вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи №363/1239/20 Апеляційне провадження №22-ц/824/2225/2024Головуючий у суді першої інстанції - Баличева М.Б. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Гуль В.В.
19 січня 2024 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Гуль В.В.,
судді Матвієнко Ю.О., Мельник Я.С.,
розглянув у порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 березня 2021 року у справі за позовом заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, -
У березні 2020 року заступник прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив:
- Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру у Волинській області матеріальну шкоду в порядку регресу у розмірі 50 934 грн. 29 коп.;
- Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати та повернути судовий збір за подання позову на рахунок прокуратури області.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що опрацюванням інформації, розміщеної у Єдиному реєстрі судових рішень з'ясовано, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2019 року у справі № 1340/6082/18, залишеним без змін постановами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019 року та Верховного Суду від 31.10.2019 року, задоволено позовну заяву ОСОБА_2 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вказаним судовим рішенням визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 26.11.2018 року №139-то «Про звільнення ОСОБА_2 » та наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 29.11.2018 року № 309-к «Про оголошення наказу Держгеокадастру від 26.11.2018 року № 139-то «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлено останнього на посаді заступника начальника - начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Волинській області з 04.12.2018 року та стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на користь позивача 50 934 грн. 29 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04.12.2018 року по 20.03.2019 року.
При цьому, за інформацією Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 24.12.2019 року кошти середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах стягнення за один місяць у сумі 15 530 грн. 06 коп. на виконання вищевказаних судових рішень виплачені управлінням ОСОБА_2 28.03.2019 року, а решта суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу була виплачена 18.07.2019 року.
Разом з тим, позивач зазначав, що оскільки звільнення ОСОБА_2 здійснено з порушенням закону, на ОСОБА_1 , як на особу, за наказом якої проведено звільнення, покладається обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну Головному управлінню Держгеокадастру у Волинській області.
За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру не вжито заходів до захисту інтересів держави щодо стягнення з виконувача обов'язків голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру ОСОБА_1 коштів, виплачених незаконно звільненому працівнику, прокуратура звернулася до суду з цим позовом для вжиття заходів представницького характеру на захист інтересів держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та Головного управління Держгеокадастру.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 березня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру у Волинській області матеріальну шкоду у розмірі 50 934 грн. 29 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Волинської області судовий збір у розмірі 2 102 грн. 00 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріальна шкода у розмірі 50 934 грн. 29 коп. була завдана відповідачем ОСОБА_1 шляхом винесення останнім наказу № 139-то від 26.11.2018 року про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника - начальника Управління контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Волинській області, який у подальшому було оскаржено та рішенням суду визнано протиправним і скасовано.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та недоведеність позивачем обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Так, в обґрунтування апеляційної скарги посилається на неврахування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення пріоритетності норм Закону України «Про державну службу» по відношенню до загальних норм законодавства про працю, а також можливості застосування зворотної вимоги до державного службовця лише при умов наявності умислу в діях державного службовця, винного у незаконному звільненні працівника.
При цьому, вказує, що у судових рішеннях, на які прокурор посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, не встановлено фактичних обставин, які свідчать про наявність у ОСОБА_1 умислу на заподіяння шкоди внаслідок звільнення ОСОБА_2 .
Також, зазначає, що прийняття наказу № 139-то від 26.11.2018 року «Про звільнення ОСОБА_2 » залежало не лише від самого відповідача, оскільки процедура підготовки та погодження проекту наказу залежала від ряду інших посадових осіб Держгеокадастру - зокрема начальника кадрової служби, юридичного департаменту та інших. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази проведення відповідного службового розслідування.
У відзиві на апеляційну скаргу прокуратура просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що чинне законодавство не містить додаткових підстав для стягнення з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких проведено звільнення з порушенням закону, або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі, а тому прокурору або позивачу не потрібно доводити факт усвідомлення відповідачем протиправності звільнення працівника, оскільки такий факт уже підтверджено рішеннями судів, які розглядали трудовий спір. З приводу доводів апеляційної скарги про те, шо до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення КЗпП України, зазначив, що як КЗпП України, так і положеннями Закону України «Про державну службу», а саме ст. 80 цього Закону, передбачене право держави в особі суб'єкта призначення зворотної вимоги (регресу) до посадової особи, винної у незаконному звільненні працівника.
01.06.2021 року до суду надійшла заява Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про відмову від позову, у прийнятті якої ухвалою Київського апеляційного суду від 19 січня 2024 року відмовлено.
У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, 01.03.2017 року ОСОБА_2 прийнятий на посаду заступника начальника - начальника Управління контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Волинській області як такий, що визначений переможцем конкурсу.
Наказом в.о. голови Держгеокадастру Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру ОСОБА_1 «Про звільнення ОСОБА_2 » № 139-то від 26.11.2018 року, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу», п.1 ст. 36 КЗпП України останнього звільнено з посади заступника начальника - начальника Управління контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Волинській області за угодою сторін. Як на підставу звільнення зазначено заяву ОСОБА_2 , лист Мінагрополітики від 22.11.2018 року № 37-25-7/25637.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2019 року у справі № 1340/6082/18, залишеним без змін постановами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019 року та Верховного Суду від 31.10.2019 року, задоволено позовну заяву ОСОБА_2 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 26.11.2018 року №139-то «Про звільнення ОСОБА_2 » та наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 29.11.2018 року № 309-к «Про оголошення наказу Держгеокадастру від 26.11.2018 року № 139-то «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника - начальника Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Волинській області з 04.12.2018 року та стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на користь позивача 50 934 грн. 29 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04.12.2018 року по 20.03.2019 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.03.2019 року у справі № 1340/6082/18 Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області 28.03.2019 року було сплачено ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 12 501 грн. 70 коп., сплачено податок з доходів фізичних осіб, утриманий із середнього заробітку ОСОБА_2 , у розмірі 2 795 грн. 41 коп. та військовий збір у розмірі 232 грн. 95 коп., що підтверджується копіями платіжних доручень № 247 від 28.03.2019 року, № 245 від 28.03.2019 року, № 248 від 28.03.2019 року.
18.07.2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області було сплачено ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 28 500 грн. 41 коп., сплачено податок з доходів фізичних осіб, утриманий з середнього заробітку ОСОБА_2 , у розмірі 6 372 грн. 76 коп. та військовий збір у розмірі 531 грн. 06 коп., що підтверджується копіями платіжних доручень № 858 від 18.07.2019 року, № 859 від 18.07.2019 року, № 860 від 18.07.2019 року.
Так, право позивача на відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням ОСОБА_2 із займаної посади, закріплено у ст.ст. 134 та 237 КЗпП України.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.
Згідно зі ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про те, що судовими рішеннями встановлено незаконність звільнення з роботи ОСОБА_2 , на підставі наказу про звільнення, який підписав відповідач, перебуваючи на посаді в.о. голови Держгеокадастру Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, а тому саме з ОСОБА_1 підлягає стягненню виплачена ОСОБА_2 суми матеріальної шкоди.
Доводи апеляційної скарги про те, що стягнення з особи, винної в незаконному звільненні працівника в порядку регресу у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу можливе лише за наявності в його діях усіх елементів складу правопорушення, а саме: наявності шкоди, протиправної поведінки особи, що спричинила шкоду, причинного зв'язку між діями і заподіяною шкодою, вини заподіювача шкоди є безпідставними, тому що відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Тобто, чинне законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року по справі № 760/1270/20.
Колегія суддів відхиляє також і довід апелянта про те, що лише службовим розслідуванням можливо встановити, чи був відповідач винним у незаконному звільненні працівника, проте доказів у підтвердження проведення такої службової перевірки за фактом службової недбалості позивачем не надано, адже той нормативний акт, на які покликається апелянт, зокрема ст. 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» на спірні правовідносини не поширюються.
Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про державну службу», слід зауважити, що вимоги ч. 4 ст. 80 Закону України «Про державну службу» про те, що державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, яка заподіяна умисно, стосується лише шкоди, заподіяної іншими неправомірними діями, а не діями, пов'язаними з незаконним звільненням чи переведенням працівника на іншу роботу.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв'язку з тим, що суд апеляційної скарги дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, понесені відповідачем судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.
Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач
Судді