Дата документу 17.01.2024Справа № 554/1789/23
Провадження № 2/554/2258/2024
17січня 2024 року м. Полтава
Октябрський районний суд м. Полтави у складі:
Головуючого судді - Материнко М.О.,
за участю секретаря судових засідань - Луценко Д.В.,
представника відповідача - Мужевської Є.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приват Банк», про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він наказом АТ КБ «Приватбанк» від 15.08.2022р. № Є.28.0.0.0/1-7333328 був поновлений на посаді керівника відділу правового забезпечення АТ КБ «ПриватБанк», відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління відповідача.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 01 черв 2022р. по 30 червня 2022р. в розмірі 66471,02 гривен, 9500,00 гривен відшкодування витрат на правничу допомогу.
На адресу суду надійшли відзив на позовну заяву та додаткові пояснення, в яких відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивача повністю з огляду на те, що оскільки рішення Октябрського районного суду від 18 листопада 2021 року у справі № 554/8601/21 не було допущене до негайного виконання в частині поновлення на роботі, позивач не звертався і на до відповідача, а ні до органів виконавчої служби чи приватних виконавців з виконавчим листом про поновлення на роботі, вказане рішення суду було виконано відповідачем лише після набрання ним законної сили після розгляду справи в порядку апеляційного провадження, з боку відповідача відсутні дії чи бездіяльність та відсутня вина. Крім того у відзиві на позов відповідач зазначає, що згідно з розрахунком, проведеним відповідно до Порядку № 100 середньоденна заробітна плата позивача складає 1147,60 грн, що підтверджується довідкою, виданою позивачем для цілей розрахунку середнього заробітку, якою і слід керуватися. Крім того під час визначення додатковим рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 28.04.2022р. у справі № 554/8601/21 середньоденної заробітної плати позивача допущено помилки у такому розрахунку. Також відповідач стверджує про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди за відсутності всіх обов'язкових складових для такого відшкодування у діях відповідача - шкоди, протиправності діяння її заподіювача, причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останього в заподіянні. Крім того відповідач вказує на те, що позивачем під час звернення до суду пропущено строк позовної давності, встановлений статтею 233 КЗпП України. У додаткових пояснення представник відповідача додатково зазначає, що позивачем безпідставно визначений розмір середньоденної заробітної плати в розмірі 3021,41 гривен з додаванням нарахованих та утриманих податків та зборів, оскільки її розмір 2519,73 грн. визначений додатковим рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 28.04.2022р. у справі № 554/8601/21. Крім того, оскільки позивач не скористався свої процесуальним правом на оскарження рішення у справі № 554/8601/21 з підстав неправильного визначення судом першої інстанції суми стягнення або розміру середньої заробітної плати, у нього відсутні жодні правові підстави для визначення розміру середньоденної заробітної плати у розмірі 3021,41 грн. всупереч визначеному рішенням суду розміру 2519,73 грн. Також від відповідача надійшла заява про відмову в відшкодування витрат на правничу допомогу.
На адресу суду від позивача надійшли заперечення н відзив на позовну заяву відповідача.
На адресу суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких вказується на пропуск строку позовної давності на звернення до суду з позовом, заперечення щодо розміру середньої заробітної плати, заявленої позивачем, оскільки за обрахунками відповідача розмір фактичної середньої заробітної плати позивача становить 1147, 60 гривен.
06.04.2023р. за вх. № 22186/23-ВХ на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про визнання зловживання процесуальними правами позивачем.
31.07.2023р. за вх.№ 48592/23-Вх на адресу суду від позивача надійшла заява про стягнення понесених судових витрат.
31.07.2023р. за вх.№ 48584/23-Вх на адресу суду від позивача надійшли заперечення на пояснення про пропуск позовної давності.
01.08.2023р. за вх. № 49170/23-Вх на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги
02.08.2023р. за вх. № 49364/23-Вх на адресу суду від позивача надійшли заперечення клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
12.09.2023р. за вх. № 57360/23-Вх на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про об"єднання справ.
05.01.2024р. за вх. № 928/24-Вх на адресу суду від позивача надійшла заява про допуск до негайного виконання рішення у справі про присудження працівникові виплати заробітної плати за один місяць.
Суд згідно з принципом juranovitcuria ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо правової кваліфікації спірних правовідносин.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2-6 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Обставини справи, що згідно ч. 3 ст. 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Позивач з 06 листопада 2001 року працював на посаді керівника відділу правового забезпечення АТ КБ «ПриватБанк», відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління відповідача.
Наказом № Э.DN-УВ-2021-7112961-п від 09.08.2021 позивача було звільнено згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату із виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього заробітку.
Рішенням Октябрського районного суду від 18 листопада 2021 року у справі № 554/8601/21 визнано незаконним та скасований наказ відповідача за № Э.DN-УВ-2021-7112961-п від 09.08.2021 року про звільнення позивача та поновлено позивача на роботі у підповідача на посаді начальника Відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк".
Постановою Полтавського апеляційного суду від 27.07.2022р. у справі № 554/8601/21 рішення від 18.11.2021р. залишено в силі.
Згідно ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.
Наказом відповідача від 15.08.2022р. № Є.28.0.0.0/1-7333328 було скасовано наказ про звільнення позивача (п. 1 наказу), поновлено позивача на попередній роботі на посаді (п. 2 наказу), встановлено робоче місце позивача за адресою м.Полтава, ул.Соборності, б.70-а у приміщенні банку (п. 6 наказу).
Викладені обставини свідчать про наявність триваючого вимушеного прогулу з боку позивача з вини відповідача з дати звільнення 09 серпня 2021 року по дату поновлення позивача на попередній роботі 15 серпня 2022 року.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 16.12.2020р. в справі № 761/36220/17 (провадження № 61-3100 св 20) системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції.
Аналогічні правові висновки були викладені Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2020 року в справі № 541/1700/17 (провадження № 61-24472св18).
Причиною виникнення вимушеного прогулу з боку позивача є незаконне звільнення, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором.
В даному випадку вимушеність прогулу позивача є наслідком протиправних дій/бездіяльності відповідача, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не мав можливості вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії/бездіяльність відповідача як роботодавця.
Враховуючи викладене посилання відповідача на те, що оскільки рішення Октябрського районного суду від 18 листопада 2021 року у справі № 554/8601/21 не було допущене до негайного виконання в частині поновлення на роботі позивача, останній не звертався і на до відповідача, а ні до органів виконавчої служби чи приватних виконавців з виконавчим листом про поновлення на роботі, вказане рішення суду було виконано відповідачем лише після набрання ним законної сили після розгляду справи в порядку апеляційного провадження, з боку відповідача відсутні дії чи бездіяльність та відсутня вина, не заслуговує на увагу.
Вказані обставини свідчать про порушення з боку відповідача положень ст. 2-1 КЗпП України щодо рівності трудових прав позивача як громадянина України, недопущення дискримінації у сфері праці в частині прямої дискримінація у сфері праці, в тому числі порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження трудових прав позивача, як працівника, залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об'єднанні, звернень до суду та інших органів за захистом своїх прав, надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав та іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати, визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону України «Про оплату праці».
Враховуючи незаконність звільнення позивача з посади останній внаслідок триваючого вимушеного прогулу був позбавлений отримувати винагороду за трудові успіхи та винахідливість у вигляді доплат, надбавок, премій, інших заохочувальних та а системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідачем порушено право позивача на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, яка включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Стороною відповідача не спростовано встановлені судом обставини порушення прав позивача у в частині наявності триваючого вимушеного прогулу, а його доводи та докази надані на їх підтвердження, спрямовані на виправдання дій останнього, а не підтвердження відсутності вини відповідача.
Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
Оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов'язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.
Склад трудового майнового правопорушення утворюють його елементи, що одночасно є умовами матеріальної відповідальності роботодавця, а саме неналежне виконання роботодавцем своїх трудових обов'язків (протиправні дії або бездіяльність); наявність майнової шкоди у вигляді втраченої працівником заробітної плати; причинний зв'язок між неналежним виконанням роботодавцем трудових обов'язків і заподіяною шкодою; вина роботодавця.
Для притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності відповідача наявні необхідні усі чотири вищезазначені умови.
Оскільки вимушений прогул з часу оформлення відповідачем Наказу від 15.08.2022р. № Є.28.0.0.0/1-7333328 про поновлення позивача на попередній роботі відбувся з вини відповідача, тому за весь час вимушеного прогулу позивач, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій, має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
На думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи. Тобто держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування.
Оскільки відповідач допустив вимушений прогул позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу виходячи з наступного.
Мотивувальна частина додаткового рішення від 28.04.2022р. Октябрського районного суду м.Полтави у справі № 554/8601/21 містить встановлені обставини щодо розміру середньоденної заробітної плати позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення позивача, який становить 2519,73 гривен з виключення сум відрахування на податки.
Встановлені Додатковим Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 28.04.2022р. у справі № 554/8601/21, яке залишено в Постановою Полтавського апеляційного суду від 27.07.2022р. у справі № 554/8601/21 та яке набрало законної сили, не потребують доказування як преюдиціальні, тобто встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, - при розгляді цієї справи, у яких беруть участь ті самі особи позивач ОСОБА_1 , відповідач АТ КБ «Приватбанк», щодо яких ці обставини встановлено.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Для рішень судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту.
Аналогічна положення містяться у Постановах Пленуму Верховного суду, згідно яких не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Верховний суд в постанові від 21 липня 2021 року у справі № 462/1586/19, провадження № 61-22593св19, вказав, що розмір середньої заробітної плати є обставиною, яка належить до предмета доказування.
У постанові Великої плати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, провадження № 12-144гс18, вказано, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійснений іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Сторонами у справі № 554/8601/21 є одні й ті самі учасники - позивач ОСОБА_1 , відповідач АТ КБ «Приватбанк», що і у справі № 554/1789/23.
Враховуючи викладене посилання відповідача на те, що застосування розміру середньої заробітної плати, визначеного додатковим рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 28.04.2022р. у справі № 554/8601/21 внаслідок допущення помилки у такому розрахунку не підкріплено жодною нормою чинного законодавства і є необґрунтованим, є помилковим.
Щодо стягнення з відповідача розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15 травня 2019 р. № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
Додатковим Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 28.04.2022р. у справі № 554/8601/21 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача обчислена виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення позивача з роботи, в період з 10.06.2021р. по 09.08.2021р.
Середньоденна заробітна плата позивача, обчислена шляхом ділення загального розміру виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення позивача з роботи, на число відпрацьованих робочих днів за останні два календарні місяці роботи встановлена місцевим судом в розмірі 2519,73 гривен без врахування нарахованих та утриманих сум податків і зборів із суми заробітної плати.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 27.07.2022р. у справі № 554/8601/21 рішення від 18.11.2021р. та додаткове рішення від 28.04.2022р.Октябрського районного суду м.Полтави у справі № 554/8601/21 залишені в силі.
Тому середньоденна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення позивача з роботи визначена вказаним додатковим рішенням суду в розмірі 2519,73 гривен/робочий день обрахована без сум відрахувань на податки.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов'язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає відповідач, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.
Додатковим рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 28.04.2022р. у справі № 554/8601/21 розмір середньоденної заробітної плати позивача встановлений у сумі 2519,73 гривен вже після фактичного утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб врегульовано статтями 162 (п. 162.1), 163 (п. 163.1.1), 164 (пп.164.2.1 п.164) 165 Податкового кодексу України.
Згідно ст. 167 (п. 167.1) Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування доходів, що нараховані/виплачені платнику податків.
Крім того доходи, визначені ст. 163 ПК України, є об'єктом оподаткування військовим збором, ставка якого становить 1,5 відсотків об'єкта оподаткування.
Дохід у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час вимушеного прогулу, включається до загального відповідного оподаткованого доходу платника податку як інший дохід у разі його нарахування (виплати) після звільнення платника.
Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний податок нараховуються роботодавцем на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати тощо.
Частиною 2 статті 74 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.
Отже, відшкодування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, нарахованої (виплаченої) на підставі рішення суду на користь фізичної особи, є базою нарахування єдиного внеску, обов'язок з нарахування, утримання та сплати виникає у юридичної особи (боржника).
Враховуючи викладене у цій справі сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в період з 01 червня 2022р. по 30 червня 2022р., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, обраховується судом без врахування подаків та зборів на неї.
В Постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі №607/2699/17, провадження №6115999св20, викладений висновок про те, що системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів; усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19, від 16 листопада 2020 року у справі № 607/3509/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 607/1429/17.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2020 року у справі № 607/3509/17 (провадження № 61-12609св20) зазначено, що оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов'язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18) зазначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання/виключення сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Крім того, відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
При цьому середньоденна заробітна плата, яка враховувалася судом для обрахунку середнього заробітку, обчислена на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, та визначена у розмірі 2519 грн. 73 коп. була здійснена місцевим судом з даних, що містяться із виписки по картці/рахунку позивача та розрахункових листів.
В даному випадку, оскільки рішенням суду присуджено середній заробіток без врахування податків і зборів, відрахування таких податків і зборів з платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу погіршує фінансове становище позивача, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, він міг отримати заробітну плату в більшому на суми нарахованих податків і обов'язкових платежів розмірі.
Докази, наявні в матеріалах справи (розрахункові листи за відповідні періоди) свідчать про те, що загальний розмір виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення позивача з роботи, в період з 10.06.2021р. по 09.08.2021р. з урахуванням податків і зборів склав 129920,79 гривен, в тому числі в червні 2021р. - 23739,14 грн., в липні 2021р. 47699,67 грн., в серпні 2021р. - 58481,98 грн.
Згідно додаткового Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 28.04.2022р. у справі № 554/8601/21 встановлено, що позивачем в період з 10.06.2021р. по 09.08.2021р. відпрацьовано 43 робочих дні.
Оскільки додатковим рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 28.04.2022р. у справі № 554/8601/21 під час обрахунку середньоденної заробітної плати позивача не враховані податки та збори, які були нараховані позивачу та утримані відповідачем, як податковим агентом, за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення позивача з роботи, тому такі податки і збори додатково підлягають включенню судом до обрахунку середньоденної заробітної плати з урахуванням розміру середньоденної заробітної плати, визначеної додатковим рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 28.04.2022р. у справі № 554/8601/21.
Шляхом арифметичного обрахунку середньоденна заробітна плата позивача, обчислена з розміру виплаченого позивачу доходу, а також нарахованих та утриманих податків, становить 3021,41 гривен та визначена шляхом ділення загального розміру загального розміру виплат 129920,79 грн. за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення позивача з роботи, на 43 відпрацьованих робочих днів в період з 10.06.2021р. по 09.08.2021р.
Для обчислення загального розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 01 червня 2022р. по 30 червня 2022р. в даному випадку судом як розрахунковий чинник приймається розмір середньоденної заробітної плати в розмірі 2519,73 гривен та застосовується для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.
У своєму додаткових поясненнях відповідач зазначає, що визначена позивачем середньоденна заробітна плата в розмірі 3021,41 грн. є безпідставною та фактично складає 1147,60 гривен.
Нарахування загальної суми середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу з 01 червня 2022р. по 30 червня 2022р. з вини відповідача обчислюється наступним чином: 2519,73 грн.*22 днів, що дорівнює 55434,06 гривен.
У своїй Постанові від 28 січня 2021 року у справі № 908/1833/19 Верховний Суд вказав наступне. Вирішуючи кожний конкретний спір на підставі всіх установлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорене таке право відповідачем (відповідачами), а також з'ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права, та залежно від з'ясованого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення/невизнання/оспорення або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов.
Водночас відмова в позові з підстав обрання неефективного способу захисту може мати місце тоді, коли в судовому процесі відсутній будь-який сенс у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб.
У своїй Постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 Верховний Суду вказав, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Внаслідок цього захисту має реально відбуватися припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта та відновлення порушених прав; спосіб захисту розглядається як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення мети цього захисту права; Конституція гарантує можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагається, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим - тобто порушення дійсно повинно мати місце і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів позивача. Отже, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/ захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Стаття 129 Конституції України як одну із основних засад судочинства визначає змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, з урахуванням імперативних вимог ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до положень ст. 264 ЦПК України суд, ухвалюючи судове рішення, зобов'язаний встановити, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи."
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Заперечення відповідача у відзиві на позов та додаткових пояснення про те, що позивачем безпідставно визначений розмір середньоденної заробітної плати в розмірі 3021,41 гривен з додаванням нарахованих та утриманих податків та зборів, оскільки її розмір 2519,73 грн. визначений додатковим рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 28.04.2022р. у справі № 554/8601/21 суперечить позиції відповідача з цього питання, викладеному на адресу суду у своєму відзиві на позов. Також помилковими є посилання відповідача на фактичний середній розмір заробітної плати 1147,60 грн.
У межах розгляду цієї справи відповідач, всупереч зазначеним вимогам закону, намагається змінити обставину, яка була встановлена рішенням суду, що набрало законної сили
Оскарженні судового рішення є правом, а не обов'язком сторони у справі. Крім того вказаним додатковим рішенням визначена середня заробітна плата в розмірі 2519,73 грн. без врахування податків і зборів, про що зазначено у вказаному рішенні. Крім того визначення середньоденної заробітної плати здійснено місцевим судом виходячи з інформації, що міститься у виписці по картці/рахунку позивача та розрахункових листів.
В свою чергу при обчисленні середньої заробітної платизгідно п. 3 р. III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100, враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору. Суми нарахованої заробітної плати за підсумками роботи за певний період враховуються без виключення сум відрахування на податки.
Враховуючи викладене суд частково задовольняє позивні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу в розмірі 55434,06 гривен за період з 01 червня 2022р. по 30 червня 2022р. з розрахунку 2519,73 гривень *22 робочих дні повністю.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Таким чином, рішення в частині негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати громадянину ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 в межах платежу за один місяць в розмірі 55434,06 гривен з розрахунку 22 робочих дні*2519,73 гривен підлягає негайному виконанню.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 2519,73 гривен та в тому числі 2519,73 гривен до негайного виконання рішення в частині виплати заробітної плати згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України.
Щодо посилання відповідача на пропуску строку позовної давності на звернення до суду суд зазначає наступне.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору визначено статтею 233 КЗпП України.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України "Про оплату праці" вказано, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, поняття "грошове забезпечення", "індексація грошового забезпечення" та "заробітна плата", які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій справі охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці".
Аналогічні правові позицію Верховним Судом викладено у постановах від 13.03.2019 у справі № 807/363/18, від 25.04.2019 у справі № 804/496/18, від 26.06.2019 у справі № 820/4748/17, від 22.05.2020 у справі № 808/3200/17, від 04.02.2021 у справі № 160/5393/19.
У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду, з'ясовуючи питання про те, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини першої статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду, дійшла таких правових висновків.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.
Спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
Виходячи зі змісту частини другої статті 233 КЗпП України в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Об'єднаної палати Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18, провадження № 61-9664сво19, задля формування єдиної судової практики щодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.
Враховуючи викладене право на заробітну плату, до якої віднесено середній заробіток за час вимушеного прогулу, не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Позовні вимоги у справі стосуються стягнення належної позивачу заробітної плати, яка відповідно до статті 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.
Посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності задоволенню не підлягають.
Позивачем під час звернення до суду у позовній заяві заявлено позовну вимогу про стягнення витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги в розмірі 9500,00 грн., яка складається з оплату послуг адвоката.
Оцінюючи доводи позивача щодо обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечення відповідача з цього приводу, суд керується такими міркуваннями.
На підтвердження вказаних витрат позивачем долучено договір від 04.09.2022р., акт від 31.07.2023 року на суму 9500,00 гривен, свідоцтво адвоката.
Згідно акту прийому-передачі виконаних робіт від 31.07.2023р. складених за договором про надання правової допомоги від 04.09.2022р. адвокат надав, а позивач отримав правові/адвокатські послуги у вигляді консультацій, опрацювання законодавчої бази, розрахунок виплаченого доходу та середньої заробітної плати за періоди, опрацювання та збирання доказів, розрахунок моральної шкоди, складання процесуальних документів.
Сторонами погоджено розмір гонорару адвоката, факт наданих послуг підтверджується актами наданих послуг, який підписується сторонами.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п'ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).
Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року).
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Згідно 137 ЦПК України до складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ст. 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року (справа № 757/47925/15-ц), від 20 червня 2018 року (справа № 127/1284/14-ц), від 27 червня 2018 року (справа №554/9348/15-ц), від 25 липня 2018 року (справа № 522/4198/17-ц), від 15 квітня 2020 року (справа № 199/3939/18-ц), від 09 червня 2020 року (справа № 466/9758/16-ц).
Проаналізувавши фактичні обставини справи, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги, та докази, надані в їх обґрунтування, суд вважає за необхідне зазначити таке.
З наявних документів судом установлено, що адвокат Кушнаренко С.А., який займається індивідуальною адвокатською діяльністю, залучався позивачем до надання правової допомоги, відповідно є стороною договору про надання правової допомоги.
Окрім того, первинні документи, надані у підтвердження витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги, місять посилання на надані послуги, їх деталізацію та часу, затраченого на її надання, що дає суду підстави встановити співмірність вказаних витрат із часом, витраченим адвокатом на надання тієї чи іншої послуги. У той же час обсяг наданих адвокатом послуг, беручи до уваги фактичні обставини справи, є значним.
У силу вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Окрім того, ч. 4 ст. 12 ЦПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях у справах "Двойних проти України", "Гімайдуліна і інших проти України", "East/West Alliance Limited" проти України", "Баришевський проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
У свою чергу, у кожній окремій справі суд виходить з конкретних особливих обставин, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Кожна справа має різну кількість судових засідань, як і різну кількість розглянутих клопотань, а отже і кількість виконаного адвокатом обсягу робіт з огляду на кількість вчинених процесуальних дій.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.
Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, суд приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 17974,62 грн не є розумним та співмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Так, спір у цій справі належить до категорій справ середньої складності, обсяг матеріалів справи достатнім. Вже була висловлена думка Верховного Суду в аналогічних справах даної категорії справ, тобто фактично сформована судова практика по спорам такої категорії, а тому усна консультація без вивчення документів, усна консультація з вивченням документів, опрацювання законодавчої бази, вивчення документів, проведення розрахунку сум обов'язкових податків і зборів ( податок на доходи фізичних осіб, військовий збір), які підлягають нарахуванню на середню заробітну плату, проведення розрахунку середнього заробітку, розрахунок моральної шкоди (кількість витраченого часу - 12 годин), по суті є однією дією яка входить до стадії сбіру доказів та інформації для складання позову і за своєю суттю несе консультаційний характер, а тому кількість витрачених годин є завищеною та враховуючи що дана дія професійного досвідченого адвоката не становить надмірної складності та не потребує розробок стратегій, тому кількість витрачених годин підлягає зменшенню до 4 години або 2000,00 гривен.
Щодо складання процесуальних документів(позову, заперечень на відзив, заперечення про об'єднання справ, заява про уточнення позовних вимог, заява про негайне викоконання рішення, клопотання про долучення доказів) для професійного досвідченого адвоката не становить надмірної складності, не потребує допомоги помічників, але тягне значних витрат часу та вимагає доостатнього обсягу аналітичної й технічної роботи, тобто займає значний часу на виготовлення процесуальних документів та збору додатків до них за суб'єктивним переконанням суду оцінюєтьс у 3000,00 гривен.
Таким чином, з урахуванням часу, витраченого адвокатом на підготовку і розгляд цієї справи часу та інших витрат стягненню підлягають витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000,00 гривень від попередньо заявленої суми 9500,00 грн.
Враховуючи викладене позовні вимоги в частині стягнення витрат на оплату послуг адвоката (правничу допомогу) підлягають частковому задоволенню в розмірі 5000,00 гривень, який є справедливим та співмірним і відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та їх документальному обґрунтуванню.
Вирішуючи вказане питання, суд також керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
У силу вимог ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Зважаючи, що позов в частині стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 55434,06 грн. задоволено, відтак витрати, пов'язані із наданням правничої допомоги позивачу в сумі 5000,00 грн покладаються на відповідача.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно ч.1 та п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Підсумовуючи вищенаведене, керуючись принципом верховенства права, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають до частково задоволення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості із заробітної плати - задовольнити частково.
Стягнути із Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 01 червня 2022р. по 30 червня 2022р. включно у розмірі 55434,06 грн. який підлягає виплаті без утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, витрати за надання правничої допомоги у сумі 5000,00 грн., витрати щодо сплати судового збору у сумі 1073,60 грн., а всього стягнути 61507,66 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 430 ЦПК України, допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати громадянину ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 в межах платежу за один місяць в розмірі 55434,06 гривен, який підлягає виплаті без утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Учасники справи :
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач - Акціонерне товариство Комерційного банку «Приват Банк» ,01001,м.Київ, вул.Грушевського ,1 Д, код ЄДРПОУ 14360570.
Повний текст рішення виготовлено 22.01.2024року.
Суддя М.О. Материнко