Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 січня 2024 року Справа№200/6258/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Череповського Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61000, Харківська область, м. Харків, Майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії -
06 листопада 2023 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - Відповідач), в якому просила суд:
визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.07.2022 № 056650007668 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 17.01.1994 по 17.04.1994; з 17.04.1994 по 17.10.1994; з 01.04.1996 по 07.12.1998 та з 03.05.2001 по 20.05.2022, що дають право на призначення пенсії за вислугою років.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року № 1058-IV та Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року № 1788-XII.
На обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 18.07.2022 року звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії, надавши всі необхідні документи для прийняття відповідного рішення. Відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань заява надійшла до Відповідача. Рішенням Відповідача від 25.07.2022 № 056650007668 було відмовлено Позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу. Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що порушує його конституційні права, у зв'язку із чим звернулася до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 13 листопада 2023 року позовну заяву було залишено без руху.
На виконання ухвали суду від 13 листопада 2023 року представником Позивача було надано квитанцію суду від 16.11.2023 року про сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року суддею прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено ОСОБА_1 пропущений строк.
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що Позивач 18.07.2022 через Веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України звернулась із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Після реєстрації звернення (заяви) Позивача, воно було розглянуто Відповідачем. Рішенням від 25.07.2022 №056650007668 Позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу за вислугою років. Посилається на те, що позивач станом на дату звернення до Пенсійного фонду України досягла 54 років. Також зазначає, що за результатами розгляду документів наданих позивачем, до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії, а саме: - з 17.01.1994 по 17.04.1994, оскільки відсутній підпис посадової особи та печатка підприємства, що засвідчує запис про звільнення; - з 17.04.1994 по 17.10.1994, оскільки відсутні номера розпоряджень в записах про початок та закінчення допомоги; - з 01.04.1996 по 07.12.1998, оскільки слабкий відбиток печаток, що засвідчує запис про звільнення. До спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугою років не зараховано періоди роботи: - з 01.04.1996 по 07.12.1998, оскільки відсутній акредитацій ний сертифікат; - з 02.08.2001 по 10.10.2017, оскільки назва фармацевтичного закладу (незалежно від форми власності) зазначена в трудовій книжці (ліцензії на здійснення підприємницької діяльності) не відповідає затвердженому Міністерством охорони здоров'я України наказу від 28.10.2002 №385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою, посад професіоналів у галузі охорони здоров'я, посад фахівців у галузі охорони здоров'я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров'я». Зазначає, що загальний страховий стаж складає 33 роки 02 місяці 16 днів, з яких спеціальний стаж складає 05 років 02 місяці 00 днів, що є не достатнім для призначення пенсії за вислугою років.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_2 , Позивач в спірні періоди працювала:
17.01.1994 року зарахована студентом групи за спеціальністю бухгалтер до Красноармійського товариства «Знання»;
17.04.1994 року відрахована з числа слухачів у зв'язку із закінчення строка навчання;
17.04.1994 року розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»;
17.10.1994 року припинено виплату допомоги по безробіттю на підставі ст. 28 п. 2.;
01.04.1996 року прийнята на посаду провізора на ТОВ «Трон»;
07.12.1998 року звільнена за власним бажанням;
03.05.2001 року прийнята на посаду завідуючої аптечним кіоском в ТОВ «Ваша аптека»;
01.08.2001 року переведена на посаду фармацевта;
04.09.2002 року звільнена за власним бажанням;
12.09.2002 року прийнята на посаду фармацевта з відпуску ГЛФ в ТОВ «Зовнішньоторгова фірма «Арніка»;
01.07.2004 року переведена на посаду завідуючої аптечним кіоском;
04.09.2009 року переведена на посаду фармацевта з відпуску ГЛФ;
01.11.2021 року назву посади фрмацевт змінено на асистент фармацевта згідно наказа Міністерства економіки України від 25.10.2021р. №810 «Про затвердження зміни №10 до національного класифікатора ДК 003: 2010.»
20.05.2022 року звільнена за власним бажанням у зв'язку з переїздом на нове місце роботи.
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.07.2022 (в якій позивач просила призначити їй пенсію за вислугу років) про призначення пенсії ГУ ПФУ в Харківській області прийняло рішення від 25.07.2022 № № 056650007668 про відмову в призначенні пенсії.
Вказаним рішенням позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Зазначено, що вік заявника становить 54 роки. Страховий стаж особи становить 33 роки 2 місяці 16 днів. Зазначено, що необхідний спеціальний стаж роботи на посадах які дають право на пенсію по вислузі років становить 26 років 06 місяців. Спеціальний стаж роботи на посадах які дають право на пенсію по вислузі років особи 5 років 2 місяці 00 днів. Крім того зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: - періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки записи внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, а саме:
- з 17.01.1994 по 17.04.1994, оскільки відсутній підпис посадової особи та печатка підприємства, що засвідчує запис про звільнення, через що його не можливо ідентифікувати;
- період отримання допомоги по безробіттю з 17.04.1994 по 17.10.1994, оскільки відсутні номера розпоряджень в записах про початок та закінчення допомоги;
- з 01.04.1996 по 07.12.1998, оскільки слабкий відбиток печатки, що засвідчує запис про звільнення, через що його не можливо ідентифікувати.
До спеціального стажу роботи на посадах які дають право на пенсію по вислузі років не зараховано:
- період роботи з 01.04.1996 по 07.12.1998, оскільки відсутній акредитаційний сертифікат;
- період роботи з 02.08.2001 по 10.10.2017, оскільки назва фармацевтичного закладу (незалежно від форми власності) зазначена в трудовій книжці (ліцензії на здійснення підприємницької діяльності) не відповідає Переліку №385.
Акредитаційний сертифікат є обов'язковим документом для визначення права на пенсію за вислугу років, оскільки відповідно до наданого сертифікату визначається назва фармацевтичного (аптечного) закладу. Зазначено, що дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату 07.05.2031. На підставі цього вирішено: відмовити в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу.
Позивач надала до суду копію повідомлення ГУ ПФУ в Донецькій області від 22.09.2022 № 0500-1511-8/53985, в якому відповідач-1 повідомляє ОСОБА_1 про те, що за результатами розгляду її заяви 25.07.2022 № 056650007668 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу.
Позивач не погодився із рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії та звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Частиною 1 статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01 квітня 2015 року) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в новій редакції. Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і, доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п'ятим. Так, пункт «е» у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
З прийняттям Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення») за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
За приписами пункту «е» частини 1 статті 55 Закону №1788-ХІІ, у відновленій редакції, після рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
«Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909.
Згідно розділу ІІ зазначеного переліку робота, зокрема, у лікарняних закладах на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) дає право на пенсію за вислугу років.
Пунктом 2 Примітки до «Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3, 20 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто з наведеного вбачається, що уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки НОМЕР_2 , Позивач в спірні періоди працювала:
17.01.1994 року зарахована студентом групи за спеціальністю бухгалтер до Красноармійського товариства «Знання»;
17.04.1994 року відрахована з числа слухачів у зв'язку із закінчення строка навчання;
17.04.1994 року розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»;
17.10.1994 року припинено виплату допомоги по безробіттю на підставі ст. 28 п. 2.;
01.04.1996 року прийнята на посаду провізора на ТОВ «Трон»;
07.12.1998 року звільнена за власним бажанням;
03.05.2001 року прийнята на посаду завідуючої аптечним кіоском в ТОВ «Ваша аптека»;
01.08.2001 року переведена на посаду фармацевта;
04.09.2002 року звільнена за власним бажанням;
12.09.2002 року прийнята на посаду фармацевта з відпуску ГЛФ в ТОВ «Зовнішньоторгова фірма «Арніка»;
01.07.2004 року переведена на посаду завідуючої аптечним кіоском;
04.09.2009 року переведена на посаду фармацевта з відпуску ГЛФ;
01.11.2021 року назву посади фрмацевт змінено на асистент фармацевта згідно наказа Міністерства економіки України від 25.10.2021р. №810 «Про затвердження зміни №10 до національного класифікатора ДК 003: 2010.»
20.05.2022 року звільнена за власним бажанням у зв'язку з переїздом на нове місце роботи.
Як встановлено судом, Відповідачем не було зокрема зараховано до страхового стажу періоди роботи Позивача з 17.01.1994 по 17.04.1994, оскільки відсутній підпис посадової особи та печатка підприємства, що засвідчує запис про звільнення, через що його не можливо ідентифікувати, період отримання допомоги по безробіттю з 17.04.1994 по 17.10.1994, оскільки відсутні номера розпоряджень в записах про початок та закінчення допомоги, з 01.04.1996 по 07.12.1998, оскільки слабкий відбиток печатки, що засвідчує запис про звільнення, через що його не можливо ідентифікувати.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Статтею 62 Закону 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
На даний час чинною є Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), п.2.2 якої передбачено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п.2.4 зазначеної вище Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Аналіз вищезазначених положень законодавства свідчить про те, що записи до трудової книжки вноситься виключно власником або уповноваженим ним органом, у зв'язку з чим власнику трудової книжки не може ставитися в провину наявність неправильно занесених записів до трудової.
Окрім тою, Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України. Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захист) населення України від 29 липня 1993 року №58, не передбачає наслідків для особи щодо якої вона складена, порушення порядку ведення трудової книжки.
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна поліній висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Таким чином, Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та у свою чергу затвердження печатки із неправильною організаційно-правовою формою з вини адміністрації підприємства.
Невиконання підприємством вимоги Інструкції №58 не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у Постанові від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи та досягнення віку, що дає право на пенсію, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Тобто, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи в останню вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, а недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.
Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду у постановах від 28.02.2018 у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 у справі №548/2056/6-а, у яких останній зазначив про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Так, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Судом встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 містяться зокрема такі записи про її роботу: з 17.01.1994 року зарахована студентом групи за спеціальністю бухгалтер до Красноармійського товариства «Знання», з 17.04.1994 року відрахована з числа слухачів у зв'язку із закінчення строка навчання, з 17.04.1994 року розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», з 17.10.1994 року припинено виплату допомоги по безробіттю на підставі ст. 28 п. 2., з 01.04.1996 року прийнята на посаду провізора на ТОВ «Трон», з 07.12.1998 року звільнена за власним бажанням.
Отже, записами у трудовій книжці позивачки підтверджуються її робота у спірні періоди.
Таким чином, доводи відповідача, щодо не зарахування до загального трудового стажу позивача спірного періоду її роботи із таких підстав, як відсутній підпис посадової особи та печатка підприємства, що засвідчує запис про звільнення, через що його не можливо ідентифікувати, відсутні номера розпоряджень в записах про початок та закінчення допомоги, слабкий відбиток печатки, що засвідчує запис про звільнення, через що його не можливо ідентифікувати, є безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Також, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Пунктом 4.2 вказаного Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов'язків в органів Пенсійного фонду України при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення. При цьому, Відповідачами не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ними вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду.
На переконання суду, Відповідачем не здійснено усіх необхідних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна додатково підтвердити страховий стаж позивача.
Враховуючи викладене, період роботи позивачки з 17.01.1994 по 17.04.1994, з 17.04.1994 по 17.10.1994, з 01.04.1996 по 07.12.1998 відповідачем протиправно не було зараховано до її страхового стажу для призначення пенсії за вислугу років.
З приводу не зарахування до спеціального стажу роботи на посадах які дають право на пенсію по вислузі років, періоду роботи з 01.04.1996 по 07.12.1998, оскільки відсутній акредитаційний сертифікат, періоду роботи з 02.08.2001 по 10.10.2017, оскільки назва фармацевтичного закладу (незалежно від форми власності) зазначена в трудовій книжці (ліцензії на здійснення підприємницької діяльності) не відповідає Переліку №385, суд зазначає наступне.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1999 №909 (далі - Перелік №909).
У розділі 2 «Охорона здоров'я» цього Переліку №909 визначено, що робота на посадах провізорів, фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів дає право на пенсію за вислугу років.
При цьому серед найменувань закладів і установ зазначено не тільки аптеки, а й аптечні кіоски, аптечні магазини. При цьому судом враховується, що у Переліку №909 відсутні посилання на те, що зазначені заклади та установи мають бути обов'язково акредитованими.
У примітці 2 до Переліку №909 установлено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Визначення поняття "заклад охорони здоров'я" міститься у статті 3 Закону України від 19.11.1992 року № 2801-XII "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (далі - Закон № 2801-XII), згідно з якою це юридична особа незалежно від форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основними завданнями яких є забезпечення медичного обслуговування населення та/або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії та забезпечення професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.
На час роботи позивача в спірний період визначення поняття «заклад охорони здоров'я» містився у статті 3 Закону Закон №2801-XII, відповідно до якої це є підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників; а також це є заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
За змістом статті 16 Закону №2801-XII до закладів охорони здоров'я відносяться, зокрема, аптечні заклади.
Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 16 Закону №2108-XII порядок створення, припинення закладів охорони здоров'я, особливості діяльності визначаються законом. Заклади охорони здоров'я можуть добровільно проходити акредитацію в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Не підлягають обов'язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.
Разом із тим, на час роботи позивача в спірний період ч. 2 ст. 16 Закону №2108-XII передбачалося, що безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я. Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.
Відповідно до п. 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1997 № 765 (далі - Порядок №765) державна акредитація закладу охорони здоров'я - це офіційне визнання статусу закладу охорони здоров'я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності.
Згідно з пунктом 2 Порядку №765 акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров'я.
Таким чином, приватне підприємство офіційно набуває статусу закладу охорони здоров'я на підставі акредитації.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 року у справі №293/87/16-а.
Постановою КМУ № 921 від 11.11.2015 внесено зміни в абз. 1 п.2 Порядку №765 відповідно до яких передбачено, що акредитації підлягають всі заклади охорони здоров'я незалежно від форми власності, крім аптечних, акредитація яких може здійснюватися на добровільних засадах.
Постановою КМУ № 215 від 13.03.2019 в п. 2 Порядку №765 було внесено додатково зміни та передбачено, що заклади охорони здоров'я (далі - заклади) незалежно від форми власності, в тому числі аптечні, можуть добровільно проходити акредитацію. Акредитація закладу проводиться після отримання ним ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики, ліцензії на провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів, крім активних фармацевтичних інгредієнтів.
В матеріалах пенсійної справи відсутні докази того, що на підприємствах, в яких працювала позивач у спірний період, була проведена державна акредитація закладу охорони здоров'я із видачею відповідного сертифікату.
Разом із тим, судом при розгляді даної справи враховується те, що справа з аналогічними правовідносинами була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду (справа №492/446/15-а), а саме щодо припинення виплати особі пенсії, призначеної в 2011 році, у зв'язку з неврахуванням до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду роботи особи у фізичної особи-підприємця в аптеці, яка державної акредитації закладу охорони здоров'я із видачею відповідного сертифікату не проходила.
За наслідками розгляду вказаної справи, Велика Палата у постанові від 29.08.2018р. відступила від викладеного у постанові Верховного Суду України від 17.09.2013р. року у справі №21-241а13 правового висновку, про те, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах провізорів, фармацевтів у аптеках, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації, та дійшла висновку, що з 13.06.2015 (у зв'язку з внесенням змін до ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я» від 09.04.2015 №326-VIII, що набрали чинності 14.05.2015р. та введені в дію 13.06.2015р.) законодавство України покращило становище для всіх осіб, які працюють в аптечних закладах на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах, незалежно від наявності державної акредитації такого закладу, і з цього дня стаж роботи на відповідних посадах зараховується до спеціального стажу, необхідного для призначення такої пенсії.
Велика Палата дійшла висновку, що ситуація у справі №492/446/15-а, є подібною до ситуації аптечних закладів, які з 13.06.2015 не проходили державну акредитацію і працівники яких, незважаючи на відсутність такої акредитації, отримали право на включення стажу роботи у цих закладах до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років. Віднесення стажу роботи до спеціального, який дає право на пенсію за вислугу років, лише за ознакою наявності державної акредитації аптечного закладу, яка з 13.06.2015 стала добровільною, має дискримінаційний характер, оскільки без об'єктивного та розумного обґрунтування передбачає поводження у різний спосіб з особами, які перебувають у відносно схожих ситуаціях, - працювали чи працюють в неакредитованих аптечних закладах.
Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не зарахування позивачці у справі №492/446/15-а до спеціального стажу періоду її роботи з 29 грудня 2001 року по 30 грудня 2006 року у належному ФОП аптечному кіоску, який державної акредитації не проходив, і зарахування іншим особам до такого спеціального стажу періоду їх роботи в аптечних закладах, які з 13.06.2015 не мають державної акредитації, буде виявом дискримінаційного ставлення держави до осіб, які перебувають у подібній ситуації. Об'єктивного та розумного обґрунтування різниці у ставленні до цих людей з огляду на вищевказані зміни до законодавства, що по суті покращили становище позивачки й інших осіб, які до 13.06.2015 працювали у неакредитованих аптечних закладах, немає. А наслідком такого різного поводження є порушення заборони дискримінації у зв'язку з реалізацією права на мирне володіння майном - призначеною пенсією за вислугу років.
Зважаючи на схожі обставини справи із справою, яка перебувала на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду, та подібність спірних правовідносин у зазначених справах (в частині правових наслідків акредитації для пенсійного забезпечення працівника), суд вважає за необхідне взяти ці правові висновки до уваги та застосувати їх до вирішення цієї справи.
Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (№11-1207апп19), які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах чи не зарахуванні такого стажу до пільгового. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Таким чином на працівника не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення акредитації не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Посада позивача - фармацевт належить до визначених розділом 2 Переліку №909 посад провізорів, фармацевтів, лаборантів, що надає право на пільгову пенсію.
Враховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що періоди роботи Позивача з 01.04.1996 по 07.12.1998 та з 02.08.2001 по 10.10.2017 повинні бути зараховані до спеціального стажу позивача і висновки відповідача у спірному рішенні є безпідставними.
З системного аналізу наведених правових норм можна дійти висновку про те, що позивач, яка працювала на вищезазначених посадах, має право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
У зв'язку із чим у суду відсутні підстави для визнання правомірними та обґрунтованими висновки відповідача, що у позивача, як працівника закладів охорони здоров'я, станом на 10.10.2017 відсутній пільговий стаж, тобто є меншим ніж 26 років 06 місяців. Такі твердження Відповідача спростовуються наявною в матеріалах справи копією трудової книжки Позивача НОМЕР_2 , з якої вбачається наявність у Позивача пільгового стажу більшого ніж 26 років 06 місяців.
Враховуючи вищевикладені обставини суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.07.2022 № 056650007668 про відмову в призначенні пенсії за вислугою років, прийнятого відносно позивача та наявність підстав для його скасування.
Крім того, судом враховується, що позивач має право на включення до пільгового стажу позивача весь період роботи з 11.10.2017 року по 20.05.2022 на посаді фармацевта, асистента фармацевта в ТОВ «Зовнішньоторгова фірма «Арніка».
При цьому, у суду не має підстав для зобов'язання відповідача зарахувати до спеціального стажу вислуги років періоду роботи з 11.10.2017 року по 20.05.2022 на посаді фармацевта, асистента фармацевта в ТОВ «Зовнішньоторгова фірма «Арніка», оскільки оскаржуваним рішенням у цій справі позивачу не було відмовлено у зарахуванні вказаних періодів.
Також, суд зазначає, що періоди роботи Позивача з 17.01.1994 по 17.04.1994, з 17.04.1994 по 17.10.1994 не підлягаю зарахуванню до спеціального стажу, що дають право на призначення пенсії за вислугою років, оскільки як вбачається з трудової книжки у вказані періоди позивач навчалася за спеціальністю бухгалтер та отримувала виплату допомоги по безробіттю, що суперечить пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1999 №909.
Також суд звертає увагу, що реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.
У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно із Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнято Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження- це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визнавати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що зобов'язавши відповідача врахувати періоди роботи позивача до пільгового стажу, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.
Враховуючи наведене, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, суд приходить висновку про зобов'язання Відповідача повторно розглянути заяву Позивача про призначення пенсії від 18.07.2022 року із зарахуванням до страхового стажу Позивача періодів роботи з 17.01.1994 по 17.04.1994; з 17.04.1994 по 17.10.1994; з 01.04.1996 по 07.12.1998 та з 03.05.2001 по 10.10.2017, до спеціального стажу періодів роботи з 01.04.1996 по 07.12.1998 та з 03.05.2001 по 10.10.2017, що дають право на призначення пенсії за вислугою років, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року № 1058-IV та Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року № 1788-XII, з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до квитанції від 16.11.2023 року Позивачем було сплачено судовий збір у сумі 1073,60 грн.
З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд приходить висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача на користь Позивача судового збору в розмірі 600 грн.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61000, Харківська область, м. Харків, Майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 25.07.2022 № 056650007668 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугою років.
Зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61000, Харківська область, м. Харків, Майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії від 18.07.2022 року із зарахуванням до страхового стажу Позивача періодів роботи з 17.01.1994 по 17.04.1994; з 17.04.1994 по 17.10.1994; з 01.04.1996 по 07.12.1998 та з 03.05.2001 по 10.10.2017, до спеціального стажу періодів роботи з 01.04.1996 по 07.12.1998 та з 03.05.2001 по 10.10.2017, що дають право на призначення пенсії за вислугою років, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року № 1058-IV та Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року № 1788-XII, з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61000, Харківська область, м. Харків, Майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 600,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Є.В. Череповський