Справа № 420/31806/23
22 січня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач-2), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перерахунку пенсії від 02.10.2023 р. № 155350016856;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 неоподатковувану одноразову грошову допомогу, передбачена п.7-1 "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у розмірі 10 місячних пенсій.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 27.09.2023 р. звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про нарахування та виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.10.2023 р. № 155350016856 позивачу відмовлено у виплаті вказаної грошової допомоги, з підстав відсутності інформації щодо періодів перебування/не перебування у відпусках без збереження заробітної плати. Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним, а свої права порушеними, тому звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою від 20.11.2023 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачам п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
07.12.2023 р. від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду України не було надано відомостей про перебування/не перебування у відпустках без збереження заробітної плати. З урахуванням вищезазначеного, позивач не мала права на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, оскільки Головне управління не мало можливості визначити стаж роботи позивача, який дає право на виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
11.12.2023 р. від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що через відсутність інформації щодо перебування особи у відпустках без збереження заробітної плати, можливі відволікання чи відсторонення від роботи, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років, не можливо визначити календарно наявний страховий стаж для призначення грошової допомоги. Враховуючи наведене та у зв'язку з відсутністю інформації щодо часу перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати у періоди роботи в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років. Головне управління правомірно та на законних підставах відмовило позивачу у виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п.7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Також вказує на дискреційність повноважень відповідачів щодо нарахування та виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та з 18.08.2023 р. отримує пенсію за віком, призначену відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно із записами у трудовій книжці серія НОМЕР_1 позивач, починаючи з 20.08.1980 р. безперервно працювала на різних посадах у медичних закладах: з 20.08.1980 р. по 30.08.1982 р. на посаді санітарки хірургічного відділення Ворошиловградської лікарні "Прапор комунізму"; з 01.09.1982 р. по 01.08.1988 р. навчалась у Ворошиловградському медичному інституті на лікувальному факультеті; з 17.11.1986 р. по 01.04.1987 р. - на посаді лаборанта цитологічної лабораторії Ворошиловградського онкологічного диспансеру; з 11.08.1988 р. по 28.07.1989 р. - проходила інтернатуру по спеціальності неврологія; з 01.08.1989 р. на посаді лікаря-невропатолога неврологічного відділення 9-ої міської лікарні м.Ворошиловграда, з 21.01.2004 р. по 09.08.2011 р. на посаді лікаря психотерапевта; з 20.05.2011 р. по 29.10.2012 р. на посаді лікаря невропатолога в Луганській обласній фізіотерапевтичній поліклініці ім.професора О.Є.Щербака; з 04.12.2013 р. на посаді лікаря-невропатолога Комунальної установи "Одеська обласна клінічна лікарня".
27.09.2023 р. позивач звернулася до відповідача-1 із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої п.7-1 "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у розмірі десяти місячних пенсій.
Рішенням відповідача-2 від 02.10.2023 р. № 155350016856 позивачу відмовлено у виплаті вказаної грошової допомоги з підстав відсутності інформації щодо періодів перебування/не перебування у відпусках без збереження заробітної плати.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, на підставі п.7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004 р. визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Таким чином, оскільки Закон № 1058-ІV та Закон № 1788-XII регулюють одні і ті ж правовідносини, пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону № 1058-IV, як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України № 1788-XII підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону № 1058-IV.
Згідно пункту 7-1 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З викладеного слідує, що право на отримання відповідної грошової допомоги не залежить та не пов'язується із призначенням саме пенсії за вислугою років, а є окремим правовим механізмом відповідної соціальної виплати, який також може реалізовуватись при призначенні пенсії за віком.
Зазначений висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 442/456/17 та від 13.02.2019 р. у справі № 233/4308/17.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1191 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 1191).
Порядок № 1191 визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" ст.55 Закону № 1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909 (далі по тексту - Перелік № 909).
Пунктом 5 Порядку № 1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" ст.55 Закону № 1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Верховний Суд у постанові від 02.03.2020 р. у справі № 175/4084/16-а за змістом наведених норм законодавства прийшов до висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з: 1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах; 2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також 3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії. Водночас, що умовою наявності права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, як помилково вважали суди попередніх інстанцій, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Слід зазначити і про те, що законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком. Верховний Суд зазначає, що отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем, як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно зі статтями 27 і 28 Закону № 1058-IVстаном на день її призначення.
Згідно з пунктом 7 Порядку № 1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909 (далі - Перелік № 909), визначені заклади і установи охорони здоров'я та посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Згідно розділу 1 "Охорона здоров'я" Переліку № 909 до стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років зараховуються робота в лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах виключно на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад).
Приписами ст.62 Закону № 1788 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, саме трудова книжка працівника є основним документом, який підтверджує його трудовий стаж. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 р. у справі № 159/4315/16-а та від 26.04.2021 р. у справі № 348/2180/16-а.
Як вбачається з наданої до суду копії трудової книжки серія НОМЕР_1 позивач, починаючи з 20.08.1980 р. безперервно працювала на різних посадах у медичних закладах: з 20.08.1980 р. по 30.08.1982 р. на посаді санітарки хірургічного відділення Ворошиловградської лікарні "Прапор комунізму"; з 01.09.1982 р. по 01.08.1988 р. навчалась у Ворошиловградському медичному інституті на лікувальному факультеті; з 17.11.1986 р. по 01.04.1987 р. - на посаді лаборанта цитологічної лабораторії Ворошиловградського онкологічного диспансеру; з 11.08.1988 р. по 28.07.1989 р. - проходила інтернатуру по спеціальності неврологія; з 01.08.1989 р. на посаді лікаря-невропатолога неврологічного відділення 9-ої міської лікарні м.Ворошиловграда, з 21.01.2004 р. по 09.08.2011 р. на посаді лікаря психотерапевта; з 20.05.2011 р. по 29.10.2012 р. на посаді лікаря невропатолога в Луганській обласній фізіотерапевтичній поліклініці ім.професора О.Є.Щербака; з 04.12.2013 р. на посаді лікаря-невропатолога Комунальної установи "Одеська обласна клінічна лікарня".
Також судом встановлено, що позивач станом на дату звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області досягнула 60-річного віку, з 18.08.2023 р. їй вперше призначена пенсія за віком. Вихід позивачем на пенсію здійснено з посади лікаря-невропатолога Комунальної установи "Одеська обласна клінічна лікарня", до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій не отримувала.
Враховуючи наведене, позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 10-ти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд звертає увагу, що під час перебування у короткотермінових відпустках без збереження заробітної плати так чи інакше особа продовжує перебувати у трудових відносинах із роботодавцем, спірні періоди мають бути включені до страхового стажу, тому правові підстави для виключення цих періодів із спеціального стажу відсутні.
Крім того, суд зазначає, що відмовляючи у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав ненадання відомостей про перебування у відпустках без збереження заробітної плати, відповідачем-2 не враховано тієї обставини, що Порядком №1191 не передбачено виключення з періодів роботи періодів перебування у відпустці без збереження заробітної плати.
Таким чином, відповідачем-2 під час прийняття рішення від 02.10.2023 р. № 155350016856 про відмову ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 10-ти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не враховано усі обставини та положення законодавства, що мають значення, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийнято необґрунтоване рішення про відмову позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 10-ти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, рішення від 02.10.2023 р. № 155350016856 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, передбачену п.7-1 "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у розмірі 10 місячних пенсій, суд враховує наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем-2 протиправно відмовлено позивачеві у призначенні одноразової грошової допомоги лише через відсутність інформації про періоди перебування у відпустках без збереження заробітної плати, водночас, судом було встановлено, що у позивача наявний спеціальний стаж, посади, що обіймалися позивачем у закладах та установах державної або комунальної форми власності, записи про які наявні в її трудовій книжці, відносяться до посад медичних працівників, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, а позивач до призначення пенсії за віком не отримувала будь-яку інші пенсію, а тому вона має право на призначення грошової допомоги, передбаченої п.7-1 Розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1191, таким чином, суд вважає, що у даному випадку у відповідача-1 відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення такої одноразової грошової допомоги позивачеві.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача-2 не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-1 призначити та виплати позивачеві одноразову грошову допомогу у розмірі 10-ти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд зазначає, що за звернення до суду із зазначеним позовом позивач сплатила 1073,60 грн. судового збору, які мають бути стягнуті з відповідача-2 на її користь.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаюча за адресою: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61000, м.Харків, майдан Свободи, Держпром, під.3, пов.2, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61000, м.Харків, майдан Свободи, Держпром, під.3, пов.2, код ЄДРПОУ 14099344) від 02.10.2023 р. № 155350016856 про відмову ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаюча за адресою: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 10-ти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) призначити та виплати ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаюча за адресою: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) одноразову грошову допомогу у розмірі 10-ти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61000, м.Харків, майдан Свободи, Держпром, під.3, пов.2, код ЄДРПОУ 14099344) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаюча за адресою: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко