22.01.2024 року м.Дніпро Справа № 904/1711/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),
суддів: Іванова О.Г., Чус О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.07.2023 (суддя Ярошенко В.І.) у справі №904/1711/23
за позовом Акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича, м. Київ
про стягнення заборгованості за послугу з централізованого опалення
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Акціонерне товариство "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за період 01.11.2021 - 31.03.2022 у розмірі 49 586, 63 грн, яка складається з пені - 1 452, 11 грн, 3% річних - 1 196, 42 грн, інфляційні втрати - 10 515, 38 та плату за абонентське обслуговування за період 01.11.2021 - 31.03.2022 у розмірі 90, 16 грн, всього - 62 840, 70 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.07.2023 у справі №904/1711/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2021 по 31.03.2022 в розмірі 49 586, 63 грн, пеню в розмірі 892, 56 грн, 3 % річних в розмірі 1 194, 63 грн, інфляційні втрати в розмірі 10 515, 38 грн, плату за абонентське обслуговування за період з 01.11.2021 по 31.10.2022 в розмірі 90, 16 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 660, 02 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з вказаними рішенням, Фізична особа-підприємець Дуч Володимир Миколайович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким вимоги Акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ" задовольнити частково у розмірі 36 342,24 грн, в решті позову відмовити в повному обсязі.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апелянт наголошує на тому, що Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 1043/жб/3 від 01.11.2021 р., який є публічним договором приєднання, не є укладений.
За відсутності акцепту (прийняття) скаржником згоди на укладання Публічного договору приєднання Договір не є укладеним.
Фактично умови договору були в односторонньому порядку нав'язані позивачем відповідачу.
Жодного доказу про наявність повідомлення про місце опублікування тексту договору суду не надано, не було ні в додатках до позовної заяви, ні в додатках до відзиву на позов.
Водночас, на думку Скаржника, наразі Договір купівлі-продажу теплової енергії № 1043 від 04.12.2013 діє, а оскільки споживання теплої енергії не може бути безоплатним, то відповідно сплати за отримання теплової енергії наявні, проте виключно при правильному розрахунку кількості отриманої теплової енергії.
При цьому Скаржник зазначає, що реальні відомості щодо кількості спожитих Гкал судом не перевірялись, та зроблені абсолютно неправильні висновки, які не відповідають обставинам справи.
Cкаржником зазначений в апеляційній скарзі контррозрахунок стягуваної суми, загальний розмір якої становить 36 342,24 грн.:
за листопад 2021 року - 1,03 Гкал (за даними минулого року) * 5344,26 грн.* 1,374067878 = 7 563,67 грн, в т.ч. ПДВ.
за грудень 2021 року - 1.75 Гкал (за даними минулого року) * 5344,26 грн.* 1,135819739 = 10 622,7 грн., в т.ч. ПДВ.
за січень 2022 року - 1,65 Гкал (за даними минулого року) * 5344,26 грн.* 0,727222104 = 6 412,66 грн., в т.ч. ПДВ
за лютий 2022 року - 1,63 Гкал (за даними минулого року) * 5344,26 грн. * 0,435223586 = З 791,29 грн., в т.ч. ПДВ
за березень 2022 року - 1,15 Гкал (за даними минулого року) * 5344,26 грн.* 1,293857709 = 7 951,92 грн., в т.ч. ПДВ.
Також, судом першої інстанції взагалі не була розглянута та взята до уваги - постанова Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 р. № 206 “Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану” якою окрім іншого установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Крім того, Скаржник зазначає, що власником нежитлового приміщення є фізична особа Дуч Володимир Миколайович, який не має статус ФОП.
Також у позові Позивачем застосовується норма п. 13 Закону “Про житлово-комунальні послуги”, яка стосується співвласників багатоквартирного будинку, яким фізична особа- підприємець Дуч Володимир Миколайович не являється.
Скаржник вважає, що Відповідачем були надані суду всі докази, на підтвердження фактів: відсутності укладання між Сторонами Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 1043/жб/3 від 01.11.2021, продовження дії договору купівлі-продажу теплової енергії №1043 від 04.12.2013 р.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Від Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В обгрунтування своїх заперечень, Товариство вказує на предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії з ФОП Дуч В.М., як споживача за адресою: м. Кривий Ріг, мкрн. 4-ий Зарічний, буд.24. прим. 143. В позові нерухоме майно має статус нежитлового, а отже, може використовуватися лише з господарською метою.
Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача, який є суб'єктом підприємницької діяльності, основним видом діяльності якого є 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відтак, спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Крім того, у відзиві Товариство посилається на те, що Акціонерним товариством “Криворізька теплоцентраль” як виконавцем послуг 01.10.2021 р. на своєму офіційному сайті: https://tec.dp.ua розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії ( Скріншот із офіційного сайту AT “КТЦ” зі змістом, договору наявний в матеріалах справи ). Протягом 30 днів з дня опублікування Типового індивідуального договору, на адресу Позивача від співвласників багатоквартирного будинку № 43 по вул. Володимира Великого не надходило жодних документів які б підтверджували наявність рішення про обрання моделі договірних відносин. Таким чином, послуга з постачання теплової енергії була надана Відповідачу належним чином і у повному обсязі, що не спростовується останнім. А приєднання до умов публічного типового договору відбулось акцептом шляхом беззаперечного отримання послуги.
Товариство також вказує на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 р. № 206 “Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану” окрім іншого установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Таким чином заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги, стосується виключно населення. Відтак, постанова Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 р. “Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану” не може бути застосовано до Скаржника, як до споживача послуги з постачання теплової енергії, оскільки останній відносяться до категорії споживачів “інші споживачі”, а не “населення”. Доказів, які б підтверджували, що спірне нежитлове приміщення переведено до об'єктів житлового фонду та використовується Відповідачем для проживання, матеріали справи не містять.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Ухвалою суду від 21.07.2023 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи №904/1711/23. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження відкладено до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/1711/23.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.07.2023 у справі №904/1711/23. Призначено розгляд апеляційної скарги у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
Державне підприємство "Криворізька теплоцентраль" 16.03.2017 перетворено у Публічне Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль", про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з частиною 2 статті 108 Цивільного кодексу України Публічне Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" є правонаступником Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль".
В подальшому змінено тип товариства з Публічного Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" на Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль", про що 14.05.2018 внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" як суб'єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради № 343 від 12.10.2011 “Про надання згоди на передачу окремих об'єктів теплопостачання від Комунального підприємства “Криворіжтепломережа” до Державного підприємства “Криворізька теплоцентраль” до ДП “Криворізька теплоцентраль” передано об'єкти теплопостачання у Довгинцівському, Жовтневому (нове найменування Покровський), Інгулецькому та Саксаганському районах міста. Таким чином, з 01.10.2013 виконавцем послуги з теплопостачання та гарячого водопостачання для будинку № 24 по мікрорайону 4-й Зарічний є Акціонерне товариство “Криворізька теплоцентраль”.
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно номер 9374704 власником нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, мікрорайон 4-й Зарічний, буд. 24, прим. 143 є Дуч Володимир Миколайович. Дане приміщення знаходиться у багатоквартирному житловому будинку.
Таким чином, виконавцем послуги з постачання теплової енергії для будинку за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, мікрорайон 4-й Зарічний, буд. 24, прим. 143, є позивач - Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль".
Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" як виконавцем послуг 01.10.2021 на своєму офіційному сайті було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що співвласниками багатоквартирного будинку № № 24, мікрорайон 4-й Зарічний, м. Кривий Ріг протягом 30 днів з дня опублікування типового індивідуального договору на адресу позивача надсилалося рішення про обрання моделі договірних відносин.
Факт поставки теплової енергії за період з 01.11.2021 по 31.03.2022 підтверджується актами подачі та припинення подачі теплоносія на житловий будинок № 24, мікрорайон 4-й Зарічний у місті Кривий Ріг, згідно з рішеннями Виконкому Криворізької міської ради № 490 від 22.09.2021 та № 158 від 23.03.2022 про початок та закінчення опалювального сезону 2021/2022, а саме: акт № б/н від 25.10.2021 про подачу теплоносія на будівлю; акт № 18 від 01.04.2022 про припинення подачі теплоносія на будівлю.
У будинку № 24, мікрорайон 4-й Зарічний у місті Кривий Ріг встановлено комерційний прилад обліку теплової енергії, що підтверджується актами технічного огляду приладів обліку теплової енергії від 16.08.2021 (арк.с. 26).
Як зазначає позивач, прилад-розподілювач теплової енергії у вказаному будинку не встановлено, у зв'язку з чим розподіл обсягу спожитої енергії по будинку здійснюється з урахуванням приладу комерційного обліку і пропорційно опалювальній площі приміщення.
Відповідно до актів передачі-прийняття теплової енергії (надання послуг) Фізичній особі - підприємцю Дуч Володимиру Миколайовичу було поставлено теплову енергію (з урахуванням плати за абонентське обслуговування):
- № 8785 від 30.11.2021 у листопаді 2021 року на суму 12 270, 46 грн з ПДВ та з платою за абонентське обслуговування у розмірі 5, 85 грн;
- № 10452 від 31.12.2021 у грудні 2021 року на суму 11 418, 84 грн з ПДВ та з платою за абонентське обслуговування у розмірі 5, 85 грн;
- № 1120 від 31.01.2022 у січні 2022 року на суму 22 962, 74 грн з ПДВ та з платою за абонентське обслуговування у розмірі 5, 85 грн;
- № 4541 від 28.02.2022 у лютому 2022 року на суму 11 715, 13 грн з ПДВ та з платою за абонентське обслуговування у розмірі 6, 06 грн;
- № 8763 від 02.03.2022 відповідачеві здійснено перерахунок за січень та лютий 2022 року на суму -19 468, 75 грн;
- № 10882 від 31.03.2022 у березні 2022 року на суму 11 416, 55 грн з ПДВ та з платою за абонентське обслуговування у розмірі 6, 06 грн.
- № 3439 від 30.04.2022 відповідачеві здійснено перерахунок за лютий та березень 2022 року на суму -692, 74 грн;
Отже, відповідно до зазначених актів Відповідачем було спожито теплової енергії за період з листопада 2021 року по квітень 2022 року разом з нарахуваннями за абонентське обслуговування на загальну суму 49 676, 79 грн.
Вказані акти разом з рахунками-фактурами були надіслані на адресу відповідача (арк.с. 28-30), проте останнім не підписані.
Вищезазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду. В якому позивач просить стягнути суму основного боргу в розмірі 49 586, 63 грн, пеню у розмірі 1 452, 11 грн, 3 % річних у розмірі 1 196, 42 грн, інфляційні втрати в розмірі 10 515, 38 грн та плату за абонентське обслуговування за період з 01.11.2021 по 31.10.2022 у розмірі 90, 16 грн.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
Першочерговим питанням у цій справі, яке винесено на розгляд суду є питання визначення юрисдикції цього спору за позовом юридичної особи ( теплопостачальної компанії ) про стягнення вартості поставленої теплової енергії до фізичної особи, яка має статус фізичної особи-підприємця та має у власності нежитлове приміщення.
Вирішуючи поставлене питання, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 р. у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 р. у справі № 904/1448/20).
Тобто, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до положень ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2 ЦК України ).
У свою чергу відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення частини першої ст. 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі № 904/1083/18.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 р. у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 р. у справі № 910/8729/18.
Разом з тим відповідно до частини першої ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання.
У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 р. у справі № 2-7615/10, від 05.06.2018 р. у справі № 522/7909/16-ц).
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі № 916/1261/18, на яку, зокрема, посилається скаржник в касаційній скарзі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами ( п.2 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про Житлово-комунальні послуги”).
Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів ( п. 1 ч.1 ст.7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” ).
Індивідуальний споживач зобов'язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами ( п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”).
Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Колегія суддів враховує, що юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб'єктного складу правовідносин, тобто якщо споживачем послуг є фізична особа, то такі спори повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства, а якщо споживачем послуг є юридична особа чи фізична особа-підприємець, то за суб'єктним складом такі спори мають розглядатися в порядку господарського судочинства (аналогічні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі №757/45133/15-ц та від 20.09.2018 р. у справі № 751/3840/15-ц).
Положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності ( ч.1 ст. 320 ЦК України ).
Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії з ФОП Дуч В.М. як Споживача за адресою: м. Кривий Ріг, мікрорайон 4-й Зарічний, буд. 24, прим. 143.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 9374704 власником нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, мікрорайон 4-й Зарічний, буд. 24, прим. 143. є Дуч Володимир Миколайович. Дане приміщення знаходиться в багатоквартирному житловому будинку.
Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача, який є суб'єктом підприємницької діяльності, основним видом діяльності якого є 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Крім того, щодо вказаного об'єкта нерухомості, до укладання Типового індивідуальний договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 1043/жб/3 від 01.11.2021 - між Державним підприємством “Криворізька теплоцентраль” ( Теплопостачальна організація / Продавець ) та Фізичною особою-підприємецем Дуч В. М. ( Споживач/Покупець ) був укладений Договір купівлі-продажу теплової енергії № 1043 від 04.12.2013.
Отже, наведені обставини свідчать про те, що Відповідач - ФОП Дуч В.М. виступає як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, тому ці правовідносини є господарськими і розгляд цієї справи належить до повноважень суду господарської юрисдикції.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.
Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно з ч. 2 ст. 179 ГК України Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Відповідно до змісту частин 3, 4 та 7 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 Закону України “Про теплопостачання” від 02.05.2005 №2633-IV відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Згідно зі ст. 1 цього Закону теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Статтею 24 Закону України “Про теплопостачання” встановлені права та обов'язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов'язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Відповідно до ст.19 Закону України “Про теплопостачання” споживач або суб'єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
У офіційному виданні “Голос України” № 231 від 09.12.2017 був опублікований Закон України “Про житлово-комунальні послуги” від 09.11.2017 № 2189-VІІІ (далі - Закон).
Відповідно до п. 1 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (з 10.12.2017), та вводиться в дію з 1 травня 2019 року, крім окремих його положень, які вводяться в дію пізніше.
Згідно з ч.ч. 1, 3 статтею 2 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” від 09.11.2017 № 2189-VІІІ предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
У статті 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” від 09.11.2017 № 2189-VІІІ визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до змісту положень статті 5 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 19 зазначеного Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Аналіз даного Закону дає підстави для висновку, що він є нормативним актом спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3)виконавці комунальних послуг.
Виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону).
За приписами п. 1 частини 2 статті 7 вказаного Закону індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
В частині 1 ст. 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” (в редакції Закону № 1060-IX від 03.12.2020) встановлено, що за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме:
1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку;
2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою;
3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об'єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.
Співвласники багатоквартирного будинку (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії).
У межах одного багатоквартирного будинку дозволяється обрання різних моделей організації договірних відносин за різними видами комунальних послуг.
Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”, Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21 серпня 2019 р., № 830, Положенням про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 року, № 315 про затвердження “Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг” та іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно до частини 4 статті 19 Закону України “Про теплопостачання” теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії та частини 1 статті 25 цього Закону, теплопостачальна організація має право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.
Відповідно до частини 7 статті 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про житлово-комунальні послуги” договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 р. було затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії та Типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021 р. внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 р., які набрали чинності 01.10.2021.
Правила надання послуги з постачання теплової енергії та Типовий договір з індивідуальним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджені постановою КМУ № 830 від 21.08.2019 р., викладено в новій редакції.
Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 р. ( в редакції постанови КМУ № 1022 від 08.09.2021 р.) ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.
Відповідно до п. 13 цих Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.
Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”.
Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Статтею 25 Закону України “Про теплопостачання”, закріплено права та основні обов'язки споживача теплової енергії, яка містить обов'язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Згідно із частиною 7 статті 14 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” палаті - Закон) до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною, першою цієї статті, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п'ятої статті 13 цього Закону.
Частиною 4 статті 13 Закону “Про житлово-комунальні послуги” встановлено, що з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п'ятої цієї статті) може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.
Якщо протягом 30 днів після отримання проекту договору (змін до нього) виконавець комунальної послуги, який одержав проект договору (змін до договору) від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), не повідомив про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього і при цьому не припинив надання комунальної послуги цьому споживачу (або в інший спосіб засвідчив свою волю до надання відповідної комунальної послуги споживачу), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій споживачем (іншою особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), якщо інше не передбачено цим Законом.
Якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.
Частиною 5 статті 13 Закону “Про житлово-комунальні послуги” встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" як виконавцем послуг 01.10.2021 на своєму офіційному сайті було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.
Протягом 30 днів з дня опублікування Типового індивідуального договору, на адресу Позивача від співвласників багатоквартирного будинку № 24, мікрорайон 4-й Зарічний, м. Кривий Ріг не надходило жодних документів які б підтверджували наявність рішення про обрання моделі договірних відносин.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
В матеріалах справи відсутні докази, що Відповідач протягом 30 днів повідомляв Позивача про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та заперечень або протоколу розбіжностей до нього не отримав.
Враховуючи викладене, Договір купівлі-продажу теплової енергії № 1043 від 04.12.2013 припинив свою дію на підставі вищевказаного Закону.
Отже, враховуючи відсутність рішення про вибір моделі договірних відносин та спливу 30-денного строку з моменту розміщення на офіційному сайті індивідуального договору на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 1043/жб/3 від 01.11.2021 за адресою: м. Кривий Ріг, мікрорайон 4-й Зарічний, буд. 24, прим. 143. між Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" та Фізичною особою-підприємцем Дучем Володимиром Миколайовичем є укладеним з 01.11.2021.
Відповідно до актів приймання-передачі теплової енергії ( надання послуг ): № 8785 від 30.11.2021 у листопаді 2021 року на суму 12 270, 46 грн з ПДВ та з платою за абонентське обслуговування у розмірі 5, 85 грн;
- № 10452 від 31.12.2021 у грудні 2021 року на суму 11 418, 84 грн з ПДВ та з платою за абонентське обслуговування у розмірі 5, 85 грн;
- № 1120 від 31.01.2022 у січні 2022 року на суму 22 962, 74 грн з ПДВ та з платою за абонентське обслуговування у розмірі 5, 85 грн;
- № 4541 від 28.02.2022 у лютому 2022 року на суму 11 715, 13 грн з ПДВ та з платою за абонентське обслуговування у розмірі 6, 06 грн;
- № 8763 від 02.03.2022 відповідачеві здійснено перерахунок за січень та лютий 2022 року на суму -19 468, 75 грн;
- № 10882 від 31.03.2022 у березні 2022 року на суму 11 416, 55 грн з ПДВ та з платою за абонентське обслуговування у розмірі 6, 06 грн.
- № 3439 від 30.04.2022 відповідачеві здійснено перерахунок за лютий та березень 2022 року на суму -692, 74 грн;, на виконання умов договору Виконавець надав Споживачу послуги постачання теплової енергії в період з листопада 2021 р. по березень 2022 р.
Також, Позивач зазначив, що відповідно до зазначених актів Відповідачем було спожито теплової енергії за період з листопада 2021 року по квітень 2022 року разом з нарахуваннями за абонентське обслуговування на загальну суму 49 676, 79 грн.
Вказані акти разом з рахунками-фактурами були надіслані на адресу відповідача (арк.с. 28-30), проте останнім не підписані.
Відповідно до пункту 30 вказаного договору плата за послуги постачання теплової енергії складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 р. № 830, - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021р. № 1022, та Методики розрахунку, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про які розміщується на веб-сайті виконавця.
Пунктом 32 договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Споживач здійснює оплату щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (пункт 34 договору).
Споживач зобов'язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (частина 3 пункту 41 договору).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 525 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами ( ст. 629 ЦК України ).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( ст. 530 ЦК України ).
З урахуванням приписів пункту 34 договору, строк оплати поставленої теплової енергії та плати за абонентське обслуговування за період листопад 2021 року - березень 2022 року є таким, що настав.
Доказів сплати Відповідачем заборгованості в розмірі 49586,63 грн. суду не надано.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про обґрунтованість заявлених вимог щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості за поставлену теплову енергію в розмірі 49586,63 грн. та 90,16 грн. плати за абонентське обслуговування за період 01.11.2021-31.03.2022.
Щодо контррозрахку стягуваної суми, здійсненого Скаржником в апеляційній скарзі, який не надавався Відповідачем суду першої інстанції, слід зазначити наступне.
Відповідно до розділів VII, V111 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена Наказом Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 р. № 315 (далі - Методика № 315), загальний обсяг спожитої теплової енергії на опалення приміщення розраховується шляхом складання обсягу спожитої теплової енергії на опалення місць загального користування, обсягу теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення, обсягу спожитої теплової енергії на опалення приміщення.
Як зазначає Позивач і не спростовує Відповідач - у 2020 році між сторонами діяв Договір купівлі-продажу теплової енергії № 1043 від 04.12.2013 р.
Відповідно у цей період, розрахунок за спожиту теплову енергію здійснювався на межі продажу, яка є межею балансової належності ( відповідальності ), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді ( п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ № 1198 від 03.10.2007 р. ).
Відповідно до п. 1 розділу 111 Методики № 315, яка застосовується до типового договору встановлено, що загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень у розрахунковому періоді визначається: за показаннями вузла комерційного обліку теплової енергії (теплолічильника) за його наявності; розрахунковим методом у разі тимчасового виходу з ладу або втрати вузла комерційного обліку відповідно до розділу XI цієї Методики; розрахунковим методом у разі відсутності вузла комерційного обліку за нормою споживання теплової енергії у будівлі/будинку. Такий обсяг споживання теплової енергії у будівлі/будинку підлягає щомісячному коригуванню виконавцем за фактичною кількістю годин постачання теплової енергії та фактичною середньомісячною температурою зовнішнього повітря у відповідності до формул 10, 11 цього розділу.
При цьому нормативна температура повітря у приміщеннях житлових будинків становить у опалюваних приміщеннях будинків, проектну документацію на нове будівництво або реконструкцію яких затверджено до 01.10.2005 року - 18 °С (п. 1 розділу VIII Методики № 315).
Тобто, для підтримання у приміщенні нормативної температури кожного місяця витрачається різна кількість Гкал в залежності від фактичної середньомісячної температури зовнішнього повітря.
Як слушно зауважив Позивач у відзиві на апеляційну скаргу - оскільки температура зовнішнього повітря в одні і ті ж самі місяці у 2020 році відрізнялась від температури зовнішнього повітря в 2021 році, контррозрахунок Скаржника є некоректним.
Пунктом 45 договору визначено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів Споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу.
Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.
Позивач нарахував пеню в розмірі 1 452, 11 грн, яка розрахована за період прострочення оплати з 03.01.2022 по 13.12.2022 у сумі 423, 09 грн, з 01.02.2022 по 13.12.2022 у сумі 360, 61 грн, з 01.03.2022 по 13.12.2022 у сумі 335, 79 грн, з 01.04.2022 по 13.12.2022 у сумі 87, 27 грн та з 02.05.2022 по 13.12.2022 у сумі 245, 35 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав. Господарський суд перевіривши розрахунок пені, виявив в ньому помилки, тому дійшов висновку, що пеня підлягає стягненню частково у розмірі 892,56 грн.
Щодо посилання Скаржника на постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 р. № 206 “Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану” якою окрім іншого установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, слід зазначити, що така заборона на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги, стосується виключно населення.
Як вбачається з матеріалів справи, Дуч В.М. є фізичною особою-підприємцем та являється власником спірного нежитлового приміщення, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 17.06.2011 р. “Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги” тарифи формуються для трьох категорій споживачів населення, бюджетних установ, інших споживачів.
У листі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.03.2015 р. № 2450/15/61-15 надано роз'яснення, що оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами “для населення” здійснюють власники чи користувачі квартири, інших приміщень, призначених та придатних для постійного проживання в них, а для власників нежитлових приміщень застосовується тариф як для “інших споживачів”.
Як зазначає Позивач - оскільки Відповідач споживав теплову енергію для обігріву належного йому на праві власності нежитлового приміщення, то Позивачем, при розрахунках вартості наданих Відповідачу послуг, застосовувалися тарифи, передбачені для групи “інші споживачі”, а не “населення”.
Окрім того, відповідно до роз'яснення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № п0013866-І2 від 31.12.2012 р. оплата житлово- комунальних послуг за тарифами для населення здійснюється громадянами, які використовують житло виключно для проживання, а не у інший спосіб.
Так як, приміщення за адресою: м. Кривий Ріг, мікрорайон 4-й Зарічний, буд.24, прим. 143 є нежитловим, відповідно не може використовуватись Скаржником для проживання, а значить останній не може бути віднесеним до категорії споживачів “населення”.
Також згідно із роз'ясненням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № п0013866-12 від 31.12.2012 р. оплату житлово-комунальних (комунальних) послуг за тарифами для інших споживачів таких послуг здійснюють усі інші особи, які не є громадянами, що використовують житло для проживання, не є релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками ( крім тих, що здійснюють виробничо-комерційну діяльність ) та не є бюджетними установами.
У силу того, що Відповідач не є ані громадянином, що використовує житло для проживання, ані релігійною організацією та національною творчою спілкою і їх регіональними осередками, ані бюджетною установою, він відносяться до категорії споживачів “інші споживачі”.
Відтак, Постанова Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 р. “Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану” не може бути застосовано до Скаржника, як до споживача послуги з постачання теплової енергії, оскільки останній відносяться до категорії споживачів “інші споживачі”, а не “населення”.
Доказів, які б підтверджували, що спірне нежитлове приміщення переведено до об'єктів житлового фонду та використовується Відповідачем для проживання, матеріали справи не містять.
Також, Позивач нарахував інфляційні втрати у розмірі 10 515, 38 грн за загальний період з січня по травень 2022 року та 3 % річних у розмірі 1 196, 42 грн, з яких за період 01.01.2022 по 13.12.2022 у сумі 349, 76 грн, з 01.02.2022 по 13.12.2022 у сумі 296, 39 грн, з 01.03.2022 по 13.12.2022 у сумі 275, 99 грн, з 01.04.2022 по 13.12.2022 у сумі 71, 73 грн та з 01.05.2022 по 13.12.2022 у сумі 202, 55 грн, які суд першої інстанції стягнув.
Скаржник в апеляційній скарзі не оскаржує правильність розрахунку вказаних сум.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Доводи апеляційної скарги щодо «… В Рішенні суду зазначається, 01.11.2021 Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" та Фізичною особою-підприємцем …
… Проте даний висновок є неправильним та недоведеним.
Я вкотре наголошую, що даний Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 1043/жб/3 від 01.11.2021 року, ЯКИЙ Є ПУБЛІЧНИМ ДОГОВОРОМ ПРИЄДНАННЯ, не є укладений, виходячи з наступного:
При укладенні договору сторони є вільними у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням …
… Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово- комунальні послуги - результат …
… Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що …
… Відповідно до ст. 633 ЦК України, Публічним є договір, в якому …
… Відповідно до ст. 634 Договором приєднання є договір, умови …
… Таким чином, за відсутності акцепту (прийняття) мною згоди на укладання Публічного договору приєднання Договір не є укладеним.
Таким чином, визнання договору укладеним, який по своїй суті є неукладеним, став основою для винесення незаконного рішення.
При розгляді справи Відповідач зазначав та звертав увагу суду першої інстанції на зазначену вище норму, проте судом не врахована наведена норма матеріального права, та жодним чином не надана їй належна правова оцінка.
В рішенні зазначається, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що співвласниками багатоквартирного будинку № 24 мікрорайон 4-й Зарічний, м. Кривий Ріг протягом 30 днів з дня опублікування типового індивідуального договору на адресу позивача надсилалося рішення про обрання моделі договірних відносин.
Для того, щоб обрати модель існування договірних відносин, співвласникам багатоквартирного будинку № 24 мкрн 4-й Зарічний, м. Кривий Ріг необхідно було знати дату опублікування Типового Договору, щоб на протязі 30 днів надати відповідь.
Відповідно до абз. 2 п.5. ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Такі договори вважаються укладеними, якщо …
… Отже, для того, щоб правильно укласти публічний договір важливим є дотримання наступних кроків: …
… Що ж було зроблено Позивачем, жодних повідомлень споживачам про розміщення Договору на сайті не надано, Він просто зачекав місяць і вже по факту виставив до нарахування суми до сплати за новим законом і Методикою 315.
Договір був опублікований 01.10.2021 року і набрав чинності з 01.11.2021 року. Я про це нічого не знав, оскільки жодної інформації не опублікування договору у загальнодоступних місцях не було. Тобто, фактично умови договору були в односторонньому порядку нав'язані Позивачем Відповідачу.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство …
… Кожна сторона повинна довести ті обставини, на …
… За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника ...
… Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом …
… Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на ….
… Отже, обов'язок надання доказів щодо повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг покладається саме на Позивача у справі.
Звертаю увагу суду, що жодного доказу про наявність такого повідомлення суду надано не було ні в додатках до позовної заяви, пі в додатках до відзиву на позов. В рішенні суду також дана норма статті Закону взагалі не була прийнята судом до уваги не застосована при прийнятті Рішення.
В Рішенні зазначається, що з огляду на те, що господарським судом встановлено, що між сторонами з 01.11.2021 укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, договір купівлі-продажу теплової енергії № 1043 від 04.12.2013 втратив свою чинність з 01.11.2021.
Проте, з таким висновком суду погодитися не можна з огляду на таке.
Відповідно до абз.6 п.5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні-послуги» раніше укладений із таким виконавцем договір …
… До 01.05.2019 підприємства тепло-, водопостачання та водовідведення надають комунальні послуги та нараховують плату за них відповідно до вимог Закону №1875-ІУ та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання …
… Відповідно до вимог пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2189-VIII договори …
… Отже, до 01.05.2019 та після 01.05.2019 залишаються чинними та продовжують діяти договори про надання комунальних послуг, які були укладені до введення в дію Закону № 2189-УІИ та до вказаних договорів норми законодавства не передбачають можливості застосування виконавцями послуг Методики №315.
При цьому, необхідно звернути увагу на те, що старі договори зі споживачами не передбачають можливість застосування виконавцями послуг Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 (далі - Методика № 315).
Відповідно до роз'яснень Міністерства розвитку громад та територій України (далі - Мінрегіон), в тому числі які надавались листом від 02.05.2019 №7/10.1/7260-19 до КМДА, Методика № 315 може застосовуватись виключно до нових договорів, які укладено згідно з вимогами Закону № 2189-VIII.
Тобто наразі підприємства тепло-, водопостачання та водовідведення не можуть застосовувати Методику № 315 та здійснювати будь-які додаткові нарахування, посилаючись на Методику № 315, оскільки вона була розроблена Мінрегіоном на виконання Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Закону № 2189-УІП (який вступив у дію 3 01.05.2019).
Методика № 315 може застосовуватись лише після укладення споживачами нових договорів з виконавцями комунальних послуг (за вимогами Закону № 2189-УІІІ). До того часу, нарахування населенню за комунальні послуги має здійснюватися за чинними договорами та правилами. Тобто, тепло- та водопостачальні підприємства не можуть розподіляти воду і тепло відповідно до Методики № 315. Це є прямим порушенням умов чинних договорів зі споживачами.
Наведена правова позиція також підтримана Центральним апеляційним судом в постанові від 03.06.2021 у справі № 908/3611/19, який зазначив, що Методика № 315 не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки вона встановлює порядок розподілу спожитих комунальних послуг, які регулюються Законом № 2189-УІІІ.
Я неодноразово наголошував, що застосовувати Методику 315 для визначення обсягів та вартості споживання неправильно. Проте цей факт залишився поза увагою суду.
Отже, наразі Договір купівлі-продажу теплової енергії № 1043 від 04.12.2013 діє, а оскільки споживання теплої енергії не може бути безоплатним, то відповідно сплати за отримання теплової енергії я маю, проте виключно при правильному розрахунку кількості отриманої теплової енергії.
В Рішенні зазначається, що згідно з розрахунком позивача сума заборгованості відповідача за поставлену йому теплову енергію становить …
… Проте судом не була перевірена кількість споживання Відповідачем теплової енергії.
Позивачем надавався розрахунок суми заборгованості та штрафних санкцій на вимогу суду.
Проте, ні Позивачем не надано жодних документів на підтвердження саме кількості спожитої теплової енергії, ні судом не зроблено запити та перевірку цих відомостей. Кожного місяця, уповноважена особа передає до Позивача показання загальногобудинкового лічильника, дані якого потім і використовуються для нарахування для всіх споживачів окремо.
Такими документами є Акти з показами загальнобудинкового приладу обліку споживання теплової енергії, які повинні зберігатися у надавача послуг - Позивача у справі. Проте такі відомості в матеріалах справи відсутні.
Інформацією щодо споживання загалом по будинку за листопад 2021-березень 2022 року не володію. Проте і це дає мені право на сумніві щодо правильності нарахування Позивачем.
На підтвердження зазначеного, відповідно до бухгалтерської довідки, можна порівняти кількість споживання теплової енергії за опалювальний сезон 2020-2021 і 2021-2022.
Так, наприклад, при однакових температурних режимах.
в листопаді 2020 року споживання становило 1,03 Гкал, а в листопаді 2021 - 1,67 Гкал,
в грудні 2020 року - 1,75 Гкал, а грудні 2021 - 1,88 Гкал в січні 2021 року - 1,65 Гкал. а в січні 2022 року - 3 Гкал, в березні 2021 року - 1,15 Гкал, а в березні 2022 року - 1,57 Гкал.
Незважаючи на все вище перелічене, судом начебто і виконана перевірка, проте реальні відомості щодо кількості спожитих Гкал судом не перевірялись, та зроблені абсолютно неправильні висновки, які не відповідають обставинам справи.
Ще в листі № 25/01-2022 від 25.01.2022 року я просив Позивача коректно нараховувати плату та провести перерахунок, проте відповіді не отримав.
Таким чином, мій контррозрахунок, виглядатиме наступним чином:
за листопад 2021 року - 1,03 Гкал (за даними минулого року) * 5344,26 грн.* 1,374067878 = 7 563,67 грн, в т.ч. ПДВ.
за грудень 2021 року - 1.75 Гкал (за даними минулого року) * 5344,26 грн.* 1,135819739 = 10 622,7 грн., в т.ч. ПДВ.
за січень 2022 року - 1,65 Гкал (за даними минулого року) * 5344,26 грн.* 0,727222104 = 6 412,66 грн., в т.ч. ПДВ
за лютий 2022 року - 1,63 Гкал (за даними минулого року) * 5344,26 грн. * 0,435223586 = З 791,29 грн., в т.ч. ПДВ
за березень 2022 року - 1,15 Гкал (за даними минулого року) * 5344,26 грн.* 1,293857709 = 7 951,92 грн., в т.ч. ПДВ.
Загальна сума складає 36 342,24 грн. (тридцять шість тисяч триста сорок дві гривні 24 копійки).
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм …
… У рішенні зазначається, що Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» окрім …
… Постановою Кабінету Міністрів України від 5.03.2022 № 206 “Деякі питання оплати житлово- комунальних послуг в період …
… Я, ОСОБА_1 є громадянином України, тобто і є населенням. В зазначеній постанові КМУ немає роз'яснень, що це стосується виключно для сплати житлових квартир або будинків.
Отже, зазначений висновок також є неправильним.
У Рішенні зазначається, що як вбачається з матеріалів справи, Дуч В.М. є фізичною особою-підприємцем …
… Власником нежитлового приміщення є фізична особа Дуч Володимир Миколайович, який не має статус ФОП.
Також у позові Позивачем застосовується норма п. 13 Закону «Про житлово-комунальні послуги», яка стосується співвласників багатоквартирного будинку, яким фізична особа- підприємець Дуч Володимир Миколайович не являється. Саме дана норма була застосована судом і стала значущою при винесенні Рішення.
ФОП і "фізична особа" мають різний податковий та правовий статус.
Даний позов поданий саме до фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича.
Я звертав увагу суду на цей факт, проте, суд в рішенні нічого не зазначив, та відповідно зробив неправильні висновки.
З урахуванням вищевикладеного, Відповідачем були надані суду всі докази, на підтвердження фактів:
відсутності укладання між Сторонами Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 1043/жб/3 від 01.11.2021 року, продовження Дії договору купівлі-продажу теплової енергії № 1043 від 04.12.2013 р.
Враховуючи викладене, господарський суд Дніпропетровської області:
1 - не в повному обсязі дослідив та з'ясував усі фактичні обставини справи, а також докази у ній, що мають значення для справи
2 - неправильно застосував норми матеріального права
3 - зробив невідповідні висновки, встановленим обставинам справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, що в свою чергу і призвело до винесення незаконного рішення, та є підставою для його скасування. …» відхиляються колегією суддів, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.07.2023 у справі №904/1711/23 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 4026,00 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дуча Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.07.2023 у справі №904/1711/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.07.2023 у справі №904/1711/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, за винятком випадків передбачених п. 2 ч. 1 ст. 286 ГПК України.
Повний текст постанови складено 22.01.2024.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Чус
Суддя О.Г. Іванов