Справа № 948/2193/23
Номер провадження 2/948/5/24
24.01.2024 Машівський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого-судді Кравець С.В.,
за участю секретаря Порохні І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Машівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів
Стислий виклад позиції позивача
У грудні 2023 року позивач звернулася до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 08.10.2020р. перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірваний за рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 04.12.2020 р. Від шлюбу мають спільних дітей: неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання яких за судовим наказом вказаного суду від 18.03.2020р. присуджено стягнення з неї аліментів на користь відповідача в розмірі 1/3 частини від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення дітьми повноліття, тобто до 2025 року та 2020 року відповідно.
Наразі, починаючи з червня 2023 року і по даний час неповнолітній син проживає разом з матір'ю та перебуває на повному її матеріальному забезпеченні, донька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 досягла повноліття. За вказаних обставин позивач вважає, що факт зміни місця проживання дитини від одного з батьків до іншого є обставиною для припинення сплати аліментів з її боку на користь відповідача, а стягнення з неї аліментів можливо припинити за рішенням суду. Заборгованість по сплаті аліментів станом на листопад 2023р. відсутня.
У зв'язку з наведеним позивач просить припинити стягнення аліментів з неї на користь відповідача на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 присуджених за судовим наказом Машівського районного суду Полтавської області від 18.03.2020 р.
Відзив
Відповідач направив до суду відзив на позов в якому зазначив, що позовні вимоги визнає частково, зокрема не заперечує проти припинення стягнення аліментів на його користь на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не згоден щодо стягнення з нього судових витрат на професійну правову допомогу, оскільки вважає, що позов можна було вирішити без звернення до суду (а.с.36).
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі
03.01.2024р. за ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а.с.30).
Позиції учасників судового провадження
Відповідно до ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідач копію позовної заяви з додатками та ухвалу про відкриття провадження отримав 09.01.2024р. (а.с.40), в установлений судом 15-денний строк направив відзив на позов.
Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України судовий розгляд проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Судом установлено, що за рішенням Машівського суду Полтавської області від 04.12.2020 року шлюб, зареєстрований 08.10.2000р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано (а.с.13).
Позивач та відповідач є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 11.05.2007 р. (а.с.10).
Згідно витягів з реєстру територіальної громади від 05.12.2023р. ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 та за цією ж адресою зареєстрований її син ОСОБА_3 (а.с.7, 12).
10.07.2023р. на адресу регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Карлівським відділом державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області направлена вимога виконавця № 2726/17.7-31, оскільки за судовим наказом Машівського районного суду Полтавської області від 23.03.2020р. з позивачки на користь відповідача стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини всіх видів її доходу, але менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 12.03.2020р. і до досягнення ними повноліття (а.с.15).
Як убачається з розрахунку заборгованості Карлівського ВДВС від 18.12.2023р. у ОСОБА_1 заборгованість станом на 01.12.2023р. відсутня (а.с.16).
З акту обстеження місця проживання (реєстрації) від 05.06.2023р., складеного депутатами Машівської селищної ради, позивачка ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_3 , 2007 р.н., не зареєстровані, але фактично проживають по АДРЕСА_2 , позивач проживає з жовтня 2020 року, а її син з 02.06.2023р. (а.с.17).
До суду ОСОБА_3 подав заяву, в якій підтверджує, що самостійно та за власним бажанням змінив своє місце проживання, з 02.06.2023р. мешкає з матір'ю ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 та перебуває на повному її утриманні (а.с.18).
Наданий позивачкою судовий наказ виготовлений з ЄДРСР, а відтак не містить інформації про осіб яких стосується, оскільки вони закодовані (а.с.14), тому є неналежним доказом у справі.
Мотиви суду
Відповідно до ч.2 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
У ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч.1 та 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами 1-3 статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
За змістом наведених правових норм аліменти присуджуються з метою утримання дитини на користь того з батьків, з ким проживає дитина, і який здійснює утримання цієї дитини.
Як убачається з матеріалів справи з позивачки на користь відповідача за судовим наказом стягуються аліменти на утримання двох дітей: сина та доньки, при цьому остання у липні 2020 року досягла повноліття.
Відповідно до ч.1 ст. 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
Відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов'язок щодо сплати цих платежів.
З урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.
З матеріалів справи встановлено, що дитина припинила проживати з батьком і з червня 2023 року почала проживати з матір'ю та перебуває на її утриманні. У зв'язку з чим припинення стягнення аліментів на користь відповідача буде сприяти забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
У своєму відзиві відповідач хоча і зазначив, що позов визнає частково, але насправді позовні вимоги визнав повністю, а фактично заперечує лише щодо розміру витрат на правничу допомогу.
Отже, даючи оцінку доказам у справі, суд вважає, що оскільки неповнолітній син сторін наразі проживає з позивачкою за однією адресою, що свідчить про те, що він повністю знаходиться на її утриманні, визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому дійшов висновку, що позов слід задовольнити та припинити примусове стягнення аліментів з позивачки на користь відповідача на утримання сина з дня звернення до суду, тобто з 29.12.2023р.
Вказаний висновок зроблений з урахування позиції ВС у постанові від 03.02.2021р., справа № 520/21069/18.
Мотив рішення щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України, ч.3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
За таких обставин, оскільки відповідач позов визнав до початку розгляду справи по суті, а відтак позивачу слід повернути 536, 80 грн сплаченого судового збору з державного бюджету.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки позов задоволено, а тому з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути решту сплаченого нею судового збору у розмірі 536, 80 грн.
Стосовно заявлених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судом встановлено, що позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, що підтверджено договором № 21/12/23-1 про надання правової допомоги від 21 грудня 2023 року, додатковою угодою №1 до договору № 21/12/23-1 від 21.12.2023р., розрахунком витрат професійної правничої допомоги, актом №1 приймання-передачі наданих послуг, рахунком-фактурою №163 від 26.12.2023р. та квитанцією до платіжного доручення на суму 5 000,00 гривень (а.с.19-24).
За змістом вказаних документів, позивач отримала такі послуги: консультація 1 година, вартістю 1000, 00 грн;аналіз судової практики 1 година вартістю 1000, 00 грн та підготовка і направлення позовної заяви до суду 3 години, вартістю 3000, 00 грн.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, зі змісту ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, у ч.3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Так, як видно з матеріалів справи, позов ОСОБА_1 не є складним, стосується аліментних зобов'язань, що не передбачає затрат значного часу, з приводу цих позовів є стала судова практика.
У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019 у справі №916/2102/17, від 25 червня 2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі №911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/.
Отже, враховуючи те, що матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви та інших документів з процесуальних питань, дана справа є нескладною, враховуючи усталену практику по даній категорії справ, відтак суд вважає, що визначений позивачем до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є завищеним і не являється співмірним і пропорційним об'єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а тому дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача до 3 000, 00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів - задовольнити.
Припинити стягнення аліментів за судовим наказом Машівського районного суду Полтавської області від 18.03.2020 р. з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 29.12.2023р.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області повернути ОСОБА_1 з розрахункового рахунку НОМЕР_2 , 50% судового збору в розмірі 536,80 грн сплаченого 25.12.2023р. на підставі квитанції № 0.03381405455.1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536, 80 грн, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а у разі його оскарження після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач:ОСОБА_2 , зареєстрований в АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя С.В. Кравець