Справа №766/10261/23
Пров. №3/766/1005/24
10.01.2024
Суддя Херсонського міського суду Херсонської області Черниш О.Л. розглянувши справу про адміністративне правопорушення за ч.4 ст.172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; місце роботи: військово частина НОМЕР_1 -
встановив:
До Херсонського міського суду Херсонської області із військової частини НОМЕР_1 надійшов протокол про адміністративне правопорушення А7360 № 31 від 08.11. 2023 року за ч.4 ст.172-11 КУпАП відносно ОСОБА_1 .
Згідно місту протоколу про адміністративне правопорушення суть правопорушення полягає в наступному: «04.09.2023 року стрілець помічник гранометника 2-го відділення 3-го стрілецького взводу 1 стрілецької роти в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_1 був виписаний з КРП «Багатопрофільний госпіталь ветеранів Одеської обласної ради, де він проходив лікування після отриманої вибухової травми під час виконання бойового завдання. Але у розташування в/ч НОМЕР_1 він повернувся невчасно, а тільки 07.09.2023 року. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.172-11 КУпАП».
Відповідно до вимог статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний серед іншого з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з положенням ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушення інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Провадження в справах про адміністративне правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За приписами ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідивши наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
Частина 3 ст.172-11 КпАП, за якою кваліфіковано дії ОСОБА_1 , передбачає відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов'язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.
Як доказ несвоєчасного прибуття ОСОБА_1 до військової частини після виписки з лікувального закладу до матеріалів справи долучено Акт службового розслідування, згідно якого «визнати солдата ОСОБА_1 гранатометника стрілецького відділення стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 таким, що несвоєчасно повернувся до розташування військової частини НОМЕР_1 після проходження лікування у КПП «Багатопрофільний шпиталь ветеранів Одеської обласної ради, скоїв дане діяння в умовах воєнного стану».
Проте в Акті службового розслідування не зазначено конкретний період коли військовослужбовець вибув із госпіталю та прибув до військової частини. Висновки службового розслідування щодо вибуття з госпіталю та прибуття ОСОБА_1 до військової частини базуються на рапортах та поясненнях інших військовослужбовців, але при цьому немає документу, який би підтверджував виписку ОСОБА_1 з госпіталю 04.09.2023року.
В «описів матеріалів службового розслідування» за №9, аркуші справи15-16, значиться « виписка з лікарні», проте копія є неможливою для прочитання.
Згідно зі ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений і обов'язок доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ "Надточій проти України" (рішення від 15.05.2008 року, заява N 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні ст. 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Частина 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення". Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку". А згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
Отже, в розумінні наведеного Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення.
У відповідності до стандарту доказування «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»), який застосовується при оцінці доказів, докази можуть «випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення у справі «Коробов проти України».
Вищевикладене свідчить про те, що особами, уповноваженими на складання протоколу, не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Судовий розгляд проводиться в межах обставин інкримінованого особі адміністративного правопорушення, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення.
Суд не має права самостійно змінювати кваліфікацію адміністративного правопорушення, інкримінованого особі чи збирати докази по справі. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до вимог діючого законодавства докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України та Законами України, міжнародним договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманої унаслідок істотного порушення прав та свобод людини є недопустимими.
Склад адміністративного правопорушення це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності.
Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування щодо неї заходів державного примусу, зокрема накладення стягнення у виді штрафу.
З урахуванням викладених обставин суддя прийшла до висновку, що відсутній склад адміністративного правопорушення через відсутність об'єктивної сторони правопорушення, а тому відповідно до п.1 ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративне правопорушення провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Керуючись п.1 ч.1 ст.247КУпАП, суддя
постановила:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.172-11 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до Херсонського апеляційного суду через Херсонський міський суд Херсонської області особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом 10 (десяти днів з дня винесення постанови.
У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
СуддяО. Л. Черниш