19 січня 2024 року
м. Київ
справа № 333/3911/22
провадження № 51 - 267 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року,
встановив:
За вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2023 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя міста Запоріжжя,
засуджено за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК, шляхом поглинання менш суворого покарання призначеного
ОСОБА_5 за вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя
від 27 жовтня 2021 року, більш суворим призначеним за цим вироком остаточно визначено останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Строк відбування покарання ОСОБА_5 визначено рахувати з моменту його затримання з 15 липня 2022 року. Зараховано у строк покарання ОСОБА_5 термін перебування його під вартою з 25 липня 2020 року по 10 вересня 2020 року.
Вирішено питання про долю речових доказів та стягнення процесуальних витрат.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 25 червня 2022 року приблизно
о 15:20 розбивши шибку на балконі проник усередину квартири
АДРЕСА_1 , звідки таємно викрав ноутбук, який належав потерпілій ОСОБА_6 , вартістю 5883 грн 33 коп.
15 липня 2022 року приблизно об 11:28 ОСОБА_5 з приміщення кіоску на
АДРЕСА_2 в умовах воєнного стану, повторно, таємно викрав мобільний телефон, який належав потерпілій ОСОБА_7 , вартістю 4625 грн.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 грудня 2023 року вирок місцевого суду змінено, виключено з мотивувальної та резолютивної частини вироку посилання на призначення засудженому остаточного покарання із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК та про зарахування йому в строк відбування покарання терміну перебування під вартою з 25 липня по 10 вересня 2020 року. Ухвалено вважати засудженим ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Не погоджуючись із судовими рішеннями захисник ОСОБА_4 звернувся до суду з касаційною скаргою в якій, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вказані вирок та ухвалу і звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. На обґрунтування цих вимог зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не враховано конкретних обставин справи та даних про особу ОСОБА_5 , який які характеризується позитивно сторони та стан його здоров'я. Також вказує, що суд апеляційної інстанції міг би змінити вирок
в частині призначеного покарання, однак цього не зробив. З огляду на викладене вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій призначили ОСОБА_5 реальне покарання без застосування положень ст. 75 КК, яке є надто суворим.
Колегія суддів (далі - Суд), вивчивши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
У ст. 65 КК визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду
і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_5 мінімальне покарання, у межах санкції ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких, обставини вчинення кримінального правопорушення (вчинення 2 епізодів крадіжки) та дані про особу засудженого, який раніше неодноразово судимий, у тому числі за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2
ст. 389 КК.
Також місцевий суд зважив і на відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, на стан здоров'я засудженого, а також на його статус учасника бойових дій.
Урахувавши всі ці обставини суд дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_5 покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 4
ст. 185 КК.
Доводи захисника щодо можливості застосувати судами до засудженого положення ст. 75 КК, є аналогічними доводам його апеляційної скарги, які були предметом розгляду суду апеляційної інстанції і визнані безпідставними.
Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Урахувавши конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу засудженого, який неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів, суд апеляційної інстанцій дійшов умотивованого висновку про неможливість його виправлення за умов звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
І з правильністю такого висновку, з огляду на наведені обставини, погоджується і колегія суддів.
Призначене ОСОБА_5 покарання за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років відповідає вимогам статей 50, 65 КК, та є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а відтак його не можна визнати явно несправедливим внаслідок суворості.
З урахуванням наведеного підстав для задоволення касаційної скарги захисника Суд не вбачає.
Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Таким чином, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Враховуючи викладене, керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року щодо засудженого ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3