15 січня 2024 року Справа № 160/29058/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
07.11.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 04.09.2023 року за № 046550007134 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2023 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди його трудової діяльності, вказані у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_1 від 01.07.1987 року.
В обґрунтування позову вказано, що позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно, при цьому рішенням відповідача-2 відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю страхового стажу на дату звернення та неможливістю зарахування до страхового стажу періоди: - роботи з 23.04.1984 по 25.05.1984, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 16.09.1980, оскільки тривалий проміжок часу між датою звільнення (25,05.1984) та датою наказу на звільнення (02.08.1984). в підставах внесення запису; - отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 26.06.2001 по 22.12.2001, згідно з довідкою від 11.11.2022 № 1181, оскільки не підтверджено, що виплата матеріальної допомоги по безробіттю здійснювалась у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; - роботи протягом травня 1984 року - травня 2000 року, згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_3 від 01.07.1987, яку не прийнято до уваги при обчисленні страхового стажу, оскільки на титульному аркуші трудової книжки зазначено прізвище російською мовою « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним заявника « ОСОБА_3 »; - не прийнято до уваги архівні довідки від 22.03.2019 № 209, № 210, №211 щодо фактичної кількості відпрацьованих вихолоди і в протягом травня 1984 року - березня 2000, оскільки в первинних документах зазначено: або прізвище російською мовою « ОСОБА_2 »; або скорочено ім'я - « ОСОБА_4 » «Вал»; або відсутнє або скорочено по батькові особи «С», « ОСОБА_5 .», «Станіслав.», « ІНФОРМАЦІЯ_1 », « ОСОБА_6 .», «Станисл.», «Стан.», « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що не відповідає паспортним даним заявника. Позивач вважає рішення відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки трудова книжка позивача підтверджує наявність у позивача необхідного страхового стажу, у зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.
09.11.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та витребувано у відповідача-1 матеріали пенсійної справи позивача.
12.12.2023 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що спірним рішенням відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, у зв'язку з чим таке рішення є правомірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. З огляду на вказане відповідач-1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 28.08.2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності, прийнято рішення від 04.09.2023 року за № 046550007134 про відмову в призначенні пенсії та в якому зазначено, що вік заявника 60 років. Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 30 років. Страховий стаж особи становить 15 років 08 місяців 28 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди: - роботи з 23.04.1984 по 25.05.1984, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 16.09.1980, оскільки тривалий проміжок часу між датою звільнення (25.05.1984) та датою наказу на звільнення (02.08.1984), в підставах внесення запису; - отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 26.06.2001 по 22.12.2001, згідно з довідкою від 11.11.2022 № 1181, оскільки не підтверджено, що виплата матеріальної допомоги по безробіттю здійснювалась у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; - роботи протягом травня 1984 року - травня 2000 року, згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_3 від 01.07.1987, яку не прийнято до уваги при обчисленні страхового стажу, оскільки на титульному аркуші трудової книжки зазначено прізвище російською мовою « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним заявника «Криворот»; - не прийнято до уваги архівні довідки від 22.03.2019 № 209, № 210, №211 щодо фактичної кількості відпрацьованих вихолоди і в протягом травня 1984 року - березня 2000, оскільки в первинних документах зазначено: або прізвище російською мовою « ОСОБА_2 »; або скорочено ім'я - « ОСОБА_4 » «Вал»; або відсутнє або скорочено по батькові особи «С», « ОСОБА_5 .», «Станіслав.», « ІНФОРМАЦІЯ_1 », «Станиславов.», «Станисл.», «Стан.», « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що не відповідає паспортним даним заявника.
Позивач вважає рішення відповідача-2 щодо про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Стаття 1 Закону № 1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно із статтею 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Закон № 1058-ІVнабрав чинності 01.01.2004. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ(далі -Закон № 1788-ХІІ).
Слід зазначити, що Закон № 1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно з пунктом «а» статті 3 Закону № 1788-XII право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 56 Закону України № 1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Аналіз вказаної норми вказує, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі визначено певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі -Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за № 310 (далі Положення №310).
Відповідно до пунктів 1, 2 Положень №310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Положень №310).
Згідно з пунктом 6 Положень №310, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Положень №310, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Отже, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем при зверненні з заявою про призначення пенсії за віком подано трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_3 .
Так, з дослідженого судом титульного аркуша трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_3 , слідує, що власником трудової книжки є « ОСОБА_7 » (російською мовою), дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата заповнення трудової книжки: ІНФОРМАЦІЯ_4 . Титульний аркуш містить відтиск печатки та підпис особи, відповідальної за видачу трудових книжок, а також підпис особи на ім'я якої видана трудова книжка.
Суд звертає увагу, що анкетні дані викладені у трудовій книжці на ім'я ОСОБА_7 » заповнена тільки російською мовою, дані ПІБ українською мовою відсутні.
При цьому відповідно до відомостей паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 , копія якого наявна в матеріалах справи, прізвище, ім'я та по батькові позивача: - українською мовою: ОСОБА_1 , що в перекладі на російську відповідає даним зазначеним у трудовій книжці позивача, також дата народження вказана у паспорті та трудовій книжці співпадає.
Отже, прізвище, вказане у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_3 російською мовою є тотожним по батькові, зазначеному у паспорті позивача серії НОМЕР_4 російською мовою.
При цьому, відповідачем не зараховано лише період роботи позивача з квітня 1984 року по травень 2000 року, при цьому подальші періоди згідно вказаної трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_3 були зараховані позивачу до страхового стажу.
Щодо періоду роботи з 23.04.1984 по 25.05.1984, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 16.09.1980, оскільки тривалий проміжок часу між датою звільнення (25.05.1984) та датою наказу на звільнення (02.08.1984), в підставах внесення запису, суд зазначає, що саме прийняття на роботу позивача та його звільнення не заперечується відповідачем, вказані записи в трудовій книжці завірені печаткою та містять підпис посадової особи, а тому такий запис є належним та допустимим.
Таким чином, так як трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_3 , що належить позивачу, містить всі необхідні записи, що передбачені нормами чинного законодавства, суд робить висновок, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу роботи позивача його періоди роботи у колгоспі.
Отже, рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу пенсії та не зарахування до страхового стажу періоду роботи, з посиланням на необхідність надання уточнюючої довідки є протиправним та підлягає скасуванню, з викладених вище підстав.
Крім того, на підтвердження періоду роботи згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_3 від 01.07.1987 року ОСОБА_1 надано архівні довідки Комунальної архівної установи «Трудовий архів П'ятихатського району»:
- від 22.03.2019 року №209 згідно з якою в книгах обліку оплати праці (розрахункових відомостях) колгоспу «Прогресс» з 1993 року КСП «Прогресс» значиться ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Станис. Станіслав., Станісл., Станисловов., Станисл., Стан., Ст. і його відпрацьовані людино-дні за період 1984-1988 роки;
- від 22.03.2019 року №210 згідно з якою в книгах обліку оплати праці колгоспу «Прогресс» з 1993 року КСП «Прогресс» значиться в 1989, 1990, 1993, 1994 роках Крыворот, в 1991, 1992 роках Криворот ОСОБА_10 про його відпрацьовані людино-дні;
- від 22.03.2019 року №211 згідно з якою в книгах обліку оплати праці колгоспу «Прогресс» з 1993 року КСП «Прогресс» значиться в 1995, 1996, 1997 роках Крыворот в 1998, 1999, 2000 ОСОБА_8 , В., Вал. По батькові в 1995, 1996 роках С., в 1997-2000 роках не вказано;
Відтак, надані позивачем документи на підтвердження періоду роботи в колгоспі «Прогресс» також містять відомості щодо прізвища особи, на ім'я якої вони були видані, а також місять посилання на РНОКПП позивача, що додатково підтверджує спірні періоди роботи позивача.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірний період роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
За змістом пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки працівників» та службовців встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до п. 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Як вбачається з копії трудової книжки, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Також суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд вважає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Відтак, не зарахування стажу лише через невідповідність імені та по батькові у архівних довідках, пов'язане з правописом скорочення, є порушенням органу Пенсійного фонду України, що посягає на гарантовані Конституцією України права позивача.
Аналізуючи наведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача згідно архівних довідок від 22.03.2019 № 209, № 210, №211 має бути зараховано до загального стажу, оскільки недостовірності або інших ознак юридичної неточності довідок не встановлено, а тому архівні довідки позивача, слід розглядати як належний та допустимий доказ у справі.
Суд зазначає, що незарахування спірного стажу позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Також, суд не погоджується з твердженням відповідача про необхідність підтвердження спірних періодів роботи уточнюючими довідками, оскільки, факт прийому позивача на роботу на вказаних підприємствах, як і дата звільнення з роботи, підпис уповноваженої особи, печатка, в органу пенсійного фонду сумнівів не викликає, відтак, факт роботи позивача є підтвердженим.
Щодо вимог в частині зобов'язання зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності, вказані у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_1 від 01.07.1987 року, суд зазначає наступне.
Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.
Таким чином, враховуючи, що оскаржуване рішення прийняте з підстав незарахування до страхового стажу вищевказаного періоду та враховуючи наявність підстав для зарахування такого періоду, суд вважає за необхідне для повного відновлення порушених прав зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди трудової діяльності, вказані у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_1 від 01.07.1987 року.
Щодо вимог в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2023 року, суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.
При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву від 28.08.2023 року позивача про призначення пенсії за віком, при цьому в частині розгляду заяви від 04.09.2023 року позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки зі спірного рішення вбачається звернення позивача до пенсійного фонду саме 28.08.2023 року.
Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.32838793.1 від 02.11.2023 року.
З урахуванням положень статті 139 КАС України та відповідно до задоволених вимог, судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в розмірі 1073,60 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54020, м.Миколаїв, вул.Морехідна, буд.1, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 04.09.2023 року за № 046550007134 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди його трудової діяльності, вказані у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_1 від 01.07.1987 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.08.2023 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв