Справа № 420/26499/23
23 січня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10088-53 від 04.02.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10088-53 від 04.02.2021 є протиправною та підлягає скасуванню.
Позивач зазначає, що вказана вимога була сформована податковим органом за період з 2017-2020 роки у зв'язку із тим, що позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем і зобов'язаний сплачувати мінімальний страховий внесок. Позивач вважає сформовані податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними і такими, що підлягають скасуванню, оскільки він не здійснював підприємницьку діяльність та по теперішній час був найманим працівником і його роботодавці сплачували ЄСВ замість нього.
Ухвалою суду від 09.10.2023 року позивачу поновлено строк звернення до суду з даним позовом, позовна заява прийнята до розгляду та провадження по справі відкрите, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зазначивши, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційних систем органу доходів і зборів на суму боргу.
Відповідно до внесених змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» з 01.01.2017 року на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходів у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду покладено обов'язок самостійно визначати базу для нарахування ЄСВ.
Отже, в ІКП платника по єдиному внеску з технологічним кодом 71040000 виникла недоїмка зі сплати єдиного внеску за 2017 рік - 8448 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн., за 2019 рік - 11016,72 грн., за 2020 рік - 8495,30 грн.
23.10.2023 позивач подав відповідь на відзив, в якій підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 12.05.2014 року.
Відповідно до відомостей про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб, позивач є найманим працівником з 01.04.2001 року. В період з 02.06.2015 по 23.11.2018 працювала на посаді логіста у ТОВ «САТУРН - ТВ», з 01.07.2020 по теперішній час перебуває в трудових відносинах з ТОВ «РЕМПОБУТТЕХНІКА», де працює на посаді бухгалтера.
Відповідачем не заперечується, що сума заборгованості позивача зі сплати ЄСВ виникла за період з 09.02.2018 по 19.01.2021.
ГУ ДПС в Одеській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10088-53 від 04.02.2021 на суму 34922,50 грн (а.с.12).
07.02.2023 року головним державним виконавцем Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження №70942959 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 34922,50 грн на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10088-53 від 04.02.2021 (а.с.13).
Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Спір між сторонами стосується факту здійснення позивачем підприємницької діяльності у статусі ФОП за період з 2017-2020 роки, що має наслідком обов'язок сплати ЄСВ.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Законом України від 06.12.2016 р. №1774-УШ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст.7 Закону №2464).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19 сформульовано висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Матеріалами справи підтверджено, що у період з 2017-2020 роки страхові внески за позивача сплачувались роботодавцями, як за найманого працівника, що підтверджено витягом з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за весь період Форми ОК-5, тому з метою уникнення подвійної сплати страхового внеску, враховуючи встановлені судом обставини у їх сукупності, враховуючи правові висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19, виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-10088-53 від 04.02.2021 про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову не довів, з посиланням на відповідні докази, правомірності своїх рішень, а тому позовні вимоги належать задоволенню.
Суд вважає необхідним стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача 1073,60 грн.
Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10088-53 від 04.02.2021.
Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1073,60 грн.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя О.О. Хурса