23 січня 2024 року Справа № 160/29449/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
09 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, 84, код ЄДРПОУ 08681732) щодо не невиплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за неотримане ним в період служби речове майно особистого користування в сумі 20934,37 грн.;
- зобов'язати Відділ охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (49006, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, 84, код ЄДРПОУ 08681732) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 20934,37 грн.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що від дня звільнення позивача зі служби (16.10.2023) до теперішнього часу грошову компенсацію за речове майно він не отримав та про причини її невиплати не поінформований. Згідно з довідкою №63 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, сума компенсації вартості неотриманого речового майна складає 20934,37 грн. Позивач вважає бездіяльність посадових осіб Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні в частині невиплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна протиправною, а невиплату грошової компенсації - необгрунтованою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 Кодексу адміністративного судочинства України, до суду не надав, про розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін повідомлявся належним чином, шляхом направлення ухвали про відкриття спрощеного провадження в адміністративній справі в електронний кабінет відповідача 10.11.2023 року.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Проте, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин, може бути кваліфіковано судом, як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи встановлено, що в період часу з 22.09.2008 по 16.10.2023 позивач працював у Відділі охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом на посаді молодшого інспектора 1 категорії відділу охорони, що відповідає посаді рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Наказом Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом від 06.10.2023 року за номером 148 о/с-23 «Про звільнення працівників», 16.10.2023 позивача було звільнено зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України згідно з ч.5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».
16.10.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за не отримане за час проходження служби в ДКВС речове майно особистого користування.
Як зазначив позивач, з 16.10.2023 року до теперішнього часу грошову компенсацію за речове майно він не отримав та про причини її невиплати не поінформований.
Відповідно до довідки №63 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 , розмір компенсації складає 20934,37 грн.
Вважаючи виплату вказаної компенсації при звільненні протиправною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження.
Приписами ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 5 ст. 21 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.
Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 року № 578 (далі - Порядок № 578).
За умовами п. 2 Порядку № 578 речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Згідно із п. 8 Порядку № 578 речове майно особистого користування видається особам із числа персоналу безоплатно за нормами забезпечення № 1-5, а інвентарне майно - за нормами № 6-13.
Право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади.
Видача речового майна в особисте користування проводиться згідно з антропометричними даними (зріст, об'єм грудей, шиї, голови, розмір взуття).
Відповідно до п. 9 Порядку № 578 забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в міжрегіональних територіальних органах, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, закладах освіти, державній установі «Центр пробації» та уповноважених органах з питань пробації, державній установі «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» та закладах охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби, державній установі «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України», на підприємствах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі, на підприємстві здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи, підприємства про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна (далі - речовий атестат) за формою згідно з додатком 1, а в разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи, підприємства.
Приписами пункту 22 Порядку № 578 передбачено, що особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи, підприємства дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію (абзац перший пункту 22 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1218 від 09.12.2020).
Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.
Грошова компенсація особам рядового і начальницького складу, які проходять службу на підприємствах, виплачується за рахунок коштів таких підприємств.
Відповідно до п. 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати підписання наказу про звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
Проаналізувавши вищенаведені законодавчі норми, суд дійшов висновку, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням виплачується грошова компенсація за речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення.
З матеріалів справи слідує, що відповідно до довідки відповідача про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна №63, нарахована позивачу компенсація за неотримані предмети речового майна становить 20934,37 грн.
Проте, на момент виключення позивача зі списків особового складу відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Отже, станом на момент виключення зі списків особового складу за відповідачем обліковувалася заборгованість перед позивачем в сумі 20934,37 грн., яку відповідачем до цього часу виплачено не було.
Відтак, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті під час звільнення позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, не провівши із позивачем повний розрахунок грошового забезпечення.
Одночасно, застосовуючи механізм належного захисту прав позивача та їх відновлення, користуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 20934,37 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу в межах позовних вимог на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом щодо виплати ОСОБА_1 в день звільнення грошової компенсації за неотримане ним в період служби речове майно особистого користування в сумі 20934,37 грн.
Зобов'язати Відділ охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 20934,37 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу охорони Української психіатричної лікарні з суворим наглядом судовий збір у сумі 858,88 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник