суддіВеликої ПалатиВерховного СудуГриціва М. І. у справі № 160/4029/23 (провадження № 11-183апп23)
10 січня 2024 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду ухвалою від 10 січня 2024 року відмовила у прийнятті та повернула на розгляд відповідній колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу за позовом Державного підприємства «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» Національної академії аграрних наук України» (далі - ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України», ДП відповідно) до Фонду державного майна України (далі - Фонд), третя особа - Національна академія аграрних наук України (далі - НААН України), про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправними і скасування рішень.
Із цим судовим рішенням Великої Палати Верхового Суду (далі - Велика Палата) не можу погодитися, тому відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) письмово висловлюю свою окрему думку з такими мотивами незгоди.
1. У березні 2023 року ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» звернулося до суду з позовом, у якому в редакції заяви про зміну предмета позову просило:
- зобов'язати Фонд повідомити ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» про визначення кандидатур до складу комісії з питань передачі об'єктів у порядку, передбаченому Положенням про порядок передачі об'єктів права державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 21 вересня 1998 року № 1482 (далі - Положення № 1482);
- визнати незаконним та скасувати пункт 1 наказу Фонду від 20 лютого 2023 року № 320 «Про утворення комісій з питань передачі єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій» у частині утворення комісії згідно з додатком 1 з питання передачі єдиного майнового комплексу ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» зі сфери управління НААН України до сфери управління Фонду;
- визнати протиправними дії Фонду зі складання та затвердження акта приймання-передачі єдиного майнового комплексу ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» зі сфери управління НААН України до сфери управління Фонду на виконання розпорядження КМУ від 10 січня 2023 року № 37-р «Деякі питання управління об'єктами державної власності» (далі - Розпорядження № 37-р);
- скасувати акт приймання-передачі єдиного майнового комплексу ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» зі сфери управління НААН України до сфери управління Фонду на виконання Розпорядження № 37-р, який 28 лютого 2023 року затвердив перший заступник Голови Фонду Кліменков Д. О.
2.Вимоги позову мотивувало тим, що відповідач усупереч приписам абзацу четвертого пункту 9 Положення № 1482 не повідомив позивача у триденний строк з дня видання Розпорядження № 37-р про визначені Фондом кандидатури до складу комісії з питань передачі об'єктів (єдиного майнового комплексу) ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» зі сфери управління НААН України до сфери управління Фонду.
3.Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 27 квітня 2023 року позов задовольнив.
Суд виходив з того, що під час процедури передачі майна позивача зі сфери управління НААН України до сфери управління Фонду не міг застосовуватися пункт 8 Положення № 1482, оскільки правила цього пункту не передбачають порядку передачі єдиного (цілісного) майнового комплексу підприємств, установ, організацій, які не увійшли до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, та не належать до об'єктів, які необхідно залишити в державній власності.
Поряд із цим відповідач не виконав вимог абзацу четвертого пункту 9 Положення № 1482, згідно з якими впродовж триденного строку від дня винесення Розпорядження № 37-р мав звістити, але не повідомив позивача про кандидатури до складу комісії з питань передачі об'єктів (єдиного майнового комплексу ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України») зі сфери управління НААН України до сфери управління Фонду, які він мав визначити. Через таку бездіяльність відповідача позивач не мав можливості бути членом комісії з питань передачі об'єктів, подати необхідні документи, брати участь у підготовці та підписанні акта приймання-передачі об'єктів.
4. Під час судового розгляду позивач 24 березня і 03 квітня 2023 року двічі подавав заяви про зміну предмета позову, в яких до первинних позовних вимог додав додаткові, зокрема, про:
- визнання незаконним та скасування пункту 1 наказу Фонду від 20 лютого 2023 року № 320 «Про утворення комісій з питань передачі єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій» у частині утворення комісії згідно з додатком 1 з питання передачі єдиного майнового комплексу ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» зі сфери управління НААН України до сфери управління Фонду;
- визнання протиправними дій Фонду зі складання та затвердження акта приймання-передачі єдиного майнового комплексу ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» зі сфери управління НААН України до сфери управління Фонду на виконання Розпорядження № 37-р;
- скасування акта приймання-передачі єдиного майнового комплексу ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» зі сфери управління НААН України до сфери управління Фонду на виконання Розпорядження № 37-р, який затвердив 28 лютого 2023 року перший заступник Голови Фонду Кліменков Д. О.
Фонд у своїх запереченнях на доводи цих заяв зазначив, серед іншого, що заявлена ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» зміна предмета і підстав позову містить у собі позовні вимоги, які не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Фонд з посиланням на частину першу статті 4 Закону України від 09 грудня 2011 року № 4107-VI «Про Фонд державного майна України» (далі - Закон № 4107?VI), яка передбачає основні засади Фонду, якими, зокрема, за пунктом 1 цієї частини є реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності, та на пункт 2 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) про підсудність судам господарської юрисдикції справ у спорах, що виникають, зокрема, щодо приватизації майна, доводив, що висунуті позовні вимоги, а головне - доповнені позовні вимоги не характеризуються наявністю між позивачем та Фондом [спірних] публічно-правових відносин, особливо в частині саме визнання незаконним та скасування пункту 1 наказу Фонду від 20 лютого 2023 року № 320 «Про утворення комісій з питань передачі єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій», оскільки стосується рішення Фонду про приватизацію ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України», незгода з якою (приватизацією) має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
На підтвердження слушності своєї позиції відповідач послався, як він вважає, на судову практику національних судів вищих інстанцій, яка є дотичною та доречною для окреслених спірних правовідносин цієї справи. Зокрема, Фонд послався на постанови Великої Палати від 05 і 27 червня 2018 року у справах № 805/4506/16-а і № 815/6945/16, від 29 січня 2019 року у справі № 805/2495/17-а; на постанову Верховного Суду України від 01 грудня 2009 року у справі № 21-1506во09; на постанову Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 826/6396/17.
13 квітня 2023 року за описаних вище підстав порушення правил предметної юрисдикції Фонд подав клопотання про закриття провадження. Суд першої інстанції ухвалою від 27 квітня 2023 року відмовив у задоволенні цього клопотання, позаяк виходив з того, що позивач не оскаржує рішення, дії чи бездіяльність Фонду стосовно приватизації майна, що своєю чергою унеможливлює віднесення такого спору до юрисдикції господарських судів, а оспорює рішення Фонду в частині дотримання порядку передачі об'єкта права державної власності. Тобто позивач фактично оскаржує бездіяльність органу виконавчої влади та ставить питання про його зобов'язання вчинити певні дії, що дозволяє трактувати цей спір як такий, що виник з публічно-правових правовідносин, розв'язання якого здійснюється за правилами адміністративного судочинства.
5. Третій апеляційний адміністративний суд погодився з рішенням суду першої інстанції і постановою від 12 вересня 2023 року залишив це рішення без змін.
В апеляційній скарзі Фонд з-поміж інших доводів стверджував, що вимоги, які утворюють предмет спору, а також аргументація позивача, спрямована на забезпечення позову, як-от: вимоги заборонити Фонду вчиняти будь-які дії, сплановані на приватизацію ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України», чи включати єдиний майновий комплекс ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, чи опубліковувати відомості про цей комплекс на офіційному вебсайті Фонду, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі, чи ухвалювати рішення про приватизацію ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України», - у своїй сукупності є тією зовнішньою поведінковою формою вираження позиції, яка дозволяє відносити заявлений спір до тих, що мають вирішуються за правилами господарського судочинства.
Правильність своєї тези в частині вимог про закриття провадження у справі з означених підстав апелянт мотивував посиланням на судову практику, коли клопотав закрити провадження у справі на стадії її судового розгляду судом першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апелянта про закриття провадження у справі, бо вважав, що спір з приводу дотримання Фондом як суб'єктом владних повноважень законодавчо визначеного порядку передачі об'єктів права державної власності відповідно до вимог статті 19 КАС України є спором, який має ознаки публічно-правового конфлікту, на який за змістом та підставами правових вимог, суб'єктним складом учасників спірних правовідносин поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Неспроможність доводів апелянта в частині закриття провадження у справі апеляційний суд, з-поміж іншого, мотивував посиланням на постанови Великої Палати від 03 квітня 2018 року у справі № 761/33504/14-а, від 20 червня 2018 року у справі № 727/10968/17, від 12 червня 2019 року у справі № 1903/944/12, від 11 вересня 2019 року у справі № 815/742/14; на постанову Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 522/6818/19 та постанову того самого суду від 09 серпня 2023 року в цій справі № 160/4029/23, яка була ухвалена за наслідками перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій щодо забезпечення позову.
6. Фонд не примирився з рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року і звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Як на підстави для задоволення вимог скарги посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України і на те, що суди попередніх інстанцій не зважили на висновки Верховного Суду, сформульовані в постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12827/17 (господарська юрисдикція), від 22 травня 2018 року у справі № 910/12258/17 (господарська юрисдикція) та від 11 червня 2018 року у справі № 916/613/17 (господарська юрисдикція) про те, що акти приймання-передачі не мають ознак правочину в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вони є лише первинними документами, які не підпадають під визначення правочинів, які можуть визнаватися недійсними.
На думку скаржника, суди хибно трактують зміст абзацу першого пункту 10 Положення № 1482, позаяк акт приймання-передачі в цьому випадку є лише первинним документом, який встановлює факт переміщення документів, а заміна органу управління відбулась за Розпорядженням № 37-р, на підставі якого відбулося передавання єдиних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій за переліком згідно з додатком 1 зі сфери управління уповноважених органів управління (самоврядних організацій) до сфери управління Фонду. Положення № 1482 справді пов'язує момент переходу прав на управління об'єктом з моментом підписання акта приймання-передачі, проте сам акт приймання-передачі лише закріплює та потверджує факт передавання. Такий документ може слугувати тільки доказом у справі. За формою та змістом цей акт не є індивідуальним [правозастосовним] актом, бо не містить юридичної сили - веління його автора, що так чи інакше зачіпало б, втручалося чи порушувало права позивача.
З посиланням на пункт 7 частини третьої статті 353 та пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України відповідач зазначає, що цей спір треба було розглянути в порядку господарського судочинства з огляду на постанови Великої Палати від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16 та від 29 січня 2019 року у справі № 805/2495/17-а (усі висновки про предметну юрисдикцію зроблені в рамках справ, розпочатих за правилами адміністративного судочинства).
З покликанням на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає, що наразі бракує правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, відносно того, чи мають входити до складу комісії з питань передачі об'єктів державної власності представники державного підприємства, єдиний майновий комплекс якого передається з відання уповноваженого органу до сфери управління Фонду.
Вважає, що також нема висновку Верховного Суду щодо питання застосування правил пункту 8 Положення № 1482, які прописують питання залучення та участі представників державних підприємств, установ, організацій у разі ухвалення компетентним органом управління рішення передати майно таких суб'єктів (юридичних осіб) в управління Фонду, та застосування пункту 19 частини першої статті 4 КАС України щодо акта приймання-передачі єдиного майнового комплексу державного підприємства.
Стверджує, що будь-які права ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» в рамках окреслених спірних правовідносин не були порушені.
7. У відзиві на касаційну скаргу ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» висловило свою згоду з висновками судів попередніх інстанцій. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів без змін, позаяк вони є правильними й обґрунтованими.
Вважає, що аналіз рішень у судових справах № 910/12827/17, № 10/12258/17, № 916/613/17, які зазначені в касаційній скарзі на підтвердження порушення правил предметної юрисдикції, ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, мають зовсім інший суб'єктний склад та нормативно-правове регулювання у порівнянні зі справою, що розглядається. Звідси - ці рішення не містять правових висновків Великої Палати щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Вкотре нагадує, що (у цій) справі № 160/4029/23 ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» не оскаржує дії чи рішення Фонду стосовно приватизації майна, що, своєю чергою, позбавляє слушності тверджень автора касаційної скарги про можливість розв'язання заявленого спору за правилами господарського судочинства.
8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі за позовом ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» до Фонду, а ухвалою від 30 листопада 2023 року за наслідками попереднього розгляду матеріалів касаційної скарги Фонду на підставі частини п'ятої статті 346 КАС України передав на розгляд Великої Палати.
Суд дійшов висновку, що скаржник оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо предметної юрисдикції спорів, зокрема, в правовідносинах, які виникли у зв'язку із процедурою передачі єдиного майнового комплексу (ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України») зі сфери управління уповноважених органів управління (самоврядних організацій) (НААН України) до сфери управління Фонду.
9. Велика Палата в ухвалі від 10 січня 2024 року підсумувала, що нема підстав для прийняття цієї справи до її провадження. Зокрема, Велика Палата виходила з того, що, покликаючись на оскарження відповідачем судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції та через брак висновку Великої Палати у подібних правовідносинах, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не звернув уваги на те, що скаржник (Фонд), якщо проаналізувати зміст його касаційної скарги та матеріалів до неї, фактично не обґрунтовував порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, як передбачено пунктом 2 частини шостої статті 346 КАС України.
З покликанням на правила частини шостої статті 347 КАС України Велика Палата виснувала, що зміст та матеріали касаційної скарги, брак подібних спірних правовідносин до тих, щодо яких формульований правозастосовний висновок Великої Палати, нормативні положення, які регламентують порядок направлення справи до цього суду, вказують на існування обставин, за яких касаційна скарга Фонду на судові рішення у справі з означеними вище позовними вимогами підлягає поверненню відповідній колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.
10. На жаль, я не можу погодитися з таким розумінням та застосуванням правил процесуального закону, які визначають суд, який є компетентним з розгляду питань щодо предметної юрисдикції, та які визначають порядок і умови передавання спору щодо цього питання до компетентного суду.
11. За правилами частини шостої статті 346 КАС України в первинній її редакції, запровадженій Законом України від 03жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справа підлягала передачі на розгляд Великої Палати у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
З буквального розуміння цих правил процесуального закону випливало, що судом, який мав вирішувати юрисдикційний спір, був і є дотепер Велика Палата. Для того, щоб передати справу на розгляд Великої Палати такий спір, достатньо було лише ініціативи учасника справи оскаржити судове рішення з означеної підстави. Передавання справи на розгляд Великої Палати відбувалося беззастережно.
Згодом Законом України від 02 жовтня 2019 року № 142-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи» частина шоста статті 346 КАС України викладена в новій редакції, за якої по суті залишалися незмінними правила абзацу першого цієї частини статті процесуального закону про суд, який розглядає справу, якщо учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, і що таким судом є Велика Палата, а також що ініціатива для передачі такої справи на розгляд Великої Палати має надходити від учасника справи.
Новелами цієї норми порівняно з її первинною редакцією є те, що така передача відбувається небезоглядно, не «у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції», а у разі, коли учасник справи, який оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, дотримається (виконає) або будуть існувати встановлені цієї нормою закону умови, за яких справа може бути передана на розгляд Великої Палати.
Так-от, за абзацами другим - четвертим частини шостої статті 346 КАС України учасник справи не може оскаржити судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції тоді, коли він: 1) брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
12. Запроваджені законодавчі умови, за яких справа має бути передана на розгляд Великої Палати для розв'язання юрисдикційного конфлікту, покликані не стільки обмежити права учасників справи на вирішення юрисдикційного спору судом, встановленим законом, скільки дисциплінувати їхні дії у питанні визначення юрисдикції спору, пересвідчитися (виявити) в щирості переконання (чи намірів) останніх вимагати, аби розгляд конфлікту, який виник (чи триває) між суб'єктами спірних правовідносин, вирішував суд, встановлений законом, (якщо не вдалося порозумітися в позасудовому порядку або безспірно в рамках судового провадження).
Встановлення цих умов має запобігти спокусі зловжити процесуальними правами на звернення з касаційною скаргою зі стверджуваними порушеннями правил предметної юрисдикції попри те, що на час судового провадження в судах попередніх інстанцій вимоги про порушення правил предметної юрисдикції учасник справи вважав неактуальними і їх не заявляв.
13. Відразу треба наголосити, що невиконання всіх цих умов, однієї з них або якихось із них чи невідповідність дій учасника справи одній із цих умов або якимсь із них, або всім не обмежують дію загального правила про підсудність справи щодо юрисдикційного конфлікту, не «сковують» процесуальної дієздатності учасників справи домагатися передачі справи з такими вимогами на розгляд Великої Палати. Навпаки, такі умови чітко, ясно і завчасно орієнтують кожного з суб'єктів конкретного спору, що вони не можуть очікувати правомірної передачі справи на розгляд Великій Палаті, в якій порушується питання недотримання правил, що регулюють предметну юрисдикцію спору, якщо від початку виникнення спору не будуть послідовними і незмінними у своєму намірі домогтися, аби такий спір, якщо він вже призвів до судового провадження, розв'язував суд, встановлений законом.
14. Оскільки Велика Палата як на підставу для відмови прийняти до провадження Великої Палати справу за позовом ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» до Фонду, цільово послалася на недотримання умов пункту 2 частини шостої статті 346 КАС України (учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах), не вдаючись до розлого аналізу (трактування) правил цього пункту, хотів би тільки нагадати, що за правилами цього пункту учасник справи має (зобов'язаний) навести обґрунтування того, що існує спір з питання предметної юрисдикцій і що такий спір існував на стадіях судового провадження в судах першої та апеляційної інстанцій.
Ба більше, ця норма прописана так, що учасник справи для підтвердження реальності такого спору має виконати ще одну умову на підтвердження існування юрисдикційного конфлікту - для цього він має навести судові рішення Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.
На моє переконання, питання обґрунтованості порушення правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень є щонайменше дискусійним і вимагає в кожному конкретному випадку визначати юридичну та фактичну природу такого обґрунтування. Важливо, щоб таке обґрунтування було як таке, щоб воно пропонувалося учасником справи, було дійсним (справжнім, дієвим), а не «голослівним», номінальним, формальним, удаваним («про людське око»). Або навпаки - повинна містити посилання на відповідні судові рішення, які в інтерпретації учасника справи наче ілюструють наявність спору щодо предметної юрисдикції, однак з погляду іншого учасника справи або відповідного суду, чи навіть Великої Палати змісти (сенси) цих судових рішень отримують іншу юридичну оцінку, трактуються як такі, що не підтверджують порушень правил предметної юрисдикції.
У сукупності з іншими умовами таке обґрунтування має виражати первинний, сталий, незмінний, об'єктивний намір учасника справи переконати в тому, за правилами якого [предметного] судочинства має розглядатися справа (розв'язуватися спір).
15. Повертаючись до передумов, за наявності яких Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 листопада 2023 року вирішив на підставі частини п'ятої статті 346 КАС України передати справу за позовом ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» на розгляд Великої Палати для вирішення питання про предметну юрисдикцію цього спору, треба зазначити, що такі підстави та умови, за яких справа з таким предметом спору підлягала передачі, реально існували.
Касаційний суд правильно виходив з того, що в судах першої й апеляційної інстанцій не раз ставилося на вирішення питання про предметну юрисдикцію цього спору. У касаційній скарзі Фонд заявляє вимоги про порушення правил визначення юрисдикції і наполягає, що спір мав би розглядатися за правилами господарського судочинства.
Касаційний суд виснував також, що судова практика Великої Палати не містить у собі відповідного інстанційного правового висновку, який би був сформований на підставі обставин, подібних до обставин справи за позовом ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» до Фонду, та який би відображав правову позицію саме цієї судової інституції стосовно предметної юрисдикції спорів, які виникають зі схожих фактичних обставин.
Як можна побачити з матеріалів касаційного провадження, сторони, кожна зі свого боку, посилалися на конкретні судові рішення Великої Палати, Верховного Суду, серед яких і рішення у складі колегії суддів іншого касаційного суду Верховного Суду у справі з подібною підставою у подібних правовідносинах, Верховного Суду України, практику міжнародних судових установ та, зокрема, національних судів як на підтвердження порушення правил предметної юрисдикції, так і на спростування цих тверджень.
16. Касаційний суд проаналізував зазначені судові рішення Великої Палати і виявив, зокрема, що кожне із цих рішень не підпадає під дію встановленої законом умови, через яку справу неможливо передати на розгляд Великої Палати для розв'язання питання про дотримання правил предметної юрисдикції спору.
Наприклад, касаційний суд погодився з тим, що у справі № 805/4506/16-а спір виник з приводу дій суб'єктів владних повноважень - державних реєстраторів, які пов'язані з реєстрацією змін до установчих документів, внесенням відомостей щодо зміни складу учасників та керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ХК Київреставратор» і які стосувалися недотримання цими суб'єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації. Тобто звернення до суду із цим позовом диктувалося необхідністю захистити корпоративні та майнові права позивача.
У справі № 815/6945/16 предметом перегляду Великої Палати були процесуальні ухвали судів попередніх інстанцій, якими вони відмовили у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 190 КАС України. У цій справі фізична особа оскаржувала в адміністративному суді рішення приватного нотаріуса про реєстрацію за іншою фізичною особою права власності на квартиру. Суди попередніх інстанцій виснували, що спір належить розглядати не за правилами адміністративного, а цивільного судочинства. З таким результатом визначення предметної юрисдикції погодилася й Велика Палата.
Касаційний суд вважає, що правовий висновок Великої Палати в цій справі має іншу казуальну основу, тому не може бути умовою, що унеможливлює допуск справи до розгляду Великою Палатою.
Щодо постанови Великої Палати у справі № 805/2495/17-а, то її правозастосовний висновок був виведений зі спору, предметом якого були дії (бездіяльність) відповідачів (Фонду та Регіонального відділення Фонду), які, з погляду позивача (юридичної особи - Підприємства «Владіслава» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України»), протиправно (неправомірно) порушили строки розгляду заяви позивача про включення до переліку об'єктів приватизації шляхом викупу цілісного майнового комплексу «Дитячий оздоровчий табір «Голубок».
У цій справі Підприємство «Владіслава» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» у 2017 році ініціювало приватизацію об'єкта державного майна - цілісного майнового комплексу «Дитячий оздоровчий табір «Голубок» шляхом викупу на підставі вимог чинного законодавства. Для цього 24 квітня 2017 року позивач подав до Регіонального відділення Фонду заяву про включення згаданого майнового комплексу до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, яка, однак, упродовж встановленого законом триденного строку для прийняття до розгляду та двадцятиденного строку розгляду такої заяви не була розглянута.
Регіональне відділення Фонду зареєструвало заяву лише 12 травня 2017 року. На думку позивача, такі дії Регіонального відділення Фонду є неправомірними, бо порушили норми наказу Фонду від 17 квітня 1998 року № 772 «Про затвердження Порядку подання та розгляду заяви про включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, та заяви на участь в аукціоні, конкурсі щодо об'єктів державної власності групи А, Д та Ж».
Велика Палата закрила провадження в цій справі, оскільки встановила, що спір, що виник щодо приватизації об'єкта державної власності - цілісного майнового комплексу «Дитячий оздоровчий табір «Голубок», є спором справи, яка згідно з правилами пункту 2 частини першої статті 20 ГПК України розглядається господарськими судами.
Касаційний суд відзначив, що справа, в якій оскаржувалися дії Фонду та його структурного підрозділу щодо нерозгляду заяви про приватизацію майна, за набором фактичних обставин, за змістом і спрямованістю позовних вимог відрізняється від обставин справи, що розглядається, принаймні тим, що в ній оспорюються дії і процедури передачі єдиного майнового комплексу ДП «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» НААН України» зі сфери управління НААН України до сфери управління Фонду, які, з позиції позивача, не стосуються приватизації державного майна.
Окремо касаційний суд послався також на відомості про те, що господарський суд ухвалою від 07 квітня 2004 року порушив провадження у справі про банкрутство боржника (відомо зі вступної частини ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2006 року (справа № Б29/59/04) - НВД агрофірма «Наукова», село Таромське міста Дніпропетровська), ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, наклав арешт на майно боржника.
17. Відтак касаційний суд виснував, що Велика Палата ще не викладала у своїй постанові висновку щодо питання предметної юрисдикції спору в подібних правовідносинах, які виникли у зв'язку із процедурою передачі єдиного майнового комплексу зі сфери управління уповноважених органів управління (самоврядних організацій) до сфери управління Фонду.
Поряд із цим за наслідками аналізу судової практики суд виявив, що схожий за предметом позов розглядається в порядку господарського судочинства в межах справи про банкрутство (справа № 904/2032/16(904/1912/23) за позовом ДП «Дослідне господарство «РУНО» НААН України до КМУ, Фонду, НААН України про:
- визнання недійсним Розпорядження № 37-р у частині передання єдиного майнового комплексу ДП «Дослідне господарство «РУНО» НААН України зі сфери управління НААН України до сфери управління Фонду;
- спростування майнових дій НААН України та Фонду щодо передачі єдиного майнового комплексу ДП «Дослідне господарство «РУНО» НААН України зі сфери управління НААН України до сфери управління Фонду, оформлених актом (без номера, без дати) приймання-передачі єдиного майнового комплексу ДП «Дослідне господарство «РУНО» НААН України зі сфери управління НААН України до сфери управління Фонду на виконання Розпорядження № 37-р, який затвердив перший заступник Голови Фонду Кліменков Д. О.;
- визнання протиправними дій Фонду (в особі першого заступника Голови Фонду Кліменкова Д. О.) щодо затвердження акта (без номера, без дати) приймання-передачі єдиного майнового комплексу ДП «Дослідне господарство «РУНО» НААН України зі сфери управління НААН України до сфери управління Фонду на виконання Розпорядження № 37-р.
До інформації про судову практику стосовно підсудності спорів, наближено подібної до спору в цій справі, варто віднести й відомості про те, що Верховний Суд України в постанові від 17 лютого 2016 року (справа № 805/16644/13-а) дійшов висновку, що у разі, коли Фонд чи його регіональне відділення звертається до уповноваженого органу управління прийняти на свій облік державне майно - цілісний майновий комплекс, що повертається з оренди, а цей орган відмовляє в цьому, попри те, що до укладення договору оренди майновий комплекс перебував у сфері управління зазначеного органу і відповідно до абзацу другого частини третьої статті 27 Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна» він або його правонаступник зобов'язаний прийняти об'єкт оренди у своє управління, то така відмова не спричиняє публічно-правового спору, пов'язаного зі здійсненням владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
В основі такого конфлікту лежать організаційні та майнові відносини, що склалися між відповідними суб'єктами управління щодо певного об'єкта державної власності, які з огляду на суб'єктний склад та їх правовий характер розглядаються за наявності для цього підстав вищим у порядку підлеглості органом. Такий висновок свідчить про те, що цей спір не слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Серед судових рішень, наведених на підтвердження правильності вибору предметної юрисдикції для розгляду справи № 160/4029/23, є посилання також на постанову Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 522/6818/19. Однак таке посилання є некоректним, позаяк цей акт у справі з таким номером не виносився, а судове рішення, яке таке є у справі № 522/6818/19, як можна визначити з Єдиного державного реєстру судових рішень, стосується не спорів у справах господарської чи адміністративної юрисдикції, а відноситься до справи кримінальної юрисдикції.
18. Зі змісту ухвали касаційного суду про передачу справи на розгляд Великої Палати, змісту та конкретних передумов, які лягли в основу правових висновків Великої Палати, згаданих вище і наведених для підтвердження того, що нема завад для передачі справи на розгляд Великої Палати, з виду судових рішень, які сторони назвали у своїх процесуальних заявах по суті, а також інших перелічених у цій ухвалі судових рішень, які можуть мати релевантне значення для розгляду питання про предметну юрисдикцію спору, можна визначити, що ці судові рішення, попри сутнісну відмінність обставин, що зумовили виникнення спору, за інстанційним та інституційним рівнем (критерієм) не є судовими рішеннями Великої Палати, з наявністю саме яких в розумінні процесуального закону неможлива передача справи на розгляд Великої Палати.
19. Згідно із частиною шостою статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
20. Отож, позаяк Фонд оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, в необхідному й достатньому обсязі та вимірі навів обґрунтування такого порушення з посиланням на судові рішення Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах, а аналіз наявної правозастосовної практики свідчить про те, що Велика Палата не викладала у своїй постанові висновку щодо питання предметної юрисдикції у спорі в правовідносинах, які виникли у зв'язку із процедурою передачі єдиного майнового комплексу зі сфери управління уповноважених органів управління (самоврядних організацій) до сфери управління Фонду, то, на моє переконання, Велика Палата мала всі правові підстави для того, щоб прийняти цю справу до свого розгляду, а не повертати відповідній колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, через те що бракувало обґрунтування учасника справи з наведеними у ньому посиланнями на судові рішення Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.
Суддя М. І. Гриців