вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
15.01.2024 Справа № 917/1610/23
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут», 36022, м. Полтава, вул. Панянки, 65Б, код ЄДРПОУ 42223804,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський молочний завод», 37500, Полтавська обл., м. Лубни, вул. Індустріальна, 2, код ЄДРПОУ 00446813,
про стягнення грошових коштів
Суддя О.С.Мацко
Секретар судового засідання А.В.Токар
Представники: згідно протоколу
Суть справи: Ухвалою від 06.09.23р. відкрито провадження у справі про стягнення з відповідача на користь позивача 2 526 600,38 грн заборгованості за спожиту (активну) електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії споживачу №21700018 від 01.01.2019 р. у період червень-липень 2023р. 03.10.23р. позивач звернувся до суду з заявою про збільшення позовних вимог та просив стягнути заборгованість з урахуванням серпня 2023р., всього - 2 842 444,14 грн. Ухвалою від 13.10.2023р. суд прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог.
13.10.2023р. суд задовольнив заяву позивача про забезпечення позову, вжив заходи забезпечення шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в загальному розмірі 2 885 080,80 грн. (з урахуванням судового збору). Ухвалою від 20.10.23р. клопотання відповідача про скасування заходів забезпечення повернуто без розгляду; повторно подане клопотання про скасування заходів забезпечення було призначено до розгляду у засіданні на 10.11.23р. у зв'язку з оголошенням у регіоні довготривалої повітряної тривоги засідання в цей день не відбулося та було відкладено на 16.11.23р., у засіданні 16.11.23р. заяву було залишено без розгляду (на цей час ухвала про забезпечення позову вже була скасована за результатами апеляційного перегляду).
15.11.23р. позивач повторно звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, у задоволенні якої було відмовлено ухвалою від 20.11.23р.
23.10.23р. до суду надійшов відзив на позовну заяву (арк..справи 197-208, том 1); 31.10.23р. - відповідь на відзив (арк..справи 67-74, том 2).
15.11.23р. позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог та стягнення, окрім раніше заявлених сум, 13 692,17 грн - 3% річних за період з 01.09.2023р. по 31.10.23р. та 5 677,13 грн. інфляційних з 16.08.23р. по 15.09.23р. на борг червня 2023р. (з доказами оплати даної вимоги судовим збором в розмірі 248,10 грн.+2 323,90 грн.) (заява з додатками - арк..справи 1-21, том 3).
Відповідач відреагував на заяву поданням заперечень від 01.12.2023р. Протокольною ухвалою від 16.11.23р. суд прийняв дану заяву до розгляду, розцінивши її як окрему майнову вимогу (а не збільшення розміру позовних вимог) та об'єднавши для спільного розгляду в порядку ст.173 ГПК України (враховуючи, що підготовчого засідання у справі №917/1610/23 ще не відбувалося).
У засіданні 07.12.2023р. суд поновив строк для подання позивачем додаткових доказів (підписаний сторонами акт купівлі-продажу електричної енергії за серпень 2023р.), розцінив клопотання відповідача про витребування доказів як клопотання про витребування оригіналів додатків до позовної заяви для огляду у засіданні під час розгляду справи по суті та задовольнив його, закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 15.01.2024р., погодивши дату та час розгляду справи з обома представниками сторін. Розгляд справи відбувався в режимі відео конференції за клопотанням представника відповідача.
У засідання 15.01.24р. відповідач не з'явився, надіславши клопотання про відкладення розгляду справи через зайнятість представника в іншому засіданні. Суд, заслухавши позицію позивача, відмовляє у задоволенні даного клопотання. По-перше, до клопотання не додано жодних доказів у підтвердження викладених у ньому обставин, так само не доведено неможливості представляти інтереси відповідача у даному засіданні іншим представником (в т.ч. в порядку само представництва). По-друге, при визначенні дати та часу розгляду справи по суті судом з'ясовувалася можливість сторін взяти участь у засіданні, що підтверджується звукозаписом засідання від 07.12.2023р. По-третє, явка сторін, в т.ч. відповідача, у засідання обов'язковою не визнавалася. По-четверте, строк розгляду справи по суті, встановлений ГПК України, закінчився.
Відтак, у засіданні 15.01.2024р. суд провів розгляд справи по суті, дослідив усі наявні у справі докази, оглянув оригінали документів, надані позивачем, оголосив вступну та резолютивну частини рішення, роз'яснив строк і порядок його оскарження та повідомив, що повне рішення буде складено протягом 10 днів.
На підставі матеріалів справи судом встановлено наступне:
Згідно п.1.2.15 ПРРЕЕ, для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законом порядку).
29.12.2018р. відповідачем підписано та подано позивачу заяву-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії споживачу з 01.01.2019р. із зазначеними товариством персоніфікованими даними . З 01.01.2019р. позивач, згідно ліцензії, здійснює діяльність з постачання електричної енергії споживачам.
З 01.01.2019р. відповідач споживав електричну енергію, яка подавалася до його об'єктів згідно поданої заяви-приєднання (додаток до заяви - перелік точок обліку, арк..справи 10, том 1). За умовами договору, постачальник (позивач) продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно п.4.12 ПРРЕЕ, розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.
Враховуючи, що відповідно до умов договору, адміністратором комерційного обліку є АТ «Полтаваобленерго», ним було надано позивачу обсяги споживання електричної енергії по договору споживачем у червні, липні та серпні (з 01.08.23р. по 08.08.23р. (запити і відповіді на запит - арк..справи 31-32, том 1, 79-80, том 1).
Відповідно до умов договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією (арк..справи 16-19), яка є додатком 2 до договору. Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника. Для одного об'єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії. П.5.6 Договору передбачено, що оплата вартості електричної енергії здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника. Відповідно до умов комерційної пропозиції (додаткова угода №1 від 09.12.2022р.) - оплата електричної енергії здійснюється споживачем у формі планових платежів на підставі отриманого у постачальника рахунку або розраховується самостійно споживачем на умовах, визначених комерційною пропозицією. Оплата здійснюється на рахунок зі спеціальним режимом використання, який зазначений у договорі та/або розрахункових документах постачальника у наступних обсягах та строки:
- до 14 години 25 числа місяця що передує розрахунковому періоду - 25% вартості очікуваного споживання електричної енергії на розрахунковий період;
- до 14 години 01 числа розрахункового періоду - 25% вартості очікуваного споживання електричної енергії на розрахунковий період;
- до 14 години 09 числа розрахункового періоду - 25% вартості очікуваного споживання електричної енергії на розрахунковий період;
- до 14 години 19 числа розрахункового періоду - 25% вартості очікуваного споживання електричної енергії на розрахунковий період.
Постачальник до 12 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим, оформлює рахунок на оплату за фактично спожиту електричну енергію та Акт купівлі-продажу електричної енергії та в цей же строк надає їх споживачу. Якщо Споживач не повернув підписаний Акт купівлі-продажу постачальнику протягом 5 робочих днів, або не надав повідомлення про наявність розбіжностей, такий Акт купівлі-продажу вважається погодженим сторонами.
Сторонами погоджено спосіб отримання рахунків та Актів купівлі-продажу електричної енергії - в структурному підрозділі постачальника та електронною поштою (згода заява - арк..справи 23, том 1).
Як вбачається з поданих позивачем доказів (Акти купівлі-продажу електричної енергії, підписані обома сторонами, рахунки), ним належним чином виконувалися взяті на себе зобов'язання з постачання електричної енергії споживачу, що останнім не заперечується. Так, згідно гарантійного листа від 31.07.23р. (арк..справи 30, том 1) відповідач визнав та гарантував до 20.08.2023р. погашення заборгованості за спожиту електроенергію у червні 2023р.
Однак оплата проведена не була, відтак, загальна сума основного боргу, заявлена до стягнення, становить 2 842 444,14 грн.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 ЦК України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Отже, з моменту акцептування вказаного Договору в установленому ПРРЕЕ порядку позивач та відповідач набули всіх прав та обов'язків за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг і несуть відповідальність за їх невиконання (неналежне виконання) згідно з умовами договору та чинного законодавством України.
Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Положенням статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
У відзиві на позов відповідач повідомляє, що не відмовляється від факту споживання електричної енергії і бажає укласти мирову угоду (позивач повідомив суду, що жодних переговорів з приводу укладення мирової угоди не велося). У поданому клопотанні про витребування доказів від 15.11.23р. (арк..справи 24-25, том 3), яке за змістом є клопотанням про витребування оригіналів доказів, доданих до позовної заяви, відповідач також ставить під сумнів зміст документів, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги. Клоптання судом задоволено, у засіданні оглянуто оригінали усіх документів, що додані до позовної заяви, та встановлено їх відповідність поданим копіям.
Відповідач у відзиві, заперечуючи проти позову, посилається на те, що виникнення боргу зумовлено форс-мажорними обставинами, зумовленими воєнним станом, та наполягає на тому, що існування листа ТПП від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 є підтавою для звільнення від виконання зобов'язання за договором, оскільки, враховуючи режим воєнного стану, постійні обстріли, які спричинили енергетичну проблему в Україні належне виконання зобов'язання відповідачем виявилося неможливим. Окремо відповідач зазначає, що є основним з підприємств харчової промисловості м.Лубни. Відповідно до листа Міністерства аграрної політики та продовольства України, заявлені до категоризації в якості об'єктів критичної інфраструктури ТОВ «Лубенський молочний завод», надіслані листом від 21.03.23р. №94, включені до секторального переліку об'єктів критичної інфраструктури в секторі харчової промисловості та агропромислового комплексу в повному обсязі.
Вказані доводи прийняті до уваги судом, однак не є підставою для відмови в задоволенні позову. Так, частиною 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна тощо.
Як зазначено вище, указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався, і діє на даний час.
Торгово-промисловою палатою України було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р., яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).
При цьому, згідно з роз'ясненнями Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 25.01.2022 р. у справі № 904/3886/21, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
З огляду на викладене, введення воєнного стану на території України є форс-мажорною обставиною та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки у тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов'язань.
Тобто, відповідач, посилаючись на форс-мажорні обставини, має довести зв'язок між невиконанням зобов'язань та воєнними діями в Україні.
Введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.
Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили.
Отже, стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, але й їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Натомість, відповідачем таких доказів до суду не надано.
Таким чином, посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин та відсутність вини є необґрунтованим. Так само не звільняє від обов'язку належного виконання зобов'язань по договору віднесення об'єктів відповідача до критичної інфраструктури.
Відповідач після подання позивачем позовної заяви до суду, сплатив у рахунок погашення основного боргу 100 000,00 грн., що підтверджується позивачем. Відтак, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Згідно ст..625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено нарахування річних та інфляційних, заявлених до стягнення, та встановлено правильність їх обрахування. Відтак, суд задовольняє позовні вимоги в цій частині. Заперечення відповідача, викладені ним у відзиві на позов та запереченнях проти заяви, не спростовують вимог позивача в цій частині та не свідчать про наявність підстав для відмови в задоволенні позову про стягнення річних та інфляційних, нарахованих відповідно до ст..625 ЦК України.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, згідно зі ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010 р. № 4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою № 63566/00 суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
У даному випадку, дослідивши та оцінивши докази, наявні у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 41 427,20 грн судового збору.
При цьому, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Відповідного клопотання від позивача до суду станом на час постановлення рішення не надходило.
Керуючись статтями 129, 231-233,237-238,240 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лубенський молочний завод» (37500, Полтавська обл., м. Лубни, вул. Індустріальна, 2, код ЄДРПОУ 00446813) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» ( 36022, м. Полтава, вул. Панянки, 65Б, код ЄДРПОУ 42223804) 2 742 444,14 грн. основного боргу, 13 692,17 грн річних, 5 677,13 грн. інфляційних, 41 427,20 грн. судового збору.
3. В частині стягнення 100 000,00 грн. основного боргу - закрити провадження у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ГПК України.
Повне рішення складено 23.01.24р.
Суддя О.С.Мацко