24 січня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/15399/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання - Куць А.С.,
представника відповідача - Лютянського М.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмське звірогосподарство" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення,
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Ізюмське звірогосподарство" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 11.11.2022 №006986/0901, податкової вимоги від 09.05.2023 №0003674-1306-2040.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізюмське звірогосподарство» (в подальшому - ТОВ «Ізюмське звірогосподарство», позивач) вказало про протиправність оскаржуваних рішення та вимоги з огляду на ті обставини, що фактична перевірка, призначена наказом №520-п від 31.01.2022 не була розпочата і не проводилася за місцем фактичного провадження діяльності. ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» та/або його посадові (службові) особи (його представники або особи, які фактично проводять розрахункові операції) не відмовляли у допуску посадовим (службовим) особам Головного управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області, відповідач) до проведення перевірки, і відповідно акт, що засвідчує факт такої відмови, не складався та не вручався позивачеві. Також не складався акт, що засвідчує факт відмови ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» або його законних представників надати копії документів на запит від 02.02.2022. За місцем проведення перевірки Акт про результати фактичної перевірки не складався, не надавався на підпис представникам ТОВ «Ізюмське звірогосподарство», і відповідно не підписувався ними. Також не складалися акти про відмову від підписання чи від отримання акту про результати фактичної перевірки. ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» не отримувало Акт про результати фактичної перевірки поштою а також через електронний кабінет.
В лютому 2022, у зв'язку із початком бойових дій безпосередньо в м. Ізюм, позивач припинив господарську діяльність.
09.03.2023 в електронному кабінеті позивача з'явилася інформація про застосування до ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» фінансових санкцій в розмірі 500000,00 грн за порушення вимог частин першої, дев'ятої ст.15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон №481/95-ВР).
На запит позивача надана інформація про проведення у період з 02.02.2022 по 10.02.2022 фактичної перевірки ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» (податковий номер 22663149), за місцем провадження діяльності: вул. Степова, буд. 28, м. Ізюм, Харківська область, встановлення фактів придбання та зберігання пального у період з 01.04.2020 по 07.01.2022 за відсутності відповідної ліцензії на зберігання пального. З копії наданого акту вбачається про використання в ході проведення фактичної перевірки даних інформаційних баз даних ДПС України за період з 01.04.2020 по 07.01.2022, що суперечить змісту фактичної перевірки і з урахування дослідженого періоду, свідчить про фактичне проведення документальної перевірки. Відповідно, рішення, прийняті на підставі такої перевірки є протиправними та підлягають скасуванню.
Крім того, позивач вказав про відсутність в нього обов'язку отримання ліцензії на зберігання пального у період з 01.04.2020 по 07.01.2022, адже виходячи з інформації зазначеній в Акті №2933/20-40-09-01-03/22663149 від 11.02.2022 ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» за 1 рік 9 місяців та 7 днів (з 01.04.2020 по 07.01.2022) отримало важкі дистиляти (газойлі) у загальній кількості 7642 літрів, що еквівалентно 7,642 м3, тобто у періоді, що перевірявся, не отримувало пального у обсязі, що перевищує 10000 кубічних метрів протягом календарного року, як це передбачено підпунктом 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПКУ. Відповідно діяльність позивача не підпадає під визначення «зберігання пального», яке підлягає ліцензуванню у розумінні Закону №481/95-ВР, а ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» не мало обов'язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності. Відтак, відсутні й підстави для притягнення ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» до відповідальності, встановленої нормою абзацу 9 частини другої ст. 17 Закону №481/95-ВР.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.10.2023 позовну заяву залишено без руху, за усунення позивачем недоліків позовної заяви, вона прийнята до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі ухвалою від 06.11.2023.
ГУ ДПС у Харківській області 24.11.2023 до справи наданий відзив, за змістом якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про законність та обґрунтованість рішення про застосування фінансових санкцій від 11.11.2022 №006986/0901 та податкової вимоги від 09.05.2023 №0003674-1306-2040. ГУ ДПС у Харківській області зазначено про проведення фактичної перевірки у період з 02.02.2022 по 10.02.2022 ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» (податковий номер 22663149), за місцем провадження діяльності: вул. Степова, буд. 28, м. Ізюм, Харківська область, в ході якої встановлені факти придбання та зберігання пального у період з 01.04.2020 по 07.01.2022 за відсутності відповідної ліцензії на зберігання пального. Відповідачем складений акт №2933/20-40-09-01-03/22663149 від 11.02.2022, за висновками якого встановлено порушення вимог частин першої, дев'ятої ст.15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР.
ГУ ДПС у Харківській області прийняте рішення про застосування фінансових санкцій від 11.11.2022 №006986/0901 в сумі 500000,00 грн на підставі абзацу 9 частини другої ст. 17 Закону №481/95-ВР, складена податкова вимога від 09.05.2023 №0003674-1306-2040.
Позивачем 05.12.2023 надана відповідь на відзив, де вказано, що відповідно до положень ст.ст.75, 80 Податкового кодексу України (далі - ПК України), змістом (особливістю) фактичної перевірки є перевірка дотримання суб'єктом господарювання вимог закону, саме на поточний (фактичний момент перевірки), це корелюється із правом податкового органу прийти на перевірку без попередження у будь-яку годину доби, згідно з робочим графіком суб'єкта господарювання. Таким чином, перевірка даних за минулий період часу носить характер документальної перевірки. Перевірка даних за минулий період не може вчинятись в межах фактичної перевірки та слугувати підставою для застосування штрафних санкцій.
ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» отримана ліцензія на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №20250414202200009, дата реєстрації 05.01.2022 із терміном дії з 07.01.2022 до 07.01.2027, адреса місця зберігання: Україна, Харківська обл., м. Ізюм, вул. Степова, буд. 28, загальна місткість резервуарів, що застосовуються для г зберігання пального становить 3000 л.
Тобто на момент перевірки, відображеної в Акті про результати фактичної перевірки №2933/20-40-09-01-03/22663149 від 11.02.2022, ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» мало ліцензію на право зберігання пального, про що прямо вказано в Акті про результати фактичної перевірки.
Вказане само по собі виключає застосування фінансових санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії на момент проведення фактичної перевірки, оскільки на момент проведення фактичної перевірки у ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» була наявна діюча ліцензія.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 закрите підготовче провадження в адміністративній справі, призначена справа до судового розгляду по суті.
В судове засідання представник позивача не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, представник відповідача проти задоволення заперечував, вказавши про правомірність прийнятого рішення, податкової вимоги.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази, надані сторонами до матеріалів адміністративної справи, встановив такі обставини.
ТОВ «Ізюмське звірогосподарство», код ЄДРПОУ 22663149, зареєстроване 18.06.2003 як юридична особа в установленому законодавством порядку за адресою: 38832, Полтавська обл., Чутівський район, село Петрівка, вул. Озерна, буд. 16, перебуває на обліку як платник податків в Головному управління ДПС у Полтавській області, в 2020-2023 роках являлось платником єдиного податку четвертої групи.
ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» має ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №20250414202200009 дата реєстрації 05.01.2022 із терміном дії з 07.01.2022 до 07.01.2027, адреса місця зберігання: Україна, Харківська обл., м. Ізюм, вул. Степова, буд. 28, загальна місткість резервуарів, що застосовуються для зберігання пального становить 3000 л.
ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» здійснює господарську діяльність за видами діяльності за КВЕД: 01.49 Розведення інших тварин (основний); 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.45 Розведення овець і кіз; 01.46 Розведення свиней; 14.11 Виробництво одягу зі шкіри; 46.24 Оптова торгівля шкірсировиною, шкурами та шкірою, за адресою місця реєстрації: 38832, Полтавська обл., Чутівський район, село Петрівка, вул. Озерна, буд.16.
Виробничі потужності товариства (адміністративні будівлі, склади, споруди та обладнання для вирощування норок, холодильні установки, тощо) розташовані були за адресою 64300, Харківська область, Ізюмський р-н, м. Ізюм, вул. Степова, 28.
За поясненнями позивача, що не заперечувались відповідачем, 2.02.2022 представнику за довіреністю ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» в приміщенні ГУ ДПС у Харківській області (Центр обслуговування платників за адресою: м. Харків, проспект Науки, 9) була надана копія наказу від 31.01.2022 р. №520-п /а.с.60/ на проведення перевірки та запит про надання документів від 02.02.2022 /а.с.61/, а також пред'явлені для ознайомлення направлення на перевірку від 31.01.2022 №901 та №902 /а.с.63,64/.
Наказом від 31.01.2022 №520-п «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» на підставі підпункту 80.2.5. пункту 80.2. ст. 80 (здійснення функцій визначених законодавством у сфері обігу пального), підпунктів 19-1.1.14, 19-1.1.16, 19-1.1.17 пункту 19-1.1 ст. 19-1 ПК України, ч.1 ст. 16 Закону №481/95-ВР передбачено проведення фактичної перевірки ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» за місцем фактичного провадження діяльності у господарському об'єкті, розташованому за адресою: вул. Степова, буд. 28, м. Ізюм, Харківська область, з 01.02.2022 р. тривалістю не більше 10 діб, за період діяльності з 01.04.2020 по день закінчення перевірки з метою здійснення контролю за дотриманням вимог Закону №481/95-ВР, ПК України та інших нормативно-правових актів у сфері обігу пального, зняття його залишків, відбору проб і зразків.
ГУ ДПС у Харківський області складений акт №2933/20-40-09-01-03/22663149 від 11.02.2022 про результати фактичної перевірки з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні виробництва і обігу підакцизних товарів, за висновками якого встановлено порушення позивачем вимог частин першої, дев'ятої ст.15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР.
ГУ ДПС у Харківській області прийняте рішення про застосування фінансових санкцій від 11.11.2022 №006986/0901 в сумі 500000,00 грн на підставі абзацу 9 частини другої ст. 17 Закону №481/95-ВР, складена податкова вимога від 09.05.2023 №0003674-1306-2040.
Позивач не погодився із рішенням про застосування фінансових санкцій №006986/0901 від 11.11.2022, податковою вимогою від 09.05.2023 №0003674-1306-2040, звернувся до суду із даним позовом про їх оскарження.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є ПК України.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Види документальних перевірок, порядок планування, проведення та оформлення їх результатів, що проводяться контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, встановлюються Митним кодексом України.
За змістом підпункту 75.1.2 пункту 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Документальною невиїзною позаплановою електронною перевіркою за заявою платника податків (далі - електронна перевірка) вважається перевірка, що проводиться на підставі заяви, поданої платником податків з незначним ступенем ризику, визначеним відповідно до пункту 77.2 статті 77 цього Кодексу, до контролюючого органу, в якому він перебуває на податковому обліку. Заява подається за 10 календарних днів до очікуваного початку проведення електронної перевірки, але не раніше офіційного повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, про запровадження проведення такої перевірки для відповідних платників податків: які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності; суб'єктів господарювання мікро-, малого; середнього підприємництва; інших платників податків. Форма заяви, порядок її подання, прийняття рішення про проведення електронної перевірки встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Фактичною, відповідно до положень пп. 75.1.3 п. 75.1 ст.75 ПК України, вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки визначає стаття 80 ПК України.
Так, згідно з пунктом 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.
Пунктом 80.5 статті 80 ПК України встановлено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Під час проведення перевірок, відповідно до п.81.3 ст.81 ПК України, посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених ПК України.
Як зазначено у пункті 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України встановлено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.
Тому, за відсутності проведеної перевірки, як юридичного факту, у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.
Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме: спочатку провести податкову перевірку.
Нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Дана правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 у справі № 826/12651/14, від 27.01.2015 у справі №21-425а14 та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2018 у справі №1570/7146/12, від 24.10.2018 у справі №808/1746/15 та від 04.02.2019 у справі № 807/242/14.
При цьому суд не повинен надавати оцінку правомірності спірного рішення, оскільки порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №160/8859/18 та від 30.06.2019 у справі №825/1747/17.
Отже, у разі недотримання вимог проведення податкової перевірки, у контролюючого органу відсутні підстави на прийняття рішення за результатами виявлених порушень і порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.
Таким чином, порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої, а у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Водночас у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
За таких обставин, суд зобов'язаний врахувати правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а саме від 12.10.2021 у справі №120/5729/20-а, від 28.10.2021 у справі №520/10214/2020, від 02.12.2021 у справі № 120/3918/20-а, відповідно до яких, контролюючому органу необхідно 1) отримати в установленому порядку інформацію про порушення вимог законодавства; 2) послатися в наказі про призначення перевірки на конкретні фактичні порушення.
Як слідує з матеріалів справи та не заперечувалося представником відповідача у судовому засіданні, підставою проведення фактичної перевірки, на підставі матеріалів по якій контролюючим органом прийняті оскаржувані рішення та вимога, вказаний підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, який підставою для проведення фактичної перевірки визначає здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального, як самостійну обставину, з якою законодавець пов'язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб'єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.
Разом з тим, суд не погоджується з такою позицією контролюючого органу, оскільки за умовами підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України в спірному випадку підставою для проведення фактичної перевірки мала бути саме наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, тобто інформації про конкретний факт недотримання платником податків вимог законодавства щодо виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, цільового використання спирту, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
На переконання суду, підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України виключає можливість проведення фактичної перевірки платника податків щодо здійснення ним функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального за відсутності інформації про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав письмових та належним чином оформлених доказів, які б підтвердили, наявність підстав для проведення фактичної перевірки підприємства, а саме наявність інформації про порушення позивачем вимог законодавства у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, що зумовлює виникнення обґрунтованої та законодавчо встановленої необхідності для контролюючого органу зі здійснення належного податкового контролю, а саме, право на проведення фактичної перевірки згідно з підпунктом 80.2.5 пунктом 80.2 статті 80 ПК України.
У наказі на проведення фактичної перевірки №520-п від 31.01.2022 /а.с.60/ відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють, у наказі не відображено в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності підприємства вимогам чинного законодавства, на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти порушення позивачем вимог законодавства.
Відтак, приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми ПК України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків. Але при цьому відповідач жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки цього підприємства, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, що свідчить про суто формальний підхід контролюючого органу до оформлення наказу.
Окрім цього, матеріали цієї справи також не містять доказів отримання відповідачем будь-якої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Із врахуванням викладеного, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для здійснення перевірки (податкового контролю) позивача на підставі наказу, у якому відсутні посилання на конкретні фактичні підстави призначення перевірки, окрім звичайного посилання на норми, що регулюють питання призначення такої.
Поміж іншого, слід зазначити, що нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Резюмуючи викладене, суд доходить висновку, що у цій справі ГУ ДПС у Харківській області не довело наявності підстав в розумінні підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України для прийняття наказу про проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.5. пункту 80.2. ст. 80 (здійснення функцій визначених законодавством у сфері обігу пального), підпунктів 19-1.1.14, 19-1.1.16, 19-1.1.17 пункту 19-1.1 ст. 19-1 ПК України, ч.1 ст. 16 Закону №481/95-ВР передбачено проведення фактичної перевірки ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» за місцем фактичного провадження діяльності у господарському об'єкті, розташованому за адресою: вул. Степова, буд. 28, м. Ізюм, Харківська область, з 01.02.2022 р. тривалістю не більше 10 діб.
Позивач наполягає на тих обставинах, що представниками відповідача фактичного виходу для проведення фактичної перевірки ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» за місцем фактичного провадження діяльності у господарському об'єкті, розташованому за адресою: вул. Степова, буд. 28, м. Ізюм, Харківська область не здійснювалось.
В матеріалах справи наявна копія акту про результати фактичної перевірки з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні виробництва і обігу підакцизних товарів №2933/20-40-09-01-03/22663149 від 11.02.2022 /а.с.121-125/.
Також до справи залучена копія акту відмови від підписання акту перевірки, де вказано про його складання 10.02.2022 /а.с.126/.
Відповідачем ці обставини не спростовані та не пояснювались, у відзиві вказано, що на останній день перевірки (10.02.2023) представником за довіреністю ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» Савченко А.Г. в телефонному режимі повідомлено про неможливість надати документи згідно запиту, що належать або пов'язані з предметом перевірки, та не дотримано вимоги п. 85.2 ст. 85 ПКУ.
В Акті про результати фактичної перевірки №2933/20-40-09-01-03/22663149 від 11.02.2022 зазначено, що за даними Єдиного реєстру акцизних накладних ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» за період 01.04.2020 по 07.01.2022 отримало від ТОВ «НАФТОБІЗНЕСКОНТРАКТ» (податковий номер 43185964) важкі дистиляти (газойлі) (УКТ ЗЕД 2710194300) у загальній кількості 7642 літрів, код операції «З»; - умови оподаткування « 0»; - напрямок використання « 0».
Дані критерії використовуються у разі відвантаження продукції на адресу місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб'єкт господарювання - не платник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки (виписується в одному примірнику) (далі - адреса).
В акцизних накладних пунктом розвантаження пального вказано адресу: м. Ізюм, вул. Степова, буд. 28.
Згідно з абзацу 51 та абзацу 55 ст. 1 Закону №481/95-ВР місце зберігання пального - місце (територія;, на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування. Зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.
Відповідно до підпункту 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України, акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження- розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом, зокрема, приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб'єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» в період що перевірявся (з 01.04.2020 р. по 10.02.2022 р.) було платником єдиного податку четвертої групи.
В Акті про результати фактичної перевірки №2933/20-40-09-01-03/22663149 від 11.02.2022 зазначено, що за даними Єдиного реєстру акцизних накладних ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» за період 01.04.2020 по 07.01.2022 отримало від ТОВ «НАФТОБІЗНЕСКОНТРАКТ» (податковий номер 43185964) важкі дистиляти (газойлі) (УКТ ЗЕД 2710194300) у загальній кількості 7642 літрів.
В акті про результати фактичної перевірки №2933/20-40-09-01-03/22663149 від 11.02.2022 не зазначені номери та дати акцизних накладних та обсяги пального по кожній акцизній накладній, обсяги отриманого пального за календарний рік в акті не відображені.
В даному акті Відповідачем вказано про порушення позивачем вимог частин першої, дев'ятої ст.15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР за змістом яких, зокрема, оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії. Суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Ліцензії на право оптової торгівлі пальним видаються терміном на п'ять років органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.
Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років.
В матеріалах справи наявна копія ліцензії ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №20250414202200009 дата реєстрації 05.01.2022 із терміном дії з 07.01.2022 до 07.01.2027, адреса місця зберігання: Україна, Харківська обл., м. Ізюм, вул. Степова, буд. 28, загальна місткість резервуарів, що застосовуються для зберігання пального становить 3000 л /а.с.50/.
Надаючи оцінку правильності висновку про порушення позивачем положень частин першої, дев'ятої ст.15 Закону №481/95-ВР суд враховує таке.
Відповідач вказав, що в ході фактичної перевірки використані дані Єдиного реєстру акцизних накладних ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» за період 01.04.2020 по 07.01.2022.
Суд зазначає, що дані реєстру акцизних накладних за період, що передував періоду фактичної перевірки, визначеному у наказі №520-п від 31.01.2022 - з 01.02.2022 тривалістю 10 діб, не можуть бути підставами для висновку про наявність порушень в діях позивача у вказаний період і, відповідно не є належним та допустимим доказом в розумінні статей 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України відносно порушень, що мають бути встановлені в ході проведення фактичної перевірки.
Аналізуючи положення статей 75, 80 ПК України суд приходить до висновку, що змістом (особливістю) фактичної перевірки є перевірка дотримання суб'єктом господарювання вимог закону саме на поточний момент (фактичний момент перевірки), це корелюється із правом податкового органу прийти на перевірку без попередження у будь-яку годину доби, згідно робочого графіка суб'єкта господарювання.
Проведення ж перевірки документів позивача, отриманих контролюючим органом з електронної бази в приміщенні ГУ ДПС за минулий час, відносно фактичної перевірки, що використовується відповідачем в якості підстави для висновку про наявність порушень законодавства з боку позивача фактично носить характер документальної перевірки. Тому такі дії не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та слугувати підставою для застосування штрафних санкцій.
Відповідачем в акті перевірки вказано про встановлення при виїзді за адресою позивача наявність території, де розташовано комплекс споруд, оглянуто приміщення, де зберігається пальне (три пластикових бочки ємністю 1000 л кожна). При візуальному огляді ємностей встановлено наявність пального загальним об'ємом близько 50 літрів (мертвий залишок пального), інформацію щодо залишків пального на момент перевірки (бухгалтерські довідки, акти інвентаризації, оборотно-сальдові відомості тощо) не надано. Зі слів працівників, зазначене пальне використовувалось для заправки транспортних засобів, що обслуговують звірогосподарство за адресою; м. Ізюм, вул. Степова, буд. 28.
Вказані обставини не є підставою для висновку про порушення ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» вимог ст. 15 Закону №481/95-ВР.
У період, охоплений перевіркою за наказом №520-п від 31.01.2022 - з 01.02.2022 тривалістю 10 діб ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» мало ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №20250414202200009 дата реєстрації 05.01.2022 із терміном дії з 07.01.2022 до 07.01.2027, адреса місця зберігання: Україна, Харківська обл., м. Ізюм, вул. Степова, буд. 28, загальна місткість резервуарів, що застосовуються для зберігання пального становить 3000 л.
Таким чином, суд встановив, що відповідач при винесенні оспорюваного рішення використовував відомості, які не були їм отримані в ході проведення фактичної перевірки ТОВ «Ізюмське звірогосподарство».
Суд наголошує на положенні п.81.3 ст.81 ПК України, за яким під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених ПК України.
Норми ПК України не містять положень щодо можливості використання контролюючим органом в ході проведення фактичної перевірки даних реєстрів щодо платника податків за минулі періоди.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відсутність правової норми, що уповноважує податковий орган використовувати в ході проведення фактичної перевірки даних електронних баз за минулі періоди, нівелює таку можливість. Тобто, рішення про застосування фінансових санкцій №006986/0901 від 11.11.2022 прийняте не у межах повноважень та не у спосіб, передбачений законом.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що оскільки судовим розглядом встановлено допущення контролюючим органом порушень вимог законодавства в ході призначення та проведення перевірки позивача, то такі порушення тягнуть протиправність рішення, прийнятого за наслідками такої перевірки.
Отже, рішення про застосування фінансових санкцій №006986/0901 від 11.11.2022 є протиправним та підлягає скасуванню.
Податкова вимога від 09.05.2023 №0003674-1306-2040 складена відповідачем у зв'язку із несплатою ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» сум фінансових санкції за рішенням №006986/0901 від 11.11.2022, що є протиправним і, відповідно податкова вимога від 09.05.2023 №0003674-1306-2040 є протиправною та підлягає скасуванню.
Таким чином, позов ТОВ «Ізюмське звірогосподарство» підлягає задоволенню повністю.
При прийнятті рішення судом враховані правові висновки Верховного Суду, сформовані у справі №816/3238/15 (постанова від 15.05.2020), №120/1431/20-а (постанова від 16.09.2021), у справі №826/17123/18 (постанова від 21.02.2020) та у справі №440/6887/20 (постанова від 18.04.2022).
Позивачем заявлено клопотання про стягнення на його користь судових витрат, в т.ч. витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин другої - п'ятої статті 134 вказаного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною першою статті 138 КАС України передбачено, що розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Згідно з частинами третьою та дев'ятою статті 139 згаданого Кодексу при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 02.10.2023, протоколу погодження видів правової допомоги, акту про надання правової допомоги №1 від 10.10.2023 та рахунку на оплату від 10.110.2023 /а.с.88-93/.
В матеріалах справи відсутні документи про оплату гонорару адвокату (квитанція, платіжна інструкція із відмітками фінансової установи про проведення оплати, тощо).
З огляду на викладене, позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн, у зв'язку з чим сума судових витрат на правничу допомогу розподілу між сторонами не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачений судовий збір у сумі 15000,00 грн /а.с.26,97/, відповідно, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 15000,00 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмське звірогосподарство" (вул. Озерна, буд. 16, с. Петрівка, Чутівський район, Полтавська область,38832, код ЄДРПОУ 22663149) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкіна, 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Харківській області про застосування фінансових санкцій від 11.11.2022 №006986/0901.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Харківській області від 09.05.2023 №0003674-1306-2040.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмське звірогосподарство" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 15000 грн. (п'ятнадцять тисяч гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 24 січня 2024 року.
Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва