Справа № 420/13108/22
23 січня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
2. Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Ухвалою від 20.09.2022 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що йому у 2022 році Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахував та виплатив, як учаснику бойових дій, щорічну разову грошову допомогу у розмірі 1491,00 грн. Вказує, що 31.08.2022 року позивач звернувся до відповідача щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, що визначено для учасників бойових дій частиною 5 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII), з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, однак листом від 06.09.2022 року повідомлено, що в 2022 році була виплачена допомога до 5-го травня в розмірі 1491,00 грн., яка передбачена чинним законодавством. Не погоджуючись з такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 18.11.2022 року було зупинено провадження у адміністративній справі № 420/13108/22 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 580/2869/22.
23.01.2024 року ухвалою судом поновлено провадження у справі.
Відповідач у встановлений судом в ухвалі від 20.09.2022 року строк та на час прийняття рішення відзив на позовну заяву та/або заяву про продовження процесуальних строків не подав.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій та перебуває на обліку в Департаменті праці та соціальної політики Одеської міської ради як отримувач щорічної разової допомоги до 5 травня.
У 2022 році ОСОБА_1 отримав одноразову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1491,00 грн.
ОСОБА_1 звертався до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо нарахування та виплати щорічної разової допомоги як учасника бойових дій у 2022 році в розмірі 5-ми мінімальних пенсій за віком на підставі статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням раніше виплачених сум.
Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради у відповідь на вказане звернення листом повідомив ОСОБА_1 , що в 2022 році була виплачена допомога до 5-го травня в розмірі 1491,00 грн., яка передбачена чинним законодавством.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 22.10.1993 № 3551-XII (далі-Закон № 3551-XII).
01 січня 1999 року набрав чинності Закон № 367-ХІV, яким статтю 12 Закону № 3551-XII доповнено частиною такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Підпунктом 1 п.20 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 12 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені пп.1 п.20 розділу ІІ Закону № 107-VI, визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 12 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного Рішення, посилаючись на положення свого Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Тобто, на час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини ст.12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Водночас, Кабінет Міністрів України у Постанові № 540 від 07.05.2022 установив, що виплата щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), здійснюється у 2022 році у розмірах не менше, ніж у 2021 році.
Виплата грошової допомоги у 2022 році здійснюється: органами Пенсійного фонду України - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 р., шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій; структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад - особам, які не перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 р., шляхом перерахування коштів на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби, а особам, які не є військовослужбовцями, поліцейськими, особами начальницького та рядового складу, - на поточні рахунки таких осіб в уповноважених банках.
Отже, на час виплати позивачу у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII і Постанова № 540.
Виходячи із визначених у частині 4 статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2022 році слід застосовувати не Постанову № 540, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році повинна виплачуватися учасникам бойових дій у розмірі, встановленому частиною ст.12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV.
Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно з ч.4 ст.28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч.1-3 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Закон № 1058-IV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком.
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Отже, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме ч.1 ст.28 Закону № 1058-IV.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року № 1928-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2022 року - 1934 гривень.
Таким чином, суд приходить до висновку, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 р. № 3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у 2022 році має становити 9670 грн. (1934 грн х 5).
Разом з тим, виплата Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради позивачу разової грошової допомоги у сумі 1491,00 грн. не відповідає вимогам законодавства та свідчить про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
З урахуванням виплачених у 2022 році коштів в розмірі 1491,00 грн. сума недоотриманої позивачем разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році становить 8179,00 грн.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі постанов Кабінету Міністрів України не можуть змінювати приписів Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 13.06.2023 у справі № 560/8064/22.
Крім того, у постанові від 13.06.2023 у справі № 560/8064/22 Верховний Суд зазначає, що усвідомлюючи та високо цінуючи внесок ветеранів у безпеку й оборону України, захист розвитку й існування її громадянського суспільства, держава покладає на себе зобов'язання забезпечити гідну систему підтримки ветеранів, їхніх сімей та членів сімей загиблих (померлих) захисників України. Державна система підтримки ветеранів повинна бути спрямована на ефективну адаптацію ветеранів до мирного життя після завершення військової служби, максимальне відновлення здоров'я та благополуччя осіб, які під час здійснення обов'язків військової служби постійно перебували у середовищі підвищеного ризику, утвердження всебічної поваги до ветеранів, їхніх сімей та сімей загиблих ветеранів в суспільстві, а також на ефективну реалізацію системи пільг та соціальних гарантій на рівні органів державної влади.
Таким чином, Держава Україна без рівноцінної заміни чи компенсації безвідносно до її фінансових можливостей не може в односторонньому порядку відмовитись від зобов'язань щодо додаткових гарантій соціального захисту осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ та які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, а деякі з яких продовжують боронити країну в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, яка наразі триває.
Враховуючи наведений вище юридичний підхід Конституційного Суду України щодо конституційного обов'язку держави забезпечити посилений соціальний захист як діючих військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів, так і осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності (ветерани війни), та членів їхніх сімей, статус яких обумовлюється високим ризиком отримання поранення, ушкодження здоров'я чи навіть загибелі під час виконання службових обов'язків під час захисту Вітчизни, а також виходячи із системного тлумачення наведених норм права, Верховний Суд приходить до висновку про те, що визначення Урядом у своїй постанові інших (менших), ніж у Законі № 3551-ХІІ, розмірів щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році для осіб, які внаслідок виконання обов'язків оборони та захисту держави набули статусу ветеранів війни, свідчить про неналежне виконання Державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни та осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ та підриває довіру до Держави, оскільки порушуються сама суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб.
При цьому, відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Разом з цим, спеціальним нормативним актом, який визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, є Закон № 389-VIII.
Окремі особливості тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у зв'язку з введенням воєнного стану визначені статтею 6 Закону № 389-VIII, пунктом 5 частини першої якої визначено, що в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Як вже зазначалося, воєнний стан в Україні було введено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом від 24.02.2022 № 2102-IX, пунктом 3 якого визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону № 389-VIII.
Тобто, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» не передбачено обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначених статтею 46 Конституції України, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом та яка застосовується у поєднанні із статтею 17 Конституції України, якою визначаються гарантії соціального захисту для особливої категорії осіб, які захищали та захищають Батьківщину.
Наступними Указами Президента України, якими продовжувався строк дії воєнного стану в Україні, перелік конституційних прав і свободи людини і громадянина, які можуть бути обмежені в умовах воєнного стану, не змінювався, що виключає можливість розширеного тлумачення переліку таких обмежень будь-яким органом державної влади. Тобто, Президент України не надав іншим органам державної влади можливості тимчасово обмежувати гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-ХІІ.
При цьому, тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватись за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
З урахуванням наведеного, до спірних відносин у справі, яка розглядається при визначенні розміру щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році не можуть бути застосовані нормативно-правові акти органів державної влади (Бюджетний кодекс України та постанова № 504), які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені Законом № 3551-ХІІ, оскільки вони є такими, що суперечать статті 17 Основного Закону та спеціальному законодавству, яке регулює забезпечення державою соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України шляхом надання їм пільг і гарантій соціального захисту відповідно до законодавства, які є пріоритетними й мають безумовний характер, а мають бути застосовані саме положення статті 12 Закону № 3551-XII, як спеціального законодавства, яке регулює спірні відносини та ухвалене з метою конкретизації приписів Конституції.
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії підлягають задоволенню шляхом:
визнання протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
зобов'язання Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч.1. ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради (вул. Косовська, 2-Д, м. Одеса, 65074, код ЄДРПОУ 36290160).
Суддя О.А. Вовченко