вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"22" січня 2024 р. Cправа № 902/1434/23
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: П.Х.Ю. ОСОБА_5 (АДРЕСА_2)
до: Фізичної особи-підприємця Рябоконь Вадима Петровича ( АДРЕСА_1 )
про: стягнення 4580 Євро (179802,56 грн.)
До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява представника П.Х.Ю. ОСОБА_5 до Фізичної особи-підприємця Рябоконь Вадима Петровича про стягнення 4 580 Євро, що еквівалентно 179 802,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем транспортних послуг по перевезенню товару в міжнародному сполученні.
Ухвалою суду від 22.11.2023 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1434/23 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
04.12.2023 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій відповідач зазначає про пропуск позивачем позовної давності щодо звернення до суду з позовом, тому в задоволенні позову слід відмовити.
14.12.2023 від представника позивача до суду надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
21.03.2023 між П.Х.Ю. ОСОБА_5 (позивач, в контракті Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО БАР ОІЛ» (в контракті Продавець) укладено Контракт №2103/23 (далі Контракт) відповідно до п. 1.1. якого, Продавець продає Покупцю Макуха з насіння соняшнику, надалі Товар. Код ТН ЗЕД 2306 30 00 00 .
Кількість, ціна за одиницю товару, тара, загальна вартість товару, умови та терміни оплати, умови поставки, пункт доставки обумовлюються в специфікації, яка оформлюється на кожну поставку товару та є невід'ємною частиною даного Контракту (п. 1.2. Контракту).
Товар поставляється автомобільним транспортом на умовах FСА. Пункт доставки зазначається в Специфікації. Термін поставки обговорюється в Специфікації (п. 3.1. - 3.3. Контракту).
Ціна за Товар вказується у Специфікації, враховуючи умови поставки. Загальна вартість контракту становить загальну суму погоджених Специфікацій (п. 4.1. - 4.2. Контракту).
Оплата за Товар здійснюється Покупцем у вигляді 100% оплати вартості товару в день надання Покупцеві відповідних документів, згідно інвойсу Продавця шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця (п. 5.1. Контракту).
Даний Контракт вступає в силу з моменту його підписання (п. 12.1. Контракту).
Строк дії контракту до 31.12.2023 р. (п. 12.4. Контракту).
Між П.Х.Ю. ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО БАР ОІЛ» 21.03.2023 підписано Специфікацію №1 до Контракту №2103/23 від 21.03.2023, відповідно до п. 1 якої Продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити макуху соняшникову (надалі Товар) в кількості 66 т (+/- 5%) на умовах поставки FСА 23031, Вінницька обл., Барський р-н, с. Ялтушків, вул. Залізнична, буд. 4.
Ціна товару, що поставляється за цією Специфікацією, складає 200 євро за одну тонну. Строки поставки Товару 23-24.03.2023р. (п. 2 Специфікації).
Загальна вартість Специфікації складає 13 200 Євро (п. 3 Специфікації).
Дана Специфікація є невід'ємною частиною Контракту і набирає чинності з моменту її підписання Сторонами (п. 4 Специфікації).
Як зазначено представником позивача у позовній заяві доставку частини товару вказаного в специфікації товару вагою 45,2 т в пункт призначення: Польща, 97-225 Уязд, Вулька Кжиковська, 8 позивач замовив в перевізника - фізичної особи-підприємця Рябоконь Вадима Петровича (відповідач, перевізник). Доставку іншої частини вантажу вагою 22,6 т позивач замовив в іншого перевізника - фізичної особи-підприємця Захарченко Наталії Леонідівни. Продавцем було підготовлено документи для відвантаження та вивезення товару за кордон.
23.03.2023 року проведено завантаження товару на транспортні засоби перевізника ФОП Рябоконь В.П. та виставлено покупцю рахунки (інвойси) для оплати.
Згідно міжнародної товаро - транспортної накладної (СМR) від 23.03.2023 року ФОП Рябоконь В.П. отримав для перевезення транспортним засобом д.н.з. НОМЕР_1 /НОМЕР_5 вантаж: макуха з насіння соняшника вагою брутто 22630,00 кг. Вантажовідправником є ТОВ «Агро Бар Оїл», отримувачем вантажу є П.Х.Ю. ОСОБА_5, місце і дата завантаження: Україна, с. Ялтушків, 23.03.2023 року, місце вивантаження вантажу: Вулька Кжиковська, 8, 97- 225 Уязд, Польща. Відвантаження здійснено відповідно до інвойсу 13-РL.
Згідно міжнародної товаро - транспортної накладної (СМR) від 23.03.2023 року ФОП Рябоконь В.П. отримав для перевезення транспортним засобом д.н.з. НОМЕР_2 / НОМЕР_3 вантаж: макуха з насіння соняшника вагою брутто 22630,00 кг. Вантажовідправником є ТОВ «Агро Бар Оїл», отримувачем вантажу є П.Х.Ю. ОСОБА_5, місце і дата завантаження: Україна, с. Ялтушків, 23.03.2023 року, місце вивантаження вантажу: Вулька Кжиковська, 8, 97- 225 Уязд, Польща. Відвантаження здійснено відповідно до інвойсу 14-РL.
Згідно міжнародної товаро - транспортної накладної (СМR) від 23.03.2023 року ФОП Захарченко Н.Л. отримав для перевезення транспортним засобом д.н.з. НОМЕР_4 /НОМЕР_17 вантаж: макуха з насіння соняшника вагою брутто 22630,00 кг. Вантажовідправником є ТОВ «Агро Бар Оїл», отримувачем вантажу є П.Х.Ю. ОСОБА_5, місце і дата завантаження: Україна, с. Ялтушків, 23.03.2023 року, місце вивантаження вантажу: Вулька Кжиковська, 8, 97-225 Уязд, Польща. Відвантаження здійснено відповідно до інвойсу 15-РL.
Водії відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прийняли товар до перевезення, про що свідчать їх підписи в бортовому журналі охорони ТОВ «Агро Бар Оїл», що підтверджується витягом з бортового журналу наявного в матеріалах справи.
Після завантаження продавець надав покупцю для оплати рахунки (інвойси): № 13-РL від 23.03.2023 року на макуху з насіння соняшника кількістю 22,600 т ціною 200 Євро/т на загальну суму 4520,00 Євро; № 14-РL від 23.03.2023 року на макуху з насіння соняшника кількістю 22,600 т ціною 200 Євро/т на загальну суму 4520,00 Євро; № 15-РL від 23.03.2023 року на макуху з насіння соняшника кількістю 22,600 т ціною 200 Євро/т на загальну суму 4520,00 Євро.
Покупець 24.03.2023 оплатив продавцю вартість товару відповідно до вказаних інвойсів, в розмірі 13560,00 Євро, що підтверджується платіжним дорученням №SR231P03636430DS від 24.03.2023, з призначенням платежу інвойс 13-РL, 14-РL, 15-РL та банківською випискою по рахунку ТОВ «АГРО БАР ОІЛ» за період з 23.03.2023 по 28.03.2023. В банківській виписці вказано що оплата здійснена за інвойс 13-РL, 14-РL, 15-РL.
Для перевезення за кордон на транспортних засобах ФОП Рябоконь В.П. товару, вказаного в рахунках (інвойсах) №13-РL та № 14-РL, продавець оформив електронні митні декларації:
електронна митна декларація 23UА401020015771U2 на макуху з насіння соняшника мелену вагою 22600 кг для перевезення автомобілем IVЕСО д.н.з НОМЕР_1 з причіпом д.н.з НОМЕР_5 ;
електронна митна декларація 23UА401020015769U0 на макуху з насіння соняшника мелену вагою 22600 кг для перевезення автомобілем ІVЕСО д.н.з НОМЕР_2 з причіпом д.н.з НОМЕР_3 .
В електронних митних деклараціях вказано перевізника - ФОП Рябоконь Вадим Петрович, паспорт НОМЕР_6 виданий Липовецьким РВ Вінницька обл., АДРЕСА_3, НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , а також інформацію про водіїв: ОСОБА_2 паспорт НОМЕР_9 та ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_10 .
Власником вказаних в електронних митних деклараціях транспортних засобів є Рябоконь Вадим Петрович , що підтверджується: свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_11 на транспортний засіб марки: IVЕСО, модель: STRАLIS, тип: спеціалізований вантажний - спеціалізований сідловин тягач - Е, д.н.з. НОМЕР_2 , виданим ТСЦ 0541 29.10.2016 року; свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_12 на транспортний засіб марки: КОGЕL, модель SN 24, тип: спеціалізований напівпричіп н/пр фургон - Е. д.н.з. НОМЕР_3 , виданим ТСЦ 0541 03.02.2018 року; свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_13 на транспортний засіб марки: IVЕСО, модель: SТRАLIS, тип: спеціалізований вантажний - спеціалізований сідловий тягач - Е, д.н.з. НОМЕР_1 , виданим ТСЦ 0541 14.02.2020 року; свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_14 на транспортний засіб марки: КRОNЕ, модель SD, тип: напівпричіп - загальний н/пр-бортовий-тентований, д.н.з. НОМЕР_5 , виданим ТСЦ 0541 28.04.2021 року.
Вінницька митниця в листі № 7.12-1/28-01/8.19/6090 від 23.09.2023 року, наданому на адвокатський запит №16/08/23/1 від 16.08.2023 року підтвердила оформлення вказаних митних декларацій та надала їх копії. Також Вінницькою митницею надано копії документів, які були підставою для оформлення митних декларацій: рахунки (інвойси) № 13-РL від 23.03.2023 року та № 14-РL від 23.03.2023 року, міжнародні товарно-транспортні накладні від 23.03.2023 року відповідно вказаних інвойсів, специфікації № 1, контракту № 2103/23 від 21.03.2023 року. У міжнародних товарно-транспортних накладних від 23.03.2023 року вказано реєстраційні номери транспортних засобів: по вантажу по інвойсу 13-РL - АВ1517ЕР/НОМЕР_5, по вантажу по інвойсу 14-РL - НОМЕР_2/ НОМЕР_3 .
Вартість доставки прийнятого до перевезення вантажу до місця вивантаження товару перевізник ФОГІ Рябоконь В.П. оцінив в Інвойсі № 6 від 28.03.2023 року в розмірі 1500 Євро та в Інвойсі № 7 від 28.03.2023 року в розмірі 1500 Євро.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, товар перевізником ФОП Рябоконь В.П. не було доставлено до місця вивантаження товару.
Відповідач частково повернув товар вагою 22300 кг, прийнятий до перевезення транспортним засобом д.н.з. НОМЕР_2 / НОМЕР_3 відповідно до інвойсу 14-РL, до місця завантаження товару - ТОВ «Агро Бар Оїл», таким чином, нестача товару по інвойсу 14-РL становить 300 кг. Повернутий товар в кількості 22300 кг ТОВ «Агро Бар Оїл» прийняло на зберігання, про що 22.04.2023 року складено акт прийому-передачі до договору № 21-04/23 на надання послуг зі зберігання від 22.04.2023 року укладеного між П.Х.Ю. ОСОБА_5 (Поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО БАР ОІЛ» (Зберігач). У вказаному акті є підпис водія ОСОБА_4 , що свідчить про його згоду з виявленою недостачею в кількості 300 кг.
Крім того, товар, який перевозився транспортним засобом д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_5 , ФОП Рябоконь В.П. відповідно до інвойсу 13-РL повернутий до місця завантаження товару не був, при цьому відповідач не інформував ні вантажовідправника, ні вантажоотримувача про обставини, в результаті яких стає неможливим прибуття товару до передбаченого для його доставки місця, а також не звертався до них стосовно отримання інструкцій по подальшій доставці товару.
Позивач звертає увагу суду, що інший перевізник, ФОП Захарченко Н.Л., повернув повністю до місця завантаження прийнятий до перевезення товар транспортним засобом д.н.з. НОМЕР_4 /НОМЕР_17, про що 22.04.2023 року складено акт прийому-передачі до договору № 21-04/23 на надання послуг зі зберігання від 22.04.2023 року, укладеного між П.Х.Ю. ОСОБА_5 (Поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО БАР ОІЛ» (Зберігач).
Позивачем було з'ясовано, що електронні митні декларації 23UА401020015771U2 та 23UА401020015769U0 Вінницькою митницею визнані недійсними за заявою № 5593/13-9 від 21.04.2023 ФОП Рябоконь В.П. Дану інформацію Вінницька митниця надала на адвокатські запити в листах № 7.12-1/28-01/8.19/6090 від 23.09.2023 року та № 7.12- 1/28-01/8.19/6346 від 04.09.2023 року.
З метою отримання інформації та доказів стосовно правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, представником позивача рекомендованим поштовим відправленням №2105025202191 направлено адвокатський запит №24/07/23/2 від 24.07.2023 ФОП Рябоконь В.П., на який необхідно було надати інформацію та копії документів протягом 5 робочих днів. Відповідно до трекеру Укрпошти вказаний адвокатський запит вручено відповідачу 27.07.2023 року. Проте відповіді на адвокатський запит надано не було.
Представником позивача було направлено претензію відповідачу від 19.10.2023 року, в якій запропоновано невідкладно, але не пізніше ніж в семиденний строк з дня отримання цієї претензії, для уникнення кримінальної відповідальності повернути до ТОВ «Агро Бар Оіл» для прийняття на відповідальне зберігання в належному стані вантаж (макуха соняшникова вагою 22900 кг) - до місця завантаження за адресою: Україна, Вінницька область, Барський район, с. Ялтушків, або сплатити вартість вантажу в сумі 4580 Євро отримувачу вантажу П.Х.Ю. ОСОБА_5. Претензія направлена рекомендованим поштовим відправленням №2105025561205 та відповідно до трекеру Укрпошти вказану претензію вручено відповідачу 23.10.2023 року. Проте відповіді на претензію надано не було, вантаж чи гроші не повернуто.
Стосовно вартості вантажу позивач зазначає, що відповідач для перевезення 23.03.2023 року прийняв вантаж загальною вагою 45200 кг вартістю 9040,00 Євро, що підтверджується доданими до позовної заяви доказами. Повернуто вантажовідправнику 22300 кг, вартість якого становить 4460,00 Євро. Таким чином, вартість втраченого вантажу вагою 22900 кг становить 4580,00 Євро.
Також позивач повідомив суд, що відділенням поліції №1 Жмеринського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області здійснюється кримінальне провадження №12023020140000264 у зв'язку з наявністю в діях ФОП Рябоконь В.П. ознак порушення ч. 4 ст. 191 КК України, які полягають у привласнені взятого до перевезення макуха соняшникового, який належить П.Х.Ю. ОСОБА_5.
Дані обставини стали підставою звернення представника П.Х.Ю. ОСОБА_5 до суду з позовом про стягнення з відповідача 4 580,00 Євро - вартості втраченого вантажу, що станом на 20.11.2023 року за курсом НБУ становить 179 802,56 грн та понесені судові витрати.
Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, однак подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначив, що відповідно до ст. 315 ГК України для пред'явлення позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шести місячний строк. Спірні правовідносини виникли між сторонами 21.03.2023, однак позивач з позовом звернувся лише 20.11.2023, що свідчить про пропуск строку позовної давності. Пропуск строку позовної давності є підставою для відмови у позові.
З огляду на викладене відповідач просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову.
У запереченні на заяву про застосування строку позовної давності позивач зазначає, що відповідач початком строку позовної давності вважає 21.03.2023, що є датою вступу сторін у договірні відносини. Натомість про порушення свого права позивач дізнався 22.04.2023, коли відповідач частково повернув вантаж у місце завантаження.
Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що ч.6 ст. 315 ГК України визначено, що щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються зокрема Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) 1956 р (Конвенція). Відповідно до ст. 32 Конвенції термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік.
З огляду на викладене на переконання позивача, відповідач не довів що позивачем при поданні позовної заяви пропущено строки позовної давності, його позиція щодо застосування строку позовної давності шість місяців є необґрунтованою та незаконною, позивач звернувся до суду з позовною заявою з дотримання визначеного законом річного строку позовної давності, тому немає підстав для задоволення клопотання про застосування строків позовної давності і відмови в задоволенні позову.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Предметом доказування у даній справі є обставини щодо виконання/невиконання зобов'язань щодо перевезення, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за неналежне виконання зобов'язань.
Згідно частини 2 статті 11 ЦК України, одними з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Частинами 1, 2 ст. 917 ЦК України встановлено, що перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 307 ГК України визначено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Частинами 1, 2 ст. 919 ЦК України встановлено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк. Вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим.
Відповідно до ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Згідно статті 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 4 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.
Отже, підставою для такої відповідальності, як відшкодування збитків є порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до ч. 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумція вини зобов'язаної сторони. При цьому, обов'язок доведення невинуватості лежить на перевізнику.
Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу для перевезення й інших обставин, передбачених законом.
Отже, перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.
Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризується одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов'язку усунення зазначених обставин; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.
Отже, слід зробити висновок про те, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.
Відтак, втрата, нестача і пошкодження вантажу є наслідком його незбереження під час перевезення, що свідчить про неналежне виконання перевізником своїх обов'язків за договором перевезення та є підставою господарсько-правової відповідальності перевізника.
Предметом розгляду даного позову є вимога позивача про стягнення з відповідача вартості втраченого вантажу тобто збитків.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України).
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.
Позивач, доводячи наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, посилається на те, що він не забезпечив доставку вантажу отримувачу та не повернув вантаж вантажовідправнику, внаслідок чого вантаж вважається втраченим.
Згідно ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Також слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Також слід зазначити, що міжнародні автомобільні перевезення регулюються, зокрема, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (CMR) (далі Конвенція).
Відповідно до Конвенції, учасниками якої є Україна, вказана Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Конвенція врегульовує укладання і виконання договору перевезення та чітко визначає дії перевізника в тому випадку, якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця .
Статтею 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції визначено, що вантажна накладна є первинним доказом укладення договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Таким чином, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надані позивачем міжнародні товарно-транспортні накладні (СМК) та інші докази що підтверджують прийняття товару до перевезення, є доказами надання відповідачем послуг з організації міжнародного перевезення вантажу та взяття перевізником обов'язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу.
Стаття 12 Конвенції встановлює, що відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема, вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни місця, передбаченого для доставки вантажу, або здачі вантажу одержувачу, іншому, ніж зазначений у вантажній накладній. Відправник втрачає це право з того моменту, коли другий примірник накладної переданий одержувачу або коли останній здійснює свої права, передбачені в пункті 1 статті 13 - з цього моменту і надалі перевізник керується вказівками одержувача.
Стаття 14 Конвенції встановлює, що якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, перевізник запитує інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12.
Стаття 16 Конвенції встановлює, що у випадках, зазначених у пункті 1 статті 14 і в статті 15, перевізник може негайно вивантажити вантаж за рахунок особи, яка має право розпоряджатися вантажем, і після такого вивантаження перевезення вважається закінченим. Після цього перевізник здійснює збереження вантажу від імені особи, яка має право розпоряджатися вантажем. Перевізник може продати вантаж, не очікуючи інструкцій від особи, що має право розпоряджатися ним, якщо вантаж є швидкопсувним або якщо того вимагає його стан, чи якщо витрати по збереженню вантажу будуть занадто високі в порівнянні з його вартістю. В інших випадках перевізник також може продати вантаж, якщо в належний термін ним не отримано від особи, що має право розпоряджатися вантажем, протилежних інструкцій, виконання яких може справедливо від нього вимагатися, У випадку продажу вантажу відповідно до положень цієї статті, виручена сума, за винятком витрат, які підлягають сплаті після доставки вантажу, передається в розпорядження особи, що має право розпоряджатися вантажем. Якщо ці витрати перебільшують виручену суму, то перевізник має право отримати належну різницю.
Стаття 17 Конвенції встановлює, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.
Стаття 18 Конвенції встановлює, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.
Враховуючи вищевикладене, на переконання суду, відповідач порушив вищевикладені вимоги Конвенції з наступних підстав.
Відповідач, встановивши неможливість прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, повинен був запитати інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12 (стаття 14 Конвенції). Матеріали справи не містять доказів будь-якого звернення відповідача до позивача - вантажотримувача чи вантажовідправника.
Крім того, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем збереження вантажу. Разом з тим, стаття 16 Конвенції встановлює, що у випадках, зазначених у пункті 1 статті 14 і в статті 15, перевізник може негайно вивантажити вантаж за рахунок особи, яка має право розпоряджатися вантажем, і після такого вивантаження перевезення вважається закінченим. Після цього перевізник здійснює збереження вантажу від імені особи, яка має право розпоряджатися вантажем.
Також відповідачем порушено вимоги ч. 2 ст. 309 Господарського кодексу України, яка встановлює, що у разі переривання або припинення перевезення вантажів з незалежних від перевізника обставин перевізник зобов'язаний повідомити вантажовідправника і одержати від нього відповідне розпорядження щодо вантажу.
Стаття 20 Конвенції встановлює, що той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.
Вантаж було прийнято до перевезення 23.03.2023 року, його не було повернуто, тому з 23.05.2023 року є підстави вважати вантаж загубленим.
Стаття 23 Конвенції встановлює, що якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення. Вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування чи, за відсутності такого, на підставі поточної ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості.
Вартість вантажу в позовній заяві розрахована виходячи з інвойсів, які були складені в результаті поточної ринкової ціни, за якої сторони в контракті № 2103/23 від 21.03.2023 року дійшли згоди.
Так, відповідач для перевезення 23.03.2023 прийняв вантаж загальною вагою 45 200 кг вартістю 9 040,00 Євро, що підтверджується інвойсами № 13-РL від 23.03.2023 року на макуху з насіння соняшника кількістю 22,600 т ціною 200 Євро/т на загальну суму 4520,00 Євро; № 14-РL від 23.03.2023 року на макуху з насіння соняшника кількістю 22,600 т ціною 200 Євро/т на загальну суму 4520,00 Євро та міжнародними товаро - транспортними накладними (СМR) від 23.03.2023.
Разом з тим, вантожовідправнику відповідачем повернуто лише 22 300 кг, що підтверджується актом прийому-передачі до договору № 21-04/23 на надання послуг зі зберігання від 22.04.2023 року, укладеного між П.Х.Ю. ОСОБА_5 (Поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО БАР ОІЛ» (Зберігач).
Таким чином, відповідачем втрачено товар вагою 22 900 кг загальною вартістю 4 580,00 Євро.
Проаналізувавши наявні у справі докази, суд, з урахуванням сукупності обставин, які підтверджують прийняття відповідачем до перевезення відповідного вантажу на загальну суму 9 040,00 Євро, приходить до висновку, що відповідач внаслідок порушення умов перевезення завдав позивачу збитків на загальну суму 4 580,00 Євро, розмір яких є доведеним та відповідачем належним чином не спростований.
Окрім того, відповідачем взагалі не надано жодного доказу на підтвердження своїх заперечень, а лише заявлено про пропуск позивачем позовної давності, щодо звернення з даним позовом до суду.
З даного приводу суд зазначає наступне.
Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю ч. 1 ст. 258 ЦК України.
У заяві про застосування строків позовної давності відповідач посилається на ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України, якою визначено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачі позовів, що випливають з перевезень, встановлюється шестимісячний строк.
Проте дана норма не застосовується до правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем, оскільки позивач у даній справі є вантажоодержувачем, а позовні вимоги пред'явлено до вантажоперевізника.
Натомість ст. 925 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти.
Крім того, строки позовної давності в шість місяців не підлягають застосуванню з огляду на ч. 6 ст. 315 Господарського кодексу України, яка встановлює, що щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Як зазначалось судом вище що міжнародні автомобільні перевезення регулюються, зокрема, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (CMR).
За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті. що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Частинами 1.2 статті З ГПК України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу. Закону України "Про міжнародне приватне право". Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
01.08.2006 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу» від 19.05.1956. якою врегульовані правовідносини, що випливають з договору міжнародного перевезення вантажу.
З урахуванням ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та ст. 3 ГПК України, положення зазначеної Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: у справі № 903/846/19 від 27.10.2020 року, у справі № 911/418/18 від 20.08.2019 року, у справі № 903/449/17 від 03.05.2018 року, у справі №911/151/16 від 04.03.2018 року.
Стаття 32 Конвенції визначає, що термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається: a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки; b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення; c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення. День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.
З огляду на викладене до спір них правовідносин позовна давність застосовується в один рік, а як вбачається з матеріалів справи господарські правовідношення виникли між сторонами 23.03.2023, частину товару що перевозився відповідачем повернуто вантажовідправнику 22.04.2023, при цьому позов позивачем подано до суду 20.11.2023 таким чином, позивач звернувся до суду з позовною заявою в межах строку позовної давності.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до вимог позивача.
Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 4580,00 Євро, що еквівалентно станом на день подання позову до суду 179 802,56 грн. правомірною та обґрунтованою, доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Що стосується заявлених позивачем витрат на переклад документів, суд зазначає наступне.
В позовній заяві представником позивача зазначено, що у зв'язку з підготовкою позовної заяви останній замовляв послугу по перекладу документів з польської мови на українську у Вінницькій торгово-промисловій палаті та сплачував кошти за надані послуги в сумі 480,00 грн. та 240,00 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за переклад документів з Польської на Українську мову № 02-0463_ЗП від 27.10.2023 року на суму 480,00 грн та № 02-0488_ЗП від 08.11.2023 року на суму 240,00 грн, а також платіжними дорученнями про оплату даних послуг.
Відповідно до статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, але не виключно, витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
З огляду на викладене, судові витрати позивача - на переклад документів підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10-15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Рябоконь Вадима Петровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП за ДРФО НОМЕР_15 ) на користь П.Х.Ю. ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, ідент. номер REGON НОМЕР_16 ) 4580,00 євро (що еквівалентно згідно курсу НБУ на 20.11.2023 - 179802,56 грн.) вартості втраченого вантажу, 2697,04 грн - витрат зі сплати судового збору та 720,00 грн - витрат на переклад документів.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Примірник повного судового рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом та на повідомлені суду електронні адреси представників позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 24 січня 2024 р.
Суддя Ігор МАСЛІЙ
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - відповідачу (вул. Макаренка, буд. 2, м. Липовець, Вінницька обл., 22500)