22 січня 2024 року м. Житомир справа № 240/35479/23
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Шуляк Л.А.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області про визнання протиправною та, скасування постанови, стягнення шкоди,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:
- визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, а саме постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про закінчення виконавчого провадження від 18.12.2023 у виконавчому провадженні №71187181;
- стягнути з відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 2 000 грн на відшкодування шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що державним виконавцем було винесено 18.12.2023 постанову про закінчення виконавчого провадження №71187181 щодо виконання виконавчого листа від 01.02.2023, виданого Житомирським окружним адміністративним судом по справі № 240/19649/22. Позивач наголошує, що Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області надіслало відповідачу лист від 26.08.2022, який вже був предметом розгляду в Житомирському окружному адміністративному суді по справі №240/19649/22 та на підставі якого й було прийнято рішення про визнання протиправною бездіяльності Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області. А тому, вважає, що рішення Житомирського окружного адміністративного суду по справі №240/19649/22 від 23 грудня 2022 року не виконано, а оспорювану постанову необхідно скасувати.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 258-263 КАС України.
Через відділ документального забезпечення суду 16.01.2024 надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач проти позовних вимог заперечує, просить відмовити у їх задоволенні, оскільки 29.12.2023 відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусовою виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було розглянуто скарги позивача від 22.12.2023 та від 26.12.2023 по виконавчому провадженню №71187181 з виконання виконавчого листа №240/19649/22 від 01.02.2023, виданого Житомирським окружним адміністративним судом. У зв'язку з цим, 29.12.2023 проведено перевірку виконавчого провадження та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження і винесено постанову про відновлення виконавчого провадження, про що було повідомлено позивача та суд. Тобто, на момент розгляду даної справи предмет позову відсутній.
Також, представником відповідача наголошено, що 02.01.2024 державним виконавцем в рамках даного виконавчого провадження винесено постанову про накладення штрафу, оскільки боржник не виконав рішення суду.
Також, від позивача 15.01.2024 на офіційну електронну адресу суду надано клопотання про долучення доказів.
У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 та ст.287 КАС України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження №71187181 з примусового виконання виконавчого листа по адміністративній справі №240/19649/22, який виданий 01.02.2023 Житомирським окружним адміністративним судом щодо зобов'язання Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області розглянути звернення від 08.08.2022 ОСОБА_1 .
Так, 03.03.2023 державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, копії якої направлено сторонам. Пунктом 2 вказаної постанови зазначено про необхідність боржнику виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
В той же день державним виконавцем винесено постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення виконавчого збору.
З метою перевірки виконання рішення суду 05.04.2023 державним виконавцем винесено вимогу якою зобов'язано Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області виконати рішення суду.
20.11.2023 державним виконавцем винесено повторну вимогу, якою зобов'язано Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області виконати рішення суду в 10-денний строк з дня отримання вимоги.
12.12.2023 на вимогу державного виконавця від Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області надійшла відповідь, де роз'яснено, що управлінням виконано вимоги, які викладені у рішенні суду, а саме ОСОБА_1 надано відповідь на його звернення. Законодавчих підстав повторно розглядати станом на сьогоднішній день заяви немає, оскільки вказані повноваження щодо призначення та виплати житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу передані Пенсійному фонду України.
У зв'язку з вказаним, 18.12.2023 державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та надіслано сторонам.
Як зазначено представником відповідача, 29.12.2023 відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусовою виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було розглянуто скарги від 22.12.2023 та від 26.12.2023 по виконавчому провадженню №71187181 з виконання виконавчого листа №240/19649/22 від 01.02.2023, виданого Житомирським окружним адміністративним судом. У зв'язку з цим 29.12.2023 проведено перевірку виконавчого провадження та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження і винесено постанову про його відновлення.
Також, 02.01.2024 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у виконавчому провадженні №71187181, у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду по адміністративній справі №240/19649/22.
Як наголошує позивач, постанова про закінчення виконавчого провадження від 18.12.2023, яка винесена державним виконавцем, є протиправною, оскільки державним виконавцем не проводились дії щодо виконання рішення в повному обсязі.
Аналізуючи правомірність вказаної постанови, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статей 14, 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частинами 2 та 4 статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі за текстом Закон №1404-VІІІ в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно ст.1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VІІІ).
Статтею 5 Закону №1404-VІІІ встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
За приписами ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст.63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Згідно із ст.75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Статтею 39 Закону №1404-VIII передбачені підставі закінчення виконавчого провадження. Так, виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема: 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 74 Закону №1404-VIII начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Так, відповідно до постанови про перевірку виконавчого провадження №71187181 від 29.12.2023 в.о. начальником відділу примусового виконання рішень встановлено, що державним виконавцем передчасно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та скасовано вказану постанову про закінчення виконавчого провадження №71187181 від 18.12.2023.
Відповідно до ст.41 Закону №1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання.
З матеріалів справи встановлено та не заперечується позивачем, що в той же день 29.12.2023 відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусовою виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було винесено постанову про відновлення виконавчого провадження ВП №71187181, яка рекомендованим листом надіслана сторонам виконавчого провадження та до Житомирського окружного адміністративного суду.
Отже, оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження №71187181 від 18.12.2023 скасована постановою в.о. начальника відділу примусового виконання рішень від 29.12.2023 та відповідачем відновлено виконавче провадження, тобто до відкриття провадження у даній адміністративній справі суб'єкт владних повноважень самостійно відновив право позивача, за захистом якого він звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Аналіз наведених норм свідчить, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Відсутність порушеного права встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у свої рішеннях від 01.02.2018 у адміністративній справі № 800/502/17 та від 08.02.2018 адміністративній справі № 800/191/17.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача 2 000 грн на відшкодування шкоди, суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно частин першої та другої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 ЦК України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 даної Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд наголошує, що позивачем не доведено, а судом не встановлено факту заподіяння позивачу шкоди діями відповідача.
Окрім того, під час розгляду справи встановлено, що відповідачем самостійно відновлено право позивача щодо виконання виконавчого листа в межах адміністративної справи №240/1964/22 та враховуючи те, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням/бездіяльністю відповідача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позову в частині стягнення шкоди в розмірі 2 000 грн відсутні.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проаналізувавши матеріали справи та вказані норми, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відсутні підстави для відшкодування судових витрат.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 22.01.2024
Суддя Л.А.Шуляк