з питань закриття провадження у справі
22 січня 2024 рокусправа № 380/130/24
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження питання про закриття провадження у справі № 380/130/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про зобов'язання вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в якому просив:
- Зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зняти арешт з автомобіля марки Renault, модель Logan, 2013 року випуску, державний номерний знак: НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 накладений в межах виконавчих проваджень ВП №49250713 та ВП №49248435 та виключити автомобіль з переліку транспортних засобів, що перебувають у розшуку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що автомобіль марки Renault, модель Logan, 2013 року випуску, державний номерний знак: НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , власником якого є позивач знаходиться під арештом. Згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів, держателем якого є МВС, заборону на відчуження було накладено у рамках ВП №49248435, вихідний лист 09.1-45/В7-3147 від 06.11.2015 та направлено відділом виконання рішень УДВС ГУЮ у Львівській області. Позивачу також стало відомо, що автомобіль перебуває у розшуку, який ініційовано постановою відповідача, вих. номер листа 09.1-45/В7-3064, в рамках виконавчих проваджень ВП №49250713 та ВП №49248435.
Позивач зазначає, що ним повною мірою виконано зобов'язання за Кредитними договорами, а новий кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та гарантія» не має будь - яких фінансових та майнових претензій до позивача. У зв'язку з чим 23.11.2023 представником позивача було направлено заяву про зняття арешту з майна, однак отримано 18.12.2023 відмову від 01.12.2023 №36717/В-4 з посиланням на відсутність підстав для таких дій. Позивач таку відмову вважає протиправною, у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.
При постановленні ухвали суд виходить із наступних встановлених обставини:
Частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача, як сторони у виконавчому провадженні.
Як вбачається зі змісту позову та доданих документів, спірні правовідносини пов'язані з бездіяльністю на думку позивача Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в межах виконавчих проваджень ВП №49250713 та ВП№49248435, щодо кредитних зобов'язань позивача.
Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку про те, що спір щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного чи приватного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі, винесеного місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства, належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, і його потрібно розглядати в порядку цивільного судочинства.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 24.05.2021 (справа № 712/12136/18) зробив такі правові висновки.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Згідно з частиною першою статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Право сторони виконавчого провадження звернутися до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, передбачено статтею 447 ЦПК України.
За висновком Верховного Суду у справі № 712/12136/18 якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділу VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У підсумку Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки позивач у справі № 712/12136/18 є боржником у виконавчому провадженні, то він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 05.03.2021 у справі № 640/19503/19 та у постанові від 28.02.2023 у справі №380/2046/22.
Крім цього, згідно із ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
З огляду на те, що даний спір фактично стосується порушення права власності особи під час виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, в якому позивач є стороною виконавчого провадження, то такий спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, і його належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, в свою чергу розгляд справи повинен відбуватися за правилами ЦПК України загальним судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Керуючись ст.ст. 238, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Провадження у справі 380/130/24 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (79000, Львівська обл., м. Львів, пл.. Маркіяна Шашкевича, буд. 1) про зобов'язання вчинити дії - закрити.
Повернути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 1073,60 грн.
Роз'яснити позивачу, що вказана справа підлягає розгляду та вирішенню за правилами цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Гавдик Зіновій Володимирович