18 січня 2024 року
м. Київ
справа № 521/12715/19
провадження № 51-1847 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ( в режимі відеоконференції),
представника потерпілої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
особи, щодо якої закрито
кримінальне провадження ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 на ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 02 листопада 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 січня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019160470001791, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.118 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 02 листопада 2022 року ОСОБА_9 звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 118 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження закрито. Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні та скасовано арешт на майно.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 січня 2023 року ухвалу місцевого суду залишено без зміни, а апеляційну скаргу потерпілої - без задоволення.
ОСОБА_9 обвинувачувалася у тому, що 01 червня 2019 року приблизно о 16:30 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на подвір'ї будинку АДРЕСА_1 , в ході раптово виниклого конфлікту зі своїм чоловіком ОСОБА_10 , захищаючись від останнього, який накинувся на неї з ножицями та спричинив їй непроникаючі колото-різані поранення в області живота, роззброїла нападника, в результаті чого, його дії значно втратили суспільну небезпечність та, діючи з непрямим умислом, що виражався в усвідомленні суспільно небезпечних наслідків, та того, що вона виходить за межі необхідної оборони, з метою самозахисту, ОСОБА_9 взяла зі столу кухонний ніж, яким нанесла один удар в ліву гомілку ОСОБА_10 , заподіявши колото-різане поранення, яке відноситься до легкого тілесного ушкодження, та в подальшому завдала ОСОБА_10 ще один удар ножем в область грудної клітини з права з заду, заподіявши йому колото-різане поранення грудної клітини з ушкодженням правої легені та крововиливом в праву плевральну порожнину, яке відноситься до тяжкого тілесного ушкодження від якого потерпілий помер на місці.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Зазначає, що місцевий суд незаконно звільнив ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності, тому, що обвинувачена не перебувала в стані необхідної оборони, а мала умисел на вбивство потерпілого, її дії слід кваліфікувати за ч.1 ст. 115 КК України, тому строки давності не закінчились.
В резолютивній частині ухвали про закриття провадження суд безпідставно вказав про необхідність знищення речових доказів (ножа та ножиць), які втрачені.
Безпідставно відмовив у задоволенні її заяви про відвід прокурора.
Вказує, що розгляд справи затягувався через незалежні від потерпілої обставини: карантин, відставка судді та військова агресія російської федерації.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції допущені порушення теж проігнорував.
В решті наводить доводи, які стосуються оскарження фактичних обставин справи та дає власну оцінку доказам.
Позиції інших учасників судового провадження
Потерпіла ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_7 в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримали та просили задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 , захисник ОСОБА_8 , а також ОСОБА_9 в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги потерпілої, заперечували проти її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Згідно з ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412- 414 цього Кодексу.
У касаційній скарзі потерпіла, крім іншого, оскаржує фактичні обставини справи та надає власну оцінку доказам, що, виходячи з вимог статей 433, 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону.
Потерпіла скаржиться на те, що місцевий суд, на її думку, незаконно звільнив ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності, оскільки обвинувачена не перебувала в стані необхідної оборони, а мала умисел на вбивство потерпілого, її дії необхідно кваліфікувати за ч.1 ст. 115 КК України, тому строки давності не закінчились. Проте ці доводи не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Статтею 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Суд вправі вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Правом зміни обвинувачення в суді (правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення) наділений прокурор (ст.338 КПК України).
Із матеріалів провадження слідує, що судовий розгляд щодо ОСОБА_9 проводився відповідно до обвинувального акту за її обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК України. Судом були досліджені письмові докази, допитано обвинувачену, експерта. В ході розгляду справи, який тривав з серпня 2019 року, сторона обвинувачення не вказувала на необхідність зміни обсягу обвинувачення чи правової кваліфікації дій ОСОБА_9 .
Потерпіла ОСОБА_6 вперше висловилась про невірну, на її думку, кваліфікацію дій обвинуваченої більш як через рік судового розгляду.
Згідно із ст. 56 КПК України, потерпілий протягом кримінального провадження наділений правом, зокрема, знати сутність підозри та обвинувачення, подавати докази слідчому, прокурору, заявляти клопотання, оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора в порядку передбаченому цим Кодексом.
Статтею 220 КПК України передбачено порядок розгляду клопотань під час досудового розслідування, в тому числі потерпілого і його представника, про виконання будь-яких процесуальних дій.
В свою чергу, до слідчого судді, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником( ст. 303 КПК України).
Таким чином, КПК України визначено порядок дії для потерпілого у разі незгоди із ходом досудового слідства.
Заслуговує на увагу той факт, що під час досудового розслідування потерпілій ОСОБА_6 вручалась пам'ятка про її процесуальні права та обов'язки із якими вона ознайомилась. Будучи обізнаною про свої права, а також сутність обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_9 , потерпіла на стадії досудового розслідування свою незгоду із правовою кваліфікацією дій останньої не виражала й рішень слідчого чи прокурора з цього приводу не оскаржувала, тим самим не скористалась своїми процесуальними правами, хоча мала таку можливість.
Суд, зважаючи на положення ст. 337 КПК України, був обмежений обвинувальним актом, тому проведення судового розгляду з метою перекваліфікації дій обвинуваченої, що погіршувало її становище, як про те йдеться у скарзі потерпілої, виходило б за межі судового розгляду, що є неприпустимим.
Відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня скоєння нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження. За правилами ч. 8 згаданої статті закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї ж статті, не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.
Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК України визначено, що в разі, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Ця норма, як і положення
ст. 49 КК України, є імперативними нормами, які передбачають не право суду, а його обов'язок розглянути відповідне питання.
Правилами ч. 3 ст. 288 КПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
В суді першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_9 обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК України, яке відповідно до пред'явленого обвинувачення вона вчинила 01 червня 2019 року.
Санкція ст. 118 КК України передбачає покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років.
Зазначене кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України відноситься до нетяжкого злочину.
На час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції минули строки притягнення ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.
Ураховуючи це, захисник обвинуваченої заявила клопотання про звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності, яке остання в судовому засіданні 02 листопада 2022 року підтримала та надала свою згоду на звільнення на підставах, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.
Дотримуючись вимог статей 284, 286 КПК України, суд розглянув клопотання захисника, зазначивши, що на час судового розгляду справи закінчились визначені ст. 49 КК України строки давності притягнення ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності, при цьому остання наполягала на застосуванні до неї звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, підтвердила, що вона розуміє як суть обвинувачення, так і підставу звільнення від кримінальної відповідальності.
При цьому, суд не встановив порушення перебігу строків давності тому, що у матеріалах провадження відсутні будь-які відомості, які б свідчили про ухилення ОСОБА_9 від слідства або суду, вчинення нею в цей період інших злочинів.
Таким чином, встановивши обставини, передбачені статтями 49 КК України та 286 КПК України, наявність яких є безумовною підставою для вирішення вказаного питання, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності та закрив кримінальне провадження щодо неї.
Доводи потерпілої про те, що місцевий суд в ухвалі про закриття кримінального провадження безпідставно вказав про необхідність знищення речових доказів, які втрачені, були предметом належної перевірки суду апеляційної інстанції та слушно визнані безпідставними.
Частиною 9 ст. 100 КПК України закріплено обов'язок суду під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, вирішити питання про долю речових доказів.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що факт зникнення речових доказів, у зв'язку із чим на підставі наказу ГУНП в Одеській області проводилось службове розслідування, не скасовує обов'язок суду вирішити їх долю.
Посилання ОСОБА_6 на безпідставну відмову місцевого суду у задоволенні її заяви про відвід прокурора, не ґрунтуються на законі.
В ході судового розгляду потерпіла подала заяву про відвід прокурору ОСОБА_11 . Місцевий суд із дотриманням вимог ст. 81 КПК України розглянув вказану заяву, перевірив доводи потерпілої. З огляду на те, що ОСОБА_6 не було надведено жодної із підстав для відводу прокурора, які чітко визначені ст. 77 КПК України, відмовив у її задоволенні.
Що стосується тверджень ОСОБА_6 про те, що судовий розгляд справи затягувався через незалежні від неї обставини, то апеляційний суд їх всебічно перевірив та зазначив, що тривалий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_9 був обумовлений об'єктивними, загальновідомими обставинами, що пов'язані зі звільненням судді ОСОБА_12 у відставку, епідеміологічною ситуацією в країні, а також введенням воєнного стану. Тому жодних ознак затягування розгляду кримінального провадження не встановлено.
Водночас, апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст.405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги потерпілої, які є аналогічними доводам її касаційної скарги, та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України мотиви на їх спростування.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи потерпілої ОСОБА_6 про протилежне теж неприйнятні.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Беручи до уваги викладене та, керуючись статтями 434, 436, 441,442 КПК України, Суд вважає, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.
З цих підстав Суд ухвалив:
Ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 02 листопада 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 12 січня 2023 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3