Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
22 січня 2024 р. № 520/19977/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Владислава Єгупенка,
розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно - Кудрявська, 16 м. Київ), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, буд.10, м. Фастів, Київська область), Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. 28 Армії, буд.6 м.Херсон), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд.66, м. Полтава) про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №205250010081 від 27.01.2023 року щодо відмови у призначенні пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №205250010081 від 17.04.2023 року щодо відмови у призначенні пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №205250010081 від 27.04.2023 року щодо відмови у призначенні пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити позивачу пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 23.07.1986 по 18.04.1989 в колгоспі «Заповіт Ілліча».
Ухвалою судді від 31.07.2023 відкрито спрощене провадження по справі.
11.08.2023 до суду надійшла заява позивача, в якій він просив змінити предмет позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення управління Пенсійного фонду України, зобов'язання вчинити певні дії та вважати його викладеним в наступній редакції: Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №205250010081 від 27.01.2023 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №205250010081 від 17.04.2023 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №205250010081 від 27.04.2023 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 02 травня 2022 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 23.07.1986 по 18.04.1989 в колгоспі «Заповіт Ілліча». Стягнути на користь ОСОБА_1 солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Головного управління Пенсійного фон згідно чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржувані рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідачами подано відзиви на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідачі у спірних правовідносинах діяли згідно чинного законодавства.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 20.01.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України “про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058 (далі - Закон № 1058), до заяви надав копії документів, а саме: копію паспорта громадянина України, на ім'я позивача; копію ідентифікаційного коду; копію трудової книжки серії НОМЕР_1 заповненої 10.05.1976; копію трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 , заповнену 08.08.1986.
На виконання вимог п. 4.2 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженим постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 р. №22-1 (далі - Порядок №22-1), для розгляду зазначеної заяви за принципом екстериторіальності, визначено структурний підрозділ органу, що приймає рішення про призначення або перерахунок пенсії.
За результатами розгляду вищезазначеної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області 27.01.2023 прийнято рішення №205250010081 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років, а саме не зараховано до страхового стажу: період роботи за трудовою книжкою від 10.05.1976 НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці нечітка печатка; період роботи з 23.07.1986 по 18.04.1989 за трудовою книжкою колгоспника від 08.08.1986 № НОМЕР_2 , оскільки для врахування періодів роботи в колгоспі необхідно долучити довідку про встановлення мінімуму та кількості відпрацьованих вихододнів.
10 квітня 2023 р. позивач вдруге звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області та 17.04.2023 прийнято рішення №205250010081 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років.
21 квітня 2023р. позивач втретє звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що приймає рішення про призначення пенсії - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
27.04.2023 прийнято рішення № 2052500181 про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку.
Позивач не погодився із прийнятими відповідачами рішеннями, що стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058) передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону №1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
За ст. 1, п. 1 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
У відповідності до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_3 від 08.08.1986 року, відомо, що позивач працював у спірний період, не зарахований відповідачами, а саме з 23.07.1986 по 18.04.1989 на посаді головного інженера в колгоспі «Заповіт Ілліча».
Звільнений з посади 18.04.1989 (протокол №7 від 18.04.1989).
Підставою внесення записів зазначено книга №6 ділянки №2 сторінка 27 обліку праці та заробітної плати. З
гідно пункту 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Як вбачається з трудової колгоспника серії НОМЕР_3 від 08.08.1986 року зазначені вище записи засвідчені головою колгоспу та печаткою.
Відповідно до ст. 62 Закону №1788-XII порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відповідно до п. 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п. 2.2. Інструкції заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження.
Пунктом 2.11. Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
В свою чергу за п. 2.12. Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до п. 2.13. Інструкції зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
В п. 30 постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а міститься наступний правовий висновок: Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 Про трудові книжки працівників відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
В свою чергу згідно правової позиції, наведеної у п. 34 постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 19.12.2019 по справі №307/541/17 однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Враховуючи вказані правові висновки Верховного Суду, а також виходячи зі ступеня суттєвості недоліків в трудовій книжці позивача, суд приходить до висновку про необґрунтованість дій відповідачів щодо не зарахування до стажу позивача періодів роботи відповідно до записів трудової книжки з 23.07.1986 по 18.04.1989 в колгоспі «Заповіт Ілліча».
Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №205250010081 від 27.01.2023 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №205250010081 від 17.04.2023 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №205250010081 від 27.04.2023 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо позовних вимог в частині зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 02 травня 2022 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 23.07.1986 по 18.04.1989 в колгоспі «Заповіт Ілліча», суд зазначає наступне.
Враховуючи, що пенсійним органом стаж позивача, який дає право на призначення пенсії не обраховувався, а суд не може перебирати на себе функцій суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта, суд вважає за необхідне для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у даній справі.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
З приводу клопотання про відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу при розгляді даної справи, які складають 6 000, 00 грн (шість тисяч гривень 00 коп), суд зазначає наступне.
Положеннями ст. 139 КАС України передбачено стягнення судових витрат стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Таким чином, до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 року по справі № 820/4263/17.
Також, згідно ч.2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 15 лютого 2022 року у справі №280/569/21, що враховується судом при вирішенні питання відшкодування понесених позивачем витрат на правничу допомогу.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем до матеріалів справи надано договір №17-05/2023 про надання правової допомоги від 17.05.2023; додаток до договору №1 про надання правової допомоги №17-05/2023 від 17.05.2023, яким сторонами погоджено гонорар у розмірі 6000 грн.; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Серії ДН №6018; ордер на надання правової (правничої) допомоги серії АН №1210576 від 18.07.2023.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
В постановах від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 та від 18 серпня 2022 року по справі № 340/323/21 Верховний Суд, надаючи оцінку відсутності детального опису робіт на виконання положень частини 4 статті 134 КАС України, звернув увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена “для визначення розміру витрат”, в той час як в межах справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Також, Верховний Суд в постанові від 03 березня 2021 року у справі №640/18964/17 зазначив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 134 КАС України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в додатковій постанові від 19.07.2021 року по справі № 910/16803/19, яка враховується судом при вирішенні в рамках даної справи питання щодо відшкодуванню позивачу витрат на оплату послуг адвоката.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
У справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
Враховуючи скасування оскаржуваних рішень, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача про відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно - Кудрявська, 16 м. Київ), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, буд.10, м. Фастів, Київська область), Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. 28 Армії, буд.6 м.Херсон), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд.66, м. Полтава) про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №205250010081 від 27.01.2023 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №205250010081 від 17.04.2023 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №205250010081 від 27.04.2023 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у даній справі.
В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. - по 268, 40 грн. (двісті шістдесят вісім гривень 40 коп.) - з кожного окремо.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн (шість тисяч гривень 00 коп) - по 1500 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень) - з кожного окремо.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Владислав ЄГУПЕНКО