про повернення позовної заяви
м. Вінниця
23 січня 2024 р. Справа № 120/397/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Томчук Андрій Валерійович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії
11.01.2024 Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира В/ч НОМЕР_1 від 12.11.2023 № 729 в частині призупинення виплат грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_1 з листопада 2023 року і до отримання результатів службового розслідування;
- зобов'язати В/ч НОМЕР_2 та В/ч НОМЕР_2 поновити ОСОБА_1 та здійснити виплату грошового забезпечення, щомісячної премії та додаткової винагороди за листопад 2023 року.
Ухвалою від 17.01.2024 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачеві у 10- денний строк усунути виявлені недоліки, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску; надання доказів сплати судового збору в сумі 1211,20 грн.
19.01.2024 представником позивача подано до суду заяву на усунення недоліків.
Щодо строків звернення до суду представник позивача адвокат Фещик Н.М., зауважує, що позивач є діючим військовослужбовцем постійно перебуває у зоні бойових дій, тому на жаль не може в повній мірі розпоряджатись своїм часом та ініціювати відповідні судові провадження. Поряд з цим відповідний позов випливає саме з обставин несення нею військової служби. Водночас представник позивача звертає увагу суду, що підставою видачі відповідного наказу слугував нібито факт самовільного залишення військової частини позивачем 12.11.2023. Разом з тим фактично одночасно з видачею оспорюваного наказу 13.11.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 від 13.11.2023 р. серії А7360 № 33 за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП. Відповідно до протоколу ОСОБА_1 ставилось у провину, що нібито о 12.11.2023 вона умисно, без поважних причин та за відсутності дозволу командира військової частини НОМЕР_1 була відсутня на робочому місці більше трьох годин, на телефоні дзвінки не відповідала, відмовилася надавати інформацію про місце свого перебування безпосередньому командиру (начальнику). Втім, 12.12.2023 постановою Херсонського міського суду Херсонської області у справі № 766/10442/23 провадження було закрито з огляду на відсутність події та склад адміністративного правопорушення. Відтак, було встановлено, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення - самовільне залишення розташування військової частини. Після спростування факту відсутності СЗЧ відповідним рішенням суду - виплат позивачу не було поновлено і не поновлено до цього часу, таким чином її права не відновлено.
Втім, не дивлячись на постійне несення служби в зоні бойових дій, позивач була змушена шукати способи забезпечення звернення з позовом до суду. Адвокат також вказує, що у період часу з 01.12.2023 позивач була госпіталізована до медичного закладу.
Враховуючи наведені обставини заявник просить поновити строк звернення до суду із цим позовом.
Щодо решти вимог ухвали від 17.01.2024 позивач звертає увагу суду на норми п. 12-13 ч. 1, статті 5 ЗУ "Про судовий збір" та вказує, що звільненою від сплати судового збору за подання цього позову.
Надавши оцінку аргументам поданої заяви, доходжу висновку про наступне.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України, після одержання позовної заяви суддя з'ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску, або як це передбачено ч. 1 ст. 123 КАС України, вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч. 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
Таким чином, законодавством регламентовано місячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
За обґрунтуванням заявлених вимог, наведеним у позовній заяві позивач вказує, що наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 12.11.2023 № 729 призупинено виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_1 з листопада 2023 року і до отримання результатів службового розслідування.
Як вказує позивач при отриманні грошового забезпечення за листопад 2023 року вона виявила недоплату коштів та з'ясувала, що підставою призупинення виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_1 з листопада 2023 року є наказ від 12.11.2023 № 729.
Разом з тим, про існування такого наказу позивач дізналась 13.11.2023, про що свідчить власноручний підпис останньої на другій сторінці наказу від 12.11.2023 № 729.
Натомість, позивач будучи обізнаною про порушення своїх прав ще 13.11.2023, звернулась до суду з позовною заявою 11.01.2024, тобто з пропуском визначеного місячного строку, передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України.
Варто вказати, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Незвернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
При цьому поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Аналогічна правова позиція висловлена ВС у постанові від 08.02.2023 по справі №360/566/22.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі N 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 N 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Оцінивши у цій справі наведені позивачем доводи в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду варто вказати, що наведені ОСОБА_1 у клопотанні про поновлення строку звернення аргументи, на переконання суду, не свідчать про поважність причин пропуску строку, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України, адже в підтвердження обставин, що викладені у клопотанні зокрема і щодо постійного перебування у зоні бойових дій та погіршення стану здоров'я позивача, що б унеможливило своєчасне звернення до суду з цим позовом, а саме в строк до 13.12.2023 (тоді як позов подано до суду 11.01.2024) не надано жодних належних та допустимих доказів.
Так, надані до матеріалів клопотання медичні довідки від 29.11.2023, від 01.12.2023, скріншот з текстових повідомлень про створення медичного висновку про непрацездатність від 01.12.2023 та про скасування медичного висновку про непрацездатність від 01.12.2023, медична картка стаціонарного хворого від 11.12.2023 жодним чином не підтверджують неможливість своєчасного звернення до суду із позовом про скасування наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 12.11.2023 № 729 . Поряд цим позивач не надала до матеріалів позову як доказів її тимчасової непрацездатності у період з 13.11.2023, та участі у бойових діях тощо, тобто позивач не надала доказів в підтвердження викладених у клопотанні обставин.
Крім того, заслуговує на увагу той факт, що відповідно до тексту постанови Херсонського міського суду Херсонської області у справі № 766/10442/23 від 12.12.2023 в судове засідання з розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) відносно ОСОБА_1 , діловода служби інфраструктурного забезпечення логістики військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 та її представник Фещик Н.М. не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Від представника ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи у її відсутність та щодо закриття провадження у у справі № 766/10442/23.
Таким чином станом на 12.12.2023, тобто на дату розгляду справи № 766/10442/23 Херсонським міським судом Херсонської області, позивач мала законного представника адвоката Фещик Н.М., яка в свою чергу від імені ОСОБА_1 і звернулась до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 .
Тобто доводи представника ОСОБА_1 адвоката Фещик Н.М., що наведені зокрема у клопотанні про поновлення строку звернення до суду із цим позовом є такими, що не спростовують можливість своєчасного звернення до суду із цим позовом, адже позивач в межах цього спору визнала факт пропуску строку звернення до суду з позовною заявою, разом з тим не довела суду обставин об'єктивно непереборних, які не залежали від волевиявлення позивача і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальної дії, унеможливлює поновлення судом такого процесуального строку.
При цьому, суддя зазначає, що рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суддя зазначає, що із урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини право на доступ до суду не є абсолютним.
Слід взяти до уваги висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 28.05.1985 в справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» та від 13.02.2001 року в справі «Кромбах проти Франції», в яких ЄСПЛ наголосив, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.
У рішеннях від 20.05.2010 в справі «Пелевін проти України» та від 30.05.2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.
В рішенні «Prince Hans-Adam II of Liechtenstein проти Німеччини» (рішення від 12 липня 2001 року п. 44) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.
У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії" та "Девеер проти Бельгії" Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України" зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
Визнання позивачем факту пропуску строку звернення до суду з позовною заявою і не доведення суду обставин об'єктивно непереборних, які не залежали від волевиявлення позивача і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальної дії, унеможливлює поновлення судом такого процесуального строку.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 зазначила, що аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Виходячи із системного аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України у контексті практики ЄСПЛ, слід зазначити, що державою встановлено доступні, чіткі та передбачувані процесуальні правила (обмеження), за дотримання яких особа може реалізувати право на судовий захист. Таких правил позивач не дотримався, а тому вважається, що ним не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 16.11.2023 та не надано суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.
З огляду на вищевикладене, доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
Відтак, причини на які зіслався позивач мотивуючи заяву про поновлення строку звернення до суду не є поважними та не можуть бути підставою для її задоволення. Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 КАС України).
Положення частини 2 статті 123 КАС України кореспондують приписам пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, якими передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 169 КАС України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу.
З огляду на викладене вище, а також враховуючи те, що позивачем не надано доказів наявності поважних причин, які б унеможливлювали звернення до суду у визначений строк, тому вважаю, що заява про поновлення строку звернення до суду є необґрунтованою, а підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються неповажними, відтак позов належить повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина 8 статті 169 КАС України).
Керуючись ч. 4 ст. 169, ст.ст. 248, 256 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Томчук Андрій Валерійович