вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
23.01.2024м. ДніпроСправа № 904/6450/23
За позовом Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко", м. Київ
до ОСОБА_1 , м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області
про стягнення 14 586,70грн
Суддя Євстигнеєва Н.М.
Без виклику (повідомлення) учасників
Приватне акціонерне товариство "Солді і Ко" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 14 586,70грн, з яких:
- основний борг у розмірі 7 124,65грн;
- пеня у розмірі 4 669,90грн;
- штраф у розмірі 712,46грн;
- 3 % річних у розмірі 641,22грн;
- втрати від інфляції у розмірі 1 438,47грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 17 грудня 2018 року в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
Вимога про стягнення пені у розмірі 4 669,90грн за період з 18.12.2018 по 17.12.2021 та штрафу у розмірі 10% у розмірі 712,46грн обґрунтована посиланням на пункт 9.1. публічного договору поставки.
На підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховані 3 % річних у розмірі 641,22грн за період з 18.12.2018 до 17.12.2021 та втрати від інфляції у розмірі 1438,47грн за період з 18.12.2018 до 17.12.2021.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що договору поставки з позивачем не укладав, а товари замовлялись через мережу Інтернет на підставі публічного договору, про що є відповідна інформація у видатковій накладній на відвантаження товарів від 12.12.2018. 26.06.2019 було проведено державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця Маслюк О.О. Позивач протягом п'яти років жодної вимоги про сплату товару не пред'являв. Відповідач просить застосувати до спірних відносин позовну давність.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що у 2018 році поставляв товар ФОП Маслюк О.О. на підставі публічного договору поставки, розміщеного та оприлюдненого на сайті WWW.metalvis.ua в редакції від 15.02.2018. Моментом укладення договору є момент вчинення покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо). Оскільки моментом укладення договору є момент вчинення покупцем дій, спрямованих на придбання товару, то саме факт отримання покупцем рахунку-фактури від 17.12.2018 є моментом укладення договору поставки. Строк оплати товару настав з дати його отримання - 18.12.2018. Позивач заперечує проти застосування позовної давності, зазначає, що за вимогою про стягнення заборгованості за договором строк позовної давності спливає 18.12.2021, а щодо стягнення неустойки - 17.12.2021.
Копію позовної заяви з додатками направив на адресу відповідача, що підтверджується поштовим відправленням 0407324974752.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2023 справу №904/6450/23 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.
Ухвалою суду від 18.12.2023 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників.
Судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд,
На сайті WWW.metalvis.ua розміщено публічний договір поставки, за змістом якого Приватне акціонерне товариство "Солді і Ко" (постачальник), в особі генерального директора Бондаренка Ігоря Васильовича, керуючись статтями 633,634 Цивільного кодексу України, пропонує будь-яким особам придбати товари відповідно до положень цього публічного договору (далі - договір).
За визначенням термінів, які наведені в загальних положеннях договору:
постачальник - Приватне акціонерне товариство "Солді і Ко", юридична особа за законодавством України, що взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів покупцям;
покупець - особа, яка вчиняє дії, спрямовані на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо), окрім осіб, які уклали з постачальником окремий письмовий договір поставки, який визначає інші умови взаємовідносин сторін;
сторони - покупець та постачальник.
Договір є обов'язковим для виконання постачальником з дати його оприлюднення на офіційному сайті http://metalvis.ua (далі - сайт). Текст договору розміщено за посиланням http://metalvis.ua/support/legal-support.html.
Для покупця договір є обов'язковим з моменту прийняття пропозиції постачальника про укладення договору.
Моментом укладення договору - є момент вчинення покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо).
Договір укладається шляхом приєднання покупцем до запропонованого постачальником договору загалом та прийняття всіх істотних умов договору без підписання письмового примірника і має юридичну силу відповідно до положень ст. 633, 634 Цивільного кодексу України.
Покупець не може запропонувати свої умови договору. Безумовне та повне прийняття умов договору покупцем полягає в здійсненні покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо).
Згідно п.1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати (поставити) покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього його вартість.
Предметом поставки є метизи, інструменти, комплектуючі, витратні матеріали, будівельна хімія, інші будівельні матеріали тощо (п.1.2. договору).
Ціна товару, що передається за даним договором, установлюється в національній валюті України, згідно прейскурантів постачальника. Загальна ціна договору складається із загальної вартості товару, поставленого по видаткових накладних, протягом дії договору (п.4.1. договору).
Оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі 100% (сто відсотків) від вартості товару. Форма розрахунків - безготівковий переказ (п. 4.3. договору).
За пунктом 5.3.4. договору покупець зобов'язаний оплатити товар у розмірі та терміни, встановлені цим договором.
Умови та строки поставки товару визначені розділом 6 договору.
Згідно п.6.1. поставка (передача) товару здійснюється за місцезнаходженням одного з складських приміщень постачальника на умовах EXW (франко-завод) у відповідності до Правил тлумачення торговельних термінів "ІНКОТЕРМС" (2010).
Датою поставки товару вважається дата видаткової накладної постачальника, за якою відбулась передача товару покупцю (п.6.2. договору).
Умовами п.7.1. договору встановлено, що Постачальник одночасно з передачею покупцю товару надає покупцю наступні документи на товар: рахунок-фактура; видаткова накладна. Постачальник зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої постачальником особи, та зареєстровану в ЄРПН. Податкова накладна складається в день виникнення податкових зобов'язань продавця.
Відповідальність сторін передбачена пунктом 9.1. договору: за порушення строку оплати, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад три дні додатково стягується штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від вартості несплаченого вчасно товару.
Сплата стороною визначених цим договором та/або чинним в Україні законодавством штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від обов'язку відшкодувати за вимогою іншої сторони збитки, завдані порушенням договору у повному обсязі (п.9.2. договору).
На виконання договору постачальником було поставлено товар згідно з видатковою накладною від 18.12.2018 №119430 на суму 7124,65 грн.
Факт отримання товару підтверджується підписом Маслюка О.О. на видатковій накладній.
17.12.2018 Фізична особа-підприємець Маслюк О.О. отримав від постачальника рахунок №67069.
Таким чином, відповідно до загальних положень договору, отримання покупцем ФОП Маслюк О.О. від постачальника рахунку-фактури №67069 від 17.12.2018 свідчить про укладення договору поставки.
Позивач просить стягнути заборгованість за поставлений товар у розмірі 7124,65грн, пеню у розмірі 4 669,90грн, штраф у розмірі 712,46грн, 3 % річних у розмірі 641,22грн та втрати від інфляції у розмірі 1 438,47грн.
Фізична особа-підприємець Маслюк О.О. своєчасно не розрахувався за поставлений товар, що і є причиною виникнення спору.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладення публічного договору, строк його дії, умови поставки, загальна ціна, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов'язань за договором.
Відповідно до статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, також регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, статтею 629 ЦК України закріплено фундаментальний принцип обов'язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (схожий за змістом висновок міститься у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17).
Положеннями ст. 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства.
Так, п.п. 3, 6 частини 1 статті 3 ЦК України, визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У силу приписів статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами частини 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своєю правовою природою спірний договір є договором поставки.
Згідно усталеної практики Верховного Суду, з'ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суд має виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно (постанови від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20).
Як встановлено судом, між сторонами укладено публічний договір поставки продукції від 18.12.2018, за яким Приватне акціонерне товариство "Солді і Ко", в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується передати (поставити) Фізичній особі-підприємцю Маслюк О.О. товар, який зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього його вартість (п.1.1. договору).
Водночас пунктом п.4.2 договору, сторонами погоджено порядок оплати продукції, а саме, сторонами обумовлено, що оплата за договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі 100% від вартості товару.
Отже строк оплати вартості поставленого товару договором не визначено.
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 ЦК України (постанови Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 та від 10.06.2020 у справі №916/73/19).
Відповідач зобов'язаний був повністю оплатити вартість товару отриманого за видатковою накладною від 18.12.2022 №119430 в день отримання товару - 18.12.2022.
Натомість, відповідачем не виконано зобов'язання щодо оплати товару за вказаною видатковою накладною в повному обсязі.
Таким чином, вимога позивача про стягнення заборгованості в сумі 7 124, 65 гривень є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Стаття 610 Цивільного кодексу України встановлює, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст.548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 9.1 договору за порушення строку оплати, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад три дні додатково стягується штраф у розмірі 10% (десяти) відсотків від вартості несплаченого вчасно товару.
Пунктом 13.1 договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
До вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність тривалістю у три роки.
Позивачем нараховано пеня у розмірі 4 669,90грн за період з 18.12.2018 по 17.12.2021 та штраф у розмірі 10% у розмірі 712,46грн.
Господарський суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку пені та встановив, що під час здійснення розрахунку позивачем не враховано, що день оплати не вважається днем прострочки виконання зобов'язання. Передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.
За підрахунком суду, який виконано за допомогою програми "Законодавство" пеня на суму заборгованості 7124,65грн за період з 19.12.2018 по 17.12.2021 складає 4662,87грн (1095дн).
Розрахунок штрафу виконано правильно.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Суд, беручи до уваги, що загальна сума нарахувань (пеня - 4662,87грн, штраф -712,46грн, 3% річних-640,63грн та втрати від інфляції - 1438,47грн) по відношенню до суми боргу складає 104,6% (7454,43грнх100/7124,65грн), нарахування позивачем пені за 1095дн, те, що позивач скористався правом на звернення до суду майже через п'ять років після виникнення у нього права на звернення до суду, вважає за можливе зменшити розмір пені на 50%, що становитиме 2331,44 грн.
Враховуючи, що відповідачем не додано жодного доказу на підтвердження фінансового стану та неможливості своєчасно виконати зобов'язання, суд вважає неможливим подальше зменшення пені, оскільки у випадку більшого зменшення пені вже буде нівелюватися принцип свободи договору, що є недопустимим.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 2331,44 грн.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншого розміру процентів не встановлено договором або законом.
Перевіркою наданого позивачем розрахунку 3% річних встановлено, що позивачем допущені помилки, аналогічні тим, що й при проведенні розрахунку пені.
За підрахунком суду три відсотка річних за період з 19.12.2018 по 17.12.2021 складають 640,63грн (1095дн).
Здійснюючи перевірку розрахунків інфляційних втрат, суд враховує формулу, наведену в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Показники індексу споживчих цін (індексу інфляції за окремі місяці та сукупного індексу інфляції за певний період часу) обчислюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та публікується в офіційних періодичних виданнях десятковим дробом, з одним числовим знаком після коми (тобто округленими до десятих).
Дослідженням наданого розрахунку інфляційних втрат, з урахуванням індексів інфляції за визначений позивачем період з січня 2019 року по грудень 2021 року судом встановлено, що позивачем під час виконання розрахунку втрат від інфляції не враховані вищенаведені положення, а саме, що індекс інфляції визначається з одним числовим знаком після коми (тобто округленими до десятих). За розрахунком суду втрати від інфляції за вказаний період складають 1439,18грн (7124,65грн х 120,2% (сукупний індекс інфляції за спірний період) = 8563,83грн - 7124,65грн), однак стягненню підлягає заявлена позивачем сума 1438,47грн.
З урахуванням викладеного, з відповідача на користь позивача підлягає 12247,65грн, з яких заборгованість у сумі 7124,65грн, пеня у сумі 2331,44грн, штраф у розмірі 712,46грн, 3% річних у сумі 640,63грн, втрати від інфляції у сумі 1438,47грн.
В іншій частині позову слід відмовити.
Суд відхиляє заперечення відповідача щодо не укладення (не підписання) договору поставки.
Згідно з ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Так, відповідно до вимог статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч.1 ст. 634 ЦК України).
Під час розгляду справи установлено, що на сайті WWW.metalvis.ua розміщено публічний договір поставки, за змістом якого Приватне акціонерне товариство "Солді і Ко", керуючись статтями 633,634 Цивільного кодексу України, пропонує будь-яким особам придбати товари відповідно до положень цього публічного договору.
Загальними положеннями цього договору встановлено, що:
- для покупця договір є обов'язковим з моменту прийняття пропозиції постачальника про укладення договору. Моментом укладення договору - є момент вчинення покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо);
- Договір укладається шляхом приєднання покупцем до запропонованого постачальником договору загалом та прийняття всіх істотних умов договору без підписання письмового примірника і має юридичну силу відповідно до положень ст. 633, 634 Цивільного кодексу України;
- Покупець не може запропонувати свої умови договору. Безумовне та повне прийняття умов договору покупцем полягає в здійсненні покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо).
На адресу відповідача 17.12.2018 виставлено рахунок № 67069, який отримано відповідачем, про що свідчить відмітка на видатковій накладній про отримання товару від 18.12.2018. Крім того у відзиві на позовну заяву відповідач визнає обставини замовлення товару через мережу Інтернет на підставі публічного договору, та надає видаткову накладну на відвантаження товарів № 119430 від 18.12.2018, в якій міститься посилання саме на публічний договір поставки від 17.12.2018.
Таким чином, відповідач приєднався до умов публічного договору та прийняв всі його умови.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ч.1 ст.222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Як убачається з положень ст.222 ГК України, звернення із претензією в раз порушення умов господарського договору є правом, а не обов'язком потерпілої сторони. Тому вона може не скористатися цим правом, а відразу звернутися за захистом порушених прав до господарського суду, оскільки вибір способу правового захисту є правом, а не обов'язком сторін, тому заборона щодо звернення особи до суду одразу після порушення її прав та інтересів порушує її право на судовий захист. Отже, надсилання відповідачу претензії про сплату боргу є правом позивача, а не обов'язком та позивач має право одразу звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Відповідач звертає увагу суду, що не отримував копії позовної заяви із додатками, чим позивач порушив його законні права, передбачені ч.1 ст. 42 ГПК України та ст. 172 ГПК України. Господарський суд здійснив перевірку доводів відповідача щодо неотримання копії позовної заяви та встановив, що до позовної заяви позивачем долучено опис вкладення у цінний лист на ім'я фізичної особи-підприємця Маслюк О.О., фіскальний чек та поштова накладна, які свідчать про направлення на адресу відповідача (51600, Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, м. Верхньодніпровськ, вул. Октябрьська, будинок 63).
Отже, звертаючись з позовом до суду, позивачем дотримано вимог п.1 ч.1 ст.164 ГПК України.
Щодо позовної давності, про застосування якої до спірних правовідносин заявляє відповідач.
Відповідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
За ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), ч.2 ст. 258 ЦК України.
Статтею 259 ЦК України передбачено можливість змінити тривалість позовної давності. Так, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Відповідно до пункту 13.1 договору, сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. До вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність тривалістю у три роки. Таким чином, перебіг позовної давності щодо стягнення неустойки за публічним договором поставки мав закінчитись 18.12.2021.
Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Також згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ, яким було доповнено Цивільний кодекс України відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID 19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
З 1 липня в Україні завершилася дія карантину та режиму надзвичайної ситуації у зв'язку з пандемією коронавірусу. Це встановлено постановою Кабміну від 27 червня 2023 р. N 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS CoV-2".
Позивач звернувся з позовом до суду через підсистему "Електронний суд" 13.12.2023.
З урахуванням викладеного, строк позовної давності позивачем не пропущено, відповідно відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про її застосування.
Щодо припинення з 26.06.2019 державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності Маслюка О.О.
Відповідно до ч.1 ст. 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Так, на дату подання позовної заяви, ФОП Маслюк Олександр Олексійович, втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності. Разом з тим, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду, за п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК, спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2)пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
У позовній заяві позивач у справі попередньо визначив витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн.
Відповідно до частин першої третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України відсутність клопотання учасника справи про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не звільняє суд від необхідності при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надані:
Договір про надання правової допомоги від 11.01.2019 №23162981, укладений між Приватним акціонерним товариством "Солді і Ко" (клієнт) та адвокатом Погорілець Р.В. (а.с.15-17); Договір від 24.12.2019 про внесення змін до договору про надання правової допомоги від 11.01.2019 №23162981 (а.с.18), Додатковий договір від 01.12.2023 №3034802235 (а.с.19); Акт наданої правової допомоги від 05.12.2023 (а.с.20); Ордер серія АІ № 1506787 від 01.12.2023 (а.с.21); Докази сплати витрат на правову допомогу (платiжна інструкція №17406 вiд 07.12.2023 у сумі 10000,00грн) (а.с.22) - копія.
За змістом пункту 2 Договору від 24.12.2019 про внесення змін до договору про надання правової допомоги від 11.01.2019 №23162981 адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу клієнту в судовому розгляді справи, а саме: здійснення аналізу матеріалів справи та формування правової позиції у справі; складання та подача заяв по суті у справі; підготовка та подання інших процесуальних документів; отримання інформації щодо стану справи в суді; підготовка до участі в судовому засіданні; участь у судових засіданнях; складання та направлення адвокатських запитів в інтересах клієнта; збирання доказів.
Адвокат надає правову допомогу у вигляді: забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта у зазначеному в п. 1.1 договору статусі; надання клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу захисту інтересів, а також складання заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення господарського судочинства, а також у державних органах, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях незалежно від підпорядкування та форм власності (п. 1.2 договору).
Відповідно до п.5.1., 5.2. договору про надання правової допомоги, формою винагороди за здійснення професійної правничої допомоги клієнту за цим договором є гонорар, розмір якого погоджується з клієнтом.
Сплата узгодженої сторонами суми гонорару та витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, здійснюється клієнтом у безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на банківський рахунок адвоката (п.4 договору).
Правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який скріплюється підписами сторін (п.8. договору).
Договір про надання правничої (правової) допомоги набуває чинності з дати його підписання і діє протягом 12 місяців. Після закінчення строку дії договору сторони мають право на автоматичну пролонгацію його умов у випадку відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення умов договору (п. 7.1. договору).
Згідно з актом надання правової допомоги від 05.12.2023 адвокатом на користь позивача в межах укладеного ними договору були надані послуги з надання правової (правничої) допомоги щодо представництва інтересів клієнта у справі за позовом клієнта до Маслюк О.О. на загальну суму 10000,00 грн (а.с. 20), в тому числі:
аналіз матеріалів справи та документів, поданих клієнтом на підтвердження заборгованості ФОП Маслюк О.О. та надання консультацій з даного предмету - 5000,00грн;
складання та подання позовної заяви про стягнення заборгованості - 5000,00грн.
Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані позивачем до суду разом із позовною заявою, тобто в межах передбаченого законом строку.
Здійснюючи аналіз заявленої позивачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у контексті зазначених правових критеріїв, суд приймає до уваги також статтю 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вказані вище форми гонорару відрізняються порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Відтак, фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених договором про надання правової (правничої) допомоги умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 12.01.2023 у справі № 910/8342/21).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, у частині п'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення заявлених витрат, у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим.
Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді.
Зі змісту акту приймання-передачі наданих адвокатом послуг убачається, що адвокатом здійснено аналіз матеріалів справи та документів, поданих клієнтом на підтвердження заборгованості ФОП Маслюк О.О., надані консультації з даного предмету, а також складено та подано позовну заяву про стягнення заборгованості. При підготовці позовної заяви адвокатом проаналізовано лише публічний договір поставки та видаткова накладна. Тобто, дана справа є справою незначної складності.
Проаналізувавши наданий розрахунок позивача, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, тривалість розгляду справи, господарський суд вважає, що загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яка є обґрунтованою у цій справі складає 5000,00 грн. Зазначена сума і підлягає розподілу.
Оскільки за результатом розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 4997,39грн (14579,08грн (загальна сума без урахування зменшення пені)х 5000,00грн/14586,70грн).
Щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 2 684,00грн.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду:
- позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00грн) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).
Ціна позову становить 14586,7грн, отже, сума судового збору за подання даного позову через систему "Електронний суд" складає 2147,20грн (2684,00грн * 0,8).
Разом з тим, при зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2684,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №24 від 24.10.2023. Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою (а.с.29).
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Цією статтею унормовано підстави повернення судового збору, зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Таким чином, підлягає поверненню з державного бюджету сума 536,80грн (2684,00грн - 2147,20грн), як надмірно сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду.
Суд не вирішує питання повернення надмірно сплаченої суми судового збору під час прийняття рішення у справі, оскільки клопотання про повернення цієї суми з Державного бюджету не надходило.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що позовні вимоги задоволено судом частково, судовий збір покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 2146,08грн (14579,08грн х 2147,20грн /14586,70грн).
При цьому суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача без урахування зменшення цих сум.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко" до ОСОБА_1 про стягнення 14 586,70грн задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко" (ідентифікаційний код 23162981; вул. Сирецька, будинок 28/2, м. Київ, 04073) заборгованість у сумі 7124,65грн, пеню у сумі 2331,44 грн., штраф у сумі 712,46грн, 3% річних у сумі 640,63грн, втрати від інфляції у сумі 1438,47грн, витрати по сплаті судового збору у сумі 2146,08грн, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4997,39грн, видати наказ.
В решті позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення підписано 23.01.2024
Суддя Н.М. Євстигнеєва