верховним Судом 24.01.2024), визначеної для розгляду справи.
На обґрунтування поданої заяви представник позивача покликається на приписи статті 36 КАС України, зазначаючи про те, що ухвалою від 28.11.2023 у справі №990/150/23 суд постановив повернути прохання ОСОБА_1 до суду про застосування судом свого права, передбаченого частиною 3 статті 245 КАС України, а саме - у разі скасування нормативно-правового вчинити необхідні дії з метою відновлення ділової репутації позивача, порушеної висновком про нездатність здійснювати правосуддя у Касаційному цивільному суді.
Відмова колегії у реалізації позивачем вказаного права (частина 3 статті 245 КАС України) ще до вирішення питання правомірності нормативного акта, дає підстави позивачу вважати, що колегія вже вирішила відмовити і в позові про визнання незаконним нормативного акту.
У судовому засіданні 24.01.2024 ОСОБА_1 підтримав свою заяву про відвід, представник відповідача заперечував проти задоволення такої заяви.
Розв'язуючи питання, яких стосується заява про відвід суддів, Суд виходить із такого.
Положення статті 36 КАС України визначають підстави для відводу (самовідводу) судді.
Суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Згідно з частиною 3 статті 39 КАС України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
ОСОБА_1 заявив відвід з порушенням строку, визначено частиною 3 статті 39 КАС України, оскільки ухвала Верховного Суду від 28.11.2023 у цій справі, через яку ОСОБА_1 вважає суддів упередженими, була йому направлена в електронний кабінет відразу після її підписання всім складом суду. Факт пропуску строку ОСОБА_1 також не заперечував у судовому засіданні 24.01.2024.
Відповідно до частини третьої статті 40 КАС України питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Абзацом 2 частини 4 статті 40 КАС України передбачено, що якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Отже, не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість судді», а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості Суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема практикою Європейського Суду з прав людини.
У рішенні в справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 («Bilukha v. Ukraine», заява № 33949/02) Європейський суд з прав людини з посиланням на його усталену практику вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) має визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до «суб'єктивного критерію» беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або небезсторонність у такій справі. Відповідно до «об'єктивного критерію» визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
При наданні оцінки об'єктивності судді під час вчинення ним процесуальних дій, належить виходити з таких критеріїв: чи вільний суддя під час виконання ним своїх обов'язків від будь-яких заходів впливу; чи сприяє його поведінка у судовому процесі та за стінами суду підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі; чи вчинялись суддею дії, які можуть стати приводом для позбавлення його права брати участь у судовому засіданні та приймати рішення у справах.
При об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) перевірці підлягає наявність очевидних фактів, що можуть поставити під сумнів безсторонність судді, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою але не вирішальною.
Верховний Суд зазначає, що суб'єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи, і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Стосовно «суб'єктивного критерію», особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (§ 50 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України»).
Отже, принцип об'єктивності судді є обов'язковою умовою належного виконання ним своїх посадових обов'язків. Сприйняття об'єктивності визначається за допомогою критерію «розумного спостерігача». У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ'єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя повинен уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв'язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення, іншими словами, «правосуддя має не тільки здійснюватись, а повинно також демонструватись».
Стосовно «об'єктивного критерію» Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що у процесі розв'язання питання, чи є у певній справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (§ 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України»).
Позивач у своїй заяві ставить під сумнів відповідність вимогам закону ухвали Верховного Суду від 28.11.2023, у судовому засіданні стверджував, що відповідна ухвала оскаржена позивачем в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду з підстав її незаконності.
Тобто, фактично заява про відвід зводиться до незгоди зі змістом зазначеної ухвали.
Тож обставини, якими позивач мотивує заяву про відвід суддів у цій справі, не викликають обґрунтованих сумнівів у неупередженості або необ'єктивності вказаних суддів, оскільки немає жодних доказів, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості суддів як з погляду «суб'єктивного критерію», так і з погляду «об'єктивного критерію», яким керується Європейський суд з прав людини.
Інші підстави, передбачені статтями 36, 37 КАС України, які б унеможливлювали участь у розгляді справи суддів і викликали необхідність їх відводу, заявником не наведені та судом не встановлені.
З огляду на наведені норми процесуального права та проаналізувавши викладені в заяві доводи, Суд дійшов висновку до висновку про відсутність визначених процесуальним законом підстав для відводу суддів.
Керуючись статтями 36, 39, 40, 248 Кодексу адміністративного судочинства, Суд,
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Єзерова А.А., Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Рибачука А.І., Чиркіна С.М.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Судді Н.В. Коваленко
В.М. Кравчук
А.І. Рибачук
С.М. Чиркін